Зв'язок жанрів героїчного епосу з художньою літературою

Героїчний ліро-епос починає проникати у писемну літературу вже з княжої доби, коли в літописах цитувалися народні твори, і подава­лись відомості про народних співців. Першим твором, що постав на межі фольклору та писемної літератури, є «Слово о полку Ігоревім», у якому картини битви, поля бою подаються в дусі народної поетики, з виразною народною сим полі кою, на персоніфікації сил природи.

З героїчним епосом перегукується поема І. Котляревського «Енеїда» (на початку подаються «патрети всіх багатирів», а далі — карти­ни військової доблесті, битв, поєдинків із прямими вкрапленнями народних обранів — «Як Муромець Ілля гуляє», «Як Переяслів боро­нив», «Чернець Мамая як побив», «Як в Польщі Желізняк ходив»). Найбільше жанри героїчного епосу культивувалися в українській літературі доби романтизму. Такими є збірка А. Метлинського «Думки та пісні та ще дещо» («Смерть бандуриста», «Бандура», «Козак, гай­дамак, чумак», «Козак та буря», «Гетьман», «Старець» таін.), твори Л. Боровиковського (наприклад, «Бандурист»), М. Маркевича («Геть­манство»), О. Афанасьєва-Чужбинського («Украинская дума»), М. Кос­томарова («Спить Вкраїна та руїни», «Діти слави, діти слави», «Мак­сим Перебийте», «Пан Шульпіка», «Полтавська могила»); на основі сюжету думи «Івась Удовиченко, Коновченко» М. Костомаров створив баладу «Ластівка», а історична пісня, опублікована Срезневським в «Запорожской старине» «Гей, був в Січі старий козак», стала осно­вою його драми «Сава Чалий», пізніше цей же сюжет опрацював в однойменній п'єсі І. Карпенко-Карий. До жанрів народного ліро-епосу зверталися представники «Руської трійці» та її послідовни­ки. У творчості М. Шашкевича є дума «Побратимові, посилаючи йому пісні українські», стилізовані поеми «О Наливайку», «Хмельницького обступлєніє Львова», «Болеслав Кривоустий під Галичем»; серед творів І. Вагилевича — цикл «Думи» («Добрилів», «Дністер», «Бич», «Пліснесько»); М. Устияновича — «Дума матері руської», «Ужас на Русі при зближенії монголов в літі 1224», «Могила Святослава», «Слов'ян­ська колибель»; А. Могильницького — «Згадка старовини»; І. Гушалевича— «Дума», «Дума над Галичем», «Дума наддністровська».

Окрему сторінку у використанні героїчного епосу відкрив Т. Шев­ченко, видавши 1840 р. «Кобзар». Поет створює образи народних співців у творах «Перебендя», Волоха в поемі «Гайдамаки»; стиліза­ціями під народні думи є його поеми «Невольник», «Гамалія», «Дума» («У неділю вранці рано...»), власну авторську думу він включає у поему «Сліпий», пісню про Палія використовує в поезії «Чернець», про Кармелюка — в поезії «Варнак».

Народні мотиви з'являються у творчості П. Куліша: він створює ряд дум — «Дума про татарина й орача», «Дума — пересторога, вель­ми на потомні часи потрібна», «Дума про найвищий дар», «Дунай­ська дума»; сюжет відомої думи використовує у поемі «Маруся Богу-славка»; на основі народного епосу пише драматичні твори «Байда, князь Вишневецький», «Цар Наливай», «Петро Сагайдачний», а та­кож поему «Великі проводи».

Історичні пісні і думи представлені у творах Ю. Федьковича - цикл «Думи і співанки» зі збірки «Поезії» (поеми «Довбуш», «Лук'ян

Кобилиця», «Козак», а також частини із поеми "Слава Ігорю" Б. Грінченка— «Смерть отаманова», «Лесь, преславний гайдамака" поемі про українку-бранку «Галіма»; поезіях Я. Щоголіва зі збірки «Слобожанщина» («Хортиця», «В степу», «Запорожець над конем. «Запорозький марш», «Золота бандура» та ін.). Стилізаціями під на­родні історичні пісні та думи є «Співи» С. Руданського «Олег — князь, київський», «Павло Полуботок», «Павло Апостол», «Мініх» та ін.

З героїчним епосом перегукуються також збірка Лесі Українки «Думи і мрії», зокрема цикл «Невільничі пісні», та цикл «Невольницькі пісні» зі збірки «Відгуки»; з історичними піснями пов'язані твори збірки П. Карманського «За честь і волю», В. Самійленка «Думи Буття», В. Поліщука «Дума про Бармашиху», книга М. Семенка «Степ», та поема «Маруся Богуславка», вірш М. Зерова «Ріг Вернигори», поезії М. Бажана «Кров полонянок», «Залізнякова ніч», історич­на поема «Сліпці», поеми О. Слісаренка «Байда», твори А. Малишка «Про козака Данила», «Кармалюк», «Трипілля», «Ярина» та ін. зі збірок поезій «Полонянка», «Ярославна», «Книга братів». Переосмис­лення давніх образів і сюжетів подає П. Тичина у «Думі про трьох вітрів»; з героїчним епосом перегукується поема В. Сосюри «Червона зима», написана, за його словами, під впливом пісень «Ой Морозе, Морозенку», «їхав козак на війноньку», «Ой на горі та женці жнуть».

За межами України український ліро-епос використовували письменники-емігранти, зокрема, до жанру думи вдавалися Є. Маланюк («Дума», «Сага»), Т. Осьмачка у поемі «Поет», «Думі про Зінька Самгородського» (збірка «Сучасникам»), О. Ольжич (збірка «Рінь»),0.Лятуринська в «Думі про скривавлену сорочку», присвяченій па­м'яті студентів, що в січні 1918 р. загинули в бою під Крутами. Цій же темі присвячені вірші П. Тичини «Пам'яті тридцяти», Б.-І. Анто- нича «Крутянська пісня» та О. Стефановича «Крути». О. Стефано- вич звертається також до билинної традиції у творі «Ілля Муромець на роздоріжжі» (збірка «Хрест»). Цей билинний сюжет використав В. Шевчук в оповіданні «Ілля Мурин».

Мотиви героїчного епосу лягли в основу художньої прози, зокре­ма, повісті М. Гоголя «Тарас Бульба», роману Є. Гребінки «Чайковський»; новел О. Єфименка «Як Самійло Кішка втік з турецької неволі», «Татарські напади», В. Петрова (Домонтовича) «Приборка­ний гайдамака», оповідання С. Воробкевича «Турецькі бранці»; драм

1. Карпенка-Карого «Лиха іскра поле спалить, сама щезне», М. Старицького «Маруся Богуславка», «Богдан Хмельницький», І. Нечуя Левицького «Маруся Богуславка», Б. Грінченка «Ясні зорі», С. Васильченка «Кармелюк», М. Стельмаха «На Івана Купала» (в основі якої «Дума про Морозенка»).

Народний ліро-епос є джерелом українських опер «Тарас Бульба» М. Лисенка (лібрето М. Старицького за М. Гоголем), «Облога Дубно» П. Сокальського, «Роксолана» Д. Січинського, «Фесько Андибер» В. Золотарьова (лібрето М. Рильського), «Дума Чорноморська» Б. Яновського та ін.

Серед великих прозових творів слід згадати романи М. Старицького «Разбойник Кармелюк», «Останні орли», Г. Хоткевича «Довбуш», П. Загребельного «Роксолана», І. Л «Україна», Н. Рибака «Переяславська рада», Р. Іваничука «Орда», повість Ф. Бурлаки «Ос­тап Вересай». П. Панч у першій книзі роману «Запорожці» розділи називає думами (Дума перша, Дума друга) і епіграфами до них подає уривки з народних дум; цитування народного епосу і образи народ­них кобзарів подає письменник у романі «Гомоніла Україна».

З-поміж сучасних письменників, що звертаються до мотивів ге­роїчного епосу, найпомітнішою є постать Ліни Костенко (романи у віршах «Маруся Чурай» та «Берестечко», твір «Чадра Марусі Богуславки» (зі збірки «Над берегами вічної ріки»), філософська антите­за до народного джерела «Дума про братів неазовських»); оригінальне трансформують народні джерела Ірина Калинець (поема «Довбуш»), Ігор Калинець (збірка «Міф про козака Мамая» та ін.).

Інтертекстуально перегукуються з думами твори сучасної літе­ратури, такі як М. Стельмаха «Дума про тебе», І. Драча «Дума про вчителя» та ін.