6.3.3. Соціальна держава

Нині Україна вибирає модель свого розвитку. Такою мо­деллю може бути соціальна держава. М. Грушевський, роздумуючи про місце України серед інших європейських країн, вважав, що її майбутнє — у побудові соціально відповідальної держави. Соціальна держава передбачає наповнення її функціонування соціальним змістом. Соціальність у широкому розумінні зводиться до наявності у суспільстві умов для нормального, цивілізованого життя і діяльності людини, яка усвідомлює, що вона може реалізувати себе тільки у середовищі людей, завдяки їм, у системі людських зв'язків і взаємовідносин. Основна функція соціальної дер­жави — забезпечення суспільного блага, суспільної користі. Лише ті державні устрої, підкреслював Арістотель, які виходять із принципу загальної користі, є правильними. Отже, соціальна держава — цс правильна, гуманістична держава людей і для людей. Критерієм правильності є ступінь розвитку людських контактів, якість спілкування людей.

Становлення соціальної держави було відповіддю на запити громадянського суспільства. Цей процес розкрив Н. Боббіо у праці "Майбутнє демократії". Він відобразив наявність потреб у різних верств населення і необхідність їх реалізації. Так, коли право голосу мали тільки власники, природно, вони вимагали від політичної влади здійснення основної функції — захисту власності. Коли правом голосу почали користуватися неграмотні, вони боролися за ство­рення безплатних шкіл. А коли право голосу одержали ті, хто не має власності, а володіє тільки власною робочою силою, то перед державою ставилася вимога захисту від безробіття, соціального забезпечення у випадку хвороби, старості, піклування про материнство, надання можливості одержати житло за доступними цінами. Так утворилася соціальна держава, держава соціальної демократії.

Однак концепція соціальної держави має своїх против­ників. Так, німецький політолог В. Вебер зазначає, що принципи соціальної держави вступають у суперечність з принципами правової держави, мовляв, правова держава грунтується на автономії і відповідальності індивідів за свою долю, а соціальна держава позбавляє індивіда того й іншого, інтегрує його в систему задоволення колективних потреб. Перша грунтується на свободі індивіда, економічній і ду­ховній свободі, друга — на зрівнялівці. На його думку, соціальна і правова держава — поняття, які виключають одне одного.

У реальному житті існує певний зв'язок між правовою та соціальною державою. Це виявляється у тому, що вихідним пунктом концепції правової і соціальної держави є індивід, вільний громадянин. Якщо мета правової держа­ви — захист свободи і прав індивідів, то мета соціальної держави — забезпечення його гідного існування. А тому їхні основи повинні гармонійно поєднуватися. Теоретиками соціальної держави були М. Годе, А. Браун (США), М. Бонетті (Франція), Г. Ріттер, А. Мейер (Німеччина), К. Соле (Іспанія), Н. Боббіо (Італія). В їхніх працях визначені основні інститути такого суспільства: солідарна ринкова економіка, соціальна демократія, соціальна етика.

Солідарна ринкова економіка передбачає створення спри­ятливих умов включення до ринкових відносин усіх верств населення на мікроекономічному рівні, через малі під­приємства, сімейний бізнес, надомне підприємництво.

Соціальна демократія — це складна суспільна система, що зв'язує воєдино громадянське суспільство із властивими йому елементами самоврядування з правовою державою, в якій забезпечується широке представництво народу в уп­равлінні справами суспільства. Соціальну демократію харак­теризує також значна децентралізація адміністративних функцій, активізація діяльності муніципальних органів, ін­ститутів громадянського самоврядування. Одна із функцій такого режиму суспільного життя полягає у ліквідації "соціальної порожнечі", подоланні відчуження людей від влади. Для соціальної демократії типовою є тенденція до створення розгалуженої мережі кооперативних форм соці­ального життя, такої ж мережі профспілкових об'єднань, всіляких клубів, територіальних спільностей, що охоплюють значну частину населення. Наприклад, у Швеції дев'ять із десяти громадян входять до однієї з таких організацій.

Суспільство повинно виконати значну роботу щодо ство­рення добробуту для окремої людини, невеликої групи, встановлення оптимальних пропорцій між соціально "вели­ким" і соціально "малим". Це завдання покликана розв'язати соціальна етика, специфічна система моральних норм і принципів. Істотною характеристикою соціальної етики є її орієнтація на досягнення згоди за будь-яких умов. Взаємодія, а не боротьба, культура згоди, а не психологія сутички — суть соціальної етики. Соціальна етика визнає наявність конфронтуючих інтересів, їх розбіжність, але вона виходить з того, що не існує перепон, які б виключали можливість узгодження таких інтересів, їх взаємодію. Соціальна етика визнає автономне право кожної людини бути особистістю, захищати свою гідність.

Важлива функція соціальної етики — сприяти розв'язан­ню конфліктних ситуацій, забезпечувати в суспільстві гро­мадянський мир, злагоду. Отже, концепція соціальної дер­жави містить в собі значний потенціал подальшого вдоско­налення соціального життя, розкриває труднощі в його реалізації. Соціальна держава має об'єктивні межі, вихід за які може дати зворотний результат. Розширення соціальних гарантій і захисту може призвести до зниження ефективності економічної, підприємницької діяльності, зруйнувати тра­диційні стимули до праці. В основі благоденства держави повинно бути високоорганізоване і діяльне громадянське суспільство, особиста зацікавленість кожного громадянина у результатах власної праці.