§ 28. “Не пояснювати світ, а змінювати його”. Марксизм

Значною подією в історії філософської і громадської думки XIX ст. було виникнення марксизму. Духовна спадщина, залишена німецькими мислителями Карлом Марксом (1818–1883) і Фрідрі-хом Енгельсом (1820–1895), є не тільки системою філософських поглядів, а також (і навіть більшою мірою) економічною теорією і соціально-політичним ученням, що має своїх послідовників та опонентів.

Марксизм виник на основі філософських, економічних і соціально-політичних ідей другої половини XVIII – першої половини XIX ст. Кожна з його складових має своє джерело. Наприклад, джерелом філософських засад марксизму є німецька філософія, зокрема діалектика Г. Гегеля та матеріалізм Л. Фейербаха. Марксистська філософія називається діалектичним матеріалізмом, або матеріалістичною діалектикою. Проте марксистська філософія не вичерпується діалектичним матеріалізмом, предметом розгляду якого є мислення і природа. Значна увага марксизму була звернена до питань суспільства та історії, що знайшло відображення в історичному матеріалізмі.

Фундатори марксизму розробили й власну економічну теорію, джерелом якої стала англійська класична політекономія Адама Сміта і Давида Рікардо, а також політичну економію, розроблену на основі соціально-політичного вчення – французького соціалізму Анрі

Сен-Сімона і Шарля Фур’є – мислителів, які розвивали ідею Платона щодо досконалого суспільного ладу.

Проте соціалізм Анрі Сен-Сімона і Шарля Фур’є фундатори марксизму вважали утопічним (як і всю соціально-філософську традицію, що передувала їхнім поглядам, починаючи з учення Платона про ідеальне суспільство), тобто нездійсненним, хоча, як засвідчили реалії життя, марксизм став не менш утопічним і нездійсненним. Проте К. Маркс і Ф. Енгельс претендували на лаври високої науки. Один із творів Ф. Енгельса так і називається – –“Розвиток соціалізму від утопії до науки”.

У творі “Діалектика природи” Ф. Енгельс визначав філософію як науку про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення.

Поняття –“матерія”- – одне з головних у діалектичному матеріалізмі. К. Маркс і Ф. Енгельс були учнями й послідовниками Г. Гегеля, у вченні якого, за словами К. Маркса, майже все правильно, за винятком того, що його філософська система стоїть догори ногами, тож її треба перевернути і поставити з голови на ноги. Гегель стверджував, що фізичний, або матеріальний, світ – це форма існування абсолютної ідеї (Бога). Це твердження К. Маркс і називав таким, що стоїть догори ногами, та пропонував його перевернути: первинною є не духовна реальність (світовий розум, або абсолютна ідея), а матеріальна, а все духовне є продуктом тривалої еволюції матерії від нижчих форм до вищих і пов’язане лише з мислячою людиною, окрім якої, немає жодного духу або свідомості. Отже, стверджуючи, що матеріальний світ породжує дух (свідомість), К. Маркс, за його власними словами, поставив учення Г. Гегеля з голови на ноги. (Хоча, задля справедливості, треба зазначити, що неможливо з’ясувати, яке вчення “стоїть на голові”, а яке – “на ногах”, тобто є правильнішим; цілком можливо, що взагалі жодне, оскільки наші знання завжди відносні).

Діалектичний матеріалізм стверджує, що матерія – це єдиний початок і причина світобудови. Жодних інших початків, окрім неї, немає, а все безмежне різноманіття світу – це різні форми матерії, яка невитвірна, незнищенна, самототожна (є причиною самої себе), нескінченна в часі та просторі, а також у своїх властивостях і якостях, здатна до саморозвитку, тобто володіє творчим потенціалом, завдяки якому може самостійно переходити від нижчих форм існування до вищих. Перечитаємо останнє положення, звернувши увагу на вказані властивості матерії. Бути вічною, володіти творчим потенціалом, породжувати нескінченне різноманіття Всесвіту – чи не можна назвати ці якості божественними? У діалектичному матеріа-

158

159

лізмі дух, свідомість, творчість – усе нематеріальне – переносяться в матерію і розчиняються в ній, тому можна стверджувати, що в цьому вченні вона є пантеїстичним початком, а марксистську філософію природи певною мірою можна назвати матеріалістичніш пантеїзмом, або пантеїстичним матеріалізмом. І дійсно, якщо творці марксизму поставили гегелівське учення з голови на ноги, а останнє є ідеалістичним пантеїзмом, то К. Маркс і Ф. Енгельс неминуче повинні були дотримуватися матеріалістичного пантеїзму. Вони, звичайно ж, ніколи не говорили про пантеїзм, наголошуючи, що є твердими матеріалістами й атеїстами, хоча від того, що їхній матеріалізм пантеїстичний, він зовсім не перестає бути матеріалізмом. v Пригадаймо, що філософи епохи Відродження Микола Кузанський і Джордано Бруно були пантеїстами, проте їхні вчення мають більше відмінних, аніж подібних рис, адже перший був кардиналом католицької церкви, а другого було страчено цією церквою за його переконання. Пантеїзм Миколи Кузанського був ідеалістичним (містичним, теологічним – природа розчинена в Богові), а пантеїзм Джордано Бруно був матеріалістичним (натуралістичним – світовий духовний початок, розчинений у природі).

Невід’ємною властивістю матерії, з погляду діалектичного матеріалізму, є рух, а точніше – не стільки властивістю, скільки способом існування: матерія існує тільки у вічному русі, зміні та розвитку. Як бачимо, рух у марксистській інтерпретації – не лише переміщення тіл з однієї точки в іншу, а набагато ширша категорія. Енгельс визначив п’ять основних форм руху матерії:

1) механічну (просте переміщення матеріальних тіл у просторі);

2) фізичну (різні взаємодії матеріальних тіл);

3) хімічну (взаємодії, зміни і перетворення різних речовин);

4) біологічну (складні процеси зміни й розвитку, що відбуваються

в живій природі);

5) соціальну (зміни, процеси, події, що відбуваються в людському

суспільстві).

“Кожна наступна форма руху, – уважав Енгельс, – базується на попередніх і включає їх, проте не зводиться автоматично до них, а є новим, вищим рівнем, що якісно відрізняється від попередніх”.

Пригадаймо, що філософське вчення про вічний рух, зміну і розвиток, а також про загальний взаємозв’язок усього сущого називається діалектикою, яка, з’явившись ще в стародавній філософії, досягла вершини свого розвитку в ученні Г. Гегеля. Його діалектичні ідеї були сприйняті засновниками марксизму. Тільки в Гегеля діалектика стосується передусім перебування абсолютної ідеї в її власному лоні – сфері логіки, а в К. Маркса і Ф. Енгельса

є невід’ємною характеристикою матеріального світу і методом його пізнання. (Останній представлений у діалектичному матеріалізмі грандіозною ієрархією різних рівнів організації матерії, починаючи від атомів і молекул і закінчуючи людським суспільством).

Гегель сформулював основні закони (загальні правила, принципи) і категорії (основні поняття) діалектики стосовно першої стадії саморозвитку абсолютної ідеї – логіки, а засновники марксизму перенесли їх на матеріальний світ, стверджуючи, що вони є його загальними, або універсальними, підставами і принципами.

Закони і категорії марксистської діалектики однаковою мірою представлені як у діалектичному матеріалізмі, так і в історичному матеріалізмі – соціально-філософському вченні про суспільство й історію. Зазначимо, що марксизм починався саме з історичного матеріалізму, основні ідеї якого були створені К. Марксом, а діалектичний матеріалізм – це витвір Ф. Енгельса, яким був доповнений історичний матеріалізм для перетворення марксизму на всебічне філософське вчення.

Із давніх часів людину цікавило питання про те, яка головна причина подій, що відбуваються в людському суспільстві, де та невидима “пружина”, яка рухає історію. Адже якщо її знайти, то можна виявити об’єктивні історичні закони, зрозуміти минуле, розібратися в сьогоденні й навіть передбачити майбутнє, тобто вибудувати історичну науку в повному розумінні цього слова. Проте якщо такої головної причини історії не існує, якщо всі історичні події – грандіозний хаос, незрозуміло як пов’язаних один з одним фактів, які можна тільки констатувати, але не пояснювати, тоді неупе-реджена історична наука – неможлива.

Історичний матеріалізм є одним із варіантів розуміння історії разом з іншими. Одне з його основних тверджень полягає в тому, що людям, перш ніж про що-небудь думати або переживати, треба їсти, пити, одягатися і мати дах над головою, тому що без цих прозаїчних речей неможливе фізичне життя людини. Хоче вона того чи ні, але матеріальні потреби й інтереси людини є такими, що визначають її життя. Об’єднуючись із потребами й інтересами інших людей, вони становлять той сумарний істо- і

160

161

ричний вектор, який і є внутрішньою логікою та прихованою волею історії. Ідеться про те, що не свідомість людей (їхні думки, відчуття, бажання, переваги, цілі, ідеали і все інше) визначає їхнє реальне життя, а, навпаки, реальне, або матеріальне, або економічне життя людей (виробництво, споживання, розподіл і обмін матеріальних благ) впливає на їхню свідомість. “У палацах думають інакше, аніж у хатинах”, – стверджували марксисти. Очевидно, що з огляду на реалії життя таке твердження має певний сенс.

Таке розуміння суспільства й історії одержало назву матеріалістичне. Дослідження економічної сфери життя суспільства, матеріальних інтересів окремих людей, соціальних груп і цілих народів, на думку К. Маркса, дає ключ до розуміння суспільних подій, дає змогу встановити об’єктивні закони історії, створити неупереджену історичну науку. А це дасть можливість людям не бути пасивними споглядачами історичного процесу, а стати його свідомими учасниками, творцями й перетворювачами. “Філософи лише по-різному пояснювали світ, але справа якраз полягає в тому, щоб змінити його” – у цих словах К. Маркса – пафос його соціально-філософського вчення.

“Однією з головних рис, що вирізняє людину, – уважав він, – є праця, за допомогою якої здійснюється виробництво матеріальних благ. Ця діяльність спрямована на предмет праці (природні матеріали), з яких за допомогою засобів праці (знарядь’ і пристосувань) людина створює матеріальні цінності. Предмет праці та засоби праці становлять засоби виробництва, які разом із людьми, що володіють виробничими знаннями, уміннями й навичками, є продуктивними силами суспільства. В процесі виробництва між людьми виникають виробничі відносини. Як правило, це відносини між тими, хто безпосередньо працює, і тими, хто привласнює собі результати цієї праці на тій підставі, що вони володіють засобами виробництва. Наприклад, між рабовласником і рабом існують рабовласницькі виробничі відносини, а між поміщиком і кріпаком – феодальні. Продуктивні сили та виробничі відносини утворюють спосіб виробництва матеріальних благ”.

Раніше ми вже говорили про те, що, згідно з історичним матеріалізмом, економічне життя суспільства (яке базується на певному способі виробництва) визначає, зрештою, усі інші сфери його життєдіяльності. Отже, спосіб виробництва зумовлює певну соціальну організацію суспільства, його політичний устрій і навіть культурне життя. Певний етап у розвитку суспільства, за основу якого взято певний спосіб виробництва з відповідними йому соціально-політичними й культурними характеристиками, в історичному

162

матеріалізмі називається суспільно-економічною формацією.

Таких формацій відповідно до філософії марксизму п’ять: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і соціалістична (комуністична).

Підкреслюючи наявність в історії об’єктивних законів, марксизм стверджує, що зовні надзвичайно строката палітра історичного життя народів в основі своїй містить деякі загальні принципи, які дають змогу говорити про історію людства не як про конгломерат різних цивілізацій, культур і історичних доль, а як про загальний і єдиний процес, керований певними закономірностями, що має внутрішню логіку.

Основний історичний закон із погляду марксизму полягає в такому. Продуктивні сили суспільства постійно розвиваються: складнішими стають знаряддя праці, удосконалюються технології, примножуються людські знання і навички. Продуктивні сили – це мобільна (рухома) частина способу виробництва. А виробничі відносини, будучи протягом якогось часу незмінними, є стабільною (нерухомою) частиною способу виробництва. На певному етапі виробничі відносини повністю відповідають характеру і рівневі розвитку продуктивних сил, але, поступово вдосконалюючись, останні через якийсь час переростають ці виробничі відносини, які таким способом перетворюються на кайдани для їх подальшого поступального розвитку. Виникає необхідність зміни старих виробничих відносин новими. Ця зміна відбувається, як правило, у формі соціальної революції, що приводить до встановлення нового способу виробництва і нової суспільно-економічної формації, після чого все повторюється, але вже на іншому еволюційно-історичному рівні. Отже, виробничі відносини – це немовби суспільний одяг, із якого постійно виростає соціальний організм в особі продуктивних сил. Проте зміна цього одягу не завжди відбувається у формі соціальної революції.

Ми вже говорили про п’ять суспільно-економічних формацій переходу від однієї до іншої, які, згідно з марксизмом, можуть здійснюватися еволюційним або революційним способом. Зокрема, перехід від феодальної формації до капіталістичної, а від останньої до комуністичної формації відбувається за допомогою революцій.

Перша суспільно-економічна формація характеризувалася примітивним рівнем розвитку продуктивних сил, відсутністю приватної власності, майновою рівністю людей і колективною працею задля виживання роду або племені. Подальший розвиток продуктивних сил спричинив появу надлишків матеріальних благ, майнового розшарування людей і приватної власності. Суспільство розкололося

163

на дві великі групи, або на два класи, один з яких володіє засобами виробництва, а в іншого майже нічого немає. Зрозуміло, що перший клас є малочисленним порівняно з іншим, але в його руках – економічна, а відтак – і політична сила, за допомогою якої він може примушувати інший клас працювати на себе або експлуатувати його. А для підпорядкування експлуатованих експлуататорам потрібен особливий апарат насильства, яким є держава.

Рабовласницька, феодальна і капіталістична суспільно-економічні формації є класово-антагоністичними (від грец. antago-nisma – суперечка, боротися), заснованими на класовій боротьбі, експлуатації людини людиною, на соціальній несправедливості, де процвітання одних будується на злигоднях і нещастях інших (адже очевидно, що якщо десь збільшується, то в іншому місці має бути на стільки ж менше), де одні мають усе саме тому, що в інших немає нічого. В експлуататорському суспільстві трудящий (раб, кріпак чи найманий робітник) працює до знемоги, а результати його праці привласнює собі власник засобів виробництва (рабовласник, поміщик чи буржуазний підприємець), який, на переконання К. Маркса, грабує іншу людину, позбавляючи її права на все те, що сам має сповна. Експлуататорські суспільства, стверджує К. Маркс, глибоко антигуманні, адже трудящий повністю позбавлений результатів своєї праці. Отже, його праця (яка заповнює все його життя) і його життя не належать йому, відчужуються від нього. Відчуження (одне з головних понять марксизму), яке робить людину такою, що не належить сама собі, є невід’ємною рисою всіх класово-антагоністичних формацій.

Принципове твердження марксизму полягає в тому, що антигуманні експлуататорські суспільно-економічні формації, що прийшли на зміну первісногромадській безкласовій рівності завдяки поступальному розвитку продуктивних сил суспільства, рано чи пізно внаслідок подальшого їх розвитку зміняться новою суспільно-економічною формацією – комуністичною, у якій не буде приватної власності на засоби виробництва, ворожих класів, держави, експлуатації і відчуження, у якій знову переможе соціальна справедливість, але тепер уже на новому, незрівнянно вищому, порівняно з первісною епохою, рівні розвитку суспільства (пригадаймо діалектичну спіраль заперечення заперечення).

Проте нова формація не вийде на арену історії сама собою, не настане настільки ж природно, як весна, – за неї треба боротися. Експлуатований клас (пролетаріат) останньої класово антагоністичної формації (капіталістичної) повинен, уважав Маркс, піднятися на цю боротьбу і, залучаючи за собою інші соціальні

сили, у полум’ї революції знищити буржуазні виробничі відносини й побудувати новий суспільний лад.

Як бачимо, одна з центральних ідей історичного матеріалізму полягає в тому, щоб на основі пізнання об’єктивних законів історії перетворити людину зі стороннього спостерігача й сліпого знаряддя на активного учасника та справжнього творця.

Треба не пояснювати світ (оскільки численні та різноманітні його пояснення однак ні до чого не ведуть), а змінювати його тут і тепер, стверджує марксизм. Це – соціально-філософське вчення, яке впродовж семи десятиліть було офіційною ідеологією в СРСР, до складу якого входила й Україна. Це означає, що всі громадяни повинні були вважати всю світову філософію каскадом більш-менш наївних помилок людської думки, а марксизм – єдино правильним ученням. Хоча завжди було очевидним (зверніть увагу – і раніше, а не тільки нині!), що жодне вчення не можна назвати “єдино правильним”, але й уважати будь-яке вчення абсолютно хибним також не варто. Марксизм – це одне з філософських учень у складній мозаїці світової філософської думки.

3

) апитання і )авдання

1. Що таке марксизм? Які його джерела і складові частини?

2. Що таке діалектичний матеріалізм? Як розуміти твердження К. Маркса про те, що він перевернув гегелівське вчення з голови на ноги?

3. Як трактується матерія в діалектичному матеріалізмі? Чи можна називати його пантеїстичним матеріалізмом? Визначте переваги та недоліки такого’формулювання.

4. Як співвідносяться поняття матерія та рух у діалектичному матеріалізмі? Які форми руху матерії визначив Ф. Енгельс?

5. Що таке історичний матеріалізм? Які варіанти пояснення суспільства й історії були створені філософською думкою в різні епохи? Що є матеріалістичним розумінням суспільства й історії, запропонованим марксизмом? Який із варіантів пояснення суспільства й історії видається вам найбільш переконливим і чому? Пригадайте великі події світової або вітчизняної історії і прокоментуйте та поясніть їх, послідовно ознайомлюючись з кожним із розглянутих у параграфі варіантів пояснення історії.

6. Який зміст основних понять історичного матеріалізму: продуктивні сили, виробничі відносини, спосіб виробництва, суспільно-економічна формація? Що є законом відповідності виробничих відносин

164

165

характеру і рівня розвитку продуктивних сил? Наскільки успішно, на ваш погляд, описує цей закон історичні події?

7. У будь-якій суспільно-економічній формації К. Маркс визначав дві основні складові частини: базис і надбудову. Як ви вважаєте, що в історичному матеріалізмі мається на увазі під цими поняттями?

8. Що є класово антагоністичним суспільним устроєм? Які, з погля ду марксизму, причини появи приватної власності, антагоністич них класів і експлуатації людини людиною? Що називає К. Маркс відчуженням? Яким, за К. Марксом, є майбутнє експлуататор ських суспільно-економічних формацій? :

9. Філософська класика. Прочитайте уривок з роботи К. Маркса “До критики політичної економії” і проаналізуйте економічну структуру суспільства за К. Марксом.

3

) апам’ятайте ,

) ґ Форми свідомості, категоричний імператив, мораль, абсолютний дух, закон діалектики, антропологічний матеріалізм, природа людини, марксизм, діалектичний матеріалізм.

Розділ VIII

ПОСТКЛАСИЧНА

ЄВРОПЕЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ

наприкінці ХІХ-ХХ ст.

\ /загальнення

Німецька філософія Нового часу підбиває підсумок розвитку філософи другої половини XVIII – першої половини XIX ст. До цієї філософської течії віднесемо вчення І. Канта, Г. Гегеля, Л. Фейербаха, К. Маркса та Ф. Енгельса.

Німецька філософія Нового часу створила універсальну і все-загальну картину світу, систематизувала основні знання людства про природу, суспільство, процеси пізнання. Значною подією в історії філософської і громадської думки XIX ст. було виникнення марксизму. Духовна спадщина, залишена німецькими мислителями К. Марксом і Ф. Енгельсом, є не тільки системою філософських поглядів, а також економічною теорією і соціально-політичним ученням.

166

Життя є те материнське лоно, у якому народжуються всі його прояви: і дрімотна, повна нескінченних можливостей і мрій нічна свідомість, і денна свідомість, котра породжує філософську думку і наукове знання.

С. Булгаков