- •Розділ 1 . Поняття, проблеми, історичні передумови трудової міграції та їх причини
- •1.1 Поняття та історичні передумови трудової міграції
- •1.2 Проблеми міграції та шляхи її вирішення. Наслідки трудової міграції
- •Розділ 2. Особливості, загальні риси трудової міграції. Принципи міжнародно – правового регулювання трудової міграції в україні
- •2.1 Загальні риси трудової міграції
- •2.2 Особливості та статистика міграції населення України
- •2.3 Принципи міжнародно – правового регулювання трудової міграції в Україні
- •Розділ 3. Міграційні процеси в україні та у світі
- •3.1 Міграційні процеси в сучасних умовах
- •3. 2 Міграційні процеси у світі
- •Розділ 4. Охорона праці
- •4.1 Характеристика досліджуваного об’єкту
- •4.2 Основні положення Директиви 93/104/єс
- •4.3 Підсумки до розділу
- •Висновок
- •Список використаних джерел:
- •Література до розділу охорона праці:
Розділ 4. Охорона праці
4.1 Характеристика досліджуваного об’єкту
У перших трьох розділах йдеться про трудову міграцію населення, а в цьому розділі розкриємо питання охорони праці мігрантів, з точки зору захисту їх законних прав та інтересів. Мігрант виступає суб’єктом міжнародного права та об’єктом охорони праці. Саме він відграє основну роль в трудових міграційних процесах.
Перш за все охорона праці передбачає охорону трудових прав, охорону здоров’я мігранта під час виконання ним роботи за кордоном. Охорона праці в Україні та у світі регулюється за допомогою Конституції, законів та інших нормативно правових актів, а також за допомогою міжнародних угод. Охорона праці спрямована на відстоювання прав та забезпечення належних умов праці, в наданні належного лікування та забезпечення не шкідливих умов праці. А також на відшкодування збитків працівникові завданих йому порушенням прав та неналежним дотриманням правил охорони праці.
Охорона праці регламентується за міжнародними стандартами, зокрема такими актами, як OHSAS 18001.2007 «Системи менеджменту охорони здоров’я і забезпечення безпеки праці», SA 8000 «Соціальна відповідальність», ISO 26000 «Настанови про соціальну відповідальність», а також Директива 93/104/ЄС «Про деякі питання організації робочого часу» від 23.10.93 р. Дальше ми детальніше розглянемо саме Директиву 93/104/ЄС.
4.2 Основні положення Директиви 93/104/єс
Директива 93/104/ЄС «Про деякі питання організації робочого часу» від 23.10.93 р., перш за все є практичним додатком, який підлягає та співпрацює з соціально значущістю внутрішнього ринку. Дана Директива повинна розповсюджуватись на всі сектора діяльності, як державну, так і приватну, за винятком засобів повітряного, залізничного, дорожнього, морського, річкового та внутрішнього транспорту, морського рибальства, інших робіт в морі, а також лікарської діяльності.
Також Директива 93/104/ЄС «Про деякі питання організації робочого часу» від 23.10.93 р. регулює завершення формування внутрішнього ринку, яке повинне привести до покращення умов життя та праці робітників у Європейському Союзі. Даний процес має стати результатом зближення цих умов з одночасним покращенням, в тому числі, в області продовження та організації робочого часу, а також форм майна, які передбачають, поряд з контрактами з відкритою датою закінчення, такі форми, як контракти на фіксований строк, робота протягом не повного робочого дня, тимчасова та сезонна робота.
Кожний працівник в Європейському Союзі повинен мати право на щоденний відпочинок та щорічну оплачувану відпустку, тривалість якої повинна поступово переводитись у відповідність з національною практикою країн. А також, відповідно до цієї Директиви кожний працівник повинен мати належні умови праці, безпеки та гігієни в оточуючій виробничій атмосфері. В цілях подальшої згоди умов у цій області, одночасно дотримуючись отриманих покращень, необхідно прийняти відповідні заходи.
У даній Директиві зазначено, що безпеки, гігієни праці і здоров’я – це мета, яка не може бути поставлена в залежність від економічних розпорядків, в цілях безпеки та гігієни праці працівників спільнот, останнім повинно бути надано щоденний, щотижневий та щорічний відпочинок та необхідні перерви в роботі. Також необхідно брати до уваги принципи Міжнародної Організації Праці у відношенні організації робочого часу, включаючи і нічну роботу.
Існує необхідність обмежити тривалість нічної роботи, включаючи переробку, і передбачити, щоб роботодавець регулярно використовуючи нічну роботу працівників, надав цю інформацію до уваги компетентних органів по їх проханню. Результати досліджень показали, що людський організм в ночі більш чутливий до певних обтяжливих форм праці, і що тривалий період нічної роботи може бути шкідливим для здоровя працівника та стати загрозою для безпеки праці.
Специфічні умови праці можуть мати шкідливий вплив на безпеку і гігієну праці працівників. Організація роботи відповідно встановленій схемі повинна враховувати загальний принцип адаптації роботи до працівника. З урахуванням специфічного характеру роботи, можливо, необхідно прийняти окремі заходи по відношенню організації робочого часу в певних секторах або видах діяльності, які виключаються із сфери дії даної Директиви.
Дана Директива встановлює мінімум вимог безпеки та гігієни праці і до організації робочого місця. Вона також розповсюджується на мінімальний період щоденного і щотижневого відпочинку та щорічної відпустки, перерви та максимальний робочий тиждень, а також визначає аспекти нічних та змінних робіт і організацію праці.
Країни члени ЄС повинні прийняти необхідні заходи для забезпечення того, щоб кожний працівник мав можливість мінімального безперервного щоденного відпочинку протягом 11 годин в добу. А також країни ЄС повинні прийняти необхідні заходи для забезпечення того, щоб у тих випадках, коли робочий день триває більше 6 годин, кожному працівнику надавалась перерва на відпочинок, більш подобні деталі якого, включаючи тривалість і умови, на яких він надається, повинен встановлюватися в колективних угодах або угодах між двома країнами, або у відповідності з національним законодавством.
Важливо, щоб працівники, яким належить нічна робота, отримали б можливість пройти безкоштовне медичне обстеження до їх призначення на цю роботу, і згодом – з регулярною періодичністю і, щоб у тих випадках, коли це можливо, вони б переводилися на денну роботу, яка їм підходить, якщо вони страждають серцевими захворюваннями. Важливо також, щоб становище з працівниками, зайнятими в нічних і змінних роботах, вимагає, щоб рівень охорони їх праці був би орієнтований на характер такої роботи; що необхідна ефективна організація та функціонування служб охорони та попередження, а також ресурсів. в процесі організації робочого часу на підприємстві, в полі зору, мабуть, може виникнути питання, пов'язане з бажанням передбачити гнучкість при реалізації певних положень цієї Директиви, при одночасному забезпеченні відповідності загальним принципам охорони праці працівників.
У статті 5 даної Директиви ЄС про щоденний відпочинок сказано наступне: країни члени повинні прийняти необхідні заходи для забезпечення того, щоб кожний семиденний період часу роботи надавалось мінімальний безперервний час відпочинку протягом 24 годин, плюс 11 годинний щоденний відпочинок. Мінімальний період відпочинку, зазначений в першій частині даної статті, повинен, в принципі, включати й неділю. Якщо об’єктивні та технічні умови, а також умови організації роботи дозволять, то повинен використовуватися мінімальний 24 годинний період відпочинку.
Країни члени повинні прийняти необхідні міри для того, щоб з урахуванням необхідності охорони праці працівників: тривалість робочого тижня була обмежена на основі законів, положень чи адміністративних розпоряджень, або на сонові колективних договорів чи положень, укладених між двома країнами. Середня тривалість робочого часу для кожного семиденного періоду не перевищувала 48 годин.
В Директиві також передбачено, що країни члени ЄС повинні прийняти необхідні заходи для забезпечення того, щоб кожному працівнику надавалась щорічна оплачувана відпустка, терміном не менше чотирьох тижнів, у відповідності з правом його отримання і умовами його надання, установленого національним законодавством або практикою. Мінімальна щорічна відпустка може бути замінена на виплату допомоги, за виключенням випадків, коли закінчувалось відношення по найму.
У третьому розділі Директиви сказано, що країни члени повинні прийняти необхідні заходи для забезпечення того, щоб звичайна тривалість нічної роботи працівників не перевищувала в середньому вісім годин на добу. Нічні працівники, робота, яких зв’язана з особливою небезпекою, або з тяжкими фізичними чи психологічними навантаженнями, не працювали б більше як вісім годин в добу, протягом яких вони виконують свою нічну роботу.
Держави члени ЄС також повинні прийняти необхідні заходи для забезпечення того, щоб нічним працівникам була надана можливість безплатної перевірки стану здоров’я, так перед призначенням на таку роботу, так і в наслідки постійної періодичності. Нічні працівники, які мають сердечні хвороби, які стали результатом нічної роботи, мали б переводитись, по можливості на денну роботу, для якої вони підходять. При перевірці стану здоров’я працівника має дотримуватися лікарська таємниця.
Країни, які є членами ЄС, також мають надавати для деяких категорій робіт, які виконуються нічними працівниками, певні гарантії, відповідно до умов, встановленими відповідно до національного законодавства або практики, в тому випадку, якщо працівник, яким загрожую риск для їх безпеки та здоров’я, які пов’язані з нічною роботою. Необхідно прийняти заходи для забезпечення того, щоб працівник, який регулярно використовує нічну роботу, надавав таку інформацію до уваги відповідних компетентних органів по їх вимозі.
Охорона праці у Директиві ЄС, зазначена наступним чином: держави члени повинні прийняти необхідні засоби для забезпечення для того, щоб було передбачено охорону праці нічних та змінних працівників, які відповідали б характеру їх роботи. Відповідні служби охорони та попередження або засоби охорони праці нічних і змінних працівників були б рівноцінні використовуваним по відношенню до інших працівників і завжди знаходилися напоготові.
Необхідно вжити державами членів ЄС заходів для забезпечення того, щоб роботодавець, який має намір організувати роботу згідно з визначеною схемою, брав до уваги загальний принцип адаптації роботи по відношенню до працівника, з тим щоб, зокрема, полегшити монотонну роботу або роботу із заздалегідь встановленим ритмом , залежно від виду діяльності, вимог охорони праці і, особливо, перерв протягом роботи.
Положення даної Директиви не повинні застосовуватися там, де діють інші механізми Спільноти, що передбачають більш специфічні вимоги щодо певних професій або виробничої діяльності. Ця Директива не повинна надавати впливу на право державних членів застосовувати або вводити більш сприятливі закони, положення або адміністративні розпорядження щодо охорони праці працівників, або полегшення або дозволу на використання колективних угод або угод, що укладаються між двома сторонами, які передбачають більш сприятливі заходи охорони праці .
Держави члени можуть встановити: для застосування Статті 5 (щотижневий період відпочинку) стандартну тривалість такого періоду, що не перевищує 14 днів; для застосування Статті 6 (максимальна тривалість робочого тижня) стандартну тривалість такого періоду, що не перевищує чотирьох місяців. Тривалість щорічної оплачуваної відпустки, яка надається відповідно до Статті 7 і період відпустки по хвороби не повинні включатися або братися до уваги при обчисленні середніх значень. Для застосування Статті 8 (тривалість нічної роботи) стандартна тривалість визначається після узгодження між двома сторонами або на підставі колективних угод або угод, що укладаються між двома сторонами на національному або регіональному рівнях. Якщо мінімальний щотижневий 24 – годинний період відпочинку, необхідний згідно Статті 5, знаходиться в межах цього стандартного періоду, то він не повинен включатися в розрахунки при обчисленні середнього значення.
Аналогічно, держави – члени повинні мати право заміни щодо застосування статті 7, а також використання перехідного періоду тривалістю не більше трьох років, починаючи від дати, зазначеної в п. 1 (а), за умови, що під час цього перехідного періоду: кожен працівник отримує тритижневий щорічну оплачувану відпустку, відповідно до права на його отримання та умовами його надання, встановленими національним законодавством та / або практикою; тритижневий щорічну оплачувану відпустку не може бути замінений посібником, за винятком випадків завершення відносин найму.
Якщо держави члени вживають заходів, зазначені в пункті 1, то вони повинні містити посилання на цю Директиву, або супроводжуватися таким посиланням у разі офіційної публікації. Методи вказівки такого посилання повинні встановлюватися державами членами.
Стаття 17, розділ 4 Директиви 93/104/ЄС «Про деякі питання організації робочого часу» від 23.10.93 р., зазначає, що держави, які являються членами ЄС можуть встановлювати правила, щодо розширення положень колективних договорів, та договорів, укладених відповідно до встановлених параграфів, які поширюються на інших працівників відповідно до національного законодавства або практики.
Також, держави члени повинні прийняти закони, норми і адміністративні розпорядження, необхідні для забезпечення відповідності до цієї Директиви 23 листопада 1996 р., або забезпечити до зазначеної дати, щоб обидві сторони визначили необхідні заходи на основі угоди з державами членами, зобов'язаними вжити всі необхідні дії, що дозволяють їм завжди гарантувати виконання положень, встановлених цією Директивою. Однак, держава член повинна мати право заміни положень застосування Статті 6, при одночасному дотриманні загальних принципів охорони праці працівників та за умови, що буде вжито необхідних заходів, з метою забезпечення того, щоб: жоден роботодавець не змушував працівника працювати більше 48 годин протягом тижня, підрахованих як середнє значення стандартної тривалості, зазначеної в п. 2 статті 16, якщо не буде отримано згоду працівника на виконання такої роботи; роботодавець не міг завдати жодної шкоди своєму працівникові, якщо він не бажає дати згоду на виконання такої роботи; роботодавець вів реєстраційний облік всіх працівників, які виконують таку роботу; реєстраційні записи представлялися у розпорядження відповідних компетентних органів, які можуть, з причин, пов'язаних з безпекою або охороною здоров'я працівників, заборонити або обмежити можливість збільшення максимальної тривалості робочого тижня; роботодавець представляв у відповідні компетентні органи, на їх прохання, інформацію про випадки, при яких малося згоду працівників, які виконують роботу з перевищенням 48 годин на тиждень, у розрахунках прийняти ці дані як середню величину стандартної тривалості, зазначеної в п. 2 Статті 16.
Без шкоди для права держав членів розробляти, у світлі обставин, що змінилися, різні законодавчі, правові або договірні положення в області робочого часу, відповідні мінімуму вимог, передбачених даною Директивою, виконання даної Директиви не повинно служити обгрунтованою причиною для зниження загального рівня захисту працівників, який був досягнутий.
