1.1.3. Професійний філософ Михайло Козачинський

Першим в Україні професійним філософом, який сфор­мулював основи громадянського природного права, був Михайло Козачинський (1699 -1755), один із засновників Києво-Могилянської академії. В трактаті «Громадська політика» він порушив питання про природне право, розглядаючи його як інтегральну частину людської природи, яку можна пізнати і осягнути лише розумом. Людські закони, з огляду на подвійність влади (світської й духовної), Козачинський поділяв на цивільні й канонічні. Зокрема, до сфери цивіль­ного законодавства відносив питання власності і спадку.

На проти­вагу Т. Гоббсу, який твердив, що цей стан характерний "війною всіх проти всіх", Ф. Прокопович, насамперед, вва­жав властивим для переддержавного життя мир і війну, любов і ненависть, добро і зло. Щоправда, не всі в ака­демії поділяли однакові погляди щодо цього. М. Козачинсь­кий, приміром, не розмежовував чітко досуспільний і су­спільний стан людей. На відміну від прихильників осві­ченого абсолютизму, він стверджував, що не досуспільний, а саме суспільний, ототожнюваний ним з цивільним, стан є природним для людини, бо тільки в ньому "природа людини, тобто її розум, а відповідно і природні права, можуть розвинутися найбільш повно". Цей по суті демо­кратичний погляд, за яким у цивільному стані дія природного закону не припиняється, а навпаки, посилюється, вимагав від М. Козачинського заперечення самої можли­вості повного відокремлення "природних прав" громадян на користь державної влади при складанні суспільного до­говору між підлеглими і правителями. Це різко суперечило "теоріям" апологетів абсолютизму і висувало один із ваго­мих аргументів при обгрунтуванні прогресивними вітчиз­няними мислителями другої половини XVIII ст. вимог "цивільних" прав і свобод.

Найважливішим природним правом людини М. Козачин­ський визнавав право на життя, свободу совісті (право керуватися вказівками власного розуму), право приватної власності і право вибору (де немає вибору, там немає і свободи), оскільки це є підвалиною будь-якої форми прав­ління. Дію "природного закону" він вважав настільки обов'язковою і необхідною, що порушити ЇЇ не міг навіть Бог, інакше він суперечив би сам собі.

1.1.4. Григорій Сковорода

Найвидатнішим учнем М. Козачинського був Григорій Сковорода (1722-1794), який засуджував феодальну систе­му із її правом та судочинством і визнавав волю найбіль­шим надбанням людини. Суспільно-політичним ідеалом Сковороди була республіка (суспільний компроміс), де відсутні майнова нерівність, гноблення людини людиною, закони гарантують рівні права всім громадянам, а респуб­ліканський устрій забезпечує умови для чесної праці усім вільним людям відповідно до їх здібностей і нахилів. Ви­знаючи об'єктивну необхідність в державі, мислитель засу­джував злочинну владу, а закони розглядав як результат людської діяльності, а не як продукт природи. Сковорода накреслив шлях досягнення суспільного ідеалу через освіту молодого покоління та моральне вдосконалення людини, котру він розглядав як мірило правди.

Сковорода виражав інтереси українського селянства і рядового козацтва, за­галом народних мас. Головний предмет його філософії — людина з її земними справами, думами, праг­ненням до щастя. Саме вона є мірилом і критерієм правди.

Г. Сковорода засуджував кріпосне право і всю феодальну систему разом з її правом і судочинством, за яких правда за тим, хто сильніший, а "якщо убогий, тоді і бідний і дурний". Він був ворогом монархічного ладу, тиранії, виз­навав волю найбільшим здобутком людини. Суспільно-політичний ідеал Сковороди — республіка. В ній немає майнової нерівності, гноблення людини людиною. Закони тут "зовсім не підходять тиранії", тому що забезпечують права всім громадянам, а республікансько-демократичний устрій дає можливість чесно працювати усім вільним лю­дям відповідно до їх здібностей та схильностей. Принцип "схильності" був проголошений Г. Сковородою як головний принцип республіканського устрою. Він означав необхідність для всіх громадян займатися тільки тією працею, до якої у них є природні здібності. Кожен в республіці пови­нен займатися "різною" працею.

Утопічними були не тільки суспільно-політичні ідеали філософа, такими ж були і методи їх досягнення: надія на освіту, особливо молодого покоління, моральне самовдоско­налення.