Як взаємопов'язані основні сфери життєдіяльності суспільства?

Соціальний процес являє собою послідовну зміну станів суспільства або його окремих систем, що виявляється як рух в часі ряду соціальних подій або явищ певної спрямованості.

В соціальному процесі діалектично об'єднуються мінливість і стійкість, перервність і неперервність, тому в ході аналізу певного соціального процесу необхідно визначити умови, причини і напрям змін, виділити складові частини і чинники перетворення початкового стану процесу в його результат.

В процесах розвитку умови завжди виступають внутрішньо необхідними компонентами, а в процесах, які не є розвитком (випадкові, статичні, рівноважні і т.п.), їхні умови можуть бути і зовнішніми їхніми компонентами (середовище, засоби, обставини тощо).

В соціальних процесах, рушійною силою яких є діяльність людей, певні умови реалізації цієї діяльності виступають як засоби тільки в зіставленні з її ціллю, вони можуть включатися в процес і як внутрішні умови досягнення мети (наприклад, плануючі органи, установи, організації і управління процесом), і як зовнішні (наприклад, матеріально-технічне устаткування, соціальна інфраструктура тощо).

Конкретні взаємодії людей у сфері матеріального або духовного виробництва суспільства визначають особливості структури соціального процесу.

Структурно-організаційна впорядкованість процесу є його механізмом, за допомогою якого забезпечується перехід від однієї стадії (або стану) до іншої і здійснення його як певної цілісності. Сам же перехід від однієї стадії до іншої характеризується швидкістю, темпами і знаком напряму (вектором), що указує на висхідну або низхідну лінію розвитку.

Будь-який соціальний процес відбувається відповідно до певних об'єктивних закономірностей, а тому розкриття його сутності змісту передбачає знання цих закономірностей, характеру їхнього виявлення через свідому діяльність людей.

Реформація суспільних відносин вимагає особливої уваги до чинників соціального процесу, умов їхньої мінливості і спрямованості, своєчасного виявлення негативних, застійних явищ, що гальмують пронеси розвитку.

Сфера матеріального виробництва є першою загальною сферою життєдіяльності суспільства як системи, але як втілення плотсько - практичної діяльності людей вона тісно пов'язана з сферою теоретичної діяльності (друга сфера), яка дає знання про середовище у формі науки, магії, традиції, астрології і т.п.

Третю сферу утворює діяльність людей по ціннісному освоєнню світу, що можливе завдяки філософії, мистецтву, релігії. Саме цінності зв'язують сфери матеріального виробництва і теоретичної діяльності.

Окрім цих трьох загальних сфер життєдіяльності людей, існує ще одна — управління суспільними процесами, тобто управління суспільством як системою, що само розвивається. З моменту появи класів, держави як апарату влади сфера управління приймає характер політичного управління суспільством.

Суб'єктом управління починає виступати певна група осіб, яка виробляє загальні для всієї держави цілі, з якими, у свою чергу, узгоджуються приватні цілі. Саме сфера управління несе відповідальність за ефективність функціонування всього суспільного організму.

Остання загальна сфера — соціальна. Вона протистоїть першим трьом сферам і сфері управління, оскільки в соціальній сфері відбувається споживання людиною того, що створюється у виробничій, науковій, ціннісній сфері.

Це споживання є разом з тим і виробництвом, відтворюванням людини як природної, соціальної і духовної істоти. Якби люди займали однакове положення з точки зору їхнього доступу до суспільного багатства, то відтворювання представляло б собою управлінську, технологічну, а не політичну проблему. Існування багатих і бідних, старих і дітей, обдарованих і, навпаки, обділених природою вимагає розв'язання соціальних проблем — і це ключ до нормального функціонування і розвитку суспільства як системи.

Такі п'ять основних сфер суспільства: матеріальне виробництво, сфера виробництва теоретичних знань, сфера оцінюючої діяльності, сфера управління соціальними процесами (політична сфера), соціальна сфера. Від того, як влаштований механізм обміну діяльністю, залежить, по-перше, оцінка суспільства як справедливо або несправедливо влаштованого і, по-друге, розуміння того, що потрібно зробити по усуненню несправедливості.

Прийнято вважати, що соціальну сферу утворюють стійко існуючі великі групи людей (соціальні спільноти) і відношення між ними, оскільки кожна з цих груп переслідує свої цілі і захищає свої інтереси: класи, нації, народ, трудові колективи, людство в цілому.

Соціальну сферу представляють етнічні спільноти людей (рід, плем'я, народність, нація і т.д.), різні класи (раби, рабовласники, селяни, пролетаріат, буржуазія) та інші соціальні групи. Така інтерпретація вірна, але недостатньо точна. Важливо ураховувати, що соціальна сфера — це сфера виробництва і відтворювання людини як соціальної, біологічної і духової істоти. В цьому значенні соціальна сфера протистоїть сферам матеріального і духовного виробництва — науковому і ціннісному знанню, оскільки вироблене в них повинно споживатися і освоюватися людьми інших категорій і професій. Соціальна сфера — поняття рівноелементне, багатошарове, адже ця сфера включає охорону здоров'я і освіту; від дитячого садка до вищого навчального закладу; культуру; питання продовження людського роду (і народження, і смерть).

Якби люди були однакові за умовами життя і рівнем розвитку, то людину з набором готових властивостей (свого роду "модульну" людину) легко було б вбудувати, вмонтувати в будь-яку організацію масового розповсюдження. Але реально люди, що живуть та діють, займають різне положення, тому важливо з'ясувати реальний механізм відтворювання людини в її загальних характеристиках.

Можна виділити три аспекти аналізу соціальної сфери:

• Соціально-класовий розподіл суспільства. Соціальне положення в суспільстві визначає власність, яка, за ленінським визначенням класів, представляє собою відносини з приводу засобів праці, виробництва матеріальних благ, способів розподілу суспільного багатства.

В стародавніх і середньовічних суспільствах залежно від власності складалися касти і верстви з офіційно закріпленими правами і привілеями. В капіталістичному суспільстві з'являється економічна основа розподілу на класи — буржуазії і пролетаріату.

В розв'язанні проблеми нерівності склалося два підходи: перший — надання кожному рівних можливостей, успіх і невдача — особиста справа, а не обов'язок державних організацій; другий — надання державою кожній людині набору благ, а інше залежить від особистих зусиль. Проте потрібно ураховувати, що обидва підходи в своїх крайніх виявах не приносять користі, викликаючи або розшарування на багатих і бідних, або зрівняльні тенденції. Вихід полягає у встановленні справедливої соціальної нерівності, коли всі верстви населення, що мають різне ставлення до власності, згодні з тим, як розподіляються блага.

Статево-віковий розподіл суспільства. Не тільки відносини власності визначають особливості відтворювання людини, але і статево-віковий розподіл: діти, молодь, зрілий вік, люди похилого віку тощо. Потреби і інтереси у представників різних статево-вікових груп різні, як і різні способи їхнього задоволення.

Важливою соціальною проблемою є негативна реакція дорослого покоління на егоїстичні устремління молоді без вагомого реального внеску у виробництво матеріальних і духовних благ. На соціальному рівні вимагає свого розв'язання проблема нерівності чоловіка і жінки, оскільки через нерозвиненість побутової сфери жінки виконують подвоєне навантаження по догляду за дітьми, допомоги старим людям.

Третій аспект аналізу соціальної сфери — сім'я або мала соціальна група, побудована на біо, психо -соціальних відносинах між чоловіком і дружиною. В суспільстві, що трансформується, відроджуються трудові функції, властиві раніше в основному селянській сім'ї по сумісному вирощуванню урожаю і догляду за худобою: зараз відроджується сімейний підряд.

В кризовому суспільстві зростає значення сім'ї у виконанні рекреативної, терапевтичної функції, в реалізації феліцитарної функції, тобто функції забезпечення щастя. Сім'я вся більшою мірою стає єдністю любові, майна і долі.