1.2 Проблеми міграції та шляхи її вирішення. Наслідки трудової міграції

Трудова міграція населення України – це проблема у вирішенні якої слід звернути увагу на багато різних аспектів. З відновленням економіки у сусідніх країнах, зокрема в Росії, у 2010 р. трудова міграція з України знову активізувалася. Не виключено, що погіршення економічної кон’юнктури зумовило скорочення заробітків мігрантів, втрату частиною з них правового статусу та збільшення нелегального працевлаштування.

Як зазначив Лазебник Л. Л. у своєму підручнику для студентів «Міжнародна економіка» що: «… при вивчені проблеми міжнародної міграції робочої сили використовуються такі основні поняття:

1. міграція населення – переміщення людей через межі певних територій зі зміною місця проживання, назавжди або тимчасово;

2. мігранти – особи, що переміщуються;

3. міграційний потік – загальна кількість мігрантів ( або міграцій ), яка характеризується спільністю районів вибуття і прибуття протягом певного періоду часу – один з показників напрямку міграції;

4. внутрішня міграція – зміна місця проживання осіб у межах національних кордонів країни;

5. зовнішня міграція – переміщення населення з однієї країни в іншу» [24, c. 93].

Отже, для того щоб зрозуміти суть міграції робочої сили, необхідно прибігти до вивчення основних понять та термінів. Багато різних науковців виражають свою точку зору на ці поняття і по своєму дають їм визначення, але кожний впевнений, що міграція робочої сили це складний процес, який необхідно вивчати із середини.

Білоцерківець В. В. у свою чергу зауважив, що «…переселенські зрушення залежать від таких типових явищ, як економічні цикли, рух інвестицій, стан зайнятості, безробіття тощо.

До економічних причин міжнародної трудової міграції належать:

• нерівномірність економічного розвитку країни;

• прискорення інтернаціоналізації виробництва;

• нерівномірність процесів накопичення капіталу у різних країнах;

• зміни у розміщенні виробництва;

• кон’юнктура ринків праці та структура зайнятості;

• суттєва різниця в оплаті однакової за кількісними і якісними показниками праці в різних країнах.

До соціальних причин міжнародної трудової міграції можна віднести:

• прагнення до підвищення рівня матеріального добробуту та поліпшення умов праці та життя;

• етнічно – культурна близькість країни мігранта;

• тяжіння до реалізації потреб у розвитку особистості тощо.

Міжнародна міграція робочої сили має не однакові наслідки для різних груп населення в країнах еміграції та імміграції, світу в цілому. Як правило виділяють три головні групи наслідків міжнародної міграції робочої сили:

1) стандартні ефекти, що обумовлені впливом міграції на ринок праці;

2) наслідки для державних фінансів;

3) позаринкові наслідки» [10, c. 326].

Позаринкові наслідки можуть мати як форму втрат, так форму виграшу. Виграш пов’язується перш за все, з отриманням додаткових знань. Мається на увазі, що тільки частина економічного виграшу від цих знань належить мігрантам та їх роботодавцям, а інша – всім громадянам країни.

У підручнику «Зовнішня трудова міграція населення України» Хомич Л. В. зазначив, що: «…зовнішня трудова міграція має та буде мати неоднозначні та довгострокові наслідки в економічній та соціальній сфері країни, які досить умовно можна розділити на позитивні та негативні. Серед позитивних слід відзначити:

1. зовнішня трудова міграція надлишкової на певний момент робочої сили може розглядатися як один із способів використання трудового потенціалу, зменшення рівня безробіття та соціальної напруги на національному ринку праці;

2. надходження в Україну значних коштів зароблених за кордоном, обсяг яких дозволяє говорити про формування специфічного виду інвестування економіки країни (за різними оцінками від 1 до 5 млрд. дол. щорічно);

3. накопичення досвіду життя та роботи в іншому соціально –економічному середовищі, в ринкових умовах, формування європейської системи цінностей;

4. формування нових осередків української діаспори, розширення їх географії.

Негативні наслідки та загрози національним інтересам:

1. загроза незворотної втрати значної частини якісної, найбільш економічно активної національної робочої сили, в тому числі людського, наукового та інтелектуального потенціалу за умови, коли тимчасова трудова міграція призводить до еміграції та зміни місця постійного проживання;

2. тривала занятість у сфері низько кваліфікованої праці у приймаючих країнах призводить до втрати кваліфікації, професії, набутих раніше в Україні;

3. загрози соціального характеру пов’язані із руйнуванням сімей, явищем сирітства дітей заробітчан, деформацією статево – вікової структури в районах масової трудової еміграції, проблем демографічного характеру;

4. грошової маси, штучним збільшенням попиту та ще більшим зниженням конкурентноздатності національного ринку праці;

5. найбільшу загрозу становить кримінально індукована зовнішня міграція, торгівля людьми та примусова праця українських громадян» [34, c. 106].

Фенік К. Ю. у своєму підручнику «Причини та наслідки трудової міграції» зазначив наступне: «…проблемою українського ринку праці є надмірна трудова міграція (за різними оцінками від 2 до 7 млн. осіб). Близько 80 % трудових мігрантів працюють за кордоном не легально, хоча із 13 країнами світу Україна підписала двосторонні міждержавні угоди щодо працевлаштування мігрантів, а з 15 ведуться переговори» [32, c. 47] .

Таким чином, для розв’язання проблем трудової міграції в Україні, на наш погляд необхідно, перш за все вирішити питання підвищення рівня оплати праці; по–друге розв’язати соціальні питання пов’язані із збагаченням змісту роботи, дотриманням умов колективних договорів і угод щодо цього; по–третє удосконалити трудовий кодекс України.

Багато вчених погоджуються з тим, що наслідки трудової міграції перш за все позначаються на економічному та соціальному життя суспільства. Для самих емігрантів наслідки перш за все відображаються на їх фінансовій стороні та особистому життю, оскільки міграція забирає багато особистого часу у людини для спілкування з рідними.

Лазебник Л. Л. у своїй роботі, в якій вивчав міжнародну економіку, також зауважив, що: «… активне наукове дослідження проблем міжнародної міграції почалося з кінця 60 – х років у межах моделі економічного зростання. Основна ідея полягала в тому, що міжнародне переміщення робочої сили як одного з факторів виробництва впливає на темпи економічного зростання, причиною міжнародної міграції робочої сили є різниця в рівнях заробітної плати в різних країнах. Прибічники неокласичного підходу, відповідно до якого кожна особа одержує і споживає граничний продукт своєї праці, вважають, що еміграція спричиняє зростання добробуту країни, яка приймає емігрантів при тому, що економічний розвиток держави, з якої відбувається еміграція, залишається на тому ж рівні, у всякому разі, не погіршується» [24, c. 93].

Міжнародна міграція трудових ресурсів, безумовно, впливає на економічний розвиток як країн – експортерів, так і країн – імпортерів робочої сили. І для обох країн наслідки міграцій робочої сили є різними.

Науковець Малиновська О. А. у своїй праці відмітила: «…крім масштабів виїзду для оцінки наслідків трудової міграції, не менш важливо з’ясувати обсяги повернення на батьківщину. Якщо погодитися із розрахунками, відповідно до яких у період 2001 – 2008 рр. обсяги трудової міграції зменшилися приблизно на 15 %, а також, що наймовірніша чисельність українських трудових мігрантів за кордоном становила на початку 2000–х рр. 2,5 – 2,7 млн. осіб, то можна припустити, що за цей період на батьківщину повернулися до 400 тис. заробітчан» [25, с. 6].

Герасименко Г. В. та Позняк О. В. у спільній роботі про гендерні аспекти трудової міграції зазначили: «…за результатами дослідження Європейської фундації професійної підготовки і освіти для стійкого розвитку (The European Training Foundation), проведеного 2007 р., частиною якого було опитування мігрантів, які повернулися, було зроблено висновок, що їх частка становить 3,2 % усього населення. Якщо чисельність населення працездатного віку сягає в Україні близько 30 млн. осіб, це означає, що до категорії мігрантів, які повернулися, можна віднести до 900 тис. осіб» [16, с. 309–310].

Оцінюючи міграційні потоки, як Малиновська О. А. та Герасименко Г. В. з Позняком О. В. приділили багато уваги обсягам трудової міграції та чисельності мігрантів. Вони спираючись на опитування мігрантів дали характеристики трудовій міграції протягом років та оцінили стан міграційних процесів, які відбувалися в країні. Їхні дані свідчать що міграційні потоки є не однаковими і на них впливають різні, як зовнішні так і внутрішні чинники.

Малиновська О. А. у своїй праці зазначила, що: «… позитивний вплив міграції для накопичення людського капіталу знижують також такі її негативні соціально – психологічні наслідки, як руйнування сімей, пияцтво, поширення споживацьких настроїв серед молоді, яка втрачає мотивацію до навчання та роботи, вважаючи, що надіслані батьками з–за кордону гроші забезпечать отримання диплома і подальше життя без значних зусиль» [25, c. 13].

У спільній роботі Герасименко Г. В. та Позняк О. В. зазначили наступне: «…триваліша зайнятість у країнах з відносно вищим рівнем оплати праці обумовлює вищі заробітки жінок, ніж чоловіків мігрантів. З одного боку це означає, що підтримка сім’ї жінкою мігранткою може бути більш значущою, особливо враховуючи традиційну пов’язаність із родиною. Проте з другого боку, тривалість перебування жінок за кордоном має значні наслідки для сімейних стосунків, виховання дітей. Досить красномовними є дані щодо шлюбного стану жінок мігранток. Так, питома вага розлучених серед них утричі переважає цей показник серед чоловіків, а вдів – у чотири рази. До того ж серед мігранток частка розлучених удвічі більша, ніж серед жіночого населення країни в цілому (11 %)» [16, c. 40].

Таким чином, до трудової міграції переважно вдаються жінки, які є главами та годувальницями сімей. Разом з тим не завжди міграція є наслідком розлучення. Непоодинокі випадки, коли розлучення є наслідком міграції. Так чи інакше міграція має великий вплив на сім’ї, по різному впливає на людину, залишає свій слід у кожної людини, яка має певне відношення до міграції, чи то сам мігрант чи член його сім’ї.

На окрему підтримку заслуговують українські школи, створені в низці країн перебування мігрантів. Вони є не лише культурними осередками, а й могутнім важелем повернення заробітчан на батьківщину. Адже якщо дитина навчається в українській школі, отримує українські документи про освіту, то найвірогідніше, життєві стратегії сім’ї пов’язані з Батьківщиною. Доцільно

використовувати потенціал діаспор для реалізації програм повернення, зокрема поширення інформації щодо можливостей працевлаштування чи відкриття власного бізнесу на батьківщині.

Малиновська О. А. відмітила, що: «…статистичні дані, однак, не повністю відображають гостроту проблеми, оскільки багато фактично розлучених сімей мігрантів юридично це не оформлюють унаслідок відсутності одного з подружжя. Наслідком жіночої міграції є трансформація гендерних ролей, традиційних сімейних стосунків. Жінка – мігрантка кардинально змінюється як завдяки набутому досвіду, так і усвідомленню своєї ролі годувальниці. Вона більше не погоджується займати у сім’ї таке ж місце, як і до міграції. Однак інші члени родини не завжди готові це сприйняти, а це може виявитися для стосунків руйнівним. Висновок психологів у зв’язку з цим звучить доволі невтішно: вони вказують на маскулінізацію жінок під впливом міграції, девальвацію сімейних стосунків, знецінення чоловіків» [25, c. 15].

За таких умов жінкам мігранткам набагато важче адаптуватися не за кордоном, а на батьківщині після повернення, де позитивні зміни в напрямку поліпшення умов для самореалізації жінок відбуваються вкрай повільно. Та не завжди жінки погоджуються на роботу та оплату праці, яку за неї пропонують в Україні, знаючи, що за кордоном вона могла б отримувати більше.

Малиновська О. А. у своїй роботі зробила наступний підсумок: «…таким чином, можна зробити висновок, що в Україні в цілому уже сформовано необхідне політичне бачення проблем трудової міграції та напрямів їх розв’язання. Попри це, практичних заходів на цьому шляху бракує. Причини полягають у недостатності законодавчої бази, зокрема відсутності закону про правовий статус працівників мігрантів, розпорошеності управлінських функцій, а головне – відсутності у структурі виконавчої влади спеціалізованого органу управління трудовою міграцією, який би був здатним формувати політику, лобіювати прийняття необхідного законодавства, координувати діяльність органів влади у відповідній сфері, формувати сприятливу для розв’язання міграційних проблем громадську думку» [25, c. 27].

Оскільки позитивний потенціал трудової міграції найповніше може бути використаний лише за умови повернення мігрантів на батьківщину, важливою складовою політики України щодо трудової міграції має бути заохочення обертових, циркулярних поїздок, стимулювання повернення заробітчан на батьківщину, сприяння їх реінтеграції. З цією метою необхідно розробити загальнодержавну, а також регіональні, для регіонів, охоплених найбільш масовою трудовою міграцією, стратегію діяльності та програми конкретних дій.

І для розроблення, і для реалізації міграційної політики дуже важливе значення має вдосконалення міграційної статистики, поглиблення наукових досліджень. З цією метою необхідно запровадити регулярні вибіркові обстеження населення для з’ясування обсягів, спрямованості, складу трудової міграції громадян; створити спеціалізований науковий центр, де б на міждисциплінарній основі систематично здійснювалися наукові дослідження міграцій, налагодити постійний інформаційний обмін з країнами – реципієнтами українських працівників мігрантів.

Малиновська О. А. вважає, що: «… важливим чинником виконання цих та інших завдань може бути міжнародне співробітництво у сфері міграції. Зокрема, співпраця з країнами призначення щодо врегулювання правового статусу, соціального захисту працівників мігрантів з України; вивчення можливостей підготовки фахівців певного профілю, наприклад медичних сестер, навчальними закладами України за фінансової підтримки країн, зацікавлених в їхньому працевлаштуванні; досягнення домовленостей щодо запровадження різноманітних схем циркулярної міграції; надання допомоги в реінтеграції мігрантів, які повертаються» [25, c. 29].

Посиленої уваги потребують зв’язки із новими діаспорами, що сформувалися за кордоном у результаті нинішньої трудової міграції українців. Необхідно всіляко підтримувати їхнє національно – культурне життя за кордоном, організацію клубів, бібліотек, громадських об’єднань, надавати їм можливість спілкування з рідними, які проживають на батьківщині та можливість всіляко задовольняти свої потреби.

Білоцерківець В. В. у підручнику «Міжнародна економіка» зазначив наступне: «…важливою формою державного регулювання міграції є встановлення кількісних квот на в’їзд мігрантів до країни в цілому, а також для окремих регіонів та галузей. У межах квоти діють певні якісні критерії відбору. Пріоритети на в’їзд як правило, мають особи, які володіють значним фінансовим капіталом та інтелектуальним потенціалом. Діяльність таких іммігрантів розглядається як важливе джерело економічного зростання для приймаючої країни. Певну зацікавленість розвинуті країни можуть виявити і до некваліфікованих працівників, яких за мінімальну плату приймають для виконання важких непрестижних та шкідливих робіт. Квотування мігрантів, як правило, доповнюється контролем за терміном їх перебування в країні. Країни, що приймають мігрантів, нерідко реалізують програми із стимулювання рееміграції» [10, c. 327].

Привабливими є такі мігранти, які мають певні навички та стаж роботи, хорошу освіту та непогані перспективи. Відповідно мігранти, які не відповідають певним вимогам оцінюються нижче та працюють на менш оплачуваних роботах, таким мігрантам важче найти роботу за кордоном та реалізувати свій потенціал.

Тарасевич В. М. зазначав: «… негативні наслідки імміграції пов’язані з можливою перенаселеністю країн і зростанням соціальної напруженості, що найчастіше, спричинено безробіттям і конкуренцією національних та іноземних робітників на ринку праці» [31, c. 101].

Хомич Л. В. у своїй роботі зазначив таке: «…некерованість, стихійність процесу, відсутність достовірної інформації стосовно загальної чисельності та якісного складу громадян України, які працюють за кордоном, ускладнюють можливість оцінки масштабів зовнішньої трудової міграції та прогнозування її наслідків. Складність дослідження даного явища пов’язана з існуванням двох якісно різних площин: з одного боку – це легальна трудова міграція, яка є мало чисельною, з іншого – масова нелегальна трудова міграція. Кількість заробітчан нелегалів та легалізованих мігрантів визначається досить приблизно за різними методиками соціологічних опитувань та експертними оцінками на рівні МЗС, пілотними обстеженнями Міністерства праці та соціальної політики, громадських організацій» [34, c. 121].

На сьогодні враховуючи ситуацію на внутрішньому ринку праці, передусім рівень оплати праці в Україні, збільшення розриву між рівнем заробітної плати та вартістю життя, збереження високого рівня безробіття в окремих регіонах, Україна не може ефективно впливати на масштаби та мотивацію зовнішньої трудової міграції своїх громадян, тому практичні заходи можуть бути спрямовані на зменшення негативних наслідків цього явища.

Забезпечення людей роботою та освітою допоможе призупинити негативні наслідки міграції для України. Створення умов для залучення на роботу в Україну іммігрантів дасть позитивний відгук для економіки та допоможе залучити в Україну нові інвестиції. Необхідно приділити увагу саме трудовому забезпеченню країни, що в свою чергу позитивно вплине на соціальне та особисте життя як суспільства в цілому так і окремо кожного громадянина.