6.2. Вказівки по заповненню форми 7

В графі 1 записуються найменування і марки лакофарбових матеріалів, прийнятих для утворення покрить (прозорих або непрозорих), тобто лаків та емалюй. Для вибору необхідних лаків та емалюй використовується література, вказана в пункті 4.4…1.3.

В графі 2 вказується спосіб нанесення лаків (емалюй), вибір якого визначається розмірами і конфігурацією опоряджувальних поверхонь, видом прийнятих лаків (емалюй) і категорією покриття, прийнятими для опорядження обладнання і обсягом опорядження даного виду.

В графі 3 приводиться у відповідності з технічним описом виробу, категорія покриття. Графи 4 – 9 заповнюються на основі складального креслення і специфікації на виріб.

В графі 10 – площа оздоблюваних поверхонь - .

Потім одержана площа проставляється в графах 11 – 13 у відповідності з групою складності опоряджувальної поверхні.

Деталі при записуванні у формі необхідно розташовувати групами з однаковими даними в графах 1, 2, 3 і однаковою групою складності опоряджувальних поверхонь. Визначають загальні площі опоряджувальних поверхонь в графах 10 – 13 з урахуванням найменування і марки складності поверхні.

6.3. Вказівки по заповненню форми 8

В графу заносяться усі прийняті основні лакофарбові матеріали, які призначені для утворення покрить (лаки, емалі), так і підготовки поверхонь під покриття (ґрунтовки, шпаклівки, порозаповнювачі).

В графі 2 – спосіб нанесення лакофарбових матеріалів. Вибір спочатку нанесення матеріалів для підготовки поверхонь під покриття визначається тими ж умовами, що і для лаків (емалей), приведеними в пункті 6.2.

Графи 3 – 6 заповнюються на основі даних форми 7, при цьому в графі 6 проставляються сумарні площі по групах деталей у формі 7.

В графі 7 записуються нормативи витрат лакофарбових матеріалів в робочій в’язкості - Р , , які приймаються по нормативах і довідкових даних для розрахунку норм витрат лакофарбових матеріалів, приведених в літературі 13, 29, 38, 39 в залежності від виду лакофарбового матеріалу, методу нанесення і групи складності.

В графі 8 – норма витрат лакофарбового матеріалу в робочій в’язкості Н, кг на повну поверхню виробу. В кінці визначається норма витрат по кожному матеріалу підсумуванням даних.

6.4. Вказівки по заповненню форми 9

В графах 1 – 2 записується найменування допоміжних матеріалів і одиниці їх виміру. Останні встановлюються згідно нормативів витрат інших та допоміжних матеріалів для опоряджування, які приведені в літературі 13, 29, 38, 39.

Графи 3 – 4 заповнюються на основі конструкторської документації на виріб і прийнятої технології.

В графі 5, на основі даних форм 7, записується площа поверхні опоряджування виробу, а в графі 6 записується норматив витрат допоміжних матеріалів – Р, , який встановлюється за нормативами названими в пункті 6.3.

В графі 7 записується норма витрат матеріалів на виріб – Н.

7. Методика розрахунку норм витрат шліфувальних матеріалів

7.1 Загальні вказівки

Розрахунок витрат шліфувальних матеріалів включає:

• розрахунок площ, поверхонь які шліфуються на одиницю виробу за формою 10 (додаток 18);

• розрахунок витрат шліфувальних матеріалів на одиницю виробу за формою 11 (додаток 19).

До шліфувальних матеріалів у виробництві виробів з деревини відносяться: шліфувальна шкурка на тканинній і паперовій основі, уайт-спиріт і гас, які застосовуються для вологого шліфування НЦ-покриття.

При нормуванні витрат шліфувальних матеріалів на виріб потрібно керуватись такими ГОСТами:

ГОСТ 5009-82. Шкурка шліфувальна на тканинній основі.

ГОСТ 6456-82. Шкурка шліфувальна на паперовій основі.

ГОСТ 3134-78. Уайт-спиріт.

ГОСТ 4753-68. Гас.

Розрахунок норм витрат шліфувальних шкурок на виріб виконується в квадратних метрах, уайт-спиріт і гас – в кілограмах, з точністю до 0.001.