5. Зміст учбового матеріалу даної теми:

Третинний період сифілісу поділяють на сифіліс третинний активний та сифіліс третинний прихований (латентний). Пошкодження слизових оболонок (третинні сифіліди) можуть проявлятися у вигляді первинних елементів: горбиків, гум на шкірі, в підшкірній клітковині, м'язах, кістках, внутрішніх органах та нервовій системі, рідко розеоли.

Гумозний сифілід.

В клінічному перебігу сифілітичної гуми розрізняють 4 періоди: 1) утворення і ріст; 2) розм’якшення; 3)утворення виразок; 4) рубцювання. Утворення гуми починається непомітно для хворого в глибоких шарах підшкірної клітковини і виявляється по ущільненому інфільтрату в глибині тканин. У частини хворих відбувається звапніння гуми з відкладанням солей кальцію. Найбільш частий шлях – розмякшення і утворення виразок гумозного інфільтрату з розплавленням некротичного субстрату.

Солітарні гуми мають розмір від горошини до грецького горіха, інфільтрат їх щільний, рухомий, не спаяний з оточуючими тканинами. Шкіра над гумою спочатку не змінена і лише в подальшому, в період дозрівання інфільтрату, стає синюшно-червоною, з’являється флуктуація і відбувається утворення виразки. Виразка характеризується чіткими, інфільтративно-підвденими, непідритими краями, гумозним стрижнем в центрі і жовтуватим, прозорим, клейким відділенням. Після відторгнення стрижня оголяється нерівне дно з мізерним гнійним відділенням. Розкриття і утворення виразок гуми не супроводжується болем та зміною розмірів інфільтрату. В той час може продовжуватись периферичний ріст гуми з проникненням в глиблежачі органи і тканини і порушенням їх анатомічної цілісності і функції. Рубцювання гумозних виразок відбувається на протязі декількох тижнів з утворенням специфічних зірчастих рубців. Окрім солітарних гум може спостерігатися гумозна інфільтрація. Вона має вигляд плоскої дифузної ділянки, безболісної, буро-червоного кольору. Для гумозної інфільтрації характерна така ж стадійність розвитку, як і для солітарної гуми.

Фіброзні гуми представлені білясуглобовими вузлуватостями, які відрізняються надзвичайною щільністю за рахунок переважання сполучнотканинних елементів і відкладанням солей кальцію. Ця своєрідна форма гумозних сифілідів локалізується навколо крупних суглобів, не виразковується і не рубцюється, стійка до дії протисифілітичних препаратів.

Горбиковий сифілід.

Первинний елемент горбикового сифіліду – горбик, шароподібне щільне утворення, негострозапального характеру, підвищуюється над рівнем шкіри, розміром від конопляного зерна до горошини, різко відметене від здорової шкіри. Колір горбика спочатку темно-червоний, синюшно-червоний, потім стає буроватим; він має правильні округлі контури, гладку поверхню, для нього не характерний периферичний ріст. Розпад горбиків відбувається двома шляхами: «сухим» і шляхом утворення виразок. При «сухому» розпаді горбик поступово зменшується в розмірах, покривається лусками, на його місці залишається рубцева атрофія шкіри і тимчасова пігментація. При розпаді шляхом утворення виразок утворюється порівняно неглибока виразка, правильних округлих чи овальних контурів з щільними, округлими краями, нерівним дном, покритим серозно-гнійними некротичними масами. Після загоєння виразки на місці горбика залишається пігментований рубець.

По клінічній картині розрізняють карликові, серпінгуючі, згруповані та горбики площадкою. Найбільш розповсюджений тип – згруповані горбики. Розташовані близько один одного вони не зливаються і розділені прошарком здорової шкіри. Вони можуть виникати на різних етапах розвитку.

Дифузний горбиковий сифілід (площадкою) характеризується утворенням суцільної щільної темно-червоної бляшки, на поверхні якої може виникати невеличке лущення. Окремих горбиків розрізнити не вдається. Величина вогнищ від монети до долоні і більше.

Серпінгуючий горбиковий сифілід: горбики зливаються, процес розповсюджується по периферії, захоплюючи нові ділянки і регресує в центрі у вигляді мозаїчного рубця від червоно-синюшного до де пігментованого. На периферії спостерігають свіжі горбики на різних етапах розвитку, що утворюють валик із фестончатими контурами.

Карликовий горбиковий сифілід: згруповані горбики невеличких розмірів, які не розпадаються, нагадують вузлики і залишають після інволюції рубцеву атрофію.

Слід пам'ятати, що у 25-35 % хворих стандартні серологічні реакції дають негативний результат. В цих випадках більше діагностичне значення мають результати дослідження крові на РІФ, РІБТ, які в третинному періоді дуже рідко бувають негативними,

Горбиковий сифілід згрупований, серпигінозний та карликові сифілітичні горбики доводиться диференціювати з туберкульозним вовчаком та шкірним лейшманіозом (хвороба Боровського). Горбики при сифілісі щільної консистенції, м׳ясо-червоного кольору, розміщуються згруповано, не зливаючись один з одним. РІБТ позитивна у 100 %. необхідно пам׳ятати, що рубці після сифілітичних горбиків строкаті за рахунок непомірної пігментації та нерівні по рельєфу ( "мозаїчні рубці"), на них горбики ніколи знову не утворюються. Після гумозної виразки формується характерний діркоподібннй рубець.

Рідкісним проявом третинного сифілісу є третинна розеола, яка складається з крупних кілець, дуг, напівмісяців або смужок блідо-червоного кольору, які розміщуються на тулубі, інколи на стегнах та сідницях. При діаскопії вона блідне, або змінює своє забарвлення на жовтувате. Вона не виступає над поверхнею шкіри, не лущиться і не викликає суб׳єктивних відчуттів. Найчастіше третинна розеола спостерігається одночасно з горбиковими сифілідами. що значно полегшує її діагностику.

Пошкодження печінки зустрічається в 2-4 % випадків вісцерального сифілісу, а інші внутрішні органи (нирки, легені, шлунок, кишечник та ін.) пошкоджуються дуже рідко.

Третинний період сифілісу часто супроводжується патологічними змінами, в яких відбувається пошкодження періосту, коркового, губчатого шарів та мозкової речовини. Найбільш часто гумозний періостит пошкоджує гомілкову кістку (50 %), потім кістки верхніх кінцівок, особливо ключицю ( 20 %), кістки черепа ( 20 %), дуже рідко можуть пошкоджуватись кістки передпліччя, зап'ястя.

Захворювання суглобів при сифілісі спостерігаються дуже рідко чим захворювання кісток. В основному розрізняють дві форми сифілітичних артритів: первинно-синовіальні та первинно-кліткові.

При третинному сифілісі з внутрішніх органів пошкоджується переважно серцево-судинна система та печінка. Сифілітичний міокардит не має специфічних клінічних рис і не відрізняється від міокардитів іншого походження. Діагностика його проводиться на основі інших клінічних та лабораторних ознак сифілісу, особливо аортиту, який нерідко супроводжує міокардит.