#2. Методи правового регулювання господарських відносин.

Методи господарського права — це сукупність способів регулюю­чого впливу норм господарського права на поведінку суб'єктів госпо­дарських правовідносин.

Методи господарського права базуються на двох принци­пах:

/. Загальнодозвільний. За цим принципом діють підприєм­ства та підприємці, які самі вибирають напрямки своєї підприєм­ницької діяльності при максимальному використанні власних можливостей із використанням державних.

2. Зобов'язуючий. Відповідно до цього принципу підприємст­ва повинні виконувати те, що на них покладено законом. Він, в основному, стосується таких суб'єктів, як органи державного уп­равління економікою.

Держава регулює поведінку суб'єктів господарських право­відносин шляхом рекомендування певних моделей. Наприклад, надає зразкові форми договорів щодо окремих видів правовідно­син, методичні рекомендації відносно окремих видів діяльності у сфері господарювання.

У концепції господарського права до цього часу вирізняли три ме­тоди регулювання: метод обов'язкового припису, метод автономних рішень (метод узгодження) та метод рекомендацій. Найважливіше зна­чення в умовах планової економіки мав метод обов'язкових приписів. З переходом до ринкової економіки і розвитком підприємництва, зазна­чає В. В. Лаптєв¹, основним у господарському праві стає метод автоном­них рішень (метод узгодження). Підприємець сам вирішує питання своєї діяльності або узгоджує свої дії з контрагентами на договірних засадах.

Розкриваючи сутність трьох наведених методів, В. С. Щербина додає, що концептуально методи господарського права будуються на двох принципах: загальнодозвільному («дозволено все, що не забороне­но законом»), за яким діють підприємства і підприємці, та зобов'язу-вальному («суб'єкти господарського права зобов'язані і мають вчиня­ти те, що на них покладено законом»). Цей принцип в основному сто­сується органів державного управління економікою².

В. С. Мартем'янов з цього приводу зазначав, що метод, який засто­совується в господарському праві, характеризується складним поєднан­ням двох способів впливу на поведінку суб'єктів, що і дало привід ствер­джувати, що в господарському праві існує не один, а кілька методів пра­вового регулювання. Однак, на його думку, це дві взаємопов'язані сторони єдиного методу, що пояснюється складною тканиною госпо­дарських відносин, у регулюванні яких частки обов'язкового і автоном­ного можуть бути різними³.

При реалізації директивних актів застосовуються обов'язкові при­писи (наприклад, приписи антимонопольних органів). Однак внаслідок переходу до переважно економічних методів регулювання відносин у сфері економіки владні приписи в ряді випадків трансформуються в диспозитивні чи рекомендаційні або реалізуються на основі договору. З іншого боку, навіть застосування владних велінь допускає оспорюван­ня некомпетентного припису (наприклад, за ст. 74 ГК України в разі ви­дання державним органом чи органом місцевого самоврядуванням акта, який було визнано судом неконституційним або недійсним і внаслідок виконання якого державному підприємству завдано збитки, вони підля­гають відшкодуванню зазначеними органами).

Слушною, на наш погляд, є думка про те, що господарські відноси­ни між суб'єктами господарювання характеризує їх взаємодія. Проте наказ про виконання будь-яких господарських завдань — це теж госпо­дарське відношення, але своєрідне, таке, що його і відношенням не на­звеш. При цьому в одного з суб'єктів практично зникають риси суб'єкта господарювання. З організатора-ініціатора він перетворюється на ор-ганізатора-виконавця, а тому відношення «наказ — виконання — це вже не зовсім відношення між суб'єктами господарювання, яких ми вва­жаємо все ж таки ініціаторами»'.

Завваживши, що деякі правники навіть думки не допускають про те, що можуть якось сполучатися метод обов'язкових приписів і метод ав­тономних рішень, автори підручника «Хозяйственное право» твердять, що з філософської точки зору зазначені методи дійсно є протилежнос­тями, антиноміями. Однак у філософській науці ще в гегелівські часи була поставлена проблема «зняття» суперечностей. Тоді ж з'явилась ідея про те, що розв'язати їх можна за допомогою залучення «серединного», чи «третього», елемента, який має якості, які знімають суперечності.

У нашому випадку (при виявленні сутності методу господарського пра­ва) вельми корисна роль «третього» елемента може бути відведена понят­тю «суспільний господарський порядок», під яким слід розуміти заведений у суспільстві спосіб матеріального виробництва, заснований на положен­нях Конституції, нормах права, моральних принципах, ділових правилах та звичаях, схвалених законодавчою владою в стратегічних економічних рішеннях, що забезпечує гармонізацію приватних і публічних інтересів і створює партнерські і добропорядні взаємовідносини в господарюванні².

Можливо, це занадто узагальнений чинник, здатний інтегрувати всі інші методи господарського права, але йому належить важлива роль у регламентації господарської діяльності в умовах змішаної економіки, якій притаманне поєднання публічно-правового і приватно-правового регулювання господарських відносин.