2.1. Ідейно-політичні ідеї Кирило-Мефодіївського това­риства.

2. 1.1. Ми­кола Костомаров

Творцем підставових документів товариства був Ми­кола Костомаров (1817-1885). Підготовлені ним докумен­ти - «Устав» і програма товариства «Закон Божий» («Книга буття українського народу») втілили концепцію історич­ного розвитку та політичну доктрину, яка мала чіткий ук­раїнський зміст. Концепція історичного розвитку містила в собі ідеї християнського соціалізму: творцем історії визна­вався Бог, рушійною силою - християнська релігія, яка вказує шлях до спасіння - осягнення Царства Божого.

Політична доктрина випливала з концепції історичного розвитку і складалась з таких засадових моментів:

-всяка влада від Бога, бо він є «цар над родом людським»;

-влада не може бути абсолютною, самодержавною, оскільки «хоч який добрий чоловік буде, але як стане пану­вати, то зіпсується»;

-демократія не гарантує від свавілля влади «багатьох царків»;

-державний лад повинен бути республіканським, ви­конавча влада виборною, змінною і підзвітною народним зборам;

- найкращий тип держави - це поєднання рис федеративного і конфедеративного устрою. У такій державі не повинно бути кріпацтва, усі громадяни мають юридичну рівність, смертна кара і тілесні покарання скасовуються, забезпечує­ться свобода торгівлі, свобода совісті, умови загальної освіти народу.

2.1.2. Георгій Андрузький

Великий інтерес для українського державознавства ста­новлять «Начерки Конституції Республіки» одного із чле­нів Кирило-Мефодіївського братства Георгія Андрузького (перша половина XIX ст.). У Конституції автор особливу увагу відводить питанням самоврядування. Г. Андрузький прихильник слов'янської конфедерації. Але цікавим є те, що у цій слов'янській конфедерації не знайшлося місця для Росії, що не характерно для української суспільно-політич­ної думки цього періоду, В документі чітко проводиться принцип виборності всіх органів влади та розподілу її за­конодавчих, судових і виконавчих функцій.

Аналізуючи розвиток державно-правової думки в Україні у XIX ст., слід звернути увагу на демократичні ідеї ук­раїнського державотворення у нарисах Конституції рес­публіки Георгія Андрузького, в якій особливу увагу було приділено питанням самоврядування в Україні, визначався правовий статус як держави у цілому, так і її частин — общини, області, округу.

2.1.3. Вітчизняний конституціоналізм Михайла Драгоманова

Наприкінці ХІХ - початку XX ст. в Україні поширився лібералізм. Хоча український лібералізм мав і серйозне іс­торичне підґрунтя, але передовсім він став тогочасним до­мінуючим світоглядом у середовищі культурницької еліти, завдячуючи Михайлу Драгоманову (1841-1895) - заснов­нику новітнього вітчизняного конституціоналізму. Однак ідеї федералізму Драгоманова про автономію України у складі Росії вкрай негативно вплинули на свідомість еліти. Лише Іван Франко у 1895-1896 рр. звільниться з-під впливу цих ідей і стане речником ліберального українського націо­налізму. До цієї течії належали також Леся Українка та Ми­хайло Грушевський.

У поглядах М. Драгоманова поєдналися утопічно-соці­алістичні і конституційно-демократичні ідеї. Соціалістичні ідеї домінували з розробкою кінцевої мети кращого майбут­нього. А вимога конституційно-правових змін виглядала як шлях досягнення мети. Драгоманов пропагував ідею ство­рення нової демократичної буржуазної Росії, в якій інтереси держави не суперечитимуть інтересам народів, що її насе­ляють, та інтересам окремої людини. Для Драгоманова лю­дина - основа основ соціального устрою, найвища цінність (не випадково мислитель вимагає скасування смертної ка­ри), гарантом прав якої може бути лише вільна самоврядна асоціація (громада), а не держава. Необхідною ж умовою забезпечення демократичних прав є впровадження місцево­го самоврядування. Драгоманов був переконаний, що терор і диктатура не можуть розглядатися як запорука побудови прогресивного суспільно-політичного ладу, де пануватиме політична свобода, а на сторожі прав і свобод стоятиме суд.

Аналізуючи форми держави, Драгоманов наголошував, що унітарна, централізована держава - це втілення деспо­тизму, диктатура небагатьох. Найкращою формою держави, на його думку, є організована федерація (на зразок США чи Англії"), основою якої є громадянське самоуправління, а місцеве самоврядування, гарантія природних прав і свобод людини, суворе обмеження центральної влади.

У своєму конституційному проекті перетворення Росій­ської імперії він особливо наголошував про недопустимість адміністративно-командних методів втручання вищих ор­ганів управління у компетенцію нижчих, бо, як він вважав, самоуправління є основою основ руху до повної соціальної справедливості, до соціалізму. Мислитель наголошував, що суть держави визначається не формою її побудови, а пра­вами, якими наділені громадяни цієї держави.

У державно-правовій концепції М. Драгоманова перед­бачається необхідність запровадження принципу поділу властей на законодавчу, виконавчу і судову. Законодавча влада зосереджується у двох думах - державній і союзній. Главою держави є імператор із спадковою владою, або го­лова Всеросійського державного союзу, який обирається. Глава держави призначає міністрів, які є відповідальними перед обома думами. Статус судців визначається законом.

Таким чином, державно-правова концепція М. Драгома­нова пронизана ідеєю парламентської конституційної дер­жави і і засадами самоврядування.