Історія відкриття Америки

Першими підкорювачами Америки були не англійці, іспанці чи французи. Най­більш давні згадки про освоєння Америки європейцями містяться у скандинавських літературних джерелах. Давньоскандинавська «Сага про Вінланда» розповідає про те, як відважний Лейф Еріксон з гру­пою своїх мандрівних співвітчизників на деякий час оселився десь на північно-східному узбережжі Америки - ймовірно у канадській Новій Шотландії - у першому десятилітті XI сторіччя, майже за 400 років до відкриття європейцями Нового Світу.

Перші загальновідомі й постійні контак­ти Америки з рештою світу починаються зі знаменитої подорожі італійського мореп­лавця Христофора Колумба, спорядженого в дорогу іспанськими володарями Ферди­нандом та Ізабеллою. Корабельний жур­нал Колумба, надрукований у 1493 році в його «Епістолі», є документальною згад­кою про драматичний перебіг плавання. Він описує охоплених жахом членів коман­ди, які боялися морських чудовиськ і вважали, що корабель може випасти за край землі, розповідає про те, як на судні мало не зчинився заколот і як Колумбу доводи­лося фальшувати записи, аби його супут­ники не дізналися, що вони знаходяться так далеко від своїх берегів, як ще ніхто доти не бував; про обриси землі на обрії, коли корабель наближався до Америки.

Найбагатшим джерелом інформації про перші контакти американських індіанців та європейців є твори Бартоломе де лас Касаса, котрий молодим священиком брав участь у підкоренні Куби. Він переопрацював. журнал Колумба і наприкінці свого життя написав довгу і яскраву «Історію індіанців», у якій засуджував їх поневолення іспанцями.

Початкові спроби англійців колонізува­ти Америку мали сумні наслідки. Першу ко­лонію було закладено 1585 року в Роуноуку, на узбережжі сучасної Північної Кароліни. Всі її мешканці зникли безвісти, лише ле­генди ще й посьогодні розповідають про тамтешніх блакитнооких індіанців-кроатів. Другою, тривкішою колонією став Джеймстаун, заснований у 1607 році. Він пройшов крізь голод, жорстокість і заво­рушення. Проте тогочасна література зма­льовує Америку яскравими барвами як зем­лю, сповнену величезних багатств і чудо­вих перспектив. Спогади про колонізацію стали всесвітньо відомими. Історію осво­єння Роуноуку ретельно записав Томас Гаріот у своїх «Коротких і правдивих по­відомленнях про щойно знайдену землю Вірджинію» (1588). Книга Гаріота невдовзі була перекладена латиною, французь­кою та німецькою мовами, а текст з ілюс­траціями у вигляді гравюр широко переви­давався ще протягом наступних 200 років.

В XVII сторіччі пірати, авантюристи та шукачі скарбів розпочали другу хвилю по­стійної колонізації, під час якої пересе­ленці привозили з собою дружин, дітей, сільськогосподарський реманент і реміс­ницькі знаряддя. Ранніми документальни­ми згадками про цей період були щоденни­ки, листи, подорожні нотатки, корабельні журнали, а також звіти перед кредитодав-цями - європейськими володарями або (в комерціалізованих Британії та Голландії) акціонерними компаніями. Незабаром на зміну цим першоджерелам прийшли хроні­ки колоністських поселень. Оскільки з ча­сом північноамериканські колонії опанува­ла Британія, найбільш відомою і система­тизованою письмовою спадщиною періо­ду колонізації є англомовна.

КОЛОНІАЛЬНИЙ ПЕРІОД НОВОЇ АНГЛІЇ

Світова історія, мабуть, не знала таких освічених переселенців, якими були пуритани. У період між 1630 і 1690 роками у північно-східній частині Спо­лучених Штатів, відомій як Нова Англія, було стільки ж людей з університетською освітою, скільки у метрополії, - вражаю­чий факт, особливо коли врахувати, що найосвіченішими в ту пору були аристок­рати, яким навряд чи хотілося ризикувати своїм життям в умовах незайманої приро­ди. Чудовим винятком були пуритани, що своїми успіхами та й, зрештою, рівнем власної освіти завдячували лише самим собі. Засновуючи поселення у Новій Англії, вони прагнули знань, щоб зрозуміти і вико­нати волю Божу.

Дослідники давно вказують на зв'язок пуританства і капіталізму, спільною осно­вою яких є амбіції, тяжка праця та загос­трене прагнення успіху. Пуританин не міг знати, чи є він, висловлюючись термінами богослов’я, спасенним, чи належить до тих, хто піде на небеса, проте він був схильний вважати життєвий успіх провіс­ником спасіння. Заможність і становище у суспільстві були не самоціллю, а жаданою запорукою духовної чистоти і перспектив вічного життя.

Перші пуританські колоністи, які осели­лися у Новій Англії, були втіленням чисто­ти реформатського християнства. Знані як «пілігрими», у 1608 році, уникаючи перес­лідувань, вони невеликими групами пере­биралися з Англії до Голландії, ще тоді ві­домої своєю релігійною терпимістю.

Зневірившись у мож­ливості очистити англіканську церкву зсе­редини, «відокремлені» заснували неле­гальну церкву, що присягнула на вірність не королю, а парафіянам, їх вважали зрад­никами і єретиками, проклятими на вічні муки у пеклі, і часто переслідували. Так ві­докремлення пуритан врешті-решт приве­ло їх у Новий Світ.