1.2. Види планування і планів

За змістом та формою вияви розрізнюють наступні види планування і планів, представлені у таблиці 2.

Таблиця 2

Види планування і планів

№	Ознака	Види планування і планів
1	За обов’язковістю планових завдань	Директивне, індикативне
2	За терміном планування	Довготермінове, середньотермінове, короткотермінове (поточне)
3	За змістом планових завдань	Стратегічне, тактичне, оперативно-календарне
4	За сферою застосування	Міжцехове, внутрішньо цехове, бригадне, індивідуальне
5	За орієнтацією планів	Реактивне, інактивне, преактивне, інтерактивне

З точки зору обов’язковості планових завдань розрізнюють директивне і індикативне планування.

Директивна система планування характеризується використанням директивних та адміністративних методів в управлінні виробництвом та розподілі продукції та ресурсів. Це система планування, в якій кожному господарському підрозділу встановлюються планові завдання щодо виготовлення продукції та централізовано забезпечується матеріально-технічними ресурсами. Директивні методи управління (від франц. directive - направляю) - методи, які базуються на безумовному виконанні підпорядкованим суб'єкту особами директив, команд, розпоряджень управляючого органу, незалежно від їх логічності та ефективності.

Директивна система має недоліки і переваги. На думку професора Бесєдіна В., до переваг директивної системи можна віднести те, що вона: дає можливість зконцентрувати ресурси для розв'язання невідкладних проблем; як і будь-який інший план, націлює колективи на виконання конкретних завдань і посилює відповідальність за отримані результати; створює можливості для оптимізації прийнятих рішень у масштабі всієї економічної системи; дозволяє економити величезні кошти у торгівлі, рекламі за рахунок відсутності посередників; створює кращі можливості для розв'язання за рахунок держави проблем соціальної сфери; нівелює діяльність монополістів як таких, що можуть маніпулювати цінами та обсягами виробництва; усуває умови для різкого розшарування населення [3] .

Головними недоліками директивної системи планування є: відсутність конкуренції та стимулів для підвищення ефективності виробництва; наявність обмежень у діях виконавців у рамках доведених завдань; нижчий порівняно з ринковою системою господарювання загальний рівень ефективності директивної системи, отже, і рівень життя населення.

Індикативне планування є антиподом директивного, тому що індикативний план не є обов'язковим для виконання, а має рекомендаційний характер. У складі індикативного плану можуть бути обов'язкові завдання, але їх кількість обмежена. Роботу підприємства за таких умов регулює ринок у певних економічних рамках (податки, квоти, ліцензії, дотації). Завдання індикативного плану називаються індикаторами. Індикатор (від латин. indicator - показник) - орієнтований економічний показник, вимірник, що дає змогу певною мірою передбачити, в якому напрямі слід очікувати розвиток економічних процесів. В якості індикаторів використовуються показники, що характеризують динаміку, структуру і ефективність економіки, стан фінансів, грошового обігу, ринку цінних паперів, зміну цін, зайнятість і рівень життя населення.

В наукових колах точиться дискусія про міру необхідності втручання держави в економічні процеси. Професор університету Сассекса (Великобританія) Кіс ван дер Підлж – видатний представник амстердамської школи політекономії, якому всесвітню відомість приніс критичний аналіз формування глобального істеблішменту та «атлантичного правлячого класу». Він вважає, що Україна може продемонструвати світу можливість застосування сьогодні досвіду централізованого планування – звичайно, в новій формі та за умови демократичного політичного режиму. Дослідник вважає, що використовуючи плюси, які притаманні плановій економіці, можна буде реалізувати потенціал української металургії, здійснивши масштабні проекти щодо будівництва доріг. Ініціативу повинна взяти на себе держава, адже такі довготермінові проекти не можна віддавати у руки підприємців, котрі вкладають інвестиції максимум на 10-20 років [4].

В залежності від терміну, на який складається план, і міри деталізації планових розрахунків прийнято розрізнювати довготермінове, середньо термінове і короткотермінове (поточне) планування.

Довготермінове планування охоплює період більше 5 років. Такі плани покликані визначати довготривалу стратегію підприємства.

Середньотермінове планування здійснюється на період від 1 року до 5 років. Поточне планування охоплює період до одного року, включаючи квартальне, місячне, декадне і добове планування.

За змістом планування поділяють: стратегічне, тактичне, оперативно-календарне планування.

Стратегічне планування визначає основні напрями розвитку підприємства на довготермінову перспективу. За допомогою стратегічного планування здійснюється пошук нових можливостей підприємства щодо майбутніх ринків збуту, розширення чи звуження сфер бізнесу, передбачення чи вплив на ринковий попит, розвиток партнерських відносин з постачальниками. Стратегічне планування ефективне в довготерміновому і середньотерміновому періодах.

Тактичне планування створює передумови для реалізації стратегічного планування. У процесі тактичного планування складається план розвитку підприємства, що представляє комплексну програму виробничо- господарської і соціальної діяльності на відповідний період. Тактичне планування дозволяє впроваджувати основні напрямки стратегічного планування, що може знайти вираження у зміні асортименту продукції, збільшенні обсягів виробництва, зниженні витрат, підвищенні якості продукції, зменшенні потреби капіталу.

Тактичне планування охоплює короткотерміновий і середньо терміновий періоди.

Оперативно-календарне планування є завершальним етапом в плануванні господарської діяльності підприємства. Оперативно-календарне планування полягає у конкретизації показників тактичного плану з метою організації повсякденної планомірної і ритмічної роботи підприємства і його структурних підрозділів. Це включає складання річних, квартальних, денних планів для підприємства, його структурних підрозділів, бригад, робочих місць та доведення цих планів до безпосередніх виконавців, а також щоденний контроль за їх виконанням та поточне коригування планів.

За сферою застосування внутрішньогосподарське планування підрозділяється на міжцехове, внутрішньо цехове, бригадне й індивідуальне, в залежності від об'єкту призначення.

У закордонній науці і практиці планування прийнято також виділяти чотири основних види орієнтації складання планів. За класифікацією Р.Л. Акоффа, планування буває реактивним, інактивним, преактивним і інтерактивним. В одних плановиків переважає (реактивна), в інших — на сьогодення (інактивна), у третіх — на майбутнє (преактивна). Четвертий вид орієнтації припускає взаємодія (интерактивизм) минулого, сьогодення і майбутнього як різних, але нероздільних видів планування [5].

Реактивне планування (орієнтація на минуле) базується на аналізі попереднього досвіду й історії розвитку виробництва і найчастіше спирається на старі організаційні форми і сформовані традиції. Реактивне планування, орієнтоване на минуле, дуже часто приводить до витіснення продуктів і послуг цих структур з ринку, оскільки інші підприємства пропонують більш конкурентноздатну продукцію.

Інактивне планування орієнтується на існуючий стан підприємства. Його основними цілями є виживання і стабільність виробництва. Найбільшим досягненням таких організацій є свій стиль, традиції і правила. Інактивний підхід до планування можуть дозволити собі організації, у яких виживання не залежить від продуктивності праці. Багато прикладів такого планування можна знайти на державних підприємствах, в адміністративних установах, бюджетних організаціях. Інактивне планування, орієнтоване на сьогодення, не сприяє економічному росту і розвитку підприємств.

Преактивне планування спрямоване на використання досягнень науки і техніки, широко застосовують експеримент і прогнозування, але мало використовують накопичений досвід. Таке планування складається з прогнозування майбутнього і підготовки до нього. Основні труднощі преактивного планування випливають з того факту, що з віддаленням плану у часі зростає ймовірність помилки. Отже, преактивне планування, яке ґрунтується на прогнозах, може бути ефективним лише для відносно короткого періоду часу.

Інтерактивне планування полягає в проектуванні бажаного майбутнього і вишукуванні шляхів його побудови. Таке планування тому скоріше зосереджується на підвищенні результативності згодом. Ключовими моментами інтерактивного планування є навчання й адаптація до соціально-економічних змін. Жодну проблему для економіки суспільства чи окремого підприємства не можна вирішити назавжди, і тому в міру прискорення змін період дії планово-управлінських рішень скорочується. Більш того, вирішення однієї проблеми створює нові завдання. Інтерактивне планування, орієнтоване на взаємодію минулого, сьогодення і майбутнього, спрямоване на підвищення рівня індивідуального, організаційного і суспільного розвитку підприємства і всієї країни і поліпшення якості життя людей.