Міністерство освіти і науки України

Рівненський державний гуманітарний університет

Кафедра політології і соціології

Українська політична і правова думка XVIII – XX ст.

Підготувала

студент 4-го курсу

ЗВ групи ПЮ-42

Чередняк Г.Ф.

Перевірив : доцент

Терешко Ю.М.

Рівне – 2006

Зміст

Вступ............................................................................................................................. 2

Розділ 1. Державно-правова думка часів занепаду козацько-гетьманської держави (ХVIII ст.)........................................................................................................................ 3

1.1. Суспільно-політична думка першої половини ХVІІІ ст................................... 4

1.1.1. Стефан Яворський............................................................................................ 4

1.1.2. Феофан Прокопович................................................................................. 4

1.1.3. Професійний філософ Михайло Козачинський......................................... 5

1.1.4. Григорій Сковорода.................................................................................. 6

1.1.5. Яків Ковельський.................................................................................. 6

1.1.6. «Історія Русів»............................................................................................. 7

Розділ 2. Державно – правова думка в Україні ХIX-перша половина XXст........ 9

2.1. Ідейно-політичні ідеї Кирило-Мефодіївського това­риства.............................. 9

2. 1.1. Ми­кола Костомаров ...................................................................................... 9

2.1.2. Георгій Андрузький.................................................................................. 9

2.1.3. Вітчизняний конституціоналізм Михайла Драгоманова.................... 10

2.1.4. Сергій Падолинський та демократ Остап Терлецький........................ 10

2.2. Українська державно-пра­вова думка кінця ХІХ – поч. ХХ ст............................ 12

2.2.1. Іван Франко................................................................................................. 12

2.2.2. Михайла Грушевського........................................................................ 14

2.2.3. Ми­кола Міхновський............................................................................. 16

2.2.4. Володимир Винниченко.......................................................................... 17

2.3. Державно-правові погляди українських учених-юристів.................................. 19

2.3.1. Олександр Кістяківський ........................................................................... 19

2.3.2. Богдан Кістяківський.............................................................................. 20

2.3.3. Ми­хайло Владимирський-Буданов........................................................ 21

2.3.4. Олександри Єфименко.......................................................................... 22

2.3.5. Ста­ніслава Дністрянського................................................................... 23

2.3.6. Василь Кучабський ................................................................................. 23

Висновок....................................................................................................................... 24

Використана література.......................................................................................................... 26

Вступ.

Актуальність даної теми є в історичному значенні розвитку державно - правової думки в Україні 18 - 20 ст., оскільки усі вчення та теорії, які були поширені в різні часи, складають ту ідеологічну основу, на якій зважаючи і на загальноосвітні цінності у сфері державно – правової діяльності, будується теорія держави і права. Українська державно – правова ідеологія має давню і складну історію свого розвитку. Її витоки слід шукати ще в додержавних нормах усього звичаєвого права, яке згодом набуло конкретних форм у Київській Русі. Саме тогочасне державно – правове мислення заклало підвалини вітчизняних правових концепцій, які, вбираючи національні і світові традиції, занепадаючи і відроджуючись, зазнавали еволюційних змін, впливів, з волі історичних обставин переплітались з російською та білоруською юридичною думкою. Відповідний внесок у розвиток державно-правової думки в Україні зробили в XVII—XVIII ст. прогресивні діячі Києво-Могилянської академії: Йосип Кононович - Горбацький, Лазар Баранович, Іоаникій Галятовський, Інокентій Гізель, Стефан Яворський, Мануйло Козачинський, Георгій Кониський, Дмитро Туптало, Григорій Сковорода та інші. Вчення про освічений абсолютизм, яке розвивали діячі Києво-Могилянської академії, — результат застосування ними у своїй демократичній інтерпретації теорії природного права і суспільного договору. Вони виводили державу і право з незмінної природи людини, вважаючи, що її сутність залишається незмінною протягом усього розвитку держави і права. Відповідно до цього професори та виуче­ники академії поділяли думку про те, що держава існувала не завжди. Вона виникає в часі, а до того люди жили у вільному стані, за відсутності державної влади.

Мета роботи є дослідити українську політичну і правову думку ХІІІ – ХХ ст.

Завдання роботи дослідити державно-правову думку часів занепаду козацько-гетьманської держави (ХVIII ст.), ідейно-політичні ідеї Кирило-Мефодіївського това­риства та державно-правові погляди українських учених-юристів ХХ ст.

Об’єктом дослідження є політична і правова думка на Україні ХІІІ – ХХ ст.

Розділ 1. Державно-правова думка часів занепаду козацько-гетьманської держави (ХVIII ст.)

У XVIII ст. спостерігається високий рівень розвитку української державно-правової думки, що пояснюється від­родженням української державності під час Визвольної війни українського народу 1648-1657 рр. на чолі з Богда­ном Хмельницьким, а також поширенням ідей гуманізму і реформації в Україні. Найвидатнішими мислителями цієї доби визначаються С. Яворський і Феофан Прокопович, М. КозачинськиЙ, Г. Сковорода, Я. Козельський. Не менш вагомими були погляди на майбутній устрій держави геть­мана Пилипа Орлика.

Останні два десятиріччя XVIII ст.- це час, коли схвалю­валися конституції: 1787 р. - конституція США, 1791 р. -конституції Франції та Польщі. В Російській імперії спроби створити конституцію мали місце тільки у першій чверті XIX ст., але закінчилися трагічним повстанням декабристів 1825 р. І тут важливо наголосити, що Україна вела у цьо­му перед, українська Конституція була схвалена 5 квітня 1710 р. і називалась «Пакти і Конституції прав і вольностей Війська Запорозького (Конституція Пилипа Орлика або інша назва «Бендерська Конституція»). Цей документ скла­вся як договір поміж трьома основними політичними силами козацької держави: гетьманом, генеральною старшиною та Військом Запорозьким. Наведу повну назву договору, щоб став зрозумілішим характер його змісту і суть втіленої ідеї - «Правовий уклад та Конституції відносно прав і вольностей Війська Запорозького, укладені між ясновельмож­ним паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорозького, і генеральною старшиною, полков­никами, а рівно ж і самим Військом Запорозьким, схвалені обома сторонами і скріплені найяснішим гетьманом на віль­них виборах урочистою присягою року Божого 1710 квітня п'ятого дня у Бендерах».

У Конституції Пилип Орлик фактично сформулював концепцію правової держави на принципі поділу властей на законодавчу, виконавчу і судову. Ст. VI Конституції ви­значила Державу Війська Запорозького та народу руського (малоруського - Авт.) як станову виборну гетьманську мо­нархію парламентського типу. (Дуже важливо, що репре­зентанти Лівобережної України, незважаючи на терор ре­жиму Петра І, взяли участь у впровадженні в українській державі парламентської системи).

Конституцією закріплювався принцип територіального представництва. Законодавчі функції покладалися на пар­ламент у складі генеральної старшини, цивільних полков­ників з урядниками і сотниками генеральних радників від полків і послів від Низового війська Запорозького. Усі пар­ламентарі присягались на вірність державі (держава і су­спільство не протиставлялися). Питання на обговорення в парламенті вносив гетьман.

Найвища виконавча влада згідно із Конституцією нале­жала гетьману з генеральною старшиною. Кандидатури ге­неральних старшин затверджувались парламентом з подан­ня гетьмана. Генеральна старшина була підзвітною гетьма­ну і парламенту.

Місцева адміністрація складалась із полковників і пол­кових старшинських Рад. Судовій владі у Конституції від­водилось мало місця. Єдине, що уповноважувалося Генера­льному Суду - це розглядати справи державної ваги та здійснювати контроль за виконанням законів у державі.

У Конституції викладений дуже важливий правовий принцип - верховенство закону. Виконання приписів за­кону було основним обов'язком гетьмана, інших владних структур і народу.