Навчання учнів організаторських умінь

Форми навчання організаторським умінням:

• вчитель об’єднує в групи учнів, які проявляють інтерес до певних видів громадських обов’язків ( шефству над малюками, ремонту книг),

• інструктаж або заняття перед проведенням певної роботи,

• підведення підсумків роботи, її аналіз (у Маренюк Р.В. – діти щодня визначали «гвардійців»).

5. Створення сприятливої обстановки для прояву учнями самостійності і ініціативи в навчальній і громадській роботі:

• контроль за якістю, об’ємом виконаної роботи і поведінкою учні здійснюють самостійно,

• звіт і самокритика її виконання,

• організація за ініціативою учнів взаємодопомоги і взаємоконтролю,

• довіра вчителя до учнів.

6. Єдиний стиль керівництва навчальною і громадською діяльністю учнів в навчанні і в позанавчальний час.

7. Опора на громадську думку колективу.

8. Діяльність активу і органів самоврядування в школі, в класі.

9. Контакт школи, сім’ї, громадськості.

10. Аналіз роботи. Вчителі-новатори вважають, що коли робота не проаналізована вона не закінчена. Відносять аналіз до важливих дисциплінуючих факторів. («Вогники» у Іванова.)

11. Позиція вчителя.

12. Єдині вимоги; затишна обстановка в школі, красиві традиції, церемонії.

Показники наявності дисципліни в шкільному колективі (за А.С.Макаренком):

1. Наявність правильних уявлень, понять, переконань про те, що дисципліна – основа нормального життя і діяльності.

2. Виконання з готовністю необхідних правил і вимог.

3. Самоконтроль за поведінкою.

4. Активна боротьба з недисциплінованими вчинками інших як показник дійової, активної дисципліни, що базується на справжній свідомості.

Дисципліна і культура поведінки школярів

Коли говоримо про культуру поведінки, маємо на увазі виконання людиною загально прийнятих норм громадського порядку, правил співжиття, завдячуючи цьому дотримується громадський порядок, відбувається доцільне спілкування людей один з одним, зберігаються і підтримуються нормальні умови їх праці, відпочинку, творчої діяльності, проявляються турбота, увага до потреб один одного.

Культурна поведінка – частина морального фонду особистості. Вона є дієвим вираженням таких моральних рис, як гуманізм, громадянськість, почуття власної гідності, які проявляються у людини повсякденного і в самих різних умовах.

В поняття культури поведінки входить також ціла мережа умінь і навичок, що допомагають організації і культури розумової і фізичної праці, особистої гігієни, порядок в режимі і способі життя.

Також це поняття включає в себе і ступень естетичної вихованості, що допомагає дотримуватися почуття міри в своїй поведінці (манери, міміка, жест), у виборі одягу, обстановки, предметів побуту.

Отже, культура поведінки школяра являє собою складне і багатогранне явище, в якому яскраво виступають результати формування моральних звичок.

Зовнішня і внутрішня культура.

Зовнішня культура – зовнішній вигляд людини, її манери і дотримання норм поведінки.

Внутрішня культура – знання норм і правил культурної поведінки, переконаність в їх значенні, розумінні їх.

Молодший школяр вік особливо сприятливий для формування основ культурної поведінки: молодші школярі вже здатні сприймати вимоги до своєї поведінки, вони чутливі до зовнішніх впливів, схильні до наслідування, вірять вчителю, коли він говорить їм про необхідність виконання моральних норм.

Враховувати нерівномірність морального виховання дітей, неоднакову їх активність у різних сферах життєдіяльності; пластичність нервової системи.

На початку роботи з учнями вчителю необхідно з’ясувати, які саме уявлення про моральну поведінку мають діти, якими навичками поведінки володіють, які є недоліки в їх вихованні, чому порушують норми і правила поведінки.

7. Шляхи, засоби і методи морального виховання

Проблеми М.В. мають бути головною турботою сім’ї, школи, громадськості.

М.В. здійснюється на кожному квадратному метрі педагогічної площини.

Шляхи розв’язання завдань М.В.:

• Життєдіяльність сім’ї, цілеспрямований вплив її на формування моральних цінностей дитини впродовж життя батьків на основі достатньої психолого-педагогічної культури батьків.

• Педагогічна діяльність школи в процесі навчання та позакласної виховної роботи.

• Функціонування засобів масової інформації (радіо, телебачення, кіно, газет, журналів, художньої літератури, комп’ютерних програм).

• Діяльність позашкільних закладів.

• Діяльність мистецьких організацій (театрів, музеїв, клубів, будинків культури).

Необхідна цілеспрямованість, єдність та узгодженість дій усіх соціальних інституцій, які мають вплив на особистість.

Засоби:

Соціальна діяльність батьків, побут сім’ї, книги, газети, журнали, кіно, телевізійні передачі, природне середовище, національні звичаї, традиції, обряди, мову, усну народну творчість, засоби мистецтва (пісні, музичні твори, театр, архітектуру), зміст навчальних дисциплін, форми виховної роботи, діяльність (навчальна, ігрова, трудова, фізкультурно-оздоровча, художньо-естетична).

• В школі:

• в процесі навчання: зміст освіти (навчальні предмети, теми навчальної програми, матеріал підручників); позиція вчителя;

• в процесі позакласної роботи.

Виділяємо дві групи методів: перша звернена до розвитку моральної свідомості (суджень, оцінок, понять, переконань: методи формування свідомості), друга спрямована на організацію життя і діяльності учнів, на озброєння їх індивідуальним досвідом моральних відносин (методи організації діяльності та формування позитивної поведінки).

Особливе місце етичних бесід

класні групові індивідуальні

 

програмні епізодичні

Форми і методи виховної роботи:

• Туристично-краєзнавча робота.

• Твори: «Мої друзі»; «Мій двір / Моя вулиця« З історії імен і прізвищ однокласників»».

• Написання казок: «Якби я зустрів чарівника» (3 бажання), «Навіщо я вчусь», «Що я думаю про себе самого», «Яким я уявляю себе через 10 років?»

• Етичні бесіди («З чого починається Вітчизна?»), екскурсії і збір матеріалу («Наше місто раніше і тепер»); клубна і гурткова робота, пошукова робота, свята, ранки, зустрічі, фольклорні фестивалі, спільні концерти художньої самодіяльності учителів, учнів і батьків, українські вечорниці, розмова про свій родовід,

КТС: прес-конференція, турнір-вікторина, турнір знавців, День Англії.

твір літні музичні композицій. Читання і обговорення оповідань і ін.

Перегляди , обговорення кінофільмів, вистав.

Розучування пісень, віршів

Листування. Ігри. Спільна діяльність.

Теми:

• Земля, рідна моя.

• Народні прикмети.

• Народні легенди.

• Календарні обряди та звичаї.

• Пам'ять родоводу.

• Шевченкова світлиця.

• Зустріч весни.

• Літопис рідного села.

Гуртки: «Юні друзі природи», «Квітникарі», « Овочівники», « Букварик юного садівника», «Любителі свійських тварин».

Кінолекторій:

• Чому я в Червоній книзі?

• Первоцвіти потребують охорони

Клуби.

Тематичні напрямки роботи:

• « Знай, люби, бережи» - вивчення рідкісних та зникаючих рослин, рідного краю, пропаганда необхідності їх охорони.

• « зелена аптечка « - вивчення лікарських рослин, їх вирощування на навчально – дослідній ділянці.

• « Калиновий цвіт» - вивчення використання рослин в традиціях та обрядах українського народу, в типовому озелененні, в н/ прикметах.

• « Ботанічний сад удома» - вивчення кімнатних декоративних рослин

• «Чарівниця» - виготовлення виробів з природного матеріалу.

Пошукова робота під девізом : «Крокуємо стежками рідного краю, що зможемо, все ми пізнаємо».

Казки, дослідницько-пошукова робота, вікторини.

Свято: «Квіти нашого краю», «Свято врожаю».

Масові заходи:

• екскурсії, походи, прогулянки: «До зелених велетнів;

• естафета школярів «Зелений загін Вітчизни»;

• конкурси на кращу дослідницьку роботу;

• усні журнали «Книга памят’і»;

• туристко-краєзнавчі експедиції;

• конкурси екологічних плакатів, малюків;

• операція «Живе срібло».

Вести профілактику шкідливих звичок.

Досвід Амонашвілі: «Секрети хлопчиків», «Секрети з дівчатками». Приклад самого вчителя.

Це цікаво: «Правила для учнів», впрше були розроблені і затверджені МО в 40-ві роки ХХ ст., а потім удосконалюватися, відображаючи завдання, які стоять перед школою в конкретні періоди її розвитку.

Моральне виховання школярів в процесі навчання

1. Зміст освіти

2. Методи, прийоми, форми організації навчання

3. Особистість вчителя

4. Взаємовідносини між учнями.

Складемо таблицю: Єдність навчальної роботи і позакласної роботи в моральному вихованні молодших школярів

Питання для перевірки знань студентів

1. Порівняйте поняття «мораль» і моральність. Назвіть спільні та відмінні риси,

2. Дайте поняття «моральне виховання».

3. Покажіть взаємозв’язок моральних почуттів і морального вчинку, звички та поведінки.

4. Дайте характеристику основних понять морального виховання.

5. Покажіть взаємозв’язок моральної поведінки і моральних переконань.

6. Проаналізуйте технологію морального виховання.

7. Порівняйте концептуальний і реальний ідеал особистості.

8. Поясніть роль ідеалу для становлення моральної особистості

9. Розробіть власний ідеал, на основі якого ви здійснюватимете моральне виховання.

10. Зробіть висновок щодо застосування морального ідеалу залежно від віку дітей.

11. Назвіть закономірності морального виховання.

12.Визначить мету і завдання морального виховання.

13.Назвіть видатних педагогів, які працювали над проблемою морального виховання.

14. Назвіть компоненти змісту морального виховання.

15. Визначить методи виховання.

16. Визначить основні шляхи морального виховання.

17. Перерахуйте основні форми морального виховання.

Завдання студентам для самостійної роботи (за бажанням):

1. Скласти план морального самовдосконалення.

2. Вивчити досвід морального виховання у Павлиській середній школі.

3. Вивчити досвід морального виховання у виправних закладах А.С.Макаренка.

4. Сконструювати нетрадиційний виховний захід, який суттєво відрізнявся б від відомих вам з практики.

5.Проаналізуйте поняття «моральний вчинок», «моральна звичка», «моральна поведінка». Виберіть 2 – 3 ознаки, характерні для них.

6. Підготуйте на морально-етичну тему бесіду або диспут.

Додаток за підручником

У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню.

Моральне виховання — виховна діяльність школи і сім'ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.

Результати морального виховання характеризуються такими поняттями: мораль, моральність, моральна свідомість, моральні переконання, моральні почуття, моральні звички і моральна спрямованість.

Мораль — система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої ситуації на демократичних засадах.

Моральність — охоплює моральні погляди, переконання, почуття, стосунки, поведінку людей.

Моральна свідомість — одна із сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює моральний бік діяльності людини.

Моральні переконання — пережиті та узагальнені моральні принципи норми.

Моральні почуття — запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку особистості.

Моральні звички — корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов.

Моральна спрямованість — стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах.

Методологічною засадою морального виховання є етика.

Етика — наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в суспільстві.

На сучасному етапі розрізняють дві етичні (моральні) системи. Перша — домінує в Західній Європі та Америці. Згідно з нею, заради досягнення навіть «великого добра» не можна допускати «мале зло» (скажімо, допомагати товаришеві, передавши йому шпаргалку). Для прихильників другої (вона, зокрема, є панівною на пострадянських теренах) поєднання добра і зла цілком прийнятне.

У моральному вихованні слід спиратися на гуманістичну ідею про те, що людині від природи притаманне прагнення до добра, правди і краси. Виховання учнів, на думку О.Вишневського, має забезпечити формування в них такої наведеної вище системи моральних цінностей.

Абсолютно вічні цінності — загальнолюдські цінності, що мають універсальне значення та необмежену сферу застосування (доброта, правда, любов, чесність, гідність, краса, мудрість, справедливість та ін.).

Національні цінності — є значущими для одного народу, проте їх не завжди поділяють інші народи. Наприклад, почуття націоналізму зрозуміле і близьке лише поневоленим народам і чуже тим, які ніколи не втрачали своєї незалежності. До цієї групи цінностей належать такі поняття, як патріотизм, почуття національної гідності, історична пам'ять тощо.

Громадянські цінності — ґрунтуються на визнанні гідності людей і характерні для демократичних суспільств. Це, зокрема, права і свободи людини, обов'язки перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії, поваги до закону тощо.

Сімейні цінності — моральні основи життя сім'ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам'ять про предків та ін.

Моральні стосунки в сім'ї накладають відбиток на все життя людини, оскільки їх вплив пов'язаний, по-перше, із сильними переживаннями, по-друге, вони постійніші, по-третє, в них закладаються підвалини всіх моральних ставлень людини до суспільства, до праці, до інших людей. ,

Цінності особистого життя мають значення насамперед для самої людини, визначають риси її характеру, поведінку, стиль приватного життя та ін..

Зміст морального виховання учнів зумовлений потребами і вимогами суспільства до формування всебічно розвиненої особистості, рівнем його моральності. З огляду на ці чинники, завдання морального виховання в школі — формування національної свідомості й самосвідомості, прагнення жити в гармонії з природою, свідомої дисципліни, обов'язку та відповідальності, поваги до закону, до старших, до жінки.

Формування національної свідомості та самосвідомості передбачає: виховання любові до рідної землі, до свого народу, готовності до праці в ім'я України, освоєння національних цінностей (мови, території, культури), відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, патріотизм, що сприяє утвердженню національної гідності, залучення учнів до практичних справ розбудови державності, формування почуття гідності й гордості за свою Батьківщину.

У вихованні почуття національної гідності велике значення має правдиве висвітлення історії культури та освіти народу, повернення до культурних надбань минулого, відкриття невідомих сторінок нашої спадщини.

Патріотичні почуття зміцнює героїко-патріотичне виховання, покликане виробляти глибоке розуміння громадянського обов'язку, готовність у будь-який час стати на захист Вітчизни, оволодівати військовими знаннями, а також вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії народу, його Збройних сил.

Наголошуючи на важливості формування почуття національного в людині, К. Ушинський писав: «Є лише одна загальна для всіх природжена схильність, на яку завжди може розраховувати виховання: це те, що ми звемо народність. Як немає людини без самолюбства, так немає людини без любові до батьківщини, і ця любов дає вихованню ключ до серця людини і могутню опору для боротьби з її поганими природними, особистими, сімейними і родовими нахилами. Звертаючись до народності, виховання завжди знайде відповідь і допомогу в живому і сильному почутті людини, яке впливає багато сильніше за переконання, сприйняття тільки розумом, або за звичку, вкорінену страхом покарань. У лиходія, в якого погасли всі благородні людські почуття, можна ще дошукатися іскри любові до батьківщини: поля батьківщини, її мова, її перекази і життя ніколи не втрачають незбагненної влади над серцем людини. Є приклади ненависті до батьківщини, але скільки любові буває іноді в цій ненависті!».

Вихователь повинен чітко бачити сам процес становлення національної свідомості дитини та глибоко розуміти зміст ключових понять («національний», «патріотизм», «націоналізм», «громадянськість» тощо).

У розвитку національної свідомості дитини (і зрілої людини) О. Вишневський виділяє щонайменше три етапи, які накладають на цю свідомість помітний відбиток, збагачують її зміст.

Перший етап (етнічне самоусвідомлення) — першооснова, коріння патріотизму. Етнізація дитини починається з раннього періоду життя в сім'ї, з маминої колискової, з бабусиної казки, з участі у народних звичаях та обрядах, із народної пісні, причетності до народної творчості. У ранньому дитинстві формується культ рідної оселі, сім'ї, предків, рідного села, міста. Фундаментальне значення в процесі етнізації має рідна мова, засвоєнню якої до певного часу не повинні заважати інші мови.

Другий етап (національно-політичне самоусвідомлення) — припадає переважно на підлітковий вік і передбачає усвідомлення себе як частини нації, своєї причетності до неї як явища політичного, що має чи виборює певне місце серед інших націй. До найважливіших моментів цього етапу національного виховання належать відновлення історичної пам'яті та формування почуття національної гідності.

Третій етап (громадсько-державне самоусвідомлення) — передбачає формування правильного розуміння понять патріотизму й націоналізму, виховання поваги до національно-культурних цінностей інших народів, прищеплення почуття національної, расової, конфесійної толерантності.

Великі можливості для формування національної самосвідомості закладені в неписаних законах лицарської честі, що передбачають: виховання любові до батьків, др рідної мови, вірність у коханні, дружбі, побратимство, готовність захищати слабших, піклуватися про молодших, зокрема дітей; шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі; непохитну вірність ідеям, принципам народної моралі та духовності; відстоювання повної свободи і незалежності особистості, народу, держави; турботу про розвиток народних традицій, звичаїв, обрядів, бережливе ставлення до рідної природи, землі; прагнення робити пожертви на будівництво храмів, навчально-виховних і культурних закладів; цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму, вміння завжди і всюди чинити благородно, виявляти інші чесноти.

Важливим у моральному вихованні є святкування дат народного календаря. Народний календар — це система історичних дат, подій, спостережень за навколишньою дійсністю, народних свят, інших урочистостей, які відзначаються протягом року; це енциклопедія знань про життя людей, їх побут, спосіб життя, виховну мудрість, природні явища.

Після здобуття Україною незалежності в життя і побут народу входять такі знаменні свята й урочистості, як День Незалежності України (24 серпня), День Конституції

України (28 червня), День Соборності України (22 січня), Свято Козацької Слави (2—5 серпня) та ін. Народний календар поповнюється загальнонаціональними святами: День Знань, День Матері, День Батька, День Родини. Передбачає він і регіональні урочистості, приурочені до певних історичних подій в минулому, специфічним видам трудової діяльності (проводи на полонину в Карпатах, наприклад).

Є в народному календарі дати, пов'язані з релігійними святами: День Андрія, День Миколи, Щедрий Вечір, Святвечір, Різдво, Водохреща, Стрітення, Великдень, Івана Купала, Покрови Матері Божої тощо.

Складова народного календаря — родинний календар, який охоплює важливі дати, віхи життя сім'ї, кожного її члена (дні народження членів сім'ї, ювілеї весілля батька і матері, бабусі й дідуся).

Тематика виховних заходів, які проводять нині в школах, свідчить про те, що виховання повертається до національних джерел.

27