2.3.3. Ми­хайло Владимирський-Буданов.

Внеском у розвиток власне української культури стала поява перших досліджень у галузі історії українського права. Як відомо, в XIX ст. історія України традиційно вважалася лише частиною російської або польської історії. Завдяки зусиллям професора Київського університету Ми­хайла Владимирського-Буданова (1838-1916) цю тради­цію було зламано. Враховуючи настійну необхідність при вивченні історії права звертатись до першоджерел, вчений упорядкував «Хрестоматію з історії руського права», яка була першою із таких праць, витримала 5 видань (1875— 1908) і стала настільною книгою багатьох поколінь юрис­тів. У своїй фундаментальній праці «Огляд історії руського права» (витримала сім видань і була неперевершеним на­вчальним посібником) вчений розглядає як окрему само­стійну правову систему так зване «західно-руське право», тобто право України періоду Великого князівства Литовсь­кого і Речі Посполитої. Владимирський-Буданов послідов­но впроваджував думку, що не існує держави і права без конкретного народу, підкреслюючи, що відправним джере­лом походження держави" є національно-етнічна група з її особливостями. Право розглядав, як окремий продукт ді­яльності нації, а не держави; його джерелом - народну сві­домість і волю, а не державу, водночас підкреслюючи, що держава у формі закону формує лише те, що вже створено народною свідомістю. Вчений водночас наголошував, що закон значно обмежений, ніж право, і підкреслював, право і закон збігаються лише тоді, коли закон стає виразником правосвідомості відповідного народу.

Оригінальністю позначені його державно-правові погляди . Він автор майже 100 праць з галузі історії права Росії, України, Білорусі, Польщі.

Особливість його поглядів на походження і сутність дер­жави і права криється у розгляді цих питань у націо­нально-історичному аспекті. Для нього не існує держави і права "взагалі", без конкретного народу. Він визнає інди­відуальним процес появи і розвитку держав і права відпо­відних націй. Тому веде мову про конкретні держави і право: французьке, німецьке, руське, виявляючи в них деякі загальні ознаки, а також специфічні ознаки щодо походження і суті. Як відправне джерело виникнення дер­жави і права він визнає національно-етнічну групу з її особливостями. Згідно з цією теорією руська держава ви­никла внаслідок розвитку влади старійшин у родовому суспільстві після розпаду кровно-родинних зв'язків і поя­вою міжтериторіальних відносин населення. Влада правите ля щодо населення носила патріархальний характер, а що­до теорії — вотчинний.

Право, з погляду М. Володимирського-Буданова, є про­дукт діяльності нації, а не держави. Отже, творцем права у нього виступають народна свідомість і воля, а не держа­ва. Вона, в особі законодавця, лише формує те, що вже створено народною свідомістю, звичаями і як наслідок вис­тупає як народна воля.

Він вважав закон більш обмеженим, ніж право, менш динамічним щодо нього, за розвитком він поступається праву. Право і закон збігалися тільки у тому випадку, коли закон ставав "виразником правосвідомості відповід­ного народу". При цьому він боровся за поєднання на­ціонального і державного. Його роздуми втілилися в ідею слов'янського права, головними ознаками якого він вважав "народопредставництво", спільне володіння землею, домі­нування публічного права над приватним, оцінку особи за її діловими якостями. Все це визначило специфіку слов'ян­ського права і державності слов'янських народів, спряму­вавши їх на більш прогресивний шлях розвитку, зокрема, минаючи феодальні відносини завдяки демократичності державних установ.