2.3 Принципи міжнародно – правового регулювання трудової міграції в Україні

Функціонування будь – якої галузі, інституту в реальному житті ґрунтується на загально обов’язкових для всіх суб’єктів положеннях, котрі власне й визначають зміст правового регулювання певних відносин й виступають мірою їхньої поведінки. По суті, принципи відіграють роль перехідного елемента від суспільних відносин до системи правового регулювання цих відносин.

Авдокушин Є. Ф. у своєму підручнику «Міжнародні економічні відносини» дав наступне визначення: «…принципи – це основоположні ідеї, керівні засади, котрі визначають зміст та напрями правового регулювання; принципи міжнародного права – це окремі особливо важливі норми міжнародного права» [6, c. 171].

Анцелевич Р. П. у свою чергу у підручнику «Актуальні проблеми міжнародного права» зазначив наступне: «…загальні принципи міжнародного права відображають основний зміст сучасного міжнародного права, систему цінностей, яка притаманна міжнародній системі в цілому – суверенної рівності, не втручання у внутрішні справ, мирне вирішення спорів тощо. Спеціальні – правові принципи – це принципи, притаманні конкретному інституту права. Принципи такого регулювання належати до категорії міжгалузевих, адже саме вони є характерними відразу для декількох галузей (підгалузей, інститутів): міжнародного трудового права, міжнародного міграційного права та інші» [7, c. 201].

Доктрина міжнародного права нема є єдиного визначення принципів міжнародного права. Єдине із чим погоджуються усі науковці, є те, що принципи виступають критерієм «законності» всіх інших норм, котрі напрацьовуються державами у сфері міжнародної трудової міграції, а також поведінки держав, у цій сфері. Загальні принципи міжнародного права здійснюють імперативне регулювання відносин суб’єктів міжнародно – правового регулювання трудової міграції населення. Ці принципи, як імперативні норми повинні бути враховані державами при створенні норм такого регулювання й його реформування із урахуванням специфіки (специфічних) обставин.

Броунлі Я. М. у своєму навчальному підручнику «Міжнародне право» зазначив наступне: «…принцип не застосування сили чи погрози силою включає зобов’язання держав утримуватися в їхніх міжнародних відносинах від погрози силою чи її застосування, як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь–якої держави, то й іншим чином, який не сумісний із цілями ООН. Цей принцип поширюється на усі держави світу, а не лише на держави – члени ООН, що було б підтверджено положеннями Декларації про посилення ефективності принципу відмови від погрози сили чи її застосування в міжнародних відносинах. Зазначений принцип слід розглядати широко, адже він стосується не лише заборони окупації території однієї держави іншою, організації, надання допомоги чи участі в актах громадянської війни чи терористичних актах в іншій державі, надання своєї території іншій державі для здійснення актів агресії, але й і погроз економічними санкціями у разі неприйнятності зовнішньополітичного (зовнішньоекономічного, міграційного тощо) курс у іншої держави» [11, c. 204].

На цьому принципі базується національний режим, який є основоположним державам, щодо їхнього ставлення до іноземців. Адже дії, котрі призводять до економічної нестабільності, такі ж небезпечні для безпеки міжнародної спільноти, як й дії, що спричиняють політичну нестабільність. Цей принцип відображається, наприклад, в галузевих принципах міжнародно – правового регулювання трудової міграції населення:

• державного суверенітету щодо правового режиму імміграції;

• державного контролю за правовим режимом стосовно громадянина мігранта на іноземному ринку роботи;

• державного захисту громадян мігрантів;

• заборони на примусову працю;

• надання національного режиму.

Для уникнення нестабільності в економічних та політичних відносинах між суб’єктами слід враховувати принцип мирного вирішення спорів таким чином, щоб не створювати загрозу міжнародному світу, безпеці та справедливості. При чому необхідно утримуватися від будь – яких дій, що можуть погіршити стан промов, оскільки це може ускладнити процес мирного вирішення спорів.

Анцелевич В. А. та Покрещук А. А. у спільному підручнику «Актуальні проблеми міжнародного права» зазначили наступне: «…міжнародне право не обмежує суб’єктів у виборі методів вирішення спорів, включаючи переговори, судові та арбітражні процедури тощо. Даний принцип певним чином відбивається в наступних галузевих принципах міжнародно – правового регулювання трудової міграції населення:

• державного контролю за правовим режимом по відношенню до громадянина мігранта на іноземному ринку роботи;

• рівності умов роботи;

• недискримінації;

• надання національного режиму;

• взаємності» [8, c. 68].

Для підтримання міжнародного світу та безпеки держави мають здійснювати міжнародне співробітництво у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального та гуманітарного характеру. Конкретні форми співробітництва визначаються сферою необхідного рівня співробітництва, внутрішнього законодавства та прийнятих попередньо у собі міжнародних зобов’язань. Ефективна реалізація принципу міжнародного співробітництва можлива лише уразі, якщо співпрацювати будуть суб’єкти на засадах рівності. Про що власне й свідчить принцип рівноправності, який у політичному аспекті пов’язаний із самовизначенням народів.

Загальні принципи, що розглядаються, отримують свій розвиток у галузевих принципах міжнародно – правового регулювання трудової міграції населення, а саме:

• державного контролю за правовим режимом по відношенню до громадянина мігранта на іноземному ринку роботи;

• державного захисту громадян мігрантів;

• рівності умов роботи;

• заборони на примусову працю;

• заборони нелегальної трудової міграції;

• не дискримінації;

• взаємності.

Вишневська А. П. у своїй роботі зазначила, що: «… однак усі вище перелічені принципи не ефективні, якщо держави не виконують взяті на себе зобов’язання. Необхідно створити умови, за яких будуть дотримуватися справедливості та поваги до зобов’язань, котрі випливають з міжнародних зобов’язань» [13, c. 19].

Анцелевич В. А. та Покрещук А. А. у спільному підручнику «Актуальні проблеми міжнародного права» відзначили наступне: «…принцип непорушності державних кордонів та цілісності державної території – це принципи, котрі сприяють політичній стабільності, що у свою чергу сприяє зміцненню міжнародної системи правового регулювання міжнародних трудових міграційних процесів та їхнього законному (легальному) протіканню» [8, c. 70].

Грузінова Л. П. у своїй роботі зазначила наступне: «… міжнародно правове регулювання трудової міграції населення визначає базовим принцип поваги прав та основних свобод людини, який розвивається в принциах однакового ставлення до трудових мігрантів та “власних” громадян. Принцип поваги прав людини включає у собі й рівноправ’я чоловіка та жінки, відсутність дискримінації залежно від раси, мови та релігії тощо. По суті, цей принцип можна розглядати як загальний та як спеціальний» [17, c. 34].

Однак безпосередньо захистити права людини, до того числа і базові права трудового мігранта, не можливо без імплементаційцих заходів на національному рівні. Це один із основних принципів для сфери трудових міграційних відносин, який повинен розвиватися й, звичайно, закріплюватися в всіх галузевих принципах, особливо в принципах державного захисту громадян мігрантів; рівності умов роботи; заборони на примусову працю; свободи надання приватним особам послуг відповідно до внутрішнього законодавства; не дискримінації; надання національного режиму; взаємності.

Білоус О. Г. у своєму підручнику зауважив наступне: «…отже, в якості спеціальних принципів міжнародно – правового регулювання трудової міграції населення можна виокремити такі принципи:

– державного суверенітету щодо правового режиму імміграції;

– державного контролю за правовим режимом щодо громадянина – мігранта на іноземному ринку роботи;

– державного захисту громадян – мігрантів;

– рівності умов роботи;

– заборони на примусову працю;

– заборони нелегальної трудової міграції;

– заборони на демпінг робочої сили;

– свободи надання приватним особам послуг у відповідності до внутрішнього законодавства;

– не дискримінації;

– надання національного режиму;

– взаємності» [9, c. 134].

Однак слід зауважити, що взаємність, а відповідно і принцип взаємності, можна поділити на різновиди. Є такі їх різновиди: позитивна та негативна взаємність, формальна та матеріальна взаємність.

Вельямінов Г. М. у своєму підручнику «Міжнародне економічне право та інформаційний прогрес» зазначив наступне: «…принципи міжнародного економічного права щодо вище зазначених принципів мають більш загальний характер й конвенційне закріплення. Вони визначають торгово – політичні режими, котрі зумовлюють у подальшому розвиток принципів міжнародно – правового регулювання трудової міграції населення. До таких принципів доктрина та практика міжнародного економічного права відносить принцип найбільшого сприяння й відповідний режим, тобто зобов’язання держави надавати іншій державі пільгові умови, котрі діють чи можуть діяти й по відношенню до третьої держави. Принцип надання національного режиму чи національний режим як принцип міжнародного економічного права означає, що на основі взаємності особи однієї держави повністю прирівнюються у своїх правах та обов’язках до «національних осіб», за винятком таких прав й обов’язків, котрі у переважній більшості стосуються правоздатності іноземних осіб, включаючи можливість реалізації цієї правоздатності в трудовій й торговій сферах» [12, c. 241].

Вельмінов Г. М. також у своєму підручнику зазначив наступне: «…принцип взаємної вигоди випливає із принципу міжнародного співробітництва та економічного (торговельного) характеру міжнародних трудових міграційних відносин – співробітництво має бути взаємовигідним й лише таким чином ефективним. Принцип недискримінації – надання іншій державі та її особам умов, котрі не гірші від умов для третьої держави та її осіб, що стосується й сфери міжнародної трудової міграції населення. Преференційний режим – надання пільг у певних економічних відносинах, як правило, щодо держав, у рамках економічних інтеграційних об’єднань чи зобов’язань щодо міжнародних договорів. Іноді преференційний режим відносять до не дуже самостійних принципів» [12, c. 243].

Принципи міжнародно – правового регулювання трудової міграції населення сформувалися під впливом принципів міжнародного права в цілому та міжнародного економічного права зокрема. Зупинимося ще на принципах міжнародно – правового регулювання трудової міграції населення, котрі закріплені конвенційно й не увійшли до вище перелічених.

Білоус О. Г. у своїй роботі зазначив наступне: «… одні із основних принципів міжнародно – правового регулювання трудової міграції населення – не дискримінації та рівності (рівноправ’я) взагалі та рівних умов роботи зокрема, необхідно це деталізувати наступним чином. Конвенція МОП «Про рівноправність громадян країни та іноземців у галузі відшкодування працівникам від години нещасних випадків», закріпила принцип рівноправ’я громадян держави та іноземців у зазначеній галузі. Це рівноправ’я забезпечується по відношенню до іноземних працівників та їхніх утриманців незалежно від місця їхнього проживання. Порядок виплати визначається внутрішніми законами держави, на території якої є місце працевлаштування. Ця ж Конвенція закріпила принцип обов’язкового страхування працівників – мігрантів на рівні із громадянами держави» [9, c. 171].

У роботі «Державне регулювання експорту робочої сили», автор Балацький Є. Г. зазначив таке: «…принцип збереження за мігрантами набутих та таких, що набуваються, прав у соціальній сфері закріплено в Конвенції «Про встановлення міжнародної системи збереження прав у галузі соціального забезпечення», однак із урахуванням взаємності щодо допомоги із інвалідності, старості, втрати годувальника» [28, c. 144].

Вельямінов Г. М. також назначив наступне: «…принцип співробітництва шляхом обміну інформацією про політику та законодавство держави у сфері міграції та еміграції, до того числа міграції із метою працевлаштування. Цей принцип розширений за рахунок зобов’язання держав інформувати мігрантів про умови роботи шляхом створення спеціальних служб допомоги працівникам мігрантам. Даний принцип частково співвідноситься із принципом свободи надання приватним особам послуг відповідно до внутрішнього законодавства» [12, c. 146].

Грузінова Л. П. у своїй роботі, над правовим регулюванням іноземних громадян в Україні, зазначила наступне: «…власне ці ж принципи закріплюються в одному із основних у даній сфері документів – Конвенції МОП про трудящих – мігрантів, прийнятій у 1939 р. й переглянутій у 1949 р. Розвиває й уточнює принципи рівності та недискримінації, принцип рівності забезпечення працівникам мігрантам та членам їхніх сімей необхідного медичного обслуговування. Чітко закріплюється принцип надання без дискримінації за ознакою раси, національності, релігії чи статі умов не менш сприятливіших, ніж умови для власних громадян. Це стосується й заробітної плати, включаючи додаткові виплати, робочої години, понад нормових робіт, відпусток, віку прийняття на роботу, приналежності до професійних союзів, житлових питань, соціального забезпечення тощо» [17, c. 37].

Принципи міжнародно – правового регулювання трудової міграції населення стосуються не лише поводження країн із трудовими мігрантами, але й і принципів захисту національних інтересів й безпеки держав, котрі полягають у можливості обмеження трудової міграції державою імпортером, якщо кількість мігрантів загрожує її інтересам. Звичайно, у внутрішньому правовому режимі містяться усі необхідні й визнані правомірними винятки із вище зазначених принципів, а саме щодо публічного порядку, суспільної та державної безпеки тощо.

Перелік наведених принципів не є вичерпним й може розширюватися та уточнюватися внаслідок того, що міжнародні міграційно – трудові відносини мають комплексний характер й ще перебувають у процесі становлення (розвитку).