Розділ 3. Міграційні процеси в україні та у світі

3.1 Міграційні процеси в сучасних умовах

Міграційний простір постійно накопичує в собі людський потенціал, привносить у конкретні ландшафтні зони певні збудження, видозміни, інновації – гармонію чи дисгармонію. Це означає, що суб'єкти міграційного процесу, які розглядають міграційний простір як навколишнє природне та соціальне середовище, зазнають від нього зустрічного впливу. Вони, облаштовуючись чи розташовуючись у системі координат міграційного простору, завжди взаємодіють з природними та соціальними умовами. Така взаємодія спричиняє вплив на міграційний простір, а вже з його боків – на суб'єктів міграційного руху. Таким чином відбувається еволюція міграційного простору, не лише природного, а й соціального.

Малиновська О. А. у своїй роботі зазначила наступне: «… міграційний простір є складовою як природного, так і соціального просторів, невід’ємним та незамінним атрибутом кожного з них. З цього можливо зробити висновок про тісний взаємозв'язок між системами природи і соціальними структурами, рухом та спокоєм. Міграційний простір постійно накопичує в собі людський потенціал, приносить у конкретні ландшафтні зони певні збудження, видозміни, інновації – гармонію чи дисгармонію. Це означає, що суб'єкти міграційного процесу, які розглядають міграційний простір як навколишнє природне та соціальне середовище, зазнають від нього зустрічного впливу. Вони, облаштовуючись чи розташовуючись у системі координат міграційного простору, завжди взаємодіють з природними та соціальними умовами. Така взаємодія спричиняє вплив на міграційний простір, а вже з його боків – на суб'єктів міграційного руху. Таким чином відбувається еволюція міграційного простору, не лише природного, а й соціального» [25, c. 10].

Термін «міграційний процес» це хід або протікання будь – якого міграційного явища, послідовна видозміна його етапів, періодів та станів, а також розвиток побічних наслідків, що йдуть від них.  До міграційного процесу, на наш погляд, можна віднести, наприклад, вибуття й прибуття громадян, їх інтеграцію в національні політичні суспільства, адаптацію до кліматичних та виробничих умов, натуралізацію тощо. У соціальному просторі міграційні процеси відбуваються безперервно, а це, у свою чергу, зумовлює їх перехрещування і стикування. Тому чистих, тобто «обмежених» міграційних процесів фактично не буває.

У великому юридичному словнику назначено таке: «…. термін «міграційний процес» застосовується до різних міграційних сфер. Це міграційні процеси асиміляції, адаптації, акультурації, дисиміляції, диференціації, інтеграції, реінтеграції, обміну населенням. Перелік міграційних процесів складає довгий ряд і не є вичерпаним. Він здатен доповнюватися, оновлюватися та уточнюватися. Разом з тим, міграційні процеси, якщо  вони інтенсивні і потенційно дієздатні, відчутно позначаються на соціальній інфраструктурі, культурній та національній сфері, у політичному й економічному житті. Процеси, що зумовлюються нелегальною міграцією, міжнародною злочинністю та наркобізнесом, приносять із собою, як правило, соціальну напруженість і суспільну дисгармонію. Виходячи з цього, міжнародне співтовариство дозволяє національним урядам забороняти надання притулку у своїх державах злочинцям, підсудним, терористам тощо» [39, c. 327].

Таким чином «міграційний процес» явище системне, у якому єдине ціле утворене самостійними підсистемами, що знаходяться в інтеграційній єдності. Вивчення об'єктивного стану реальних справ у такому складному явищі вимагає класифікації за їх місцем і роллю, соціальною і правовою природою, а також за галуззю та сферою власного самовияву.

Розглянуті  нами поняття володіють обсяговістю змісту, тому  воно є універсальними та містить у собі  високий ступінь абстракції та загальності.  Не відображаючи  особливості або специфіку сторін  різнопланового міграційного буття,  воно є  основою до розуміння  та  усвідомлення  природи та соціальної картини міграційного світового процесу. 

Броунли Я. М. та Тункин Р. І. у спільному підручнику зазначили наступне: «…у державно – правовому регулюванні міграційних процесів виділяються два аспекти. По–перше, приватно – правовий, тобто юридичне забезпечення суб'єктивних прав фізичних осіб, що вирішують за допомогою міграції свої соціально – економічні, культурні, політико – правові й інші проблеми. По–друге, публічно – правовий, тобто формування і захист державно – правових режимів, що забезпечують функціонування органів керування, суспільних інститутів, права і свободи громадян. Саме публічно – правова сторона регулює міграційні процеси   і виникаючі адміністративно – правові відношення» [11, c. 342].

Головна роль державно – правового регулювання міграційними процесами належить  Конституції України. Закріпивши демократичні принципи побудови Української держави, Конституція гарантує свободу пересування, вільний вибір місця проживання, вільний в'їзд і виїзд з країни. У ній знайшли своє відображення положення про рівні права іноземців, можливість набуття притулку в Україні тощо.  Вона проголосила захист громадян, які знаходяться за кордоном.  

Так, нормами ст. 92 Конституція закріплює, по–перше, що винятково законами визначаються основи регулювання демографічних і міграційних процесів; по–друге, винятково законами встановлюються порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають міграційний режим, відмінний від загального.

Конституція гарантує мігрантам їх правовий захист, свободу пересування і вибору місця проживання в межах України. З цього приводу ст. 33 наголошує: «Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин Україніи не може бути позбавлений права в будь–який час повернутися в У країну» [1, c. 8].

Принциповими з точки зору регулювання міграційних процесів є положення даної статті про права особи вільно залишати Україну, а для громадян України – також вільно повертатися в Україну. 

Ці положення доповнюються правами й обов'язками, що безпосередньо стосуються іноземців і викладені в ст. 26. Згідно із нею, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть ті самі обов'язки, як і громадяни України  (за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України), їм  може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Малиновська О. А. у своїй праці також зазначила наступне: «… певний вплив на міграційні процеси має українське законодавство стосовно національних меншин.  Так, Закон України  «Про національні меншини в Україні»,  забезпечує права національних меншин як невід'ємну частину прав  людини, сприяє міжнаціональному світу та злагоді, запобігає еміграції за етнічними міжусобицями. Нормативно – правова база, що безпосередньо стосується сфери міграції, складається з низки законів, постанов уряду, відомчих документів. Насамперед  це Закон України «Про біженців». Статус біженця в Україні може отримати особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни, або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Ще одним важливим законодавчим актом, що стосується врегулювання міграції, є Закон України «Про правовий статус іноземців». Відповідно до цього Закону іноземці, які легально перебувають в Україні, користуються тими ж правами і несуть ті самі обов'язки, що і громадяни України. Закон передбачає право іноземців на притулок, отримання статусу біженця, натуралізацію в порядку, передбаченому законодавством. Він уможливлює імміграцію іноземців в Україну або тимчасове перебування в ній.   Закон України «Про імміграцію» вперше надає дефініцію «іммігрант» – це  іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання» [25, c. 28].

Таким чином, соціологічний підхід до дослідження міграційних процесів заснований на вивченні їх як правового явища на базі емпіричних матеріалів соціологічних досліджень. Органічним доповненням до універсальних зрозумінь про міграцію, скажімо, таких, як «міграційне буття», «міграційний простір» і «міграційні процеси» є конкретні поняття. Саме  вони  відображають властивості, ознаки, риси і якості носіїв міграційної самосвідомості, міграційних відносин, процесів, подій, ситуацій.  Вони є детермінантами, за допомогою яких  у міграції як загальному явищі  відокремлюються  однопорядкові види та групи, тобто  здійснюється її структуризація.

Інтенсивність міграційних процесів залежить від природно –географічних, демографічних, етнічних та соціально – психологічних факторів. Для перших років існування України, як самостійної держави характерною була інтенсивна міграція етнічних українців з країни ближнього зарубіжжя. У наступні роки більш вираженою стала етнічна міграція до Ізраїлю, Німеччини та Росії.

Білоцерківець В. В. у своєму підручнику «Міжнародна економіка» зазначив наступне: «…імміграційні потоки в Україну стосуються переважно трьох міграційних регіонів:

1. Донбас, до якого іммігрують, головним чином, біженці із зон бойових дій – Азербайджану, Вірменії, Грузії, Чечні;

2. Південь України, куди переселилися мігранти з Казахстану, Киргизстану, Таджикистану;

3. Крим став мігранто – приймаючим регіоном для депортованих кримських татар, болгар, греків, німців» [10, c. 183].

Кизима І. С. у своєму підручнику відмітив наступне: «… до складу основних культурних чинників , які впливають на обсяги міграційних потоків до тих чи інших країн, можна віднести етнічну та расову приналежність, а також свободу віросповідання. Так, з розпадом СРСР та проголошенням незалежності України почалося повергнення до нашої держави етнічних українців та представників депортованих народів. Натомість, чимало росіян, білорусів, представників інших етносів «нового зарубіжжя» повернулися до країни свого походження» [22, c. 136].

Процес міграції безпосередньо пов'язаний з економічними перебудовами в будь – якій країні. Саме структурна перебудова економіки, конверсія оборонного комплексу, банкрутство та ліквідація ряду підприємств промисловості, зупинка виробництва та інші проблеми, нашої ще молодої держави, призвели до істотного скорочення та вивільнення в істотно – галузевому та якісно – професійному розрізі робочої сили. Водночас дефіцит державного та регіональних бюджетів, та незначна частка іноземних інвестицій не дає змоги за короткий проміжок часу перепідготувати та перерозподілити великі обсяги вітчизняної робочої сили. Все це стало передумовою появи значної кількості вільної робочої маси, а держава не в змозі забезпечити її необхідними робочими місцями.

Наслідки міграційних процесів неоднозначні. З точки зору стратегічних національних інтересів України інтелектуальна еміграція з України має негативні наслідки, але можливість самореалізації висококваліфікованих фахівців навіть за кордоном певною мірою підтримує престиж української науки у світі. Повернення інтелектуальних емігрантів за певних умов в Україні має надати поштовх вітчизняним дослідженням теоретичного і практичного характеру, як це, наприклад відбулося в Індії.

Експорт робочої сили певною мірою обумовив притік іноземної валюти в Україну, зменшив тиск надлишкових трудових ресурсів на національному ринку праці. Реалії регулювання міграційних процесів в Україні свідчать про недостатність ефективного законодавства у цій сфері, самостійної міграційної служби, а також ресурсів для вирішення існуючих міграційних проблем. Механізм регулювання міграційних процесів у Україні доречно розглядати як єдність таких трьох складових: державне регулювання, ринкове саморегулювання і громадське регулювання.

Головною особливістю сучасної міграції є постійне зростання її масштабів. У світі значно зросла кількість країн, з яких виїжджають і в які прибувають мігранти. За даними міжнародної статистики не менше 125 млн. громадян живуть сьогодні за межами своїх країн, у тому числі понад 20 млн українців. Міграція набула глобального характеру.

Країни, що приймають іммігрантів, зацікавлені приймати власне молодих і кваліфікованих, бо чим молодший працівник, тим більша від нього віддача, тим більший період, протягом якого він може працювати. Зростання нелегальної міграції дає можливість підприємцям західних країн використовувати дешеву й абсолютно безправну робочу силу, яка не може претендувати на підвищення заробітної плати, на створення відповідних соціальних та інших умов.