Які основні риси українського романтичного світогляду?

Інтерес української філософії до проблем людини, її духовного світу, свободи веде до формування українського романтичного світогляду. У суспільній свідомості визрівають ідеї нового світосприймання, що відповідало духовним потребам суспільства. До ідей перед романтичної свідомості можна віднести ідеї історизму, нації, героїчної особи.

Ідея історизму в європейській культурі започатковується у XVIII ст. Українські мислителі Козельський, Десницький, Гамалея розповсюджували праці Монтеня, Монтеск'є, Вольтера, Руссо, Маблі. Засвоюються ідеї Гердера про те, що основна цінність історичних епох — у їх національній культурній самобутності.

Саме у творах народу і професійного мистецтва, які є виявом душі народу, культурних традицій і духовності, відбивається специфіка українського світосприймання, основні риси національного світогляду. Назва її — філософія серця. У основних рисах вона виникла у Сковороди, сформувалась остаточно у XIX ст. у П. Юркевича, закріплюється як стійка світоглядна позиція в українському романтизмі, виявляючи себе у творчості М. Гоголя, П. Куліша, Т. Шевченка, у працях М. Максимовича, її вплив на українську духовність, культуру настільки великий, що в певній трансформації вона знайшла виявлення у літературі і мистецтві XX ст. Секрет такого впливу у тому, що основи цього філософського світогляду базуються на характерних особливостях національної психології і світосприймання українців.

Петро Дмитрович Юркевич (1827— 1874) стверджував, що людина починає свій моральний розвиток із руху серця, вона завжди хоче зустрічати радісні істоти, кохати і бути коханою, зігрівати і самій зігріватися дружбою і взаємною повагою. ("Серце і його значення в духовному житті людини згідно з вченням слова Божого"). Як і у Сковороди, у Юркевича символ "серце" багатозначний. Одне з його значень — серце як душевний стан людини. Це одночасно факт і свідомості, і чуттєвої сфери, врешті-решт це виявлення духовності людини. "Загальний стан душі" неповторний і ідеальний.

Інший видатний представник українського і російського романтизму — Микола Гоголь. Його пошуки правди — це заглиблення в себе, у свою душу, бо через неї лежить шлях у світ. Світ відкривається людині у правді тільки завдяки його духовному відродженню, активності, а не раціональному пізнанню.

Душа людини для Гоголя є не стільки шляхом пізнання, скільки його глибинним витоком. Як Сковорода і Юркевич, так і Гоголь називає душу "серцем". Серце людське — це безодня незвідана, тут ми кожної хвилини помиляємось.

Єдиний шлях самоствердження, само-удосконалення, що допоможе уникнути помилок — улюблена справа людини, що поглинає всю її. Близько до ідеї Сковороди про "сродний труд", Гоголь стверджує неповторність людини, її право на власний моральний шлях у житті.

Як осмислювалося буття українського народу мислителями революційно-демократичного напрямку?

Тарас Григорович Шевченко (1814—1861), оспівуючи "вільне життя", він звеличив патріотизм пригнобленого народу в боротьбі проти польських, турецьких, татарських поневолювачів. У поемі "Гайдамаки" поет стає на шлях революційного демократизму. Поема звучить як заклик до насильницької розправи над поміщиками і царем.

Головну причину поневірянь народних мас Шевченко вбачав в кріпацтві і гнобленні самодержавства. Революційний демократизм Шевченка з особливою силою виявився в його поезії, починаючи з 1844 р. В поемі "Сон", у вірші "У всякого своя доля" поет показав історію України як історію закабалення селянства. Він саркастично висміяв дворянських писак, які ідеалізували селянське життя. Він зневажав лібералів, котрі на словах вимагали: "Волі. Волі. І братства братського", а насправді, прикриваючись іменем Бога, продовжували драти з "братів-гречкосіїв три шкури". Т. Шевченко називав їх "палачами, людоїдами". Виявляючи антинародний характер царської влади, Шевченко виступив проти ілюзій, поширених у народі, розвінчав міф про "добрих царів". Поборник революційного знищення кріпацтва, він першим в Україні звертається до народу із закликом до повстання. Соціологічні погляди Шевченка пройняті ідеєю розвитку. У протилежність реакційній ідеології, що стверджувала непохитність устроїв експлуататорського суспільного ладу, він розглядав суспільство в змінах. Погляди людей він також не вважав незмінними, вони, на його думку, залежать від умов соціальної сфери.

Виходячи з визнання національного духу як основи суспільного розвитку, Пантелеймон Куліш (1819—1897) створив теорію про особливості української душі, яка має дві сторони:

внутрішню — серце (почуття);

зовнішню — мислення (розум).

Внутрішньою стороною українець пов'язаний тільки з Україною, а зовнішньою — з іншими народами. Своєю внутрішньою стороною, сутність якої складає національний дух, українець відрі- зняється від інших народів. Саме вона, тобто національні почуття і національний дух, об'єднує "панів і мужиків у один загал", тобто у єдине ціле.

Зовнішня сторона, розум, що пророкує українцям необхідність мати зв'язки з іншими народами і сприймати кращі сторони їх життя, заважає внутрішній. Куліш вважав, що український народ повинен розвиватися своїм, самобутнім шляхом, зберігати хутірський характер життя — показник вищої моралі і цілісності народної душі.

історик і письменник, автор програмного документу Кирило - Мефодієвського братства "Книга буття українського народу", Микола Іванович Костомаров (1817-1885) у праці "Дві руські народності (росіяни та українці)" вперше зробив спробу показати "модель українського національного характеру". Як відмічає Дм. Чижевський у своїх "Нарисах історії філософії на Україні", основні відмінності росіян і українців, на думку М. Костомарова, починають формуватися ще у XII ст. і полягають у тому, що:

у росіян панує загальне (Бог, цар) над особою; українець цінує вище окрему людину, ніж загальне;

росіяни "нетерплячі" до "чужих" віросповідань, до яких вони ставляться з презирством, до І чужих звичаїв та інше; на Україні люди звикли з давніх - давен чути у себе чужу мову, ворожнеча до іноземців виникла лише тоді, коли останні скривджували власні святині українського народу;

російський народ "матеріальний", українці намагаються "одухотворити" весь світ;

росіянин мало цінує природу, українець її любить, тому-то українська поезія невідривна від природи, вона оживляє її;

любов до жінки — матеріальна у росіян і духовна у українців;

у релігії — увага росіян спрямована на зовнішнє, на форму; у українців неможливо, щоб з'явився якийсь розкол з причин обряду, букви, їх релігійність — внутрішня.

У цілому, Костомаров пропагував ідею месіанства українського народу. "І повстане Україна із своєї домовини і знову звернеться до всіх братів своїх Слов'ян і почують крик її, і повстане Слов'янщина, і не залишиться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні пана, ні боярина, ні кріпака, ні холопа — ні у Московщині, ні у Польщі, ні в Україні, ні у Чехії, ні у Хорватії, ні у Сербів, ні у Болгар. І Україна буде незалежною Річчю Посполитою у союзі Слов'янському. Тоді скажуть усі мови, вказуючи рукою на те місце, де на карті буде намальована Україна: ось камінь, якому бути на покутті".