2.Історія розвитку соціологічної думки Як складались теоретичні уявлення про суспільство?

Процес осмислення суспільного життя починається з виникненням самого суспільства. В первісному суспільстві пояснення суспільних явищ мало переважно міфологічний характер. Перші спроби теоретичного аналізу соціальних відносин мають місце в Стародавньому Єгипті, Китаї, Індії, в античній Греції та в інших давніх державах.

Прагнення зрозуміти, осмислити суспільство було властиве людству на всіх етапах його розвитку. Практично кожний великий мислитель в рамках своєї філософської концепції виказував своє відношення, погляди на суспільство. Значний внесок в розвиток соціологічної думки зробили Конфуцій, Сократ, Платон, Арістотель. Платон, наприклад, вважав, що ідеальна держава повинна мати структуру, яка складалася б з трьох основних станів: 1) філософів; 2) воїнів; 3) селян і ремісників. Арістотель один з перших спробував здійснити аналіз реального суспільства, описати його соціальну структуру, а при дослідженні політичних процесів він спирався на соціальні теорії. Він також ділив суспільство на три верстви: вище, середнє і нижче. В середні віки суспільна думка розвивалась у тісній взаємодії з релігією, тому пояснення соціальної реальності, як правило, обґрунтовувалось релігійними догмами. Проте деяким мислителям вдалося вийти за рамки традиційного релігійного вчення і описати реальні соціальні процеси. Італійський монах Фома Аквінський (1225—1274), наприклад, пояснював зростання соціальної нерівності і ускладнення структури суспільства розвитком ремісництва та зростанням торгових та лихварських операцій. При цьому торгівлю і лихварство він не вважав гріховними, на відміну від позиції офіційної церкви. Арабський філософ Ібн-Хальдун (1332-1406) заперечував віру у непорушність станової диференціації людей. Він вважав, що з ростом виробництва, торгівлі і міст буде збільшуватися добробут кожної людини, що приведе до зміни соціальної структури суспільства.

В античний і середньовічний період були ще відсутніми уявлення про соціологію як науку, проте вже досить детально були розроблені концептуальні основи політичної і правової теорії, економіки, етики та інших дисциплін, в центрі уваги яких — проблема законів і норм суспільного життя.

Починаючи з епохи Ренесансу, знання про суспільство поступово виходять за релігійно-теологічні рамки. Одними з найважливіших досягнень соціальної думки Нового Часу є розробка раціонально обґрунтованої теорії громадянського суспільства, категорій "суспільство" і "держава", осмислення значення групових інтересів в суспільному житті.

Англійський філософ Томас Гоббс (1588—1679) у праці "Левіафан..." викладає концепцію "суспільного договору", згідно якої держава є не "божим промислом", а творенням людей, що на певному етапі розвитку суспільства домовились, як забезпечити мир та порядок у суспільстві. Англійський філософ-просвітник, засновник лібералізму Джон Локк (1632—1704) вперше розділив такі поняття, як особистість, суспільство і держава та проголосив пріоритет особистості над суспільством і державою. Він розглядав політичний процес як розвиток людського суспільства від природного стану до громадянського суспільства, де роль держави зводиться до захисту природних прав громадян на життя, свободу та власність. Завдяки працям Гоббса та Локка, громадянське суспільство та особистість виділяються в самостійні об'єкти соціологічного дослідження.

Промислова революція в Англії та соціально-політична революція у Франції дали новий імпульс до розвитку соціальних теорій, до пошуку нетрадиційних відповідей на запити часу. У XVIII — на початку XIX століття соціологічна думка знаходить свій подальший розвиток у працях таких вчених, як Ф. Бекон, Ж.-Ж. Руссо, А. Гельвецій, !. Кант та ін. Так, наприклад, Сен-Симон (1760-1825) досліджував промислову структуру виробництва та соціальну структуру суспільства. Він стверджував, що благополуччя народу залежить не стільки від політичного режиму, скільки від форм власності, способу виробництва та стану (класової структури) суспільства.

Проте розвиток соціологічних знань ще здійснюється у формі конгломерату філософських, історичних, правових, економічних концепцій. В цей період ще не йдеться ані про соціологічні дослідження, ані про соціологічну теорію в сучасному розумінні цього слова, проте вже з'являються серйозні спроби концептуалізації соціального знання і створення раціонально обґрунтованої теорії суспільства.

Соціальне знання XVII—XVIII століть заклало основи для створення якісно нових умов свого подальшого розвитку в XIX ст. В цей період завдяки працям франко-бельгійського математика Адольфа Кетлі (1796—1874) розповсюджуються статистичні дослідження, розробляються математичні (в тому числі вірогіднісні) методи дослідження соціальної інформації.

Використовуючи кореляційний аналіз, виявляючи постійні співвідношення показників, А. Кетлі заклав основу емпіричної соціології та одночасно з О. Контом прийшов до ідеї створення нової науки про соціальне життя — соціальної фізики. Соціально-економічні, політичні, духовні потреби і логіка розвитку самого наукового знання обумовили широке розповсюдження різних соціальних досліджень.