Які ідеї домінували в ході формування і розвитку Київської держави?

Історія України, тривалий час позбавленої незалежності, відбилася на специфіці розвитку соціологічної думки, для якої домінуючою були ідеї національної єдності та державності.

З формуванням і розвитком Київської держави відбувались істотні зміни в самій родоплемінній структурі слов'ян, котрі перейшли до союзгілемінних об'єднань зі звичаями та законами "батьків своїх", але вже тут, як зазначав Михайло Грушевський у праці "Нарис історії українського народу", відбувалося формування діалектів і "норовів". Згодом система суспільних відносин розвивається за територіальними, а не кровноспорідненими ознаками. Світоглядна традиція населення Київської Русі трансформувала християнську обрядність і культ на основі власної культури і традицій. У соціальних відносинах, світогляді, наукових уявленнях, у побуті та культурі Київської Русі є чимало проблем, пов'язаних зі специфікою функціонування різноманітних соціальних інституцій, організацій, взаємовідносин між соціально-структурними елементами суспільства. У зв'язку з цим особливий інтерес становлять соціальні норми, що є засобами регуляції діяльності соціальних груп та індивідів.

Найдавнішою є "Стародавня Правда" чи "Правда Роськая", її авторство пов'язують з ім'ям Ярослава Мудрого, який заклав початок формування інституту права. Високий патріотизм проймає всі літературні пам'ятки цих часів: "Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона, проповіді митрополита-філософа Климента Смолятича (XI ст.), Кирила Турівського та проповіді архімандрита Серапіона (XII ст.). У світогляді й менталітеті русичів формуються якісно нові ідеологічні, соціально-політичні концептуальні елементи світосприймання, що спирається не лише на віру, а й на раціональне осмислення фактів і подій власної історії. Гуманістичні ідеї несе в собі "Повчання" Володимира Мономаха, котрий заповідає не забувати "убогих", "подавати сироті та вдівцю", не дозволяти "сильним губити людину".

Високою патетикою захисту права людини на життя перейняте "Сказання про Бориса та Гліба", де гнівно засуджуються ті, хто "швидкий на пролиття крові без правди". Серед інших соціокультурних і соціологічних проблем київсько-руської історії примітно вирізняється проблематика соціального статусу жінки в суспільстві.

Соціологічне знання за часів Київської Русі характеризується, по-перше, як своєрідний морально-філософсько-теологічний синкретизм, по-друге, оскільки це був період становлення держави, у тогочасній філософії значну роль відігравало філософське обґрунтування політики, пропозиції щодо різноманітних підходів до розв'язання тих чи інших проблем. Соціологічні уявлення виникають як усвідомлення поступового державного розвитку, осмислення соціально-економічних, політичних проблем.

Як осмислювалися суспільні відносини за часів козацької доби?

Наприкінці XV ст. в історії України починається козацька доба, яка істотно вплинула на менталітет нації при формуванні народних уявлень про добро, правду, справедливість, систему ідеалів і цінностей, соціальних, державно-політичних, національних, конфесійних та індивідуально-особистісних уявлень про ідеали сили, краси, мужності, здоров'я, справедливості, гідності. В менталітеті українця козак, козаччина — це унікальний, своєрідний соціологічний "ідеалізований об'єкт", вершина в ієрархії цінностей.

Наприкінці XVI ст. створюються масові об'єднання, згуртовані професійно та ідейно — релігійні братства, які займаються спеціалізованими видами діяльності і забезпечують пригнобленому етносу здатність у певних межах виконувати організаційні, виховні, регулятивні функції у системі суспільних відносин, виконувати відповідні соціальні норми на основі системи норм, прав та обов'язків, виробленими у своєму груповому чи етнічному середовищі, застосовувати прийняті санкції у формах заохочення чи покарання.

За умов, коли державна влада належала королеві, магнатству і шляхті Речі Посполитої, а церковна — вищому католицькому духівництву та уніатським владикам, братства прагнули вивільнити свої громади від цих зверхників і набути відносної самостійності в справах самоврядування та можливості контролювати й спрямовувати економічне, релігійне і культурне життя православного люду. Вони надсилали своїх представників до короля, на сейми та собори, відстоювали майнові, політичні та духовні інтереси українців та білорусів, захищали їхнє право займатися ремеслом і торгівлею, створювати свої суди, мати своє громадське майно, скарбниці. Вони засновували й утримували школи, друкарні, шпиталі, обирали за власним розсудом учителів, проповідників, священиків, піклувались про бідних і хворих.

Всі питання життя братств розв'язувались на загальних зборах, а між зборами — виборними старшими братчиками. Отже, братства прагнули стати органами самоврядування в умовах політичного й конфесійного іноземного гноблення. Найстаршим і найвпливовішим було в Україні Львівське Успенське братство, при якому в 1585 р. було організовано школу. Статут школи львівського братства ("Порядок школьний") став зразком для всіх інших шкіл.

Історичне значення мали і книжки, видані львівською братською друкарнею, зокрема панегірична декламація "Просоронима" (1591), збірник педагогічних настанов "Ірже... Іоанна Златоустого... бесіда ізбранная о воспитанії" чад" (1609), у яких прославлялося добре виховання.