3. Політична стабільність. Типи політичних процесів

Суть політичної стабільності

Якщо на Заході політична стабільність, а особливо конфлікти та напруження в країні широко висвітлюються і стали основою відповідних політичних кон- цепній, то в країнах, де панували командно-адміністративні сис-теми й тоталітарні режими, питання стабільності в країні, конф-лікти, напруження тощо замовчувалися. Тому-то тут гостро стоять проблеми стабільності та конфліктів і зв'язані зі складними про­цесами демократизації.

Стабільність - це нормальне функціонування політичної сис­теми, усіх її структур та інститутів, відсутність збоїв у механ­ізмах державної влади, її достатня авторитетність. Стабільність проявляється також і в суворому дотриманні і виконанні законів та інших регулюючих нормативних актів, використаних стосовно мирних, ненасильницьких форм політичної боротьби. Об'єктив­ною стабілізацією та її складовою частиною є відсутність полі- тичного напруження в суспільстві. Стабільність виступає оцін­кою стану політичного життя всередині держави, а також у системі t міжнародних відносин. Створення умов для нормального функціонування громадсь­ких інститутів та владних структур незалежно від існуючого ре­жиму є найважливішою функцією політичного керівництва і дер­жавного управління. Стабільність стосується всіх сфер політичного та громадського життя. По суті стабільність - інтеграція людей для досягнення певної мети, рішення тих чи інших проблем на базі розподілу праці та обов'язків. На відміну від традицій, що проголошували вивчення в Україні класової боротьби та супе­речностей як джерела соціальних змін, політологи, соціологи За­ходу приділяли й приділяють увагу з'ясуванню природи конфліктів. У країнах Заходу, а згодом і в країнах Сходу політо­логія передбачає пошуки шляхів згуртування суспільства, окре­мих соціальних спільностей, груп на основі загальних цінностей та інтересів. Ставиться мета - вивчення еволюційних змін у громадських пріоритетах та поведінці, а не ідеологічне розхитуван­ня й вибух громадських емоцій. Існує і ряд концепцій стабіль­ності (концепція соціальної інтеграції - Еміль Дюркгейм, Макс Вебер, Вільфредо Парето і ін., соціальна теорія організації сус­пільства - Роберт Міхельс, Федеріко Тейлор, Огюст Конт, су­часні функціоналісти та ін.). Політична стабільність, на думку політологів Заходу, одна з форм соціальної стабільності, стан співвідношення соціальних спільностей, груп та політичних сил, неспроможних істотно змінити політичну систему у своїх інтересах, тобто забезпечується їх статус-кво, передбачається стан віднос­ної рівноваги, збалансованості соціальних спільностей, груп та політичних інститутів - суб'єктів владних відносин.

Суспільна система та ЇЇ політичний режим визначають і харак­тер політичної стабільності. В умовах демократичного ладу усі механізми влади спрямовані на досягнення певної рівноваги соці­ально-політичних інтересів, виходячи з потреб панівних сил. Формується і механізм самоврегулювання, у тому числі політич­них відносин. Тут провідна роль держави, покликаної регулюва­ти всю систему суспільного життя для збереження існуючого ладу. По суті, діє механізм адаптації політичної системи до змін умов функціонування суспільства. Існує і діє сукупність певних інсти­тутів, процесів та відносин, з допомогою яких і забезпечуються найбільш оптимальні умови нормального функціонування полі­тичної системи, що пристосовується до середовища, що змінюється, формується здатність справлятися з анархією, ефективно вико­ристовувати для зміцнення існуючого ладу досягнення науково-технічного прогресу. Добре налагоджене політичне інформуван­ня населення, постійна трансформація політичної системи, збалансованість усіх соціальних політичних сил тощо, все це за­безпечує політичну і суспільну стабільність.

Велике значення має для стабільності і політичної, і держав­ної наявність сильного середнього класу. В умовах демократизації суспільного життя в Україні тільки почалося формування серед­нього класу. Підтримуючи конституційні демократичні партії, маргиналізуючи праві та ліві екстремістські групи, середні вер­стви в якійсь мірі знімають соціальне напруження, зміцнюють становище в країні, попереджають, упереджують політичні конф­лікти. Важливу роль відіграє забезпечення політичної спадкоєм­ності. Йдеться про спосіб заміни або передачі політичної влади. Демократичне суспільство - відкрита система і здатна відносно безболісно пристосовуватися до змін внутрішнього та зовніш­нього середовища. Така стабільність динамічна. Авторитарним і тоталітарним режимам притаманна така стабільність, зорієнтова­на на формування соціально-однорідного суспільства, де саморе­гулювання забезпечується репресіями, насиллям, спрямованими на усунення будь-якої існуючої чи потенційної опозиції.

Типи політичного процесу

Політичні процеси бувають двох типів: зовнішньополітичні та внутрішньо­політичні. Організаційна структура полі­тичної і державної влади – справжній стрижень політичного процесу, зумовлює ті чи інші обсяги полі­тичної активності населення, впливає на засоби політичної мобі­лізації громадян, панівні методи управління. Тому зміст політич­них процесів суттєво розрізняється в парламентських унітарних державах (Великобританія), у країнах з напівпрезидентсько-уні-тарним правлінням (Франція), в президентських системах, що поєднують поділ влади й федералізм (США), в державах з пар ламентсько-федералним правлінням (Канада) або в інших дер- жавних укладах. Зрозуміло, можливості розвитку політичного процесу залежать від спроможності політичної організації сус­пільства видозмінювати функції своїх ланок, швидко справлять­ся з перемінами в правлячій еліті і зміною лідерів, забезпечувати утворення нових необхідних політичних інститутів, структур тощо. З точки зору публічності, здійснення елітою і виборцями своїх функцій, явного або неявного відправлення державою повнова­жень та прерогатив, виділяються відкритий та прихований (тіньо­вий) політичні процеси.

Відкритий політичний процес визначається тим, що політичні інтереси соціальних спільностей, груп і громадян систематично виявляються у виборчих перевагах, програмах політичних партій і рухів, а також в інших формах публічних прихильностей людей до державної влади. При демократії це виражається в безперерв­них контактах між соціальними спільностями, групами, громадя- нами та інститутами, структурами влади, обговоренні і оспорю- ванні окремої та загальної мети і проблем, коректуванні здійснюваного під впливом громадської думки політичного кур­су. В умовах тоталітарних режимів висвітлюються інші риси полі­тичної взаємодії суб'єктів та інститутів влади: адміністративна безкрайність центру, всепроникаючий силовий вплив держави на рядових громадян тощо. Якщо ж в демократичних державах відкритість політичного процесу виражається у відкритості для гро­мадськості різних фаз прийняття політичних рішень, коректуванні програм, рекрутстві еліт, а також інших ділянок владної взаємодії громадян, то в тоталітарних режимах відкритість політичного про­цесу ніколи не поширюється на механізми управління й особливо на вироблення стратегічної та тактичної мети правління.

Тіньовий політичний процес базується на публічно неоформле-них політичних інститутах та центрах влади, а також на таких владних домаганнях соціальних верств, груп та окремих грома­дян, що з різних причин не передбачають спрямування до офіцій­них суб'єктів та об'єктів влади тощо. Центрами влади, до яких апелюють громадяни, виступають заборонені, нелегалізовані та невизнані суспільством структури (мафіозні клани, діючі на тій чи іншій території). Владно-політичний простір регулюється прий­нятими в таких центрах рішеннями, запропонованими ними за­собами та нормами реалізації мети, встановленими правами та свободами діючих суб'єктів. Тіньовий політичний процес може виступати і в альтернативній офіційній політичній формі (пара­зитування мафіозних структур на державних інститутах влади тощо), і в неальтернативній формі, коли вища влада певних інсти­тутів офіційно не афішується, але зізнається. Така ситуація до­сить типова.

Сучасний історичний період характеризується найбільш гли­бокою і всебічною кризою тоталітарних та авторитарних політич­них режимів у різноманітних регіонах світу. У деяких країнах демократичні домагання маскуються в авторитарну практику, в інших - справжній рух у бік демократії. Інколи насильство покликане нейтралізувати сповзання суспільства до повного краху і стану, близького до анархії. Для того, щоб оцінити неоднозначні зміни, що відбуваються в політичних системах, необхідна теоретична основа для порівняльного аналізу, здат­ного узагальнити найширшу різноманітність політичних сис­тем. Політичний розвиток - це зростання спроможності полі­тичної системи.

ЛІТЕРАТУРА

Вахромеев А. А..Дерябина М. А., Яз ы к о в а А. А. Страны Восточной Европы: время кардинальних перемен. М., 1990.

Власть. Очерки современной политической философии Запада. М., 1989.

Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. М., 1990.

С а л м і н А. М. Політичний процес і демократія // Полис, 1993, № 3.

Основы политической пауки. Учебное пособие. Под ред. проф. В. П. Пугачева, ч. І і ч. II, М., 1993.

Булан А. П., Ситник О. І. Проблеми становления та розвитку демократії в сучасній Україні // Політологічний вісник, ч. З, К., 1993.

ПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

•В чому суть політичного процесу? Які типи політичного проце­су?

•Форми та умови прояву політичного процесу.

•Що таке політична участь? Види політичної участі.

•У чому причини неучасті деякої частини людей у політичному житті в сучасних умовах в Україні?

•У чому суттєвість стратегії і тактики в політиці?

•У чому суттєвість політичної стабільності?

•Які перспективи розвитку політичного процесу?

Семків