7.1.2. Парламентська і партійна форми діяльності

Як відомо, система демократії включає в себе, крім усього іншого, організацію політичної діяльності інститутів і окре­мих осіб, які здійснюють владні або політико-організаційні функції. У сучасному світі політична діяльність є виявом двох форм демократії: представницької, тобто парламентсь­кої, і безпосередньої.

На відміну від представницької демократії як родового явища представництво в політичній діяльності — одна із форм її організації, яка виступає у професійному і непро­фесійному вигляді.

Основне джерело представницької політичної діяльності закладене у волевиявленні народу, який у різних типах виборчої системи обирає своїх представників до державних структур, насамперед до органів влади всіх рівнів, які, як відомо, поділяються на законодавчі, виконавчі і судові.

Представництво в політичній діяльності на рівні законо­давчих органів має свою специфіку. Вона полягає у відомому протиріччі між політичними функціями члена парламенту як загальнонародного органу та інтересами виборців, які вибирають того чи іншого парламентарія, котрий часто викликає у них незадоволення. Воно закономірне, бо віддзер­калює протиріччя суспільного розвитку. Тому вища полі­тична мудрість полягає саме в тому, щоб по змозі зняти ці протиріччя, розробити і прийняти такі закони, які б максимально враховували інтереси як усього народу, так і населення певного виборчого округу.

Важливою обставиною політично ефективного представ­ництва у системі політичної діяльності є тимчасовий фактор реалізації інтересів народу, виборців. Стратегічний розраху-

нок. як правило, пов'язаний з цим фактором, також часто викликає нерозуміння, а звідси неприязнь з боку народу. Загострене усвідомлення інтересів у кризові періоди зде­більшого не враховує реальних можливостей матеріального і духовного виробництва в країні, її дійсного потенціалу. Виникає бажання задовольнити їх будь-якою ціною, незва­жаючи на наявні ресурси. Такс протиріччя викликає перебої у представницькій політичній діяльності, зокрема урядову плутанину. Це свідчить про те, що широкі маси громадян пройняті "царистськими настроями", які абсолютно пов'язу­ють рівень життя народу, стан країни з рівнем управління. політичної діяльності державних та партійних структур. Наголос на найбільш досконалій організації життєдіяльності стає основним ідеалом суспільства. Систематична, високое­фективна трудова діяльність мільйонів громадян у сфері матеріального і духовного виробництва для багатьох із них перетворюється у щось другорядне. Досконалість політичної діяльності, особливо в її представницькому варіанті, ви­дається панацеєю від усіх бід.

Тому точне визначення можливостей, рівня ефективності політичної діяльності, особливо-, в її представницькому варі­анті, є першочерговим завданням, урешті-решт одним із факторів стабілізації політичної обстановки в тих країнах, у яких політика набула верховенства над економікою, перетворилася значною мірою в самоцільне явище.

Зрозуміло, що представництво в політичній діяльності на нижчих, місцевих рівнях політичної організації суспільства багато в чому за своїм значенням й ефективністю адекватне вищій державній політичній діяльності, хоча, зрозуміло, обсяг інтересів на цих рівнях менший. Тому часто-густо створюється враження про більш ефективну політичну діяль­ність представників мас місцевого рівня.

Другою важливою формою політичної діяльності є пар­тійна. Політична діяльність партії, якщо та функціонує як легальна, здійснюється на основі існуючої в країні консти­туції. Характер цієї діяльності, організаційні її форми повинні відповідати демократичним нормам політичного жит­тя країни. Тому члени партії працюють, керуючись не тільки програмою і статусом своєї організації, а й правовими нормами, які лежать в основі життєдіяльності всього насе­лення країни. Більше того, правові норми країни мають верховенство над партійними. Власний зміст діяльності будь-якого політичного інституту може бути результатом тільки волевиявлення народу, який наділяє • його владою через пряму участь у демократично організованих виборах на основі загального, рівного і таємного голосування.

Партійна діяльність тієї чи іншої легальної партії полягає в розробці теоретичних основ організації життєдіяльності народу (або його частини), в пропагандистсько-організаційній роботі по роз'ясненню мети і методів політичної боротьби, а також в організації мас на їх реалізацію.

Вища мета партійно-політичної діяльності будь-якої ле­гальної, але не правлячої партії — це переконання мас у правильності своїх ідей і методів боротьби за їх здійснення. Після досягнення цієї мети і завоювання на свій бік більшості народу політична діяльність партії полягає в боротьбі за державну владу. Оволодівши нею, той чи інший член партії наділяється вже більш високою відповідальністю за резуль­тати своєї діяльності і несе не партійну, а насамперед державну відповідальність.

Можуть виникати ситуації, коли сама партія вважає діяльність свого представника такою, шо не відповідає інтересам народу. В таких випадках заключне рішення виносить не урядова партія, а державний орган (у США, наприклад, судові інстанції). Тому в багатьох країнах політичні партії самі собою не прагнуть до керівництва країною, а борються за державну владу і в цьому вбачають вищий організаційно-політичний зміст своєї, як правило, передвиборної боротьби.

Відомо, що партійна боротьба за владу може виявлятися в парламентських і нспарламентських формах. Перша є ознакою високого розвитку демократії в країні. Друга, як правило, здійснюється через революційне (або реакційне) насильство. Але і в першому, і в другому випадках політична партія стає урядовою, тобто партією, члени якої вибираються народом на певні державні пости. Тому диктатура партії — це антидемократичне, антинародне явище, яке свідчить про відсутність у країні правової держави.

Отже, наповнення партійної діяльності справжнім демок­ратичним змістом і точне правове визначення її місця в політичній системі суспільства є одним із основних завдань будівництва правової держави, утвердження і розвитку справжньої політичної цивілізації.