Показник виміру інфляції

П – рівень інфляції

- темп інфляції

Правило “70” – дозволяє швидко підрахувати кількість років можливого подвоєння рівня цін.

70 : темп річного збільшення цін

2. Антиінфляційна політика та її види. Економічні наслідки інфляції :

• посилюється хаотичність виробництва, нерівномірність та непропорційність розвитку різних його галузей;

• скорочується реальний обсяг платоспроможного попиту на предмет споживання;

• знецінюються фінансові активи зі сталим доходом;

• деформується споживчий попит;

• знецінюється валюта і підриваються міжнародні економічні зв’язки;

• відбуваються негативні зміни кредитної системи;

• глибокий розряд грошової системи;

• підривається стимул до нагромадження грошей;

• відновлюється бартер;

• відбувається перерозподіл багатства;

• зростає бюджетний дефіцит і державний борг;

• з’являється інфляційний податок (знижують реальні доходи населення);

• знижується мотивація до інвестування довгострокових програм;

• зниження рівня життя населення;

• знижується мотивація до праці;

• погіршується стан платіжного балансу.

Управління інфляцією передбачає використання комплексу заходів, які дають змогу поєднувати незначне зростання цін зі стабілізацією доходів. У цьому аспекті використовують антиінфляційну та проінфляційну політику уряду.

• Антиінфляційна політика – сукупність інструментів державного регулювання, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Антиінфляційна політика називається активною, якщо вона направлена на ліквідацію причин, що викликають інфляцію.

Для антиінфляційного регулювання використовується деструктивна (монетарна) економічна політика (скорочення бюджетного дефіциту, обмеження кредитної експансії, підвищення податків, мінімізація пільг і трансфертних виплат, стримування грошової емісії). Відповідно до монетариських рецептів використовується таргетування – регулювання темпу приросту грошової маси згідно з темпами зростання ВВП.

До методів активної політики відносять:

1. Прямі монетарні заходи:

• контроль за грошовою емісією;

• недопущення емісійного фінансування держбюджету;

• здійснення поточного контролю за грошовою масою шляхом проведення операцій на відкритому ринку;

• проведення грошових реформ.

2. Заходи спрямовані проти інфляції попиту:

- зменшення державних витрат;

- зростання податків;

- скорочення бюджетного дефіциту;

- здійснення жорсткої грошово-кредитної політики;

- стабілізацію валютного курсу.

3. Заходи, спрямовані на боротьбу з інфляцією пропозиції, включають:

- обмеження зростання факторних доходів і цін;

- обмеження монополізму та захист конкурентного середовища;

- зниження податків на бізнес та з громадян;

- посилення мотивації до трудової діяльності шляхом змін у соціальній політиці

• Проінфляційна або адаптивна (кейнсіанська) економічна політика – це сукупність інструментів державного регулювання, спрямованих на пристосування до умов інфляції, пом’якшення її негативні наслідки. Адаптивна політика прийнятна за умови, що темпи інфляції не перевищують 20-30% за рік.

До методів адаптивної політики:

• стимулювання ефективного попиту шляхом надання великих державних замовлень приватним фірмам;

• регулювання цін і доходів, що пов’язує зростання зарплат зі зростанням цін через індексацію доходів;

• укладання угод з підприємцями та профспілками щодо зміни цін та заробітної плати;

• використання державних запозичень;

• поступове обмеження грошової пропозиції;

• стабілізація інфляційних очікувань.

Прикладом активної політики є політика “золотого індика”, а адаптивної – політика градуалізму.