§21. Теорія суспільного договору і натуралізм

Англійський філософ Томас Гоббс (1588–1679) хоч і був близьким до Ф. Бекона, оскільки працював у нього секретарем, але свій філософський погляд спрямував у бік механістичного розуміння світу. Він уважав, що реальними є лише тіла, а їх атрибути – величина, рух і властивості – суб’єктивні. Відтак теорія пізнання будувалася ним на принципах сенсуалізму (від латин, sensus – відчуття).

Філософ критикував різноманітні забобони, але дотримувався думки, що Бог існує, але лише як джерело початкової “енергії сві-тостворення, як першопричина всього існуючого”. Бог, на думку філософа, не вміщується у розвиток подій їхнього життя.

Томас Гоббс порівнював державу з машиною, уважаючи її “штучним тілом”, що створене людиною для збереження свого життя. У своєму творі “Левіафан” він розкрив державу як “механічне чудовисько”, наділене незвичайною і страшною силою: воно може захищати інтереси людини, інтереси партій і великої суспільної групи людей.

Томас Гоббс покладав на державу великі сподівання і вважав, що всі люди мають бути зацікавлені в удосконаленні держави, яка виникла внаслідок суспільної згоди, але, виникнувши, відокремилася від суспільства. Вона покликана турбуватися про інтереси і щастя народу, захищати його від ворогів. Якраз погляди Гоббса на суспільство і є його значним філософським надбанням.

Погляди Т. Гоббса та Дж. Локка про походження суспільства і держави вирізнялися своєю новизною. У середні віки більшість філософів дотримувалися іншої думки: “Бог наказав людям жити суспільним життям, дарував їм закони і державну владу”.

Англійський філософ Джон Локк (1632– 1704) уважав, що віра не може мати сили авторитету перед зрозумілими й очевидними дослідними даними, що всі знання виводяться з навколишнього світу за допомогою чуттєвих сприймань. Він назвав первинний стан людської свідомості чистою дошкою (латин, tabula rasa), на якій у процесі набуття життєвого досвіду записується різна інформація. Тому все, що є в нашій думці, потрапило туди каналами органів чуття із зовнішнього світу і жодною автономністю (тобто незалежністю від навколишньої дійсності) не відрізняється. Це твердження Дж. Локк сформулював у вислові, що став згодом класичною формулою емпіризму: “Немає нічого в розумі, чого раніше не було б у відчуттях”.

Джон Локк визначив три види знання за рівнем очевидності: вихідне (чуттєве, безпосереднє), що дає знати про одиничні речі; демонстративне – через порівняння і відношення понять; інтуїтивне – безпосередня оцінка розумом відповідності та невідповідності ідей одна одній.

Англійські мислителі висунули натуралістичне (від латин. natura – природа) уявлення, тобто спробували пояснити існування суспільства й держави природними причинами. їхнє вчення одержало назву теорія суспільного договору: Згідно з цією теорією, колись люди жили в природному стані, подібному до тваринного; кожен піклувався тільки про власне існування, підкоряючись інстинкту самозбереження, і міг робити з ближнім усе, що заманеться. У цьому стані, за Т. Гоббсом, “людина людині вовк” (латин. homo homini lupus est) і йшла “війна всіх проти всіх” (латин, helium omnium contra omnes). Щоб не винищити одне одного остаточно, люди домовилися упорядкувати й нормалізувати своє життя, створити закони (правила, яких повинен дотримуватися кожен), а також сформувати суспільство і державу, які контролювали б виконання законів і гарантували б порядок. Підкоряючись цим законам, суспільству і державі, людина втрачала частину своєї колишньої природної свободи, натомість знаходила захист і безпеку від зазіхань оточуючих. Так люди перейшли з природного стану

120

121

в цивільний. Теорія суспільного договору звільнила соціальну думку від теологічних уявлень.

В емпіризмі Ф. Бекона і Т. Гоббса виразно помітні основні риси філософії Нового часу: антропоцентризм, секулярність, гносеологічний оптимізм. Ці характеристики можна застосувати і щодо інших філософських напрямів даної епохи. Проте спільність цілей і завдань, що проголошуються в різних ученнях, зовсім не означає подібності підходів до їх вирішення. У новій філософії був вироблений і абсолютно інший, протилежний беконівському метод пізнання навколишнього світу й удосконалення людської природи.

Значне місце у філософії Нового часу посідає також французький філософ Блез Паскаль (1623–1662). Він був одним із засновників теорії ймовірнсті. Після розчарування в природничих і математичних науках учений присвятив своє життя проблемам релігії та філософії людини. Паскаль відомий як перший, хто в науковому світі поставив питання про межі науковості.

з)

апитання і авдання

1. Як ви зрозуміли теорію суспільного договору Т. Гоббса?

2. Як ви вважаєте, який із двох напрямів середньовічної філософії–реалізм або номіналізм – продовжує емпірична філософія Нового часу?

3. Розкажіть про представників емпіризму – послідовників філософських ідей Ф. Бекона.