6. Зміст морального виховання:

• виховання громадянина України, патріота своєї Батьківщини (любов до матері, батька, рідної мови, інтерес і поваги до національної історії, культури, мистецтва, традицій, національних героїв);

• виховання поваги до людей інших національностей, їхньої культури, історії, звичаїв;

• виховання любові до праці, поваги до людей праці;

• гуманне виховання (виховання доброти, товариства, чуйності, уважності до людей);

• виховання обережного ставлення до природи;

• виховання дисциплінованості, почуття відповідальності за свої дії і дії оточуючих.

Виховання громадянина України, патріота своєї Батьківщини (любов до матері, батька, рідної мови, інтерес і поваги до національної історії, культури, мистецтва, традицій, національних героїв) – патріотичне виховання

У системі морального виховання чільне місце займає патріотичне й інтернаціональне виховання.

Патріотизм (patriotes – батьківщина) - це сильне і глибоке людське почуття любові до своєї батьківщини,відданість своєму народові, відповідальність за

долю Вітчизни, готовність служити її інтересам.

Це провідна моральна якість, яку треба розглядати як найвищий прояв свідомості людини; суспільний і моральний принцип ставлення людей до своєї країни.

Патріотизм - явище соціально-історичне, має соціальний характер.

Прояви патріотизму: любов до матері, батька, рідної мови, інтерес і повага до національної історії, культури, мистецтва, традицій, звичаїв, прагнення їх зберегти, шанобливе ставлення до національних героїв, любов до рідної природи, дійовий інтерес до історії свого народу, прагнення до національної незалежності, національна гордість.

П. проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне і що любить особистість.

В.О.Сухомлинський: П. як діяльна спрямованість свідомості,волі, почуттів діалектично пов'язаний з освіченістю, естетичною, емоційною культурою, світоглядною стійкістю, творчою працею. Виховання патріотичної свідомості, почуттів і переконань неможливо виокремити від складного цілісного процесу формування особистості.

Джерела П. виховання: рідне слово батька, матері, колискова пісня матері, культ Матері та Батька, рідна оселя,садиба, батьківщина, Батьківщина, героїчна минувшина народу, життєдіяльність історичних постатей народу (політичних діячів, вчених, письменників, діячів мистецтва і культури), конкретна діяльність особистості,спрямована на матеріальне і культурне збагачення своєї країни.

«Україна – це наша суверенна, соборна держава, займає п’яте місце за величиною території (6037 тис. кв. км), населенням (48мл. чол..) в Європі.

На півдні її омивають Чорні і Азовське моря. Столиця – Київ. Має одну автономну (Кримську) республіку, 24 області, 480 районів, 429 міст, 916 селищ міського типу.

Клімат помірний, переважно континентальний.

Головні річки: Дніпро, південний Буг, Денець, Прут, Дністр.

Ґрунт – чорноземний, підзолистий, каштановий. (За сторінками підручників.)

Україна

Україна … в одному вже тільки цьому слові для нашого вуха, і навіть для вуха чужинців, бринить ціла музика смутку і жалю…

Україна – країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше її мають, країна гарячої любові до народу і чорної йому зради, довгої, вікової героїчної боротьби за волю …

Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медові та молочні річки…

Україна – це розкішний вінок із рути і барвінку, що над ними світять заплакані золоті зорі… (С. Васильченко.)

П. виховання є передумовою формування почуття інтернаціоналізму.

«Не можна любити народів других,

Коли ти не любиш Вкраїну» (В.Сосюра)

Інтернаціоналізм (від лат. inter – між + nation - народ) поважне ставлення до інших народів,їх історії, почуття дружби і солідарності між народами.

Патріотизм, інтернаціоналізм – дійові почуття.

Здійснюється в процесі всієї життєдіяльності особистості в сім’ї, дошкільних, шкільних, позашкільних навчально-виховних закладах, безпосередньої участі людини в громадських відносинах з людьми інших національностей.

В арсеналі багато засобів і методів виховання.

Головне - залучення кожної особистості до конкретної діяльності з творення і примноження багатства і краси своєї Вітчизни.

Шляхи:

1. В сім’ї

2. В школі:

• в процесі навчання: зміст освіти (навчальні предмети, теми навчальної програми, матеріал підручників); позиція вчителя;

• в процесі позакласної роботи.

Форми і методи виховної роботи:

• Туристично-краєзнавча робота.

• Твори: «Мої друзі»; «Мій двір / Моя вулиця« З історії імен і прізвищ однокласників»».

• Написання казок: «Якби я зустрів чарівника» (3 бажання), «Навіщо я вчусь», «Що я думаю про себе самого», «Яким я уявляю себе через 10 років?»

• Етичні бесіди («З чого починається Вітчизна?»), екскурсії і збір матеріалу («Наше місто раніше і тепер»); клубна і гурткова робота, пошукова робота, свята, ранки, зустрічі, фольклорні фестивалі, спільні концерти художньої самодіяльності учителів, учнів і батьків, українські вечорниці, розмова про свій родовід,

КТС: прес-конференція, турнір-вікторина, турнір знавців, День Англії.

твір літні музичні композицій. Читання і обговорення оповідань і ін.

Перегляди , обговорення кінофільмів, вистав.

Розучування пісень, віршів

Листування. Ігри. Спільна діяльність.

Теми:

• Земля, рідна моя.

• Народні прикмети.

• Народні легенди.

• Календарні обряди та звичаї.

• Пам'ять родоводу.

• Шевченкова світлиця.

• Зустріч весни.

• Літопис рідного села.

Виховання гуманізму

Гуманізм – філософська категорія, характеризується як світосприймання, базується на принципах справедливості, правдивості, об’єктивності, щиросердності; ставлення до людини як до найвищої цінності, захист права особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і прояв своїх здібностей.

Гуманізм містить у собі поняття гуманність – якість особистості, людинолюбство, повага до людей, людської гідності.

Гуманний – людяний у своїх діях і ставленні до інших людей.

Дійове почуття.

Гуманне виховання - виховання доброти, товаристкості, чуйності, уважності до людей).

Гуманна педагогіка В.О.Сухомлинського («Серце віддаю дітям»), Ш.О. Амонашвілі («Здравствуйте, дети!», «Как живете, дети?», «Единство цели»).

Гуманізм педагогічній системи В.О.Сухомлинського

Гуманізм ґрунтується на положенні про самоцінність людини, її права на свободу і гідність як неповторної індивідуальності. Висунув і розвинув концепцію відносної автономії конкретної особи, її права на вибір на основі власної совісті.

Ідея служіння людям, турбота про їх благополуччя, щастя, потреба постійно оберігати їх, особливо в годину важких життєвих випробувань. В умінні «відчути душу іншої людини », у здатності розуміти її душевний стан В.О.Сухомлинський вбачав найціннішу рису моральності людини. «Не задавай своїми вчинками, своєю поведінкою болю, кривди, турботи, тяжких переживань іншим людям. Умій підтримати, допомогти, підбадьорити людину, у якої горе. Не будь байдужим…»

Ідея співробітництва.

Повага до особистості вихованця, незалежно від його віку, визнання складності його внутрішнього світу і необхідності відповідального ставлення до долі дитини. Найцінніше у дитини – її індивідуальність, неповторність внутрішнього світу, своєрідність здібностей, потенційних можливостей, бо тільки через розмаїття індивідуальності, неповторність внутрішнього світу, своєрідність здібностей, потенційних можливостей пролягає шлях до зростання та об’єднання особистостей – не стадного, а справді людського, цивілізованого.

Мистецтво виховання полягає не лише в умінні бачити і передбачати різноманітні складні ситуації, які виникають у роботі з дітьми, а й навчати дитину самостійно орієнтуватися в життєвих обставинах і вже змалку привчати її ухвалювати хоч найпростіші, але самостійні рішення, бо лише таким чином у дитини може розвиватися «внутрішнє бачення», може поступово складатися внутрішня потреба у відповідальній поведінці.

Завдяки самоактивності учні оволодівають моральними, естетичними, соціальними та ін. суспільними, соціальними та ін. суспільними цінностями, що стають для кожної дитини особисто значущими.

Роль батьків.

Неприпустимість будь-якого насильства над дітьми.

Дитина – суб’єкт виховного впливу.

Виховання дисциплінованості і відповідальності

Будь-яке суспільство вимагає дотримання встановлених норм громадського порядку, будь-який колектив потребує підтримання встановлених правил співжиття.

Дисципліна (від лат. disciplina – вчення, виховання, розпорядок) – певний порядок, що забезпечує узгодженість дій у суспільних відносинах, обов’язкове засвоєння і виконання особистістю встановлених правил.

Суспільна дисципліна знаходить своє відображення в шкільній дисципліні. Середньовічна школа прославляла різку, адже «природа людина гріховна!». Навіть середньовічний підручник називався «Spara dorsum!» - «Бережи спину!». В капіталістичному суспільстві: теорія авторитарного виховання Гербарта і теорія вільного виховання Руссо.

Дисципліна – явище моральне та економічне.

Дисципліна - мета і результат виховної роботи.

Дисциплінованість – один з найважливіших проявів громадянської позиції особистості, відповідальність за свої вчинки, організованість – ознака моральної вихованості й культури взагалі.

Стаття « Дисципліна, режим, покарання і заохочення» А.С.Макренка. /Д. гальмування і активності. Д. розвивається і міцніє в колективі «Д. – це обличчя колективу, його голос, його краса, його рух, його міміка, його переконаність». /

Враховувати нерівномірність морального виховання дітей, неоднакова їх активність у різних сферах життєдіяльності; пластичність нервової системи.

На початку роботи з учнями вчителю необхідно з’ясувати, які саме уявлення про моральну поведінку мають діти, якими навичками поведінки володіють, які є недоліки в їх вихованні, чому порушують норми і правила поведінки.

Причини порушення правил поведінки:

• діти інколи не знають правил поведінки,

• знають, але не вважають їх для себе обов’язковими,

• не бажають їх виконувати,

• буває, що оточуючи не показують зразків і прикладів моральної поведінки,

• відсутні єдині вимоги до дитини. Учень по-своєму прилаштовується до суперечливих вимог дорослих.

Основою дисципліни є поєднання методів переконання з метою формування свідомості і розумної вимогливості. Це суттєва передумова для опанування вмінь і звичок моральної поведінки.

Про дисциплінованість учня судимо по виконанню ним вимог педагогів, по вмінню ставити вимоги до товаришів, підкорятися розумним, виправданим вимогам, що склалися, правилам поведінки, проявляючи при цьому необхідну ініціативу.

Для виховання дисциплінованості використовуємо різноманітні методи і прийоми виховання, шляхи.

Але щоб вони були ефективними, треба дотримуватися ряду умов.

Умови:

1. Висока якість уроків, позаурочних і позакласних заходів.

2. Створення гуманної моральної атмосфери в колективі.

3. Навчання учнів основам культури праці.

Культурна праці включає:

• вміння планувати свою працю,

• готувати і тримати в порядку своє робоче місце,

• раціонально використовувати робочий час, працюючи з певним напруженням фізичних і розумових сил,

• бережно ставитись до знарядь і результатів праці.