Розділ 2. Особливості, загальні риси трудової міграції. Принципи міжнародно – правового регулювання трудової міграції в україні

2.1 Загальні риси трудової міграції

У науковій літературі трудову міграцію ще розуміють як переміщення у просторі, що здійснюються індивідами з метою підвищення рівня життя на основі більш вигідного використання власної робочої сили без зміни постійного місця проживання. Дане соціально – демографічне визначення занадто широке та не розкриває у повній мірі суть трудової міграції. На нашу думку, недоречним є застосування географічного терміну «просторове переміщення», адже трудова міграція це є перетин державних кордонів. Крім того, не завжди метою трудової міграції є виключно підвищення рівня життя, для багатьох людей трудова міграція може бути єдиним способом заробити на існування.

Значно активізувалися процеси трудової міграції в Україні за роки її незалежності. Вони зумовлені факторами, притаманними міжнародному ринку робочої сили в цілому та регіональними особливостями, які характерні для нашої країни. До них слід віднести високий рівень безробіття і, особливо, прихованого (від 30 % до 45 % загальної чисельності зайнятих); низький рівень заробітної плати, особливо в державному секторі; особливо відчутне зменшення зайнятості в наукомістких галузях економіки; низька ефективність заходів державної політики, щодо підтримки само зайнятості в малому та середньому бізнесі.

Передрай О. С. у своєму навчальному підручнику «Міжнародні економічні відносини» зазначив наступне: «… для нейтралізації негативних наслідків і посилення позитивного ефекту, що отримується країною в результаті трудової міграції, застосовуються наступні інструменти державної політики:

1. жорсткі вимоги до фірм – посередників, які займаються вербуванням робочої сили на роботу за кордон;

2. проведення регулятивної стосовно мігрантів, грошово – валютної та кредитної політики (стимулювання валютних переказів, пільг по вкладах, звільнення від податків), надання кредитів, у тому числі пільгових на будівництво та придбання житла, відкриття власного бізнесу тощо;

3. проведення відносно мігрантів пільгової митної політики;

4. регулювання видачі закордонних паспортів (заборона або обмеження на виїзд окремих категорій працівників, введення еміграційних квот тощо)» [27, c. 98].

Попри відсутність єдиного та загальноприйнятого понятійного апарату у сфері трудової міграції, можна виокремити основні ознаки даного явища, що у свою чергу допоможе дати більш повне його визначення. На нашу думку, до основних особливостей трудової міграції належать:

• добровільність та тимчасовість;

• економічна мотивація (безробіття, низький рівень заробітної плати);

• мета – працевлаштування (офіційно або неофіційно);

• перетин державних кордонів.

У спільній роботі над питанням міжнародної трудової міграції Козик В. В., Пайкова Л. А. та Давиленко Н. Б. відмітили наступне: «… маючи давню історію, міжнародна трудова міграція на сучасно­му етапі набула певних особливостей, найсуттєвішими з яких є:

1. зростання масштабів міграції;

2. збільшення питомої ваги мігрантів у загальній кількості праце­здатного заселення країн;

3. розширення еміграції з країн Східної Європи та країн, що утворилися на території екс – СРСР;

4. формування нових центрів залучення робочої сили;

5. зросгання нелегальної імміграції;

6. посилення "відпливу інтелекту";

7 .ротаційний характер міграції» [23, c. 92].

Козик В. В., Пайкова Л. А. та Давиленко Н. Б у спільному підручнику зазначили також наступне: «…розширення міграції спричинило появу в країнах імміграції двох ринків праці – для робітників – громадян даної країни та для іноземних робітників. Другий з цих ринків формується значною мірою за рахунок нелегальної міграції. Проте, незважаючи на всі зусилля, заборонити нелегальну міграцію повністю не вдалося жодній з країн. Нелегальні іммігранти використовуються на низькооплачуваних роботах та на роботах зі шкідливими умовами праці без соціального захисту, що суперечить національним законодав­ствам та міжнародним конвенціям. В більшості розвинутих краї­нах Заходу вже склалося коло професій, які характерні лише для мігрантів (вантажники, робітники на конвеєрах, прибиральниці тощо). Для місцевого населення ці спеціальності непрестижні навіть в умовах високого безробіття» [23, c. 93].

У спільній роботі Козик В. В., Пайкова Л. А. та Давиленко Н. Б. також зазначили таке: «…на початок 90 – х років у світі нараховувалося понад 25 млн. працівників – іммігрантів, що становило близько 10 % усіх трудових ресурсів. Причому зростання кількості іммігрантів триває, незважа­ючи на заходи багатьох країн з обмеження міграції» [23, c. 94].

У роботі «Трудова міграція: соціальні наслідки та шляхи реагування» автором, якої є Малиновська О. А. відмічено таке: «… суспільна увага до трудової міграції посилилася під впливом світової фінансово – економічної кризи. Усвідомлення соціальних та економічних небезпек, пов’язаних із можливістю раптового й масового повернення мігрантів, припинення грошових надходжень від них спонукало до активніших пошуків дієвих політичних рішень. У жовтні 2009 р. відбулися парламентські слухання «Закордонне українство: сучасний стан та перспективи співпраці». Хоча формально за визначенням, що міститься у відповідному законі, закордонні українці є громадянами зарубіжних країн українського походження, парламентарі не могли обминути болючої теми становища працівників мігрантів – громадян України. Зокрема, рішення парламенту передбачало внесення змін до виборчого законодавства з метою забезпечення реалізації виборчих прав громадян, які працюють за кордоном; розроблення комплексної програми сприяння поверненню громадян України, які перебувають за кордоном, на батьківщину; передбачення для них податкових, митних, інвестиційних пільг; активізацію переговорного процесу щодо укладення двосторонніх міжнародних договорів між Україною та іноземними державами про працевлаштування та соціальний захист трудових мігрантів, взаємне визнання документів про освіту; визнання українських посвідчень водія; вивчення можливостей лібералізації митних процедур стосовно ввезення майна, придбаного за кордоном, для громадян України – трудових мігрантів, які повертаються на постійне проживання в Україну. Верховна Рада доручала також своєму уповноваженому з прав людини продовжувати контроль за дотриманням прав працівників мігрантів» [25, c. 87].

Автор роботи «Проблеми соціального забезпечення українських трудових мігрантів» Ткаченко Л. Г зазначив наступне: «…ринок робочої сили виконує такі функції:

а) здійснює остаточне визначення вартості робочої сили, впливає на відхилення ціни на цей специфічний товар від вартості (залеж­но від співвідношення попиту і пропозиції);

б) регулює попит і пропозицію робочої сили;

в) зводить продавців робочої сили з її покупцями;

г) забезпечує конкуренцію між найманими працівниками, спону­каючи їх до підвищення свого загальноосвітнього і кваліфікацій­но – професійного рівня, одночасно знижуючи ціну робочої сили;

д)  забезпечує конкуренцію між підприємцями, спонукаючи їх підвищувати якість умов праці та рівень часткової оплати праці;

є) сприяє зростанню збалансованості між трудовими ресурсами і робочими місцями,  досягненню елективної зайнятості;

є) прискорює міграційні процеси в національному та інтернаціо­нальному масштабах, вирівнює умови відтворення робочої сили;

ж) сприяє виявленню шляхів та розробці заходів соціального захисту робочої сили» [36, c. 89].

Основними постачальниками робочої сили на світовий ринок є слаборозвинені в економічному відношенні країни. Відсутність ро­боти, зубожіння змушують населення цих країн мігрувати у пошу­ках роботи в розвиненіші країни. Причинами міграції також мо­жуть бути національні, релігійні, воєнні, політичні та інші чинники.

Передрій О. С. у підручнику зазначив наступне: «…географічними центрами імміграції є традиційно найбільш розвинені в економічному відношенню країн, такі, як США, Канада, Австралія, Німеччина і значна частина західно – європейських країн. У сучасних умовах значні потоки робочої сили спрямовані в нафтодобувні країни Близького Сходу. У цьому регіоні сьогодні працює більше 5 млн. іммігрантів. Це становить близько 50% усієї робочої сили. А в деяких країнах регіону ця частка значно більша» [27, c. 133].

Світовий досвід свідчить, що трудова міграція забезпечує безсумнівні переваги як країнам – імпортерам, так і країнам – експортерам. У той же час міграція здатна створити гострі конфліктні ситуації і соціально – економічні проблеми як в одній, так і в іншій групі країн.

Трудову міграцію населення з України посилює такий чинник, як економічна нестабільність. Невпевненість в завтрашньому дні підштовхує працездатне населення до пошуку більш стабільних джерел доходу за кордоном, що дозволяє будувати плани стосовно свого майбутнього та майбутнього своїх дітей. До основних соціальних чинників, які спричиняють міграцію населення, можна віднести умови праці, наявність можливостей для професійної самореалізації, якість системи освіти, допустимість охорони здоров’я тощо.

Хомич Л. С. у своєму підручнику про зовнішню трудову міграцію, зазначив: «…чинники, які зумовлюють зовнішню трудову міграцію українців передусім мають економічний характер. Якщо в 90 – х роках мотивація трудових мігрантів визначалася насамперед неможливістю знайти будь – яку роботу, то в середині 2000 – х основним мотивом стало бажання поліпшити рівень добробуту у зв’язку із значним подорожчанням життя в Україні. Внутрішні чинники, які мають як загальнодержавний так і регіональний рівень. Серед них основні:

1) високий рівень галузевого та регіонального безробіття в умовах структурних трансформацій в економіці, довготривале зниження попиту на окремі спеціальності;

2) суттєве зниження рівня добробуту, фактичне зубожіння більшої частини населення в окремих регіонах, в сільській місцевості, серед окремих соціальних груп, потреба в коштах на придбання житла, освіту дітей, відкриття власного бізнесу, які неможливо реально та легально заробити в Україні;

3) невідповідність між рівнем оплати праці та фактичною вартістю життя в Україні;

4) суттєво нижчий рівень оплати праці в Україні ніж у країнах можливого працевлаштування (фактично кваліфікована праця в Україні оплачується нижче ніж низько кваліфікована в країнах – реціпієнтах);

5) монопольне становище роботодавців, які зацікавлені у збереженні низької оплати праці, тінізації значного сегменту ринку праці в Україні, не забезпеченні соціальних гарантій для працівників;

6) неефективна політика держави щодо формування конкурентних переваг національного ринку праці, створення умов для легальної занятості, формування потреби в соціальних гарантіях на основі реальної оплати праці.

Зовнішні чинники, які визначають в основному стан та особливості зовнішнього ринку праці:

1) зростання попиту на низько кваліфіковану працю в будівництві, сільському господарстві, сфері послуг в більшості країн Європи, який не задовольняється власною робочою силою;

2) значно вищі рівні оплати праці ніж в Україні та вигідніші умови працевлаштування;

3) наявність різного за обсягом тіньового сектору економіки в приймаючих країнах, що робить можливим поширення нелегальних форм – трудової міграції (в Росії, Греції, Іспанії, Італії, Португалії, Німеччині, країнах Східної Європи);

4) можливість легалізації з метою подальшої зміни місця постійного проживання;

5) сталий попит на українських заробітчан на ринку як нелегальних так і легальних трудових мігрантів вприймаючих країнах (професійні, культурні, ментальні, расові ознаки)» [34, c. 132].

Серед перелічених чинників визначальне місце посідають умови праці. Особливо чутливими до них постають особи, які займаються розумовою працею – лікарі, вчителі, науковці тощо. Так, наприклад, відсутність оснащених сучасною технікою лабораторій розглядається вітчизняними вченими як основний чинник, який змушує їх шукати кращої долі у зарубіжних вищих навчальних закладах і науково дослідних інститутах.

Кизима І. С. у своїй роботі «Чинники зовнішньої трудової міграції населення України» зазначив, що: «…окрім економічних, соціальних та культурних факторів, на міграційні наміри населення впливають політичні й екологічні чинники. До перших, зокрема, можна віднести ступінь розвитку демократії у країні, стабільність політичної системи, поширеність корупції тощо; до других – екологічну ситуацію, наявність доступу до чистої питної води та високоякісної їжі» [22, c. 156].

Фенік К. Ю. відзначила наступне: «… отже, серед основних причин трудової міграції населення України, можна виділити наступні:

1. високий рівень безробіття;

2. низький рівень заробітної плати;

3. непотрібність фаху на батьківщині;

4. зникнення деяких галузей виробництва, або значне їх скорочення» [32, c. 86].

Козик В. В., Пайкова Л. А. та Давиленко Н. Б. у спільному підручнику зазначили наступне: «… сучасний світовий ринок праці, що є складовою ринку робочої сили, характеризують три основні моделі трудових відносин: євро­пейська, англо – саксонська і китайська. Вони відобража­ють характер соціально – трудових відносин у різних країнах світу. Для європейської (континентальної) моделі характерний висо­кий рівень правової захищеності працівника, жорсткі норми трудо­вого права, орієнтовані на збереження робочих місць, регіонально – галузеве регулювання рівня оплати праці та її диференціації. Англосаксонська модель характеризується свободою роботодавця у відносинах найму і звільнення, перевагою колективно –договірно­го регулювання на рівні підприємства і фірми, що сприяє динамічним змінам на ринку праці, чутливому реагуванню на потребу зміни кількості робочих місць. Китайська модель поєднує жорстке регулювання трудових відно­син у державному секторі з повною відсутністю правового регулю­вання у приватному секторі» [23, c. 221].

Ці моделі значною мірою відображають ситуацію, що склалася на ринках робочої сили у різних регіонах світу, а їхні відмінності обумовлюють розміри та легальність міграційних процесів.

Журба О. В. у своєму підручнику зазначив, що: «…міжнародні організації, такі як Організація Об’єднаних Націй (ООН) та Міжнародна організація праці (МОП) також використовують різні визначення поняття трудової міграції. Відповідно до Міжнародної конвенції про захист прав всіх трудящих та членів їхніх сімей 1990 р., трудящий мігрант – це особа, яка буде займатися, займається або займалася оплачуваною діяльністю в державі, громадянином якої він чи вона не є. У конвенціях МОП працівник мігрант –це особа, яка мігрує з однієї країни в іншу з наміром отримати роботу інакше, ніж за власний рахунок, і охоплює будь–яку особу, яка визнається згідно з законом як працівник мігрант. Європейська конвенція про правовий статус трудящих мігрантів 1977 р., яка ратифікована Україною 16 березня 2007 р., до трудящого мігранта відносить громадянина Договірної сторони, якому інша Договірна сторона дозволила перебувати на її території з метою здійснення оплачуваної діяльності» [19, c. 74].

Журба О. В. також у своєму підручнику приділив увагу наступному: «… у Конвенції про правовий статус трудящих мігрантів і членів їхніх сімей держав учасниць Співдружності Незалежних Держав 2008 р., що ратифікована Україною 21 грудня 2011 р., трудящим мігрантом визнається особа, яка є громадянином однієї зі сторін, а також особа без громадянства, яка постійно проживає на території однієї сторони, законно знаходиться та на законній підставі займається оплачуваною трудовою діяльністю на території іншої сторони, громадянном якої вона не є та в якій постійно не проживає. У розробленому Міжнародною організацією з міграції глосарії сказано, що трудова міграція це переміщення осіб з однієї країни в іншу або у межах країни постійного місця проживання з метою працевлаштування» [19, c. 76].

Варто зазначити, що трудова міграція регулюється перш за все національним міграційним законодавством. Крім того, деякі держави беруть активну участь у регулюванні зовнішньої трудової міграції та захисті прав своїх громадян, що працюють за кордоном. Процедура допуску іноземних працівників на ринок праці та умови їх перебування залежать від категорії трудових мігрантів і встановлюється у нормативно – правовій базі приймаючої країни.

Малиновська О. А. у своїй роботі про трудову міграцію, приділила увагу наступному: «… таким чином, можна зробити висновок, що в Україні в цілому уже сформовано необхідне політичне бачення проблем трудової міграції та напрямів їх розв’язання. Попри це, практичних заходів на цьому шляху бракує. Причини полягають у недостатності законодавчої бази, зокрема відсутності закону про правовий статус працівників мігрантів, розпорошеності управлінських функцій, а головне – відсутності у структурі виконавчої влади спеціалізованого органу управління трудовою міграцією, який би був здатним формувати політику, лобіювати прийняття необхідного законодавства, координувати діяльність органів влади у відповідній сфері, формувати сприятливу для розв’язання міграційних проблем громадську думку» [25, c. 27].

Оскільки трудова міграція є важливим чинником добробуту домогосподарств мігрантів, а заробітки мігрантів можуть, у разі їх виробничого використання, мати позитивне значення також і для економічного розвитку регіонів походження, необхідно звернути увагу на розвиток системи послуг, що надаються працівникам мігрантам банківськими установами з метою здешевлення переказів, покращання умов акумуляції заробітків мігрантів та їх спрямування на розвиток економіки та відкриття нових робочих місць.

Трудова міграція має як позитивні так і негативні риси. Серед позитивних рис зазвичай називають зменшення напруги на місцевому ринку праці та підвищення добробуту домогосподарства мігрантів. Крім того, тривале перебування у розвинутих країнах сприяє формуванню ринкової свідомості, засвоєнню цінностей і норм цивілізованого суспільства. Водночас гострою залишається проблема з захисту трудових мігрантів від свавілля роботодавця та посередників, реальною є загроза опинитися в нелюдських умовах існування та праці чи потрапити в тенета торговців людьми. Трудові мігранти переважно займаються роботами, що мало сприяють підвищенню їх кваліфікації, набуттю навичок, потрібних для майбутньої продуктивної діяльності на батьківщині. Тривала відсутність також може призводити до послаблення сімейних зв’язків, що негативно впливає на демографічну ситуацію.