6.4.2. Американська модель — президентська система

Засновники США відкинули британську парламентарну си­стему, яка, на їхню думку, не забезпечувала достатнього захисту від тиранії. О. Гамільтон підкреслював, що нова американська конституція не допустить "крайностей тиранії та анархії, які зачумили популярні республіки". Він ката­логізував структурне вдосконалення конституції, передбача­ючи систематичний розподіл влади між окремими відом­ствами; впровадження принципу взаємозалежності і взаємо-обмеження законодавчої, виконавчої і судової влад; форму­вання судів із суддів, які перебувають на цій посаді, поки поводять себе достойно; представництво громадян у законо­давчих органах депутатами, які вибираються самими грома­дянами.

Систему управління в Сполучених Штатах Америки часто називають президентською, тому що президент як головна урядова особа обирається окремим і прямим голосуванням. Фактично ця система є продуктом політичної теорії і колоніального досвіду місцевого самоврядування. її основна риса — розподіл влади. Засновники вважали, що концент­рація влади в єдиних руках призведе до тиранії. Тому у будівництві нового національного уряду як першочергове ставилося завдання відокремити три гілки влади з метою забезпечення громадського контролю над повноваженнями кожної із них, а також максимальної незалежності від інших. Це, зокрема, засвідчує той факт, що повноваження кожної гілки виведені із спеціальних положень конституції: стаття I — для законодавчої, стаття II — для виконавчої влади, стаття III — для суду.

Кожна гілка наділялася конституційними повноваженнями на виконання поставлених визначених завдань. Були пере­дбачені знаряддя опору будь-якій незаконній експансії влади двома іншими гілками — від права вето до надзвичайних заходів, у тому числі оголошення конгресом імпічменту президентові. Разом це становить ті "необхідні конституційні засоби", надані членам однієї гілки уряду для протидії іншим.

Проте, на думку Медісона та інших засновників, такі знаряддя були б марні, якби уряд не міг залучити "особисті мотиви" тих, хто обіймає високі державні посади. Йшлося про те, що інтерес людини повинен пов'язуватися з кон­ституційними правами певної посади. Інституціоналізований егоїзм, вважали засновники, вселятиме у службових осіб почуття влади, важливості й величі їх особливої установи, а також підсилить їхнє бажання підтримувати її престиж, а отже, просувати вперед власну кар'єру. Так, однією із найважливіших причин оголошення конгресом Імпічменту президентові Ніксону в 1974 р. було те, що зловживання президентською владою завдало шкоди престижу конгресу.

Конституція США розподіляє поміж гілками уряду більш-менш специфічні завдання, наприклад, наділяє конгрес так званою владою гаманця. Президент може запропонувати бюджет, проте останнє слово щодо витрат уряду завжди залишається за конгресом.

В окремих випадках урядові гілки можуть мати спільні повноваження і сфери компетенції. Так. їхні обов'язки частково збігаються у воєнній політиці. Конгрес уповнова­жений набирати й утримувати армію (хоча конституція все-таки обмежує асигнування до двох років), забезпечувати і підтримувати військово-морський флот, встановлювати пра­вила командування армією та оголошувати війну. Водночас, згідно з конституцією, президент є головнокомандувачем армією та військово-морським флотом. Загалом будь-яка істотна військова акція, а надто оголошення чи неоголошення війни, вимагає взаємодії обох гілок уряду.

Різні урядові гілки мають неоднаковий термін повнова­жень і неоднакових виборців. За конституцією, президент повинен обиратися щочотири роки. Переобрання його обме­жується двома строками. Президент та віце-президент є єдиними урядовими особами у Сполучених Штатах, які можуть отримати мандат від всезагального національного контингенту виборців. На відміну від них члени конгресу представляють окремі дільниці, тобто підрозділи штатів, і обираються на дворічний термін. Сенатори репрезентують цілі штати і виконують свої повноваження протягом шести років. Верховні й федеральні судді взагалі не обираються, їх призначає президент за порадою і згодою сенату. Заснов­ники вважали, що саме в такий спосіб арбітри будуть вільні під політичного тиску, який може чинитися під час пере­бування на виборній посаді.

Конституції не наділяє жодну з гілок уряду домінуючою владою. Фактично влада стає об'єктом зазіхання кожної із гілок і тому американське політичне життя часто характе­ризується боротьбою за панування, особливо між президен­том і конгресом. Але, створивши умови для сприяння цій боротьбі, розподіл влади запобігає водночас надмірному зосередженню її в одних руках.

Концентрація влади в єдиній гілці уряду є лише одним різновидом тиранії, якому мав запобігти поділ влади. Проте засновники були однаково занепокоєні іншою небезпекою, а саме "деспотизмом більшості", тобто намаганням більшості чинити грубий тиск на права меншості. Двопалатність — поділ законодавчої системи на дві палати — була спрямована на створення бар'єру для нездоланної сили більшості. Ана­логічній меті підпорядковувався і розподіл влади. Президен­тське вето, незалежність судів і розподіл влади між націо­нальним урядом і штатами, тобто федералізм були додат­ковою гарантією безпеки проти потенційних крайностей, властивих правлінню більшості.

Засновники були впевнені, що їхня система не лише перешкодить тиранії, а й забезпечить найкращу основу для сильного, енергійного уряду. Для досягнення цієї мети вони цілком свідомо намагалися створити могутню й уніфіковану виконавчу владу, спроможну протистояти як втручанню конгресу, так і відцентровій силі штатів. Створивши вико­навчу владу, контрольовану систематичними виборами та відсутністю королівських привілеїв, вони не виявляли побо­ювань деспотизму президентства.