6.2. Тоталітарні держави

Загальноцивілізаційна тенденція соціально-політичного роз­витку полягає у поглибленні демократії. Проте йдеться тільки про тенденцію, що не виключає зигзагів, певних політичних "вивихів". Саме таким є виникнення тоталітарних режимів. Вивчення цієї реалії XX ст.— одне із основних завдань сучасної політології.

Термін "тоталітарний" (від пізньолатинського totalitos — "цілісний", через італійське totalita і похідний від нього прикметник totalitario — "той, що охоплює усе в цілому") виник у XX ст. і застосовується для характеристики таких політичних (державних) систем, які прагнуть заради тієї чи іншої мети до повного, тотального контролю над життям суспільства в цілому і над життям кожної людини зокрема.

До цього терміна першими вдалися італійські критики Муссоліні на початку 20-х років, коли в Італії почала формуватися однопартійна фашистська система. Але М,ус-соліні сам підхопив це слово і проголосив своєю метою створення "тоталітарної держави". Пізніше в Німеччині нацистські правники також використовували вислів "то­талітарна держава" в позитивному значенні. Але за межами ідеологій італійського фашизму і німецького націонал-соціалізму терміни "тоталітаризм'' і "тоталітарний" мають в основному негативний зміст.

Разом з тим це поняття входило у наукову термінологію науки політології. Вже в 20-ті роки виявилася схожість між політичними системами, які складалися в Італії і СРСР, а в 30-ті роки — між ідеологією і практикою сталінізму та нацизму. Коли у другій половині 40-х років розпочалася "холодна війна", термін "тоталітаризм" став словом-лозун­гом, словом-зброєю на цей раз в ідеологічній боротьбі між Заходом та колишнім СРСР. У повоєнні роки в Західній Європі і США тривала наукова розробка поняття "то­талітаризм".

У 1951 р. X. Арендт (США) опублікувала працю "По­ходження тоталітаризму", яка незабаром стала обов'язковим джерелом посилань. У ній не тільки узагальнювалися інтуї­тивні підходи і проблематика довоєнного часу, а й містилися глибокі філософські роздуми на цю тему. В 1956 р. значною подією стала тепер уже класична праця К. Фрідріха та 3. Бжезинського "Тоталітарна диктатура і автократія", у якій здійснена соціологічна і політична систематизація цього явища. В атмосфері "холодної війни" дістала право грома­дянства накреслена цими авторами теза про паралелі між націонал-фашизмом і комунізмом, яка мала своїх, правда, нечисленних прихильників у Європі.

З середини 50-х років ці теоретичні моделі ставляться під знак запитання і переглядаються їх авторами, оскільки пом'якшення терору після смерті Сталіна, а також народні повстання в Угорщині, Польщі вимагали переосмислення ' тези про внутрішню (фашизм був переможений у війні) здатність системи до еволюції. В 70-х роках поняття "тоталітаризм" майже повністю дискредитується в США, зате воно набуває другого дихання у Франції, де з публі­кацією "Архіпелагу Гулаг" О. Солженіцина ніби підтвер­джується правота тих небагатьох досолженіцинських емі­грантів, чиї розвінчувальні виступи здавалися позбавленими будь-якої надії на успіх.

Хоч би якою була майбутня доля самого терміна "то­талітаризм", дослідження тоталітарних режимів ученими Заходу має неабияку цінність, оскільки в колишньому СРСР практично не існувало політології як науки і не вивчалася власна політична система.

Серед політологів немає єдиної думки з питання про те, які саме риси слід вважати визначальними і суттєвими для тоталітарних держав. Однак якщо спробувати узагальнити найбільш переконливі судження, то глибинна суть то­талітаризму у порівнянні з авторитарною і республіканською формами правління має характерні ознаки (див. таблицю).

Авторитаризм, демократія і тоталітаризм як форми прав­ління можуть мати різну соціальну базу, бути втіленням різних ідейних настанов. Як свідчить історичний досвід, вони існують в умовах різних суспільних устроїв.