Які ідеї розвивали представники "натуралістичної соціології"?

Більшість соціологічних шкіл XIX століття прагнули зрозуміти соціальне через біологічне або природне. Цей напрям в історії соціології отримав назву "натуралістичної соціології", в рамках якої виділяють органіцизм, соціальний дарвінізм, антропологічну і географічну школи.

• Серед представників органіцистської школи в соціології потрібно виділити, перш за все, Г. Спенсера, А. Строніна, А. Шеффле, А. Фул'є. Початок органіцистської школи в соціології пов'язаний з науковою діяльністю Герберта Спенсера. Його соціологічна система заснована на трьох основних елементах: еволюційній теорії, органіцизму та вченні про соціальні інститути.

Характерною особливістю органіцистської школи є принцип редукціонізму, тобто зведення соціального до біологічного, пояснення більш складної системи через просту.

Суспільство розглядалося по аналогії з біологічним організмом. Як і будь-який організм, суспільство має свої структурні елементи, які виконують певні функції. Так Герберт Спенсер вводить в соціологію термін "соціальний інститут" і в своїй праці "Основи соціології" виділяє і аналізує шість типів соціальних інститутів: домашні (сім'я, шлюб), обрядові, політичні, церковні, професійні, промислові. Він показує, як історично, у відповідності з розвитком соціальних інститутів, здійснювалася еволюція відносин між людьми. Заслугою Герберта Спенсера в соціології є те, що ним була обґрунтована необхідність розробки теорії і практики дослідження соціальної системи і соціальної структури, взаємодії системних елементів, дослідження соціальних інститутів.

Соціальний дарвінізм як напрям соціологічного знання, розвивали У. Беджгот, Я. Гумплович, У. Сомнер, А. Смолл. Якщо органіцизм був орієнтований переважно на пошуки зовнішніх аналогій між організмом і суспільством, то соціальний дарвінізм, що також виник під впливом досягнень біологічної науки, прагнув використовувати її закони.

Соціальний дарвінізм поставив в центр дослідження проблеми між-групової боротьби і соціальних конфліктів, викликаних розбіжностями інтересів і потреб. Він розглядає природну детермінованість соціальних процесів, конкуренції, соціальної нерівності, суперечність інтересів різних соціальних груп і трактує їх як біологічні чинники виживання найбільш пристосованих і сильних.

• Соціал - дарвіністська школа — явище багатопланове і різнорідне. Вона не обмежувалася соціологією, а була поширена в антропології, психології, політології, мистецтві. Те загальне, що об'єднує соціальних дарвіністів, можна звести до декількох елементів:

"натуралізація" соціального;

визнання природного добору і боротьби за існування як головних соціальних детермінант;

аналіз в цьому контексті соціальних конфліктів і розбіжностей.

Так англійський соціолог Беджгот розглядає боротьбу за існування як головний закон соціальної еволюції, яка відбувається в ході боротьби між різними соціальними групами.

Людвіг Гумпловіч одним з перших вводить в соціологію поняття "соціальний конфлікт", що, на його думку, є органічною формою взаємин між людьми і соціальними спільнотами. Він обґрунтовує положення про неминучість соціальної нерівності людей, які ведуть між собою боротьбу за виживання, вплив і панування.

На відміну від Гумпловіча, який вважав єдиним шляхом розв'язання соціальних конфліктів примус і насильство, Альбіон Смолл надає увагу проблемі переходу від конфлікту до соціальної згоди і узгодження. Соціологія, на його думку, якраз і повинна виступати як ефективний компонент "соціальної технології" і "соціальної інженерії", ціллю яких є сприяння гармонізації соціальних структур і відносин.

Для соціал-дарвіністів предметом соціології виступають не окремі індивіди, а соціальні групи і їхні взаємини, які характеризуються постійною боротьбою; і, врешті-решт, ця боротьба складає зміст соціального життя.

Антропологічна школа в соціології представлена іменами Ж. Гобино, О. Аммона, Ж. Ляпужа, X. Чемберлена.

Характерним для даного напряму є визнання расового чинника як головного в історичному розвитку, проголошення біологічних і культурних відмінностей рас. Розвиток суспільства розглядається через расові особливості народів.

Основні положення расово-антропологічної школи зводяться до визнання того, що соціальне життя і культура є лише наслідком дії расово-антропологічних чинників. Раси є основними суб'єктами історичного процесу, вони діляться на "вищі" і "нижчі", а змішування рас веде до фізичної і культурної деградації суспільства.

Соціальна поведінка людини детермінована біологічною спадковістю. При цьому деякі дослідники, наприклад, Ж. Гобино і Ж. Ляпуж вбачають причини розвитку цивілізації в "чистоті" раси. Оскільки в світі практично не залишилося чистих рас, а біла раса поступово змішується з жовтою і чорною і тому втрачає свою роль домінуючої, Гобіно досить песимістично дивиться в майбутнє, пророкуючи занепад західноєвропейської цивілізації, яка була створена білою расою на чолі з арійцями. Расово-антропологічна школа в соціології виникає не стільки як прагнення наукового осмислення проблеми людських рас, скільки як спроба використовувати науку для ідеологічного обґрунтовування расизму.