Чи варто боротися з рекламою задля очищення інформаційного про­стору? Чи може варто використати її як вірний показник трагічності най­сучасніших проблем суспільства?

Існуючу ідеологічну розбіжність реклами з біоетикою необхідно лік­відувати, і рекламу використати в позитивному форматі, як важливий інструмент закріплення моральних норм біоетики в різних соціальних ланках суспільства.

Усі ЗМІ черпають інформаційні потоки з нашого життя, дій і вчинків. Наче мікроскоп, вони можуть примножити незначну подію, і зменшити важливість іншої. Свідоме суспільство формується з людей, які беруть на себе відповідальність, отримуючи, обмислюючи й аналізуючи будь-яку ін­формацію, беручи до уваги засоби її отримання, джерело подання, адек­ватність, правдоподібність.

Сила та розквіт українського народу, якому пощастило народитись на щедрій і красивій землі, напряму залежить від єднання його із природою, від усвідомлення себе її дитям, і того, що всі хто поруч — твоя родина. Моральне суспільство — це люди, які об'єднуються на захист біоетики та живуть за її законами.

Література

1. Potter V. R. Bioethics: bridge in future /V. R. Potter // Englewood Cliffs (NJ). — Prentice Hall, 1971.

2. Сгренча Элио. Биоэтика. Учебник / Элио Сгренча, Виктор Тромбоне.— Библейско-богословский институт св. Апостола Андрея, 2002.—413 с.

3. Medical ethics: Ed, by R. M. Veatch, Boston. London: Jonesand Bartlett publi- chers.—1989.—372 p.

4. Beauchamp,T. L. Principles of biomedical ethics/Beauchamp,T. L., and Childress, J. F. .■+- New York; Oxford University Press, 1983,— 546 p.

5. Кулініченко в. Л. Філософсько-світоглядні засади біоетики / в. Л. Кулініченко// Практична філософія.— 2001.— № з,— с. 37-43.

< 152 > Сьогодення і біоетика

ЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДОЗВІЛЛЯ СУЧАСНИХ ШКОЛЯРІВ

Н. Я. Яцковська, А. Г. Платонова, С. М. Джурінська, К. С. Шкарбан

ДУ «Інститут гігієни та медичної екології імені О, М. Мзрзєева НАМИ України», м. Київ

За філософським визначенням, життя — це спроможність до іманентної дії, тобто реальна спроможність живого бути причиною й кінцевою метою власних дій. Існують три рівня життя. На першому, вегетативному, ця іма­нентна дія виявляється в спроможності живитися, рости й відтворювати­ся. На другому рівні, тобто на рівні життя чутливого, до спроможностей вегетативного життя додається здатність сприйняття, а через неї виникає спроможність само регулювати власну діяльність. На третьому — рівні духовного життя, який характеризує людину, виникає спроможність до раціонального мислення та свободи [1]. Таким чином, людське життя — це невіддільне поєднання біологічного й духовного, де обидві складові ґрунтуються на спроможності до дій. Згідно з томістськими розмежуван­нями, виділяють дії людини (actus hominis) і людські дії (actus humanus). Дії людини — це дії спонтанні, свідомі або несвідомі (народжуватися, жити, зростати тощо), і дії, вчинені під тиском. Вони не є вільними, і тому не належать до категорії відповідальності, не є морально релевантними. Людські дії— це, навпаки, дії вільні, вони залежать від рішення людини, і є етично релевантними. Крім того, людські дії передбачають знання (люди­на діє, цілком усвідомлюючи, що робить, і маючи на те згоду власної волі), свободу вибору та відповідальне прийняття наслідків [1,2].

Саме людські дії, що^-пов'язані з особистою свободою та особистою відповідальністю, набувають морального значення, і формують етичне життя. Етичне життя спрямоване на прагнення особи до реалізації бла­га та тих цінностей, які його виражають. Щоб спрямувати себе на бла­го, людина повинна бути освітлена інтелектом, який у своїй інтуїтивній, первісній та раціональній фазі дає змогу пізнавати істину. Цей шлях до відкриття блага може бути довгим і важким; усвідомлення добра й зла може наштовхуватися на сумніви й помилки, але незмінним залишається

Розділ 2 Біоетика і суспільство

< 153 >

прагнення й стимул шукати вдосконалення власного буття, а це саме, що робити вибір на користь істини [1,3].

Питання людської діяльності, її свободи та відповідальності набуває особливого значення при вихованні та навчанні дітей. Саме навчально- виховний процес надає можливість інтелектуального зростання дитини. Крім навчального часу, що є обов'язковим, у житті дитини існує вільний час, який має важливе значення для розвитку фізичного та духовного потенціа­лу, здібностей дитини, і для задоволення різноманітних соціальних потреб. Головним призначенням вільного часу є відпочинок, відновлення фізич­них і розумових можливостей та розвиток індивідуальних здібностей. Дані функції можуть реалізовуватися в різноманітних видах діяльності [4,5].

Фахівцями з гігієни дитинства були проведені чисельні дослідження, що дозволили визначити характер використання вільного часу та його зв'язок із показниками адаптаційних ресурсів організму, крім того, розро­бити концепцію його оптимальноїорганізації [5]. Метою наших досліджень було визначення основних особливостей організації дозвілля сучасними школярами та проведення етичної оцінки його основних складових.

Для досягнення мети досліджень нами проведено анкетування 506 учнів (230 хлопців і 276 дівчат) середніх і старших класів загальноосвітніх шкіл м. Києва, за допомогою спеціально розробленої анкети. Школярам про­понувалось визначити свої основні захоплення, час, що витрачається на їхню реалізацію в добовому бюджеті часу. Анкетування проводили тільки за згодою дитини або її батьків, що відповідало біоетичним принципам проведення досліджень [6].

Отримані результати показали, що вільний час школярі витрачають на виконання домашніх учбових завдань та безпосередньо на свої за­хоплення. Виконання домашніх завдань у переважної кількості дітей за­ймало тривалий час та складало в 31,8 % дітей майже 120 хв, а в 28,0 % школярів — 120хв і більше (табл. 1).

Серед дітей різних статево-вікових груп найбільш тривалим було вико­нання домашніх завдань учнями 7-го, 8-го та 9-го класів (особливо дівчат). Майже дві третини дітей цих вікових груп займається вдома протягом 120 хв та більше (табл. 1).

Крім підручників на паперовому носію, сучасні школярі 7-11 класів (41,0 % дітей) багато часу витрачають на роботу з електронними підруч­никами вдома. Середній термін користування електронними підручни­ками переважно складав одну годину в 38,3 % дітей, півтори години — у 31,7 % дітей і більше півтори години — 30,0 % школярів (табл. 2).

< 154 >

Сьогодення і біоетика

Таблиця 1
Розподіл дітей шкільного віку в залежності від тривалості виконання домашніх завдань, %
Клас	Стать		Середній час виконання домашніх завдань, хв
			Дозо		До 60 До 120		Більше 120
	X		_		26,1 ±9,1 52,2 ±10,4		21,7±8,6
.>	Д		—		29,2±9,3 16,7 ±7,6		54,2±10,2
	X		12,0 ±3,5		32,0 ± 6,5 40,0 ±9,8		16,0±7,3
	д		4,0 ±3,8		12,0 ±6,2 25,0 ±8,3		59,0±9,5
	X		5,2 ±2,8		24,1 ±5,5 44,8 ± 6,4		25,9±5,6
	д		9,3 ± 3,9		16,7 + 5,0 ' 35,2 ±6,4		38,9±6,5
	X		9,4 ±4,8		31,2 ±7,7 25,0 + 7,2		34,4±7,9
	д		7,7 ±3,6		15,4 ±4,9 51,9 ±6,8		25,0±5,9
	X		11,7 ±3,9		18,3 ±8,1 41,7 ±6,1		28,3±5,6
	д		8,2 ±3,1		20,5 ± 4,6 37,0 ±5,5		34,2+5,4
	X		33,3 ±14,9		55,6 ±15,7 —		11,1±9,9
	д		8,3 ±5,6		20,8 ±8,3 41,7 ±10,1		29,2±9,3
	X		60,0 ± 14,8		20,2 ±12,1 20,0 ±12,1		—
	д		35,7 ±12,8		35,7 ±12,8 14,3 ±9,3		14,3±9,3
Середні значення		14,6±1,6		25,6 ±1,9 31,8 ±2,1		28,0 ±2,0
Таблиця 2
Розподіл дітей шкільного віку за терміном користування електронними підручниками вдома, °/
Клас	Стать		Середній час користування електронним підручником, хв ДобО До 120 Більше 120
	X		22,7 ± 5,4		45,4 ±6,4		31,8 ±6,0
	Д		37,5 ±6,5		37,5 ±6,5		25,0 ±5,8
	X		36,8 ±8,0		26,3 ±7,3		36,8 ±8,0
	д		55,6 ±6,8		33,3 ±6,4		11,1 ±4,3
	X		56,5 ±6,1		17,4 ±4,7		26,1 ±5,4
	д		48,6 ±5,7		32,4 + 5,3		18,9 ±4,5
	X		25,0+13,7		25,0 ±13,7		50,0 ±15,8
	д		30,0 ±9,3		30,0 ±9,3		40,0 ±10,0
	X		20,0 ±12,1		20,0 ±12,1		60,0 ±14,8
	д		50,0 ± 13,4		50,0 ±3,4		—
Середні значення		38,3 ±2,4		31,7 ±2,3		30,0 ±2,3

Разом із тим, значна кількість дітей шкільного віку (31,8 %) витрачала в серед­ньому до 3 год та більше свого вільного часу на підготовку домашніх завдань.

Анкетування дало змогу визначити також перелік основних захоплень дітей шкільного віку, яким вони віддавали перевагу під час використання вільного часу (табл. 3).

Розділ 2 Біоетика і суспільство

< 155 >

Клас	Стать	читання книг		перегляд TV		відвіду­ вання комп. клубів	гра на комп. вдома	спор­ тивні секції	інше liftjsiiliiii І
	X	21,7 ±8,6		34,8 ±9,9		43 ±4,2	87,0 ±7,0	60,9 ±10,2	21,7 ±8,6
	Д	50,0 ±10,2		37,5 ± 9,9		_	66,7 ±4,9	41,7 ±10,1	29,2 ±9,2
	X	16,0 ±7,3		40,0 ±9,8		12,0 ± 6,5	96,3 + 5,0	40,0 ±9,8	8,0 ±5,4
о —	д	25,9 ±9,8		33,3 ±9,1		14,8 ±6,8	96,3 ±3,6	25,9 ±8,4	37,0 ±9,3
	X	50,0 ± 6/4		43,3 ±6,4		20,0 ±5,2	93,3 ±7,7	50,0 ±6,4	25,0 ±5,6
7	д	41,1 ±6,6		46,4 ±6,7		5,4 ±3,0	85,8 ±7,5	35,7 ±6,4	39,3 ±6,5
	X	36,1 ±8,0		47,2 ±8,3		16,7 ±6,2	83,3 ±6,0	44,4 ±8,3	25,0 ±7,2
О ***“	д	35,2 і 6,5		42,6 ±6,7		11,1 ±4,3	88,0 ±4,4	37,0 ±6,6	90,7 ±3,9
	X	16,9 ±4,6		33,8 ±5,9		9,2 ± 3,6	89,2 ±3,8	40,0 ±6,1	36,9 + 5,9
9	д ■	42,9 ±5,6		54,5 ±5,7		6,5 ±2,8	68,9 ±8,8	24,7 ±4,9	51,9 ±5,7
	X	20,0 ± 12,6		30,0 ±5,2		_	80,0 ±12,6	50,0 ±15,8	40,0 ±5,6
10 *“•	д	54,2 ±10,2		66,7 ± 9,6		4,2 ±4,1	50,0 ±4,9	16,7 ±7,6	45,8 ±10,2
	X	18,2 ± 11,6		18,2 ±11,6		_	63,6 ±14,5	72,7 ±13,4	54,6 ±15,0
11 - ~	д	50,0 ±13,4		42,9 ±13,2		7,1 ±6,9	50,0 ±3,7	35,7 ±12,8	35,7 ±12,8
Середні значення			34,1 ±12,7		40,8 ±4,8	7,9 ±1,2	76,8 ±1,9	41,1 ±2,2		38,6 ±2,2

Було встановлено, що найбільш популярним захопленням дітей (76,8 %) є комп'ютерні ігри. Ця розвага популярна в дітей обох статевих груп, однак хлопці, безперечно, віддають їй перевагу в усіх вікових групах. Необхідно відмітити, що існуючі ігри переважно мають жорстокий, насильницький зміст, де граючій дитині пропонуються різними силовими заходами досяг­нути перемоги. Саме ці ігри найбільш популярні серед школярів, на щр вони (29,6 % дітей) витрачають кожний день до 2 год та більше (табл. 4).

Активний спосіб проведення дозвілля також має своїх прихильни­ків. За визначенням 41,1 % респондентів, вони відвідують спортивні секції. Необхідно відмітити, що хлопчикам даний вид відпочинку був більш притаманний в усіх вікових групах, особливо в старшому віці (хлопців 72,7 %, дівчат 35,7 %) (табл.З).

Перегляд відео- та телепередач є улюбленою справою 40,8 % школя­рів, особливо для дівчат старшого віку (табл. 3). Середній час перебуван­ня біля телевізора становив від 20 до ЗО хв — у 17,2 % дітей, від 30 до 60 хв — 29,1 % дітей, від 60 до 120 хв — у 30,9 % школярів і більше

< 156 >

Сьогодення і біоетика

Клас			Середній час гри на комп'ютері, хв
	Стать	ДоЗО	ДобО	До 120	Більше 120
5	X	5,0 ± 4,5	25,0 ±9,0	60,0 ± 10,2	10,0 ±6,2
	Я	31,2 ±9,5	37,5 ±9,9	31,2 ±9,5	_
6	X	8,3 ±5,5	29,2 ±9,1	41,7 + 9,9	20,8 ± 8,1
	Д	74,0 ±8,4	35,0 ±9,2	20,0 ±7,7	10,0 ±5,8
1	X	14,3 ±4,5	30,3 ±5,9 ■	30,3 ±5,9	25,0*5,6
	д	22,9 ±5,6	33,3 ±6,3	22,9 ± 5,6	20,8 * 5 А
8	X	3,3 ±3,0	26,7 ±7,4	33,3 ±7,8	36,7*8,0
	д	18,2 ±5,2	27,3 ±6,1	31,8 ±6,3	22,7*5,7
9	X	5,2 ±2,7	15,5 ±4,5	27,6 ± 5,5	51,7 ±6,1
	д	19,6 ±4,5	23,5 + 4,8	29,4 ±5,2	27,4 ±5,1
10	X	__	12,5 ±10,5	12,5*10,5	75,0 ±13,7
	д	25,0 ±8,8	33,3 ±9,6	16,7 ± 7,6	25,0*8,8
11	X	42,9 ±14,9	—	14,3*10,5	42,7 ±14,9
	д	14,3 ±9,3	28,6 ±12,1	42,9 ±13,3	14,3 ±9,3
Всього		18,9*3,0	27,5*2,0	29,6 + 2,0	29,4 ±2,0

120 хв — у 22,8 % дітей різного віку. Отже, третина школярів витрачає 1-2 год свого вільного часу на перегляд телебачення.

Іншими захопленнями школярів (38,6 %) були заняття музикою, моделюванням, малюванням тощо. Читанню художньої літератури, що взагалі має значення розвиваючого фактора дозвілля, приділяло увагу лише 34,1 % школярів, переважно дівчата (табл. 3). Ураховую­чи вище наведені дані, необхідно зробити висновок про формування несприятливої тенденції поступової заміни процесу читання на агре­сивні комп'ютерні розваги.

На свіжому повітрі діти в середньому перебували 3,13 год, включаючи час, що витрачається на дорогу до школи. Загальна тривалість нічного від­починку становила 8-9 год.

Таким чином, організація дозвілля сучасних школярів характери­зується перевагою навчально-пізнавальної діяльності, що сприяє інте­лектуальному розвитку дітей. Основними видами діяльності сучасних школярів під час проведення вільного часу були: виконання домаш­ніх завдань (100,0 % дітей), читання книг (34,1 %), гра на комп'ютері (76,8 %), перегляд телепередач (40,8 %), відвідування спортивних секцій

Розділ 2 Біоетика і суспільство

< 157 >

(41,1 %) і гуртків (38,6 %), прогулянки на свіжому повітрі. Улюбленим за­хопленням дітей є комп'ютерні ігри, що переважно мають агресивний зміст, містять ненормативну лексику, елементи насилля, пропаганду шкідливих звичок тощо, і це викликає несприятливі психофункціональ­ні реакції організму дітей та становить небезпеку для їхнього психіч­ного та фізичного здоров'я. У зв'язку із цим, організація вільного часу сучасних школярів потребує оптимізації за рахунок збільшення рухової активності дітей.

Уважаємо за доцільне створити в країні систему експертизи ігрових комп'ютерних програм стосовно їхньої безпеки для здоров'я нинішнього та майбутніх поколінь.

Література

1. Біоетика: підручник для медичних вищих навчальних закладів: під ред. Е. Згречча, А. Спаньоло, Марії ді П'євро.—Львів: Видавництво ЛОБФ «Меди­цина і право», 2007,— 672 с.

2. Терешкевич Діогена-Галина. Біоетика в системі охорони здоров'я і медичної освіти: навч. посібник /Діогена-Галина Терешкевич.— Львів: Світ, 2008.— 344с.

3. Біоетика в системі охорони здоров'я і медичної освіти: матеріали міжнарод­ної науково-практичної конференції.— Львів: ЛНМУ ім. Данила Галицького, 2009.—630 с.

4. Сергета И. В. Офтальмо-гигиенические аспекты современного визуально­го окружения детей, подростков и молодежи: монография / И. В. Сергета, Л. В. Подригало, Н. В. Малачкова.— Винница: Издательство-типография «Діло», 2009.— 176 с.

5. Сергета І. В. Організація вільного часу та здоров'я школярів / I. В. Сергета,

В. Г. Бардов,— Вінниця: РВВ ВАТ «Вінооблдрукарня», 1997.— 292 с.

6. Белмонтська доповідь. Семінар з питань біоетики. Київ, 10-12 грудня 2001 .— К., 2001.— 26 с.

Розділ З

ЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ НАНОТЕХНОЛОГІЙ

НАНОТЕХНОЛОГІЇ: СОЦІАЛЬНО-ЕТИЧНІ АСПЕКТИ

Т. В. Гардашук

Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, м. Київ

2012 рік має стати визначальним в історії світової спільноти, бо це буде час підведення підсумків двох попередніх десятиліть щодо впро­вадження настанов Конференції ООН із довкілля та розвитку, або Саміту Землі (The Earth Summit) у Ріо-де-Жанейро (1992 р.) та Всесвітнього са­міту зі сталого розвитку в Йоганнесбурзі (2002 p.). Із цією метою в трав­ні 2012 року знову ж таки в Ріо-де-Жанейро буде скликана Конференція ООН із збалансованого (сталого) розвитку («Ріо + 20) (UN Conference on Sustainable Development — «Rio + 20»).

Таким чином, глобальна стратегія збалансованого розвитку та шляхи її інструменталізаціїта інституціалізації продовжують посідати важливе місце в порядку денному світової громадськості від початку запрова­дження концепції збалансованого розвитку в науковий і політичний обіг з часу публікації звіту «Наше спільне майбутнє», що його підготувала Сві­това комісія з довкілля та розвитку (WCED), очолювана Гро Г. Брундтланд (The Brundtland Commission Report, 1987 p.), і набула інноваційного зна­чення для міжнародної екологічної політики наступних років. Збалан­сований розвиток визначався як задоволення потреб сьогодення без підриву можливостей наступних поколінь задовольняти свої потреби, передбачаючи необхідність доповнення економічного зростання збере­женням довкілля та узгодження економічної, екологічної та соціальної складових політики [1].

Упродовж майже двох декад після Конференції ООН із довкілля та роз­витку в Ріо-де Жанейро перед людством однаково гостро постає питання про те, чи спроможеться воно вжити дієвих заходів аби уповільнити тем­пи деградації довкілля, забезпечити сталість функціонування природних систем життєзабезпечення та зменшити ризики власному буттю?

На думку попереднього Генерального Секретаря та виконавчого Дирек­тора програми ООН із довкілля (ЮНЕП) Клауса Топфера, що висловлена

< 160 >

Сьогодення і біоетика

в передмові до підсумкового звіту про глобальну екологічну політику XX століття, ситуація складається таким чином, що поки ми намагаємося долати традиційні екологічні проблеми, весь час виникають нові й нові, а отримані результати розв'язання проблем деградації довкілля та змен­шення загроз здоров'ю й життю людини виявляються незначними [б].

Отже, людство потребує кардинальної зміни парадигми економічного зростання та розвитку, у центрі яких має бути оптимізація відносин люди­ни й природи та параметрів соціально-економічного розвитку. Як така па­радигма пропонується парадигма зеленої економіки («green economy»), засади, принципи та критерії якої активно обговорюються міжнародною спільнотою в рамках розробки ефективних моделей екологічного управ­ління (врядування) та підготовки до Конференції «Ріо + 20». Насамперед, розробка засад зеленої економіки має ґрунтуватися на всебічному, комп­лексному розумінні функціонування біосфери та її лімітів, структури сус­пільства, рушійних сил суспільно-політичного розвитку [7,13].

Зелена економіка також розглядається як механізм досягнення Цілей розвитку тисячоліття (The Millennium Development Goals), ухвалених спе­ціальною сесією Генеральної Асамблеї ООН 2000 року, що охоплюють ві­сім нагальних ключових завдань, які постають перед людством на межі тисячоліть, у їхній тісній взаємопов'язаності, а саме:

—подолання абсолютної бідності й голоду;

—забезпечення загальної початкової освіти;

—сприяння ґендерній рівності щодо посилення ролі жінок;

—скорочення дитячої смертності;

—покращення материнського здоров'я;

—боротьба з ВІЛ/СНІД, малярією та іншими захворюваннями;

—досягнення екологічної збалансованості;

—розширення міжнародного партнерства заради розвитку.

Від розв'язання цих завдань залежатиме майбутнє нашої планети, гло­бального довкілля, усіх людей. На переконання Заступника Генерального секретаря ООН і Директора-виконавця Програми ООН з довкілля А. Штай­нера, людство має не лише навчитися керувати ризиками, пов'язаними із глобалізацією, а й скористатися новими можливостями, які вона надає.

Вагому роль у переході на засади зеленої економіки мають відігравати новітні технології, спрямовані на заміщення традиційних невідновлюва­них джерел енергії відновлюваними, екологізіцію транспорту (кардиналь­не зменшення викидів двоокису вуглецю), розвиток енергоефективного будівництва, зменшення обсягу відходів та ефективну їхню утилізацію

Розділ 3 Етичні проблеми нанотехнологій

< 161 >

тощо. Значні надії при цьому покладаються на нанотехнології як іннова­ційний напрям сучасного етапу науково-технічного прогресу.

На початку XXI ст. нанотехнології та пов'язані з ними знання виходять на передовий фланг науково-технічного прогресу, обіцяючи в цілком осяжній перспективі стати одним із провідних напрямів світової науки й економіки. Уже сьогодні нанотехнології знаходять своє застосування в найрізноманітніших галузях промисловості, медицини, у транспортній, ін­формаційній і телекомунікаційній сферах, а також у царинах збереження матеріалів та енергоресурсів, удосконалення методів виявлення та подо­лання наслідків забруднень довкілля тощо [2]. Так, у 2006 році, в обігу на світовому ринку було зафіксовано понад 600 виробів, для виробництва яких застосовувалися нанотехнології, загальна вартість яких становила 50 млрд доларів [83, а в 2009 році кількість споживчих товарів, виготовле­них із використанням нанотехнологій, сягнула тисячі [12].

' Унікальність нанотехнологій полягає в тому, що вони засновані на ви­користанні наночасток (розміром від 1 до 100 нанометрів), і можуть вико­нувати ті функції, до яких не придатні матеріали природного походження. Так, наприклад, нанотехнологічні сенсори на білковій основі дозволяють виявляти в середовищі одну квадрильйонну частку вмісту ртуті. Опера­тивне виявлення забруднювачів та токсичних речовин дозволяє швидко вжити заходів, що мінімізують ризики, і зменшують збитки. Наночастки благородних металів здатні окислювати отруйний чадний газ (СО), що міститься в автомобільних викидах, перетворюючи його на менш шкід­ливий двоокис вуглецю. Своєю чергою, зниження емісії двоокису вугле­цю є провідним напрямом діяльності щодо попередження змін клімату та збереження озонового шару. Екологізації автотранспорту та деяких промислових виробництв також може сприяти застосування наночасток двоокису титану, який у складі покриттів фіксує й окислює шкідливі ре­човини. Отже, застосування нанотехнологій може сприяти розв'язанню проблеми подолання змін клімату.

Нанотехнології вже знаходять своє застосування під час очищення води, зменшення рівня забруднення підземних вод тощо. Застосування нанотехнологій у промисловості здатне, за попередніми оцінками фахів­ців, у 100 разів зменшити кількість відходів, порівняно із традиційними технологіями. Окрім того, нанотехнології можуть суттєво прислужитися в справі збереження, використання та заощадження енергії, що надзвичай­но актуально за умов неупинного виснаження джерел невідновлюваних вуглеводнів і глобальної нафтової кризи.

162 >

Сьогодення і біоетика

Втім, у наш час, новітні тенденції науково-технічного й техніко-техно- логічного прогресу є не лише засобами розв'язання нагальних потреб людства, а й стають чинником виникнення нових загроз і ризиків. «Масш­таби науково-технічних досягнень, — зауважує російський дослідник В. Н. Порус, — вражають не більше, ніж масштаби загроз, що містяться в науково-технічних системах, що виходять з-під контролю» [4].

Якщо в другій половині XX ст. такі ризики й небезпеки стали наслідком стрімкого розвитку й повсюдного застосування широкого спектра хімічних речовин (пестицидів, гербіцидів, стійких органічних сполук тощо), атомної енергетики та електронної промисловості, генетично-модифікованих ор­ганізмів, то на початку XXI століття все більшу увагу привертають питання, пов'язані з розробкою та застосуванням сполук, матеріалів і пристроїв, засно­ваних на наноматеріалах і нанотехнологіях. Зокрема, експерти констатують, що, незважаючи на стрімке поширення нанотехнологій у різних галузях еко­номіки, у науковому середовищі відсутнє загальновизнане визначення нано­часток, що значною мірою ускладнює діяльність компаній у цій царині [12].

Тому оптимістичні прогнози щодо майбутнього застосування нано­технологій не повинні затьмарювати застереження стосовно ймовірних ризиків для довкілля й здоров'я людини, оскільки На сьогодні практично відсутні об'єктивні наукові дані щодо ймовірних негативних впливів на- нотехногій на довкілля та людину, шляхи міграції та поводження наночас- точок тощо. Відсутні як методики оцінки повної вартості життєвого циклу нанотехнологій і матеріалів (вироблення — використання — утилізація), так і механізми суспільного контролю над сферами використання та на­слідками запровадження нанотехнологій.

Сьогодні ще важко передбачити всі наслідки потрапляння в довкілля наночастинок,які мають високу хімічну активність, що зберігається за зви­чайних температур, та високу проникність через біологічні бар'єри (зо­крема, через шкіру та гематоенцефалічні бар'єри). Особливе занепокоєн­ня викликає потенціальний вплив наночасток на функції ендокринної системи людини. Широкий спектр властивостей і поведінки наноматеріа- лів також суттєво ускладнює оцінку їхнього потенціального впливу на до­вкілля та здоров'я людини. Таким чином/постає нагальна потреба інтен­сифікувати дослідження щодо впливу наночасток на клітинні структури, тканини, метаболічні ланцюги тощо. Окрім того, варто усвідомлювати, що, як і будь-які інші речовини, наноматеріали також характеризують­ся токсичністю, мобільністю, біоакумуляцією тощо, а отже, можуть не вписуватися в еволюційно усталені біо-гео-хімічні процеси й зв'язки.

Розділ 3 Етичні проблеми нанотехнологій

< 163 >

Особливе занепокоєння викликає той факт, що біля 20 % загальної кіль­кості товарів світового ринку, виготовлених із залученням нанотехноло­гій, припадає на продовольчі товари та упаковку для них [11].

За умов захоплення унікальними якостями наноматеріалів і нанотехно- логіями, досі не розроблена концепція глобальної стратегії розвитку даної галузі, яка б визначала загальні правила поводження з нанотехнологіями та відповідальність за наслідки їхнього використання на кшталт Картахен- ського протоколу з біобезпеки до Конвенції про біорозмаїття.

Беручи до уваги стрімкий розвиток нанотехнологічної галузі, зростання державних і приватних інвестицій у галузь в усьому світі, на які припадає майже половина загальних капіталовкладень, та швидкий перехід нано­технологій у площину практичного застосування, може статися так, що суспільство виявиться неготовим до викликів, пов'язаних із цим напря­мом інноваційного розвитку та технологічної глобалізації, як це, напри­клад, трапилося раніше з використанням «мирного атома», наслідками ¹ «зеленої революції» та «генетичної ерозії», чи те, що відбувається в наші дні з поширенням генетично модифікованих організмів (ГМО). Складність питання може полягати ще й у тому, що, так само, як і в разі використання та поширення генетично-модифікованих організмів, зважуючи «за» і «про­ти» застосування тих чи тих нанотехнологій, можуть зіткнутися інтереси екологічної безпеки та безпеки життя людини, з одного боку, та комерцій­ні інтереси транснаціональних компаній, з іншого.

Експерти вже сьогодні звертають увагу на те, що захоплення ви­годами від застосування нанотехнологій незрівнянно перевищує увагу до ймовірних негативних наслідків від їхнього застосуван­ня та передбачення нових ризиків для довкілля та здоров'я люди­ни. Внаслідок високих темпів поширення продукції, виготовленій із застосуванням нанотехнологій, учені навіть не встигають оцінити потенційні ризики для довкілля та здоров'я людини. Також спосте­рігається суттєвий розрив між обсягами інвестицій у розвиток на­нотехнологічної галузі та фінансуванням досліджень негативних впливів нанотехнологій та матеріалів. Наприклад, у США фінансу­вання дослідження негативних впливів нанотехнологій у обсязі 13 млн доларів із боку Національної Нанотехнологічної Ініціативи (National Nanotechnological Initiative) у 2006 році становила лише

1. % загального обсягу коштів, що виділяються в США на дослідження й розробку нанотехнологій [8, 11]. Крім того, незважаючи на те, що в США, що є світовим лідером як в царинах розвитку нанотехнологій,

< 164 >

Сьогодення і біоетика

так і в поширенні продукції із застосуванням нанотехнологій, націо­нальні інституції (The National Institutes of Health, The Environmental Protection Agency, The Food and Drug Administration) уповноважені здійснювати контроль за дослідженнями в цій царині, жодний з дер­жавних органів не несе відповідальності за успішну реалізацію стра­тегії розвитку нанотехнологій [12].

Питання вигод і ризиків, зокрема, обговорювалися під час роботи кон­ференції «Наноматеріали та довкілля: Інструменти, методологія та ана­літичні методи» (Nanomaterials and the Environment & Instrumentation, Methodology, and Analytical Methods), що відбулася 6-7 жовтня 2007 року в Арлінгтоні, США, особливо наголошуючи необхідність усілякої підтримки відповідальності в сфері розвитку нанотехнологій, які мають сприяти підвищенню добробуту людей, економічному процвітанню, та національній безпеці й безпеці довкілля. Уже зараз наноматеріали та пов'язані з ними технології умовно поділяють на «хороші нано» («good папо»), тобто такі, що підвищують ефективність лікування, використову­ються як сенсори для виявлення небезпечних хімічних сполук, і допома­гають долати наслідки забруднення довкілля тощо, та «погані нано» («bad папо»), тобто ті наноматеріали, довгострокові впливи яких на здоров'я та довкілля або невідомі, або вже виявили негативні впливи.

Втім, головним чинником, що обмежує оцінку ризиків від застосу­вання нанотехнологій є брак якісних, достовірних даних щодо дії на- ночастинок і наноматеріалів. Відповідно, незалежний Науковий комітет ЄС із виявлення перших ризиків для здоров'я (European Commissions's independent Scientific Committee on Emerging and Newly Identified Health Risks — SCENIHR) рекомендує здійснювати оцінки ризиків у кожному конкретному випадку [9].

Наука та бізнес мають вчасно подолати невідповідність між пози­тивними очікуваннями та оцінками ймовірних ризиків шляхом пере­розподілу ресурсів, спрямованих на комплексне вивчення впливів нанотехнологій і наноматеріалів на довкілля та здоров'я людини, аби мінімізувати можливі ризики в довготерміновій перспективі [2]. Адже, як свідчить історичний досвід, дослідження, пов'язані з безпекою здоров'я населення та довкілля, здійснені на початкових етапах роз­витку галузей значно ефективніші, ніж заходи з подолання негативних наслідків розвитку галузі в подальшій перспективі. Це стосується як матеріальних, фінансових, соціальних ресурсів, так і довіри населення до вчених, експертів, бізнесу, політиків.

Розділ 3 Етичні проблеми нанотехнологій

< 165 >

У наш час стає очевидним, що наука перестає бути етично нейтраль­ною сферою діяльності, мета якої — забезпечення приросту знань та їхньої об'єктивності. Якщо донедавна питання етики поставали здебіль­шого на етапі практичного впровадження етично нейтральних науко­вих знань, то сьогодні йдеться про нагальну необхідність визначення ціннісних орієнтирів цілих напрямів наукового пошуку, можливість запровадження мораторіїв на певні напрями досліджень, посилення функцій гуманітарної та громадської експертизи. По-новому обгово­рюються питання наукового етосу, суспільної відповідальності вчених, співвідношення зовнішніх і внутрішніх чинників розвитку науки, взає­модії науки та бізнесу, науки й освіти, наукової політики тощо. Особли­во наочно це виявляється в царині екологічних, медико-біологічних, антропологічних досліджень. До цього переліку також слід долучити й сферу розробки та застосування нанотехнологій.

Комплекс згаданих питань (перелік яких, звичайно, можна доповнювати й далі) стає предметом аналізу для філософів, діячів різних релігійних кон­фесій, політиків, представників громадянського суспільства, а також пред­метом рефлексій самих учених, породжуючи бурхливі дискусії між ними. Тому сьогодні як ніколи гостро й актуально постає питання, по-перше, про роль і статус наукової експертизи, по-друге, про громадянську позицію вчених в обстоюванні об'єктивних знань про процеси, що відбуваються в довкіллі, про застосування нових технологій та їхні наслідки тощо.

Напереконанняамериканськоїдослідниці К.Шрейдер-Фречете, активна громадянська позиція, або наукове громадянство («scientific citizenship»), є обов'язком сучасних учених і філософів науки. Позиція вчених може реалізуватися в усіх напрямах і формах, що їх передбачає громадянське демократичне суспільство: у публічних промовах, у суспільно значущих дослідженнях, підготовці оглядів і доповідей, висуванні вимог відповідно до Акту про свободу інформації (Freedom of Information Act), організації бойкотів, пікетів, демонстрацій, ініціюванні референдумів, створенні спе­ціальних фондів, реагуванні на чисельні проекти екологічних експертиз, наданих для громадської оцінки [10].

Проте громадянська позиція вчених не може зводитися до простої «адвокатури», а має ґрунтуватися на поширенні об'єктивної інфор­мації, спростуванні чуток і забобонів, уникненні політичної наївнос­ті та кон'єктури, участі в громадських дебатах, особливо в експертизі. К. Шрейдер-Фречете формулює п'ять положень, з яких випливає актив­на громадянська позиція вчених [10]. По-перше, виняткові можливості й

166 >

Сьогодення і біоетика

знання науковців накладають на них виняткові обов'язки. По-друге, уче­ні, як ніхто інший, свідомі багатьох небезпек, що можуть бути спричинені сучасною наукою. По-третє, неможливо (нелогічно, нераціонально) за­йматися наукою й філософією науки, не користуючись можливістю здій­снювати моніторинг демократіїяк необхідної умови існування й розвит­ку науки. Останнє означає, що участь учених, наприклад, в екологічній чи біоетичній експертизі є необхідною умовою розробки ефективного екологічного законодавства чи нормативно-правових документів, що регулюють біоетичні питання, питання прдв людини тощо. По-четверте, до активної громадянської позиції вчених зобов'язує їхній професійний етичний кодекс. Зрештою, громадянська позиція й активність учених є запорукою більшої обізнаності суспільства про роль науки, зростання довіри до науки, а відтак— передумовою створення сприятливих умов для розвитку науки й здійснення наукових досліджень.

Цілком можна погодитися з думкою фахівців про те, що людство вступи­ло в нову епоху — епоху нанотехнологій, наноматеріалів та нанопристроїв, а майбутнє країн справедливо пов'язувати з тим, наскільки успішно вони просунулися в розвитку й освоєнні цієї галузі. Адже, за прогнозами марке- тологів, до 2014 року буде створено понад 10 млн робочих місць, пов'язаних із нанотехнологіями, а загальний обсяг ринку нанотехнологій становитиме в 2015 році від 1050 до 2800 млрд доларів [11]. Відповідно до цих прогно­зів, наприклад, у СііІА, серед пріоритетів розвитку нанотехнологій розгля­даються не лише питання економічного зростання, створення нових ро­бочих місць і підвищення суспільного добробуту, а й питання довкілля, здоров'я, безпеки та відповідальності науки, бізнесу, громадського сектора включно з державними інституціями, а також правові, етичні й освітні ас­пекти розвитку галузі, та практичного використання її досягнень [8].

Не залишається поза цим процесом і Україна. Перед нами постають ре­зонні запитання: чи може Україна претендувати на гідне місце серед ліде­рів науково-технічного прогресу [5] і чи готова Україна до нових викликів, пов'язаних зі стрімким розвитком нової галузі, комплексно зважуючи її екологічні, економічні, соціальні та безпекові складові?

Безумовно, питання розвитку нанотехнологій в Україні не залишають­ся поза порядком денним. Зокрема, Закон України «Про інноваційну ді­яльність» визначає головною метою державної інноваційної політики створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно

Розділ 3 Етичні проблеми нанотехнологій

< 167 >

чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробни­цтва та реалізації нових видів конкурентоздатної продукції [3].

Аналіз основних тенденцій розвитку нанотехнологій на вітчизняних те­ренах і за кордоном свідчить, на думку фахівців, що розвиток наномате­ріалів і функціональних виробів наноелектроніки в Україні та за кордоном відбувається багато в чому за схожими напрямами. Водночас намітилися ознаки суттєвого відставання українських розробок у цій царині від за­кордонних у частині їхнього доведення до рівня промислових технологій і наступного впровадження. Українська наука .та технологія помітно відста­ли за останні 20 років у розробці нанотехнологій і наноприладів, відчува­ється гострий брак сучасного інструментального приладу, який би дозво­ляв, принаймні, на лабораторному рівні у повному обсязі маніпулювати в ділянці нанометра, занепали галузеві науково-промислові центри, які могли б використовувати результати академічної, вузівської та приклад­ної науки з виробничою метою [5].

Таким чином, Україна, хоча й має значний інтелектуальний, науковий та технічний потенціал, у черговий раз потрапляє в ситуацію необхідності надолужувати втрачені темпи науково-технічного, постіндустріального, інноваційного розвитку.

Разом із тим, роблячи ставку на інноваційні прориви, у тому числі й у ца­рині нанотехнологій, в Україні слід від самого початку сформувати комп­лексну програму дій, пов'язану з інвестуванням, розвитком цього напря­му науково-технічного та техніко-технологічного розвитку й практичними впровадженнями результатів. Ця програма має включати такі позиції:

—комплексну оцінку позитивних і негативних наслідків розробки та практичного запровадження нанотехнологій у близькій, середній і віддаленій перспективах;

—подолання розриву між лабораторними даними та оцінками про на- нотехнологічні матеріали та знаннями про їхнє поводження в реаль­ному середовищі, наслідки їхньої міграції та акумуляції (особливо біокумуляці'О;

—відкритість програм і проектів із розвитку та практичного запрова­дження нанотехнологій для зовнішньої інспекції за участю громад­ськості, представників різних галузей науки, експертів з охорони довкілля та здоров'я;

—заохочення та підтримку екологічно та соціально відповідального бізнесу, у тому числі пов'язаного з розробкою та практичним вико­ристанням нанотехнологій;

168 >

Сьогодення і біоетика

—за участі вчених, громадськості, ЗМІ передбачити та розробити про­грами інформування населення щодо вигоди та потенційних ризиків використання матеріалів, технологій і пристроїв, розроблених із за­стосуванням нанотехнологій, а також щодо правил поводження з та­кими матеріалами, технологіями та пристроями;

—активну участь у міжнародних заходах, програмах та ініціативах, пов'язаних із розвитком та практичним упровадженням нанотехно­логій та оцінками впливу на довкілля та здоров'я людини, зокрема, участь у таких міжнародних ініціативах як «Глобальний діалог з питань нанотехнологій і бідності: можливості та ризики» (

Global Dialogue on Nanotechnology and the Poor: Opportunities and Risk), «Міжнародна рада з управління ризиками» (International Risk Governance Council — IRGC), «Міжнародна рада з нанотехнологій» (international Council on Nanotechnology — OCON)tolho;

—розробку відповідного національного законодавства, що регулює поводження використання, поводження та обіг речовин і матеріалів, виготовлених із застосуванням нанотехнологій.

Наука, технологія, виробництво в Україні мають включатися в про­цеси технологічної глобалізації та інноваційного розвитку, і бути актив­ними учасниками переходу до збалансованої глобалізації. Важливою умовою успішності такої участі є зваженість та реалістичність очіку­вань і оцінок, що ґрунтуються на пріоритетності безпеки довкілля та життєдіяльності людини.

Позитивним знаком є те, що етичні проблеми нано- та біотехнологій ста­ли темою для широких дискусій під час роботи Четвертого Національно­го конгресу з біоетики у вересні 2010 року, що стимулюватиме подолання розриву між науково-технічним поступом, запитами практики та дефіцитом морально-етичних орієнтирів в науковій та впроваджувальній сферах.

Література

1. ГардашукТ. В. Концептуальні параметри екологізму /Т. В. Гардашук,— Київ: ПАРАПАН, 2005 — 200 с.

2. Ежегодник ГЭП: Обзор изменений состояния окружающей среды,— 2007.— ЮНЕП: 2007,— 86 с.

3. Закон України «Про інноваційну діяльність» (від 04.07.2002) //Відомості Вер­ховної Ради України (ВВР).— 2002,— № 36,— Ст. 266.

Розділ 3 Етичні проблеми нанотехнологій

< 169 >

4. Порус В. Н. Наука как культура и наука как цивилизация / В. Н. Порус //Фило­софия науки. Методология и история конкретных наук.— М.: «Канон+» РООИ «Реабилитация», 2007.— С. 480-501.

5. Якименко Ю. Місце України в світі нанотехнологій / Ю. Якименко, Т. Нарит- нюк, В. Цендровський // Дзеркало тижня. -№ 29, 9 — 15 серпня 2008.

6. Global Environmental Outlook — 2000.— London: Earthscan, 1999.—398 p.

7. Green Economy: A Brief for Policymakers on the Green Economy and Millennium Development Goals.— UNEP: 2010,— 41 p.

8. The National Nanotechnology Initiative: Research and Development Leading to a Revolution in Technology and Industry (Supplement to the President’s FY’s 2008 Budget) — Arlington: NNCO, 2007,— 48 p.

9. Scientific Committee on Emerging and Newly Identified Health Risks (SCENIHR) // http://ec.europa.eu/health/scientific_committees/emerging/index_en.htm

10. K. Shrader-Frechette Models in Panther Biology and Radiobiology: Philosophy of Science as Scientific Citizenship / K. Shrader-Frechette // Philosophy Today. Towards a Philosophy of Science Policy: Approaches and Issues.— 2004,— V. 48, №5.- P. 96-108.

11. UNEPYearBook: New Science and Developments in Our Changing Environment.— UNEP: Nairobi, 2009.— 64 p. (8) (http://www.unep.org/geo/yearbook)

12. UNEPYearBook: New Science and Developments in Our Changing Environment.— UNEP: Nairobi, 2010,—66 p. (8) http://www.unep.org/yarbook/2010)

13. www.unep.org/greeneconomy

< 170 >

Сьогодення і біоетика

НАНОТЕХНОЛОГИИ И СОВРЕМЕННОЕ ОБЩЕСТВО

П. Я. Смалько, Е. В. Скребцова, Н. А. Чащин

Национальный научный центр медико-биотехнических проблем при Президиуме НАН Украины, г. Киев

Нанотехнологии в настоящее время рассматриваются как одни из важ­нейших и ключевых технологий XXI века. Слова с частицей «нано» чрез­вычайно популярны в наши дни, их часто используют там, где надо и не надо, далеко не всегда понимая о чем идет речь. Это приводит к много­численным спекуляциям, когда утверждают о том, каким прекрасным или, наоборот, ужасным станет наше будущее благодаря нанотехнологиям. Со­временное общество по-разному относится к нанобуму. Кто-то с восхи­щением, считая нанотехнологии реализацией вечной мечты человека о богатстве и долголетии, кто-то с возмущением, называя это нанопомеша­тельством, кто-то с тревогой, предвидя нанокатастрофу в результате вме­шательства в тонкие структуры материального мира. Многие убеждены, что это банальная возможность получить дополнительный доступ к бюд­жетным деньгам. Откровенные скептики уверены, что в основе нанотех­нологий лежит пустая наукообразная риторика и, вообще, что это наука в минус девятой степени [1].

Тем не менее, нанотехнологиям начинают уже учить в школе, призы­вая школьников продолжить свое обучение в этой перспективной об­ласти науки и техники. Людям пожилого возраста обещают избавление от неизлечимых недугов, и даже продление жизни. Представители про­мышленных кругов надеются получить прибыль от внедрения нанотех­нологических инноваций в индустриальную сферу, политики мечтают

о прогрессе в оборонной сфере и решении многочисленных социаль­ных проблем, ученые —о поднятии престижа науки в современном обществе и об увеличении финансирования не только прикладных, но и долгосрочных фундаментальных научных исследований, а все вместе —

о достижении благосостояния общества для всех [2].

Но что бы там не говорили, а нанотехнологии - это, действительно, окно в мир, в котором существует совершенно иное качество жизни.

Розділ 3 Етичні проблеми нанотехнологій

< 171 >

Другое дело, что порой это «иное качество жизни» может нести с собой не только положительные результаты, но и результаты разрушительные, губительные и для человека, и для всей биосферы. Нановещества могут не только лечить, но и калечить. Правда, то же самое можно сказать о любом неквалифицированном вмешательстве и в организм человека, и в «организм биосферы» в целом. Имея дело с наноструктурами человек вступает в зону качественно иных рисков, а потому здесь особое значе­ние приобретают вопросы грамотной сертификации и просчета всех воз­можных последствий.

Одна из специфических особенностей нанотехнологий состоит в том, что это высокие технологии особого рода, которые являются не только техно­логиями практической деятельности, создания материальных объектов, об­ращенных на природный мир, но и специфическими двигателями, работаю­щими на конструирование социального мира, что выражается в спектре их возможного применения.

Социальные.последствия развития нанотехнологий носят двойствен­ный характер — конструктивный и деструктивный. Это связано, прежде всего, с противоречивой природой общества, наиболее ярко проявляю­щейся в таких областях, как военная сфера, информационная сфера, ме­дицина, экология, энергетика, сфера повседневной жизни. Специфика двойственного характера развития нанотехнологий заключается в их возможностях кардинального преобразования физического мира, что требует обязательного учета всех вероятных последствий. Благодаря огромным достижениям науки и техники, человечество имеет в своем распоряжение, невиданные ранее, мощные средства, которые можно ис­пользовать как для творения, так и для разрушения, как на благо, так и во вред. Поэтому в XXI веке проблема оценки этих явлений через призму морально-этических ценностей приобретает особую значимость [3].

В последнее время все чаще говорят и пишут о появлении особой «на­ноэтики», которая рассматривается как новый подраздел прикладной эти­ки. Однако до сих пор речь идет лишь о констатации наличия этических проблем, связанных с нанотехнологиями, и делаются попытки их класси­фикации, но отнюдь не решения [4]. Так ли уж специфичны эти проблемы, в чем их тождество и отличие от уже известных проблем биоэтики, свя­занных с внедрением новых технологий — Что нового внесла нанотех­нология в наш мир, что требует разработки особой этики — Системати­ческие исследования по этой теме отсутствуют, хотя обзоры достижений нанонауки, имеющиеся в литературе, дают представление о громадном

< 172 >

Сьогодення і біоетика

поле специфических практических приложений нанотехнологий. И важ­нейшая задача наноэтики, по мнению ее сторонников, — предупреждать общество о возможных негативных последствиях «нанотеха», оценивать и анализировать риски, появляющиеся в «точках взаимодействия» между живой и технологической природой, которые столь характерны для нано­технологий [5].

При выходе нанонауки на тот уровень, когда ее обещания начинают становиться все более реальными, возникло немало вопросов. Некото­рые из этих вопросов не новы, но стали звучать с особенной остротой именно в связи с распространением нанотехнологий.

Это вопросы:

—о генетически измененных «спроектированных» организмах;

—об этических подходах к созданию и применению искусственного интеллекта;

—о том, должны ли ученые персонально отвечать за последствия сво­их исследований и открытий;

—есть ли у человека право вмешиваться в эволюционный процесс, клонируя самих себя;

—этично ли увеличивать продолжительность жизни любой ценой;

—этично ли восстанавливать вымершие биологические виды;

—имеют ли право ученые создавать постчеловека (Nano Sapiens) как нового биологически и генетически измененного вида.

Решение этих вопросов связано с множеством проблем. С одной сто­роны — это нежелание властей распространять информацию о разви­тии нанотехнологий и возможных их последствиях (например, в области военной техники). С другой стороны — многие люди о нанотехнологиях ничего не знают, и складывается впечатление, что и не хотят знать. Как ни парадоксально, но главным препятствием На пути нанотехнологий остается сам человек [3].

По мере развития фундаментальной науки и индустрии наукоемких технологий груз моральных ценностей человека будет становиться все тяжелее. И главная причина этого в том, что одни и те же нанотехнологии, которые направлены, например, на создание лекарств, с равным успехом могут быть использованы и для разработки оружия массового поражения [6]. Возникают и вопросы о том, не погубит ли человечество самое себя, стремясь покорить недосягаемые высоты, ведь развитие новых отраслей знаний и науки усиливает не только позитивную, но и негативную состав­ляющую могущества человека.

Розділ 3 Етичні проблеми нанотехнологій

< 173 >

Увэ Хартман в своей, ставшей необычайно популярной, книге «Очаро­вание нанотехнологии» [7] для конкретизации рассматриваемых проблем предлагает список некоторых основных понятий нанотехнологий, каждое из которых, по его мнению, требует хотя бы какой-то оценки и обсужде­ния на основе этических соображений и доводов.

Рассмотрим некоторые из них.

Наночастицы. Этически значимые вопросы возникают в тех случаях, когда мы начинаем обсуждать возможные риски для людей, которым в бу­дущем придется работать с наночастицами, а также меры возможной про­филактики. Должно ли человечество рассматривать возникающую опас­ность в качестве совершенно нового фактора или будем рассматривать ее в качестве одного из вариантов известной «проблемы асбестовой пыли»? Оценка ситуации приводит к сравнению рисков и шансов, носящих со­вершенно разный характер; неясно, в какой мере ученые смогут реально оценить вред и риск использования наночастиц, исходя из существующего опыта работы сновыми химическими веществами и медикаментами.

Справедливость распределения получаемых преимуществ. Теоретиче­ские размышления по поводу справедливости связаны с тем, каким об­разом полученные при использовании нанотехнологий преимущества будут затем распределяться между членами общества. Очень часто тех­нический прогресс усиливает неравномерность социального развития. Например, нанотехнологии могут оказаться доступными лишь неболь­шому числу стран с развитой научной базой, в результате чего научно- техническая революция приведет лишь к дальнейшему углублению рас­кола мира между богатыми и бедными государствами.

Особым примером неравномерного распределения благ может стать основанная на нанотехнологиях медицина. Уже сейчас в очень многих странах наблюдается огромный разрыв в медицинском обслуживании различных слоев населения. Развитие высокотехнологичной медицины может значительно усугубить социальное неравенство, так как создавае­мые эффективные лекарства, с весьма большой вероятностью, будут до­рогими. В распределении благ возникнет новое неравенство, для описа­ния которого можно даже ввести термин нано-распределение. Впрочем, проблемы справедливого распределения достижений науки, вообще го­воря, относятся к важнейшим этическим аспектам современной жизни и, таким образом, не являются наноспецифическими. Можно лишь отметить, что ускоренная динамика развития «нанотеха» делает уже существующие проблемы еще более насущными и острыми.

174 >

Сьогодення і біоетика

Право на защищенность частной жизни. Нанотехнологии невероятно увеличивают возможность незаметного сбора информации, что откры­вает невиданные возможности для сбора данных о жизни граждан, не говоря уже о промышленном и военном шпионаже. Особенно уязвимы­ми в отношении нарушений прав личности являются данные о состоя­нии здоровья человека. Проблемы сохранения прав личности, врачеб­ной тайны, защиты банков медицинских данных и сложных социальных последствий нарушения этих норм известны уже давно, а развитие на­нотехнологий лишь возвращает нас к этим темам, заставляя рассматри­вать их более серьезно и внимательно.

Медицинские сферы применения. В области медицинского примене­ния, несомненно, главенствующей этической проблемой является опре­деление целесообразных границ возможного вмешательства в работу организма. Здесь, с одной стороны, важны гарантии того, что этические принципы не будут выработаны слишком поздно, а с другой — что они сохранят свою практическую значимость.

Преодоление границы между техникой и человеком. Прогресс в обла­сти нанотехнологий позволяет по-новому контролировать многие био­технологические процессы, например, за счет сочетания естественных биологических процессов с техническими операциями. Любое такое применение нанотехнологий стирает классическую границу между тех­ническими и живыми (биологическими) системами, что подразумевает создание интерфейсов (поверхностей раздела, стыков) между живыми и техническими системами и возможность объединения различных по существу элементов. Именно в этой области развития нанотехнологий, возможно, следует ожидать появления особо сложных этических аспек­тов нового типа и анализа ошибок во многих разработках прошлых лет.

Техническое совершенствование человека. Многие применения нанотех­нологий заставляют задуматься о коренном преобразовании человеческо­го организма на основе новых технических достижений. Нанотехнологии открывают новые перспективы «денатуризации» человеческого организ­ма, значительно более широкие, чем те, которые уже достигнуты современ­ными биотехнологиями.

Как и всякая другая область науки и техники, нанотехнологии потен­циально чреваты риском неправильного применения, создания новых социально-экономических или этических конфликтов и т. п. Представля­ется крайне важным, чтобы наряду с дальнейшим развитием междисци­плинарной научно-естественной и технической основы нанотехнологий

Розділ 3 Етичні проблеми нанотехнологій

< 175 >

процесс их внедрения сопровождался эффективно организованным общественным обсуждением, которое крайне важно для выработки пра­вильных решений и предотвращения возможных опасностей.

И если с научно-технической перспективой в Украине и многих других странах СНГ все выглядит многообещающе (разработаны и утверждены соответствующие нанотехнологические программы, имеется мощный научный и технический потенциал для исследований и внедрения раз­работок, правительствами выделяются средства для создания нанотех­нологической инфраструктуры и т. д.), то опыта организации публичных дискуссий у нас мало, и здесь есть над чем работать. Особое внимание должно быть уделено проведению серьезной подготовительной работы по информированию общественности. Часто вместо ученых этим зани­маются журналисты — к сожалению, не всегда квалифицированно.

Конечно, общественные обсуждения вряд ли можно назвать определяю­щим фактором развития новых технологий, однако они, как ничто другое, позволяют осмыслить (или переосмыслить) их достоинства и недостатки. Диалог с общественностью в области нанотехнологий необходимо начи­нать как можно раньше, что повысит прозрачность и обеспечит инфор­мированный взгляд на проблему нанотеха, обеспечит привлечение обще­ственности к разработке нанотехнологий, а также сможет помочь собрать необходимое разнообразие знаний и этических подходов к этой проблема­тике. Многие эксперты также уверены, что используя дискуссии и широкий обмен информацией можно значительно сократить существующий «раз­рыв» между уровнем научных достижений и уровнем осведомленности

о них широких масс населения. И старая как мир система популяризации знаний, обогащенная современными информационными элементами, мо­жет положительно сказаться на состоянии общественной морали [4].

В настоящее время по-прежнему актуальна проблема соответствую­щего этического образования ученых и инженеров. А междисциплинар­ный характер нанотехнологий, в разработке которых участвуют ученые различных специальностей, еще больше обостряет потребность в пре­подавании этики на всех уровнях образования для ученых и инженеров, связанных с нанотехнологиями. Одновременно очевидна потребность в естественно-научном образовании специалистов в гуманитарных и обще­ственных науках, занимающихся этическими, правовыми и социальными аспектами нанотехнологий.

Учитывая необходимость мониторинга развития нанотехнологий и конкретного обсуждения всего комплекса проблем, связанных с ними,

< 176 >

Сьогодення і біоетика