1. Предмет економічної історії

Економічна історія знаходиться на стику двох дисцип­лін — історії і економіки. Але проблема в тому, що «класичні» історики, за рідкісним винятком, не цікавляться економікою і не надають достатнього значення економічним законам, а еко­номісти, у свою чергу, так само ставляться до історії.

Традиційна історія як наукова дисципліна вивчає пере­важно такі важливі події, як: війни, революції, повстання, гео­графічні відкриття, життя видатних політичних діячів, вчених у широкому розумінні їх впливу на історію. А також намагається виявити причинно-наслідкові зв’язки між різними історичними подіями.

Економіка як наука вивчає процеси виробництва, роз­поділу, обміну і споживання матеріальних благ, а також стосунки між людьми, організаціями і державою, що виникають під час цих процесів.

Економічна історія вивчає процес економічного розвитку в історичній перспективі. Вона прагне отримати відповіді на такі запитання, як: Скільки було людей у тому або іншому регіоні в різні історичні періоди? Що ці люди їли? Де вони жили? Як одя­галися? Як довго жили? Скільки мали дітей? Як працювали і відпочивали? Скільки заробляли? Які були ціни? Що собою явля­ли гроші? Як змінювалися суспільні інститути? Які були техно­логії? і т.д. і т.п.

Економічна історія дуже повчальна. Вона є ілюстрацією, критикою і обгрунтуванням економічних теорій та концепцій і дає можливість перевірити їх істинність за допомогою історично­го матеріалу.

Предметом вивчення економічної історії є господарство в історичному розвитку, економіка країн світу в сукупності і різно­манітності форм вияву на кожному конкретному історичному етапі.

Економісти вперше звернули серйозну увагу на історію в середині минулого століття, коли німецькі вчені на противагу англійській класичній політекономії висунули тезу про те, що треба шукати не загальні закони розвитку, а уважно вивчати еко­номічну історію окремих країн, регіонів, цехів, гільдій, спілок та інших суспільних інститутів. Саме німецька історична школа (економічна) і поклала початок новій науковій дисципліні — еко­номічній історії. У середині нашого століття у Франції утворився гурток однодумців, котрим однаково були близькі і історія, і еко­номіка. Вони згуртувалися навколо часопису, що тоді називався «Аннали», і згодом отримали ім’я — школа «Анналів». Але до се­редини вісімдесятих років двадцятого століття історія господарст­ва існувала як би на узбіччі історії і економіки. Інтерес до еко­номічної історії збільшився саме останнім часом. У 1993 році аме­риканські вчені Роберт Фогель і Дуглас Норт отримали Нобе­лівську премію за розробку економічних методів вивчення історії.

2. Методи, якими користується економічна історія.

У арсеналі методів, якими користується економічна історія, є як загальнонаукові методи пізнання: описові, логічні, так і спеціальні: історичні, економічні, психологічні і математичні. Ба­гатий матеріал для досліджень надають також (1) археологічні розкопки, (2) дані переписів населення, всілякі реєстрації народ­жень, шлюбів, смертей, (3) тексти збережених в архівах рукописів, постанов, законів, (4) книги видатних економістів, як Сміт, Рікардо, Мілль, Маркс, і навіть (5) художня література, адже те, що для авторів «Декамерона», «Робінзона Крузо» або «Дон Кіхота» було простою побутовою подробицею, для нас є неоціненним свідчен­ням спостережливого сучасника «давно минулих справ і років».

Що ж стосується останнього століття, то тут ми маємо до­статньо струнку систему збору й опрацювання різноманітної еко­номічної і соціальної інформації. За останні десять років вона бу­ла практично цілком комп’ютеризована. Більшість країн світу, включаючи Україну, використовують єдину систему національ­них рахунків (СНР), розроблену фахівцями ООН.