Франція

На межі ХІХ і ХХ століть Франція переживала економічне піднесення. За темпами зростання металургійної промисловості вона обігнала США, Німеччину і Великобританію. Значного розвитку досягнули електротехнічна, автомобільна (Рено, Пежо), хімічна, кінематографічна галузі. Але процес індустріалізації був не настільки швидким, щоб ліквідувати відставання від інших держав світу. 44% - селяни. Їх малоземелля і бідність

Швидко зростав і досягнув могутності кредитно-грошовий капітал Франції. Але банки лише незначною мірою вкладали кошти у вітчизняну економіку, експорт капіталу набув величезних розмірів.

У 1902 році перемогу на виборах до Національних зборів одержав блок діви партій – радикалів та соціалістів. З цього часу і до початку війни радикали відігравали вирішальну роль у всіх французьких урядах.

Уже перший уряд радикалів Е.Комба розгорнуло наступ на католицьку церкву. Не зважаючи на спротив духовенства, правих депутатів, у 1902-1904 рр. у державі було зачинено більше 3000 шкіл, які належали релігійним орденам, розпущено 54 церковних конгрегації. У 1905 році уряд прийняв закон про відокремлення церкви від держави. Франція стала світською республікою.

У 1906 р. уряд очолив Ж.Клемансо.

• Закон про щотижневий відпочинок робітників

• створено міністерство праці та гігієни

• 1910 - закон про пенсії з 65-річного віку

Загроза війни змусила об’єднатися республіканців та радикалів. У 1913 році за підтримки радикалів Національні збори обрали президентом Раймона Пуанкаре, відомого своєю діяльністю з укріплення військової потужності Франції. Новий голова держави розгорнув військово-технічну та морально-політичну підготовку до війни. У 1913 р. було прийнято закон про трьохрічну військову службу.

Зазнавши поразки у війні 1870-71 рр., Франція прагнула компенсувати втрату позицій у Європі розширенням колоніальних володінь. В останній третині ХІХ ст.. вона вела майже безперервні колоніальні війни, оволодівши величезними територіями у Африці, Індокитаї, островами Океанії та Вест-Індії. Так, у 1881 р. французи нав’язали протекторат Тунісу. Згодом після жорстоких війн були захоплені В’єтнам, більша частина Західної Африки, Мадагаскар. З 1860 по 1899 рр. володіння Франції збільшилися у 19 разів.

Франція стала другою колоніальною державою світу. Але подальші її завоювання в Африці призвели до загострення відносин із Великобританією. Франція поступилася. Це дозволило їй отримати підтримку у захопленні Марокко (1911), розширити володіння в Індокитаї та на островах Тихого океану.

1892, 1893 – угоди з Росією

1904 – Антанта

Сполучені Штати Америки

Наприкінці ХІХ- на початку ХХ ст.. значного впливу в США набув рух за реформи та соціальний прогрес, який об’єднував інтелігенцію, службовців, дрібних підприємців і частину робітників. Прогресисти вимагали контролю за діяльністю великих корпорацій, демократизації виборчої системи, реформи оподаткування і запровадження соціального страхування.

Їх лозунги стали програмою дій ліберальної опозиції в рядах республіканської та демократичної партій.

Теодор Рузвельт (1858-1919) став президентом США в 1901 р. після несподіваного вбивства свого попередника Мак-Кінлі. Розпочав реформу американської адміністрації, «Прогресивну еру».

• 1901-1908 – 20 судових процесів проти корпорацій –порушників закону Шермана.

• Прагнув розширити вплив на корпорації

• 1903 – заборона залізничним компаніям міняти ціни на перевезення вантажів

• 1906 – уряд встановлює межу тарифних ставок

• Контроль над виготовленням харчових продуктів та ліків, працею на бійнях.

• Збільшення фонду громадських земель,

• Заходи з раціонального використання водних, лісових і сировинних ресурсів

• «чесний курс» відносно робітників підприємств.

Наступний президент – У.Тафт продовжив попередній курс.

Розкол у рядах республіканців дозволив отримати перемогу на президентських виборах 1912 р. кандидату від демократичної партії Вудро Вілсону. Савою передвиборчу програм він назвав «Новою свободою» або «Новою демократією». Основні принципи:

• Індивідуалізм

• Свобода особистості

• Свобода конкуренції

Реформи

• зниження мита на 27%

• 1913 – оновлення системи оподаткування

• 1914 р. – закон Клейтона - удосконалення антимонопольного законодавства

• 1916 р. – обмежено використання дитячої праці і запроваджено страхування робітників від нещасних випадків на виробництві.

Відносна військова слабкість держави у ХІХ ст.. не дозволяла їй вести експансію на всіх континентах. головна увага приділялася Південній Америці та басейну Тихого океану

Американський уряд застосовував у міжнародних відносинах методів «політика великої дубинки» і «дипломатія долара». У 1904 р. Т.Рузвельт заявив, що застосування «доктрини Монро» (Америка для американців) змушує США взяти на себе функції міжнародної поліцейської сили. «Треба висловлюватися м’яко, але тримати в руках велику дубинку».. Цим США виправдовували своє втручання у справи інших держав, неодноразову окупацію Домініканської республіки (1904, 1914), куби (1906-1909, 1912), Гондурасу та Нікарагуа.

У 1903 році розпочався конфлікт між США і Колумбією, по території якої повинен пройти канал, що поєднав Тихий та Атлантичний океани. Після відмови колумбійського уряду США організували повстання в провінції Панама і сприяли проголошенню її незалежності. ЇЇ уряд поступився США зоною каналу завширшки в 10 миль. У 1914 р. канал відкрито для експлуатації.

Використовуючи свої економічні переваги, США також намагалися потіснити конкурентів на далекому сході. З цією метою вони виступили з доктриною «відчинених дверей» і «рівних можливостей» у торгівлі з Китаєм. Під час російсько-японської війни підтримували Японію. Але згодом американсько-японські відносини знов загострилися.