8.4. Особливості типології в країнознавстві

Одним з найбільших недоліків країнознавства є недостатнє застосування типологічних підходів. Типологія — це вершина описового підходу, досить суттєвий крок до синтезу загального й особливого.

Недостатнє використання типології можна пояснити тим, що в країнознавстві поки працюють люди з переважно емпіричним складом мислення. Якщо ж типізації зустрічаються в їхніх працях, вони переважно не стосуються країни загалом. Типологічні поняття недостатньо використовуються і як інструменти пізнання.

Типологія являє собою узагальнення. Виробляється класифікаційний погляд на світ. Можна виділити три переваги типології країн:

─ Класифікація (типологія) зменшує кількість досліджуваних об’єктів (країн і районів), розбиває їх на групи і тим самим вносить вклад у розуміння процесів і явищ.

─ Індивідуальні риси помітніші, розрізняються тільки на фоні типологічних. Поняття “індивід” відображає його одиничність як частинки цілого (роду), включаючи особливе — індивідуальність, що відрізняє один вид (країну) від іншого.

─ Наявність типологічних (характерних) рис визначається тим, що країни розвиваються за загальними закономірностями, у яких проявляється головне і вирішальне. Якщо було б по-іншому, то довелося б повернутися в суспільних науках далеко назад і вважати, що в історії на відміну від природи немає закономірностей і кожна країна розвивається сама по собі, сугубо індивідуально. Водночас загальні закономірності мають чисельні варіації і градації, які пов’язані з найрізноманітнішими конкретними історичними і природними обставинами.

Таким чином, типологічний підхід дозволяє побачити повністю життя країни й водночас зрозуміти і виділити загальний процес [Мироненко, 2001].

Крім загальнонаукових є й конкретні завдання типології в країнознавстві, зокрема завдання типології країн, яка звичайно здійснюється залежності від формаційних ознак. Країна в цих типологіях розглядається як “точка”, тобто територія без внутрішніх географічних відмінностей. Загалом в географії набагато краще розроблені типології і класифікації “точкових” об’єктів (міст, промислових і транспортних вузлів), ніж “територіальних”. Територіальна структура “точкових” об’єктів не має вирішального значення в типології (наприклад, у функціональній типології міст).

“Територіальні” об’єкти є абсолютно іншими: від районів до цілих країн, які мають складну мозаїку територіально-суспільних поєднань, де взаємодіють населення, природа, господарство, де різні від місця до місця історія і культура. Оскільки мова йде про типологію не “точок”, а “просторів”, важливою є група ознак, які характеризують внутрішню територіальну структуру району чи країни, тобто взаємопереплітання в них територіальних структур різних галузей і сфер діяльності людини, центру і периферії, особливостей системи розселення, взаємозв’язків міст і сільської місцевості тощо.

У такій типології повинна враховуватися складна система зв’язків і по вертикалі (наприклад, особливості ієрархії міст), і по горизонталі, тобто територіальна інтегрованість країни. Таким чином, гостро постає проблема типології країн за характерними рисами їхніх територіальних структур.

Незважаючи на деякі спроби типології територіальних структур залишається безліч запитань. Загалом в основу типології можуть бути покладені ознаки територіальної концентрації, диференціації, інтеграції і композиції. Все більшу роль у країнознавстві буде відігравати класифікація, під якою розуміється розбивка множин на підмножини, особливо в зв’язку з вивченням каркасних структур, які мають горизонтальну (а не вертикальну) будову. При цьому будуть встановлюватися не родинно-видові відношення, а функціональні у вигляді точок, ліній і ареалів у взаємозв’язку.