#7.Свобода та інші принципи підприємницької діяльності.

Принцип - основне, вихідне положення. Правові принципи складають самостійний вид правових норм - норми-принципи.

Стаття 43. Свобода підприємницької діяльності

1. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

2. Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами.

3. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом.

4. Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування.

Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених частиною другою статті 64 Конституції України.

Одним із принципів господарської діяльності є дозвільний, який знайшов своє відображення в ч. 1 коментованої статті. Дана норма була внесена до Кодексу з урахуванням вимог ст. 43 Конституції України, якою встановлено, що "кожен має право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом".

Право на здійснення підприємницької діяльності також є одним із елементів дієздатності громадян, що визначено ст. 50 Цивільного кодексу України.

Враховуючи різноманітність видів господарської діяльності, деякі з них потребують додаткового (особливого) регулювання. Так, зокрема, особливості правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності обумовлені Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність", правове регулювання страхової діяльності забезпечується Законом України "Про страхування", правове регулювання діяльності господарських товариств - Законом України "Про господарські товариства" тощо.

З урахуванням сформульованих у ст. 6 Кодексу принципів господарювання, законодавцем було закріплено принципи підприємницької діяльності. Так, як основоположні принципи підприємницької діяльності виступають:

- вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності, який відносить вирішення питання про вид діяльності, що буде здійснюватися підприємцем, на розсуд останнього, але з урахуванням передбачених законодавством обмежень (див. коментар до ст. 43);

- самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону. Даний принцип передбачає, що підприємець самостійно планує свою діяльність на підставі укладених з постачальними та покупцями договорів, спираючись на попит, на кон'юнктуру ринку, розпоряджатися прибутком. Разом з тим самостійність підприємця не може бути безмежною, без контролю та регулюючого впливу з боку держави;

- вільний найм підприємцем працівників, що передбачає право підприємця на залучення праці інших осіб. Однак цей принцип обмежується положеннями спеціального законодавства, тобто законодавства про працю та зайнятість;

- комерційний розрахунок та власний комерційний ризик. Даний принцип співпадає з такою ознакою підприємницької діяльності, як ризиковий характер, і передбачає покладання всього тягаря несприятливих наслідків підприємницької діяльності безпосередньо на підприємця. Так, ст. 52 ЦКУ встановлена відповідальність фізичної особи-підприємця, а ст. 96 цього ж Кодексу відповідальність юридичних осіб за зобов'язаннями, що виникають із підприємницької діяльності;

- вільне розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом. Так, за загальним правилом, підприємці мають право самостійно вирішувати питання щодо розподілу наявного у них прибутку, спрямовуючи його на задоволення як своїх особистих потреб, так і на розвиток підприємницької діяльності, що ними здійснюється (зокрема, прибуток може спрямовуватися як на виплату дивідендів, так і до фондів, які створені підприємцем). Проте даний принцип може бути обмежений законодавцем шляхом встановлення для деяких суб'єктів підприємництва правил щодо цільового використання коштів, обмежень на проведення певних фінансових операцій тощо;

- самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд. Даний принцип перш за все встановлює можливість для суб'єктів підприємницької діяльності України підтримувати відносини з іноземними суб'єктами господарської діяльності з урахуванням положень Конституції України, а також міжнародних норм і правил. Правове регулювання такої діяльності, а також обмеження щодо її здійснення встановлені Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність". По-друге, цей принцип надає право підприємцям самостійно вирішувати питання про долю належної їм частки валютної виручки, тобто прибутку, отриманого від здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності. Проте цей принцип також діє з певними обмеженнями, які, зокрема, встановлені Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".