1.1.5. Яків Козельський

Значний внесок у розвиток державно-правової думки в Україні зробив Яків Козельський (1728-1764), який роз­глядав державно-правові проблеми через призму теорії природного права і суспільного договору. Розвиваючи кон­цепцію природного права, вчений послідовно проводив ду­мку, що закладені природою в людині закони її жит­тєдіяльності (природне право) є джерелом законів суспіль­ства. Мислитель наголошував - якщо закони в державі не ґрунтуються на природному праві, то вони не можуть вва­жатися справедливими. Теорія суспільного договору Я. Козельського містила ідеї рівності всіх громадян перед зако­ном і взаємної відповідальності влади і громадян за ви­конання договору. На думку мислителя, природне право передувало державі і лише в результаті справедливої суспі­льної угоди поступилося місцем державі. Він наголошував, що завдяки суспільному договору людина здобуває волю і власність, а природна рівність поступається рівності по до­говору і праву.

Державно-правові проблеми він розглядав крізь призму теорії природного права і суспільного договору. Поділяючи право на натуральне (природне), всесвітнє право народів і суспільне (державне), він протиставляє "природний стан" цивілізації, "природну людину" — "людині суспільній". Хоча в початковому природному стані не було ні держави, ні соціальної, ні політичної нерівності, він не ідеалізує його, а віддає перевагу суспільному стану як більш прогре­сивному. Розвиваючи концепцію природного права, вчений висуває ідею про те, що закладені природою в людину закони її життєдіяльності ("природного права") є витоками законів суспільства. Якщо закони в державі не грунтують­ся на природному праві, то "вони не можуть бути справед­ливими".

Замислюючись над питанням виникнення суспільства і держави (він їх ототожнював), Я.Козельський виходить з теорії суспільного договору, відповідно до якої природне право в результаті "справедливої" згоди поступається місцем державі. Завдяки суспільному договору людина здо­буває громадянську волю і власність, а замість натуральної рівності — "рівність моральну, і на підставі закону і буду­чи не рівною силою і розумом іншому, робиться йому рівною по договору і по праву". Його теорія суспільного договору містить ідеї рівності всіх громадян перед законом і взаємної відповідальності влади і громадян за виконання договору. Як рівноправна сторона члени суспільства мають право розірвати договір чи укласти новий. Головну надію щодо зміни суспільного порядку Я.Козельський покладав на урядові реформи, застосування законодавства, що зале­жить від розширення виховання і освіти, на мирний розви­ток суспільства.

1.1.6. «Історія Русів»

Вінцем національно-політичної думки перехідного пері­оду від Гетьманщини до кріпацтва став політичний трактат невідомого автора кінця XVIII ст. «Історія Русів». Трактат підготовлений з позицій уже відомих з часів Дж. Локка на заході, тобто інтелектуальної і моральної течії, яка перед­усім визнає політичні й економічні права особистості, її абсолютну цінність, свободу поки що привілейованих верств, рівність серед рівних того ж кола громадян, існу­вання невід'ємних природних прав індивіда, суспільно-до­говірний характер держави, верховенство законів у суспіль­них відносинах.

По-перше, автор проводить думку, що державне життя українського народу бере свій початок за часів створення саме ним, а не російським народом Київської Русі; по-друге, відзначаючи самостійність і відрубність історичного розвитку українського народу від історії московського, ли­товського і польського народів, автор не проводить схожого

розмежування з білоруським народом; по-третє, у творі вперше в історичній і публіцистичній літературі чітко сформульовано ідею, що найбільшою цінністю для народу є незалежна національна держава. І саме в її досягненні автор вбачає зміст боротьби народних мас України з кінця XVI аж до початку ХVШ ст.; по-четверте, автор вперше переконливо розкриває антиукраїнський характер москов­ської політики (починаючи з другої половини XVII ст.) і виступає палким захисником збереження державної само­стійності України, демократичності її політичної форми правління, протиставляючи її московському деспотизму; по-п'яте, виступаючи послідовним поборником соборності козацької України, автор засуджує міжусобну боротьбу еліти за владу, вбачаючи в ній одну з головних причин за­непаду країни.

Розділ 2. Державно – правова думка в Україні ХIX-перша половина XXст.

У ХІХ - першій половині XX ст. українська державно-правова думка розвивалась переважно на теоретичному грунті. Держава і право стають об'єктом пізнання, з'ясо­вуються питання про їх виникнення, взаємодію, роль у сус­пільстві та соціальну цінність. Раціональне осмислення держави і права як соціальних інститутів спрямовувалось у русло конституційної регламентації державного устрою, політичного режиму, прав і свобод людини, взаємовідно­син індивіда, громадянського суспільства і держави.

Центральною ідеєю XIX ст. в Україні була ідея націона­льно-соціального визволення українського народу. Реаліза­ції цієї ідеї присвятили свою діяльність представники ра­дикальної течії українства, яка знайшла ідейно-політичне відображення в діяльності Кирило-Мефодіївського това­риства.