ПРАВОВІ МЕЖІ СВОБОДИ ВИБОРУ ТОРГОВЕЛЬНОЇ МАРКИ НА РИНКУ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ ТА ФАРМАКОЛОГІЧНИХ ПРЕПАРАТІВ

Я. О. ІОЛКІН

Науково-дослідний інститут інтелектуальної власності НАПрН України, м. Київ

Правові межі свободи вибору суб'єктом господарювання торго­вельної марки є суттєвим моментом для розкриття проблематики визначення права на торговельну марку в сфері медичних послуг та фармації. Правові межі свободи вибору торговельної марки слід кла­сифікувати за такими ознаками:

1. Об'єктивні правові межі свободи вибору торговельної марки:

а) дефініція торговельної марки;

б) моральність обраного позначення в контексті особливості здій­снення медичної діяльності та фармації.

2. Суб'єктивні правові межі свободи вибору торговельної марки:

а) належність іншому господарюючому суб'єкту в сфері надання ме­дичних послуг на підставі реєстрації;

б) належність іншому господарюючому суб'єкту в сфері надання ме­дичних послуг на підставі першовикористання.

Найбільша питома вага серед правових меж свободи вибору торговель­ної марки належить дефініції торговельної марки, яка, власне, формує її правову природу.

Слід звернути увагу на той факт, що на дефініцію торговельної марки покладено виконання функцій, які визначають місце торговельної марки в системі правового регулювання через розкриття особливостей її пра­вової природи. До функцій дефініції торговельної марки в межах права інтелектуальної власності належить:

—по-перше, установлення розуміння того, що торговельна марка є по­значенням відрізняльноздатним;

Розділ 2 Біоетика і суспільство

< 109 >

—по-друге, установлення передумов віднесення торговельної марки до кола об'єктів інтелектуальної власності;

—по-третє, визначення правових меж свободи вибору торговельної марки господарюючими суб'єктами.

Правові межі свободи вибору торговельної марки крізь призму її дефі­ніції визначаються, зокрема, «відкритістю каталогу позначень», які можуть бути основою торговельної марки. Так, в п. 2 ст. 5 Закону України «Про охо­рону прав на знаки для товарів і послуг» [1] зазначається: «Об'єктом знака може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Таки­ми позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень». Такий же «відкритий» пере­лік позначень установлюється ст. 15 Угоди з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності [2] і ст. 2 Регламенту Ради (ЄС) про товарні знаки Співтовариства [3]. Проте, що наведений перелік позначень, які можуть бути основою'торговельної марки, є відкритим, свідчить клаузула «зокре­ма» у переліку можливих позначень у законі й зазначених міжнародних актах. Отже, немає сумнівів, що й інші види позначень можуть бути вибра­ні для надання їм статусу торговельної марки.

Національне законодавство деяких країн має більш розширений пере­лік можливих позначень. Так, португальське законодавство до переліку додає рекламні слогани, іспанське законодавство розширює зазначений перелік відтінками кольорів і дзвінкотом [4].

Проте, це не означає, що будь-яке позначення можна довільно вико­ристовувати в розумінні українського закону й згаданих міжнародних актів. Через те, що йдеться саме про позначення, авторові видається за необхідне розглянути обмеження вибору торговельної марки вимогою щодо їїграфічності. Ст. 7 Закону України «Про охорону прав На знаки для товарів і послуг» містить вимогу, що заявка знака на реєстрацію повинна містити зображення позначення, що заявляється. Отже, постає питання: «Чи означає це, що запахи, рухи, смак (та інші неграфічні позначення) не можуть братися за основу торговельної марки, а також яким чином вимо­га графічності позначення обмежує вибір торговельної марки?»

Видається вартим уваги розв'язання цієї проблеми в законодавстві ЄС, яке вимогу щодо графічності позначення зводить лише до вимоги адек­ватного графічного зображення, яке б передало суть позначення. Так, на­приклад, для запаху й смаку — це відповідна хімічна формула, для звуку — відповідний нотний запис. Отже, автором пропонується розширити

< 110 >

Сьогодення і біоетика

положення ст. 7 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», і викласти його в такій редакції: «...позначення, що заявляється до реєстрації, повинно подаватися в адекватній графічній формі».

Наступною об'єктивною правовою підставою вибору торговельної мар­ки є її відповідність принципам моралі. Принцип моральності знака вста­новлюється ст.б quinquies (В), (С) Паризької конвенції про охорону промис­лової власності [5] і визнається законодавством країн-учасниць. Зокрема, в Україні він закріплений у ст. 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»: правова охорона надається знаку, який не супере­чить суспільним інтересам, принципам гуманності та моралі.

На сьогодні в Україні не існує розроблених методик щодо визначення відповідності нормам гуманності й моралі заявленого позначення, а сфе­ра медичної діяльності та фармації в цьому контексті вимагає особливої уваги. Отже, у даному випадку, у прийнятті рішення про надання чи відхи­лення правової охорони заявленого позначення, особливої ваги набирає суб'єктивний фактор — особисті переконання експертів Укрпатенту.

Проте, при виборі торговельної марки варто врахувати рекомендації Пре­зидії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики при­значення судових експертиз у справах зі спорів, пов'язаних із захистом права інтелектуальної власності» щодо відповідності знака вимогам моралі [б].

Для з'ясування даних про відповідність позначення або будь-якої ком­бінації позначень, що є об'єктом зареєстрованої торговельної марки, пу­блічному порядку, принципам гуманності та моралі на роз'яснення судо­вого експерта можуть бути поставлені, зокрема, такі питання:

—Чи містить позначення або комбінація позначень зображення пор­нографічного характеру?

• Чи містить позначення або комбінація позначень антидержавні, ра­систські гасла?

—Чи містить позначення, або комбінація позначень емблеми та/або найменування екстремістських організацій, нецензурні слова, ви­рази тощо [6]?

У США, наприклад, при оцінці відповідності знака на товари й послуги моралі береться до уваги чотири фактори:

• фактор часу (норми моралі змінюються: те, що десять років тому вва­жалося непристойним, сьогодні сприймається цілком нормально);

—територіальний фактор (моральні норми в провінції й великих містах можуть не збігатися, тому вони мають бути середньоста- тистичними. Особа, котра здійснює оцінку моральності знака,

Розділ 2 Біоетика і суспільство

< 111 >

повинна намагатися бути об'єктивною, у суперечливих випадках слід бути толерантними);

—фактор особистості (критерії оцінки не повинні бути зорієнтовані на низький рівень моральності, але вони не можуть бути й пури­танськими. Особа, котра здійснює оцінку моральності знака, повин­на намагатися бути об'єктивною, у суперечливих випадках слід бути толерантними);

• семантичний фактор (проводиться ретельний аналіз понять «дискре­дитація», «непристойність», «аморальність» за допомогою словників та наукових статей відповідно до кожного конкретного випадку) [7]. Щодо правових меж свободи вибору торговельної марки в контексті відповідності вимогам моралі, то доцільно, на думку автора, ураховувати й вимогу критерію «благозвучності позначення», який є певною запору­кою її успішності. Проте, це залежить ще й від того, за яким принципом створювалася торговельна марка, які завдання ставили перед собою роз­робник і потенційний власник, на який асоціативний зв'язок між позна­ченням і споживачем розраховує розробник позначення. Виходячи з фі­лософського визначення поняття «асоціація» як форми мислення людини [8], і враховуючи визначення поняття «асоціація» психологами (як поєд­нання між певними елементами психіки людини) [9], у правовій літературі пропонується таке визначення «асоціативності знака»: асоціативність зна­ка — це здатність його символів (словесних, зображувальних, музичних, світлових тощо) викликати бажання й поведінку споживача, спрямовані на придбання товару під цим знаком. Асоціативність знака поділяють на позитивну й негативну. Позитивна асоціативність притаманна знакам, які у свідомості споживача формують довіру до товаровиробника й упевне­ність у якості товару, завдяки його особливій символіці (Антиангін). Нега­тивна асоціативність є властивістю знаків, які формують у свідомості спо­живача небажане ставлення до товару (Blue Water) [10].

Відомі випадки, коли виходячи на нові ринку збуту, власники знаків, що вже здобули певне реноме на ринку, через неблагозвучність фонетичного сприйняття знаку змінюють його (Obserin).

Щодо суб'єктивних правових меж свободи вибору торговельної марки, то належність на підставі реєстрації, чи першовикористання торговельної марки іншому господарюючому суб'єкту, можна розглядати як двосторон­нє обмеження, про що свідчить аналіз судової практики.

Право попереднього користувача виникає не лише у випадку використання торговельної марки, яка є тотожною із зареєстрованою

< 112 >

Сьогодення і біоетика

торговельною маркою (приклад щодо знака «Ай-Болит»), а й у випадку використання торговельної марки, яка є схожою із зареєстрованою тор­говельною маркою (Імунал, Імудін) [12].

Безперечно, що свобода вибору зареєстрованої торговельної мар­ки, свідоцтво на яку належить іншому господарюючому суб'єкту, обме­жується волею останнього. Сутність права на використання знака по­лягає в можливості його необмеженого господарського використання, але це право, згідно із законом, є ще й обов'язком. Ст. 17 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» встановлює, що в разі, якщо знак не використовується, або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва, або від дати, коли використання свідоцтва було припинено, будь-яка особа має право звернутися до суду із заявою про дострокове припинення дії свідоцтва.

Щодо обмеження свободи вибору торговельної марки з боку особи, якій торговельна марка належить на підставі принципу першовикорис­тання, то складним і неврегульованим, порівняно з «невикористанням», залишається питання щодо «недостатнього» використання знака. В останньому випадку йдеться про визначення обсягу використання зна­ка. В юридичній літературі щодо визначення обсягу використання знака пропонують ураховувати два аспекти цього питання — кількісний і якіс­ний [13]. Проте, це вже проблематика не правових меж свободи вибору торговельної марки, а підстав припинення прав щодо неї.

Отже, підприємець, обираючи торговельну марку, знаходиться в пев­них межах. її вибір визначається не лише естетичними вподобаннями, мо­ральними переконаннями підприємця або економічною доцільністю. Ви­бір чітко регламентується нормами конкурентного законодавства й права інтелектуальної власності.

Література

1. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» // Відомості Верховної Ради,— 1994,— № 7.— Ст. 36.

2. Угода з торгівельних аспектів прав інтелектуальної власності 1994 року. Офі­ційний український текст,— К.,1998.

3. Council Regulation 40/94 of December 20, 1993 on the Community Trade Mark [1994] O.J.L. 11/1.

Розділ 2 Біоетика і суспільство

< 113 >

4. Wlodarczyk W. Zdolnosc odrozniajaca znaku towarowego / W. Wlodarczyk.— Lublin.: Oficyna Wydawnicza Verba, 2001245 p.

5. Паризька конвенція з охорони промислової власності від 20 березня 1883 року. Офіційний український текст,— К., 1996 р.

6. Рекомендації ВГСУ від 29 березня 2005 року «Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов’язаних із захистом права інтелектуальної власності» [Електронний ресурс].— Режим доступу: www.rada.gov.ua

7. Burshtein S. Scandalous, obscene and immoral marks / S. Burshtein. // PTIC.— 1984,—V. 1, № 2,—P. 192-209.

8. Філософський словник.— К.: АНУ,1993.

9. Психологический словарь.— М.: Издательство политической литературы, 2000.

10. Wiszniewska I. Europeizacja polskiego prawa znakow towarowych / I. Wiszniew- ska.—Warszawa, 1997.

11. Мельников В. М. Товарный знак за рубежем. Практика ведомств и судов /

В. М. Мельников.— М.: ИНИЦ Роспатента, 2000.

12. Оглядовий лист Вищого господарського суду України «Про практику засто­сування господарськими судами законодавства про захист прав на об’єкти промислової власності» від 13 липня 2005 року [Електронний ресурс].— Ре­жим доступу: www.rada.gov.ua

13. Сергеев В. Право интеллектуальной собственности в Российской Федера­ции / В. Сергеев.—М.: Прогресс.—1996. — С. 583.

< 114 >

Сьогодення і біоетика

ПРАВО ПАЦІЄНТА НА ДУХОВНУ ПІДТРИМКУ: ПРИНЦИП ТОЛЕРАНТНОСТІ В БІОТИЧНІЙ ДОКТРИНІ

О. Ю. Кашинцева

Київський університет права НАН України

Спостерігаємо парадоксальну ситуацію: формуючи національну біо- етичну правову доктрину напозір на засадах абсолютизації основних прав і свобод людини, ми, почасти абсолютно свідомо, намагаємося звести сво­боду совісті до свободи віросповідання.

На нашу думку, це пояснюється «постполітичною ідеологізацією» сучас­ного розвитку прав людини [1], що перетворює їх передусім на «царину деполітизованої етики та моралі», яка відмовляє в праві на існування в «цивілізованому світі» всім іншим «незахідним» етичним нормам, позиціо- нуючи останні з варварством, уособленням зла й насильства [2].

Найгостріше питання належного змістовного наповнення права на релігій­ну підтримку постає перед хворим. Не принижуючи цілюще значення віри не лише для духовного, але й для фізичного зцілення, із сумом зазначимо, що не кожного хворого можна встигнути «навернути» до релігійного світосприйнят­тя. Як зазначає В. Малахов: «У свідомості сучасної людини особливо важко поєднати віру й інтелектуальну щирість, екзистенційну серйозність» [3].

Прошу шановного читача не закидати авторці єретизму та атеїзму, оскільки метою даної статті є не демонстрація власних релігійних пере­конань, а лише спроба викласти професійний погляд на сучасне розу­міння права пацієнта на релігійну опіку в контексті права значно ширшо­го — права на духовну підтримку.

Відповідно до Конституції України [4], ми позиціонуємо Україну як дер­жаву світську. З огляду на це, формуючи національну біоетичну доктрину (яка має безпосередній вплив на формування медичного законодавства) слід відштовхуватися від загальнолюдських цінностей. Право біоети­ки (як і сама біоетика) повинно бути надрелігійним, наднаціональним,

Розділ 2 Біоетика і суспільство

< 115 >

надполітичним, воно повинно бути позбавлено синдрому прозахідної, «прохристиянської» ідеологізації. Якщо права людини й, справді, є пра­вами абсолютними, — то однаково цінною є для нас світоглядна свобода представників усіх релігійних течій та атеїстів.

Традиційно, право пацієнта на релігійну опіку розглядається крізь приз­му ст. 35 Конституції України. Проте, активно пропагуючи і відстоюючи це право, ми постійно звужуємо його зміст лише до права на душпастерську опіку, забуваючи, що зазначена норма Конституції гарантує нам свободу (курсив — Авт.) совісті. Свобода совісті передбачає право сповідувати будь-яку релігію, і право не сповідувати жодної. Церква й релігійні орга­нізації в Україні відокремлені від держави, і тому жодна релігія не може самостійно формувати правову доктрину світської держави.

Необхідним є узагальнення не лише міжконфесійного погляду на біоетичні проблеми надання паліативної допомоги хворому, але й узагальнення над­бань філософії людини. Формування біоетичної доктрини повинно відбува­тись крізь призму забезпечення кожній людині її природного невідчужувано- го права — права на свободу совісті, що перебуває в тісному взаємозв'язку зі світоглядними основами буття людини, а також із необхідністю забезпечення й гарантування практичної реалізації та захисту права на свободу світогляду й віросповідання в аспекті міжнародно-правових стандартів.

У зв'язку із цим набуває значення подальша гармонізація існуючого україн­ського законодавства з питань свободи совісті з відповідними міжнародни­ми правовими документами, виходячи з позицій не лише обстоювання пра­вових гарантій свободи сповідування будь-якої релігії й відправи релігійних культів, але також і з позицій вільного визначення щодо несповідування нія­кої релігії, й вільного доступу, й продукування секулярної інформації.

Критиці однобічного, невиправдано вузького розуміння свобо­ди совісті (і не лише в Україні) присвячено дисертаційне дослідження М. В. Лубської «Релігієзнавчо-правовий аналіз змісту та реалізації прин­ципу свободи совісті й віросповідання в Україні» у 2002 році [5]. У ди­сертації слушно зазначається, що під змістом свободи совісті й віроспові­дання слід уважати свободу функціонування світоглядно-самовизначеної (релігійно або нерелігійно) людини в умовах її суспільного буття.

Проте, сучасному суспільству (а українському й поготів) притаманна непро­стима інерція в розумінні свободи совісті й, зокрема, у контексті біоетичному.

Неоціненним для філософії біоетики є перше в Україні докторське ди­сертаційне дослідження С. В. Пустовіт «Філософсько-методологічний ана­ліз передумов, засад та принципів біоетики» [б]. Проте, біоетична доктрина

< 116 >

Сьогодення і біоетика

С. В. Пустовіт звужується не лише до суто клерикальної етики, але лише (і безапеляційно — Авт.) до етики християнської.

Проте сучасний світ демонструє не лише протистояння, але й комуніка­ції різних парадигм філософії людини. Ментальна взаємодія Заходу й Схо­ду в розумінні людини та її меж є не лише можливою, але є дійсною, про що свідчить філософія XX століття та ті постаті, які її формували.

У XX столітті співіснують три фундаментальні парадигми філософи людини та її меж: філософська антропологія, екзистенціалізм і персоналізм [7]. їхня специфіка — у розумінні відношення людського буття до трансценденції. Так, характерною рисою філософської антропології є визначення людського буття через протиставлення тваринному буттю. Екзистенціалізм на сьогодні сфор­мувався як атеїстичний та релігійний. їхньою об'єднавчою ідеєю є розуміння граничного буття людини як реальності, що піднімається над повсякденним буттям. Роз'єднує — відмінності в розумінні відношення екзистенції та транс­ценденції, які для атеїстичного екзистенціалізму є синонімами, натомість релі­гійний екзистенціалізм розділяє буття людське й буття божественне.

У персоналізмі відбувається спроба розв'язати суперечності релігійного та атеїстичного екзистенціалізму в розумінні трансценденції. Персоналізм, на відміну від релігійного екзистенціалізму, не має онтологічної прірви між людиною й Богом, на відміну від атеїстичного екзистенціалізму, — не ствер­джує, що трансцеденція дана людині самим фактом виходу з повсякденнос­ті в граничне буття. Трансцеденція є результатом особистісного розвитку.

Важливим для філософії права в цілому й для права біоетики, зокрема, є розуміння того, що сучасна цілісна філософія людини не може бути зведе­на до однієї парадигми. Неминучою й вкрай необхідною є комунікація різ­них парадигм філософії людини, у діалозі між якими й відкривається істина об'єктивніша, у порівнянні до істини, що належить кожній із них окремо.

Такий діалог має бути побудовано на засадах.принципу толерантнос­ті, який знайшов своє законодавче закріплення в Декларації принципів толерантності 1995 року,, схваленій на 28-й Генеральній конференції ЮНЕСКО в Парижі [8]. У ст. 1 Декларації зазначається, що толерантність означає поважання, сприйняття та розуміння багатого різноманіття куль­тур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської осо­бистості... Толерантність — це єдність у різноманітності. Це не тільки мо­ральний обов'язок, а й політична та правова потреба.

Отже, формуючи національну біоетичну доктрину, нам не слід нехтува­ти тим неоціненним досвідом, який набуло людство. Означене й викликає потребу вдосконалення Закону України «Про свободу совісті й релігійні

Розділ 2 Біоетика і суспільство

< 117 >

організації» [9]. Необхідним є переосмислення та розробка існуючих зако­нопроектів про волонтерську діяльність та душпастерську опіку з позиції ширшого розуміння права пацієнта на релігійну опіку, а саме — з позиції принципу толерантності та над-конфесійності біоетичних принципів. Па­цієнтам слід гарантувати не лише душпастерську опіку, але й світську ду­ховну підтримку в особі психолога чи медика.

Нам слід випереджувати і європейську біоетичну доктрину з її вузько клерикальним правом на релігійну опіку [10], переоцінка вихідних посту­латів якої відбувається й у європейській правовій літературі [11,12].

Отже, підсумовуючи вище наведене, при роботі над законопроектами в сфері захисту прав пацієнтів та гарантування європейського каталогу прав слід виходити з розширеного поняття права пацієнта на духовну підтримку.

Література

1. Філософія прав людини: за редакції Ш. Госепата та Г. Ломанна; пер. з нім.

О. Юдіната Л. Доронічевої,— К.: Ніка-Центр, 2008.

2. Баддю А. Этика: Очерк о сознании зла/А. Баддю.— СПб.: Machina, 2003.

3. Малахов В. Право бути собою /В. Малахов.— К.: Дух і Літера, 2008,—С. 121.

4. Конституція України [Електронний ресурс].— Режим доступу: www.rada.gov.ua

5. Лубська М. В. Релігієзнавчо-правовий аналіз змісту та реалізації принци­пу свободи совісті й віросповідання в Україні: дис. канд. філос. наук: спец. 09.00.11 / М. В. Лубська; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевчен­ка.— К., 2002.— 233 с.— Бібліогр.: С. 199-233.

6. Пустовіт С. В! Філософсько-методологічний аналіз передумов, засад та прин­ципів біоетики: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня докт. філос. наук / С. В. Пустовіт.— К.: Інститут філософії ім. Г. Сковороди, 2009.

7. Хамітов Н. Л. Історія філософії. Проблема людини та її меж: навчальний по­сібник / Хамітов Н. Л., Гармаш. С. Крилова; під. ред. Н. Хамітова.— [2-е вид. перероб. та доп.].— К.: КНТ, Центр навчальної літератури, 2006.— С. 232.

8. Декларація принципів толерантності, схвалена Генеральною конференцією ЮНЕСКО на 28-й сесії в Парижі 16 листопада 1995 р. [ Електронний ресурс].— Режим доступу: www.unesco.int

9. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» [Електронний ре­сурс].— Режим доступу: www.rada.gov.ua

10. European Health Care Reforms: Citizens and Patients Rights.— WHO Regional Office for Europe, Copenhagen, 1996

11. Michalska-BadziakR.Prawapacjentaiichochronawswietleustawy—Kartaprawpacjen- ta / R. Michalska-Badziak // Prawo. Administracja. Obywatelstwo.— Bialystok, 1997.

12. Ponczek D. Prawa pacjenta w Polsce.— Lodz, 2000.

118 >

Сьогодення і біоетика

БІОЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ ЗАСТОСУВАННЯ ТЕХНІК НЛП: ПСИХОЛОГІЧНІ, ЕТИЧНІ ТА ПРАВОВІ АСПЕКТИ

О. Ю. Кашинцева¹, Л. О. Шатирко²

Зазначена в назві проблематика може бути предметом не одного між­дисциплінарного дослідження. Ефективне застосування методикта техно­логій нейролінгвістичного програмування (НЛП) у різних сферах людської життєдіяльності протягом останніх ЗО років у багатьох країнах Європи презентує сьогодні достатню емпіричну базу як для наукових досліджень у психологічній науці, так і в юриспруденції.

У вітчизняних джерелах ефективність використання методів НЛП за­значають насамперед, у таких галузях психології, як практична психоло­гія й психотерапія (Л. Бурлачук, С. Васьківська, Ю. Гіппенрейтер, Т. Гагін, М. Гордєєв, О. Гордєєва, В. Зеленін, М. Жидко, С. Ковальов, А. Кочарян,

Н. Каліна, К. Мілютіна та ін.), політична психологія (Д. Ольшанський, К. Єгорова-Гантман та ін.), соціальна психологія (В.Татенко), психолінгвісти­ка (Н. НепийводаД. Скотнікова, А. Шарова), музична психологія (О. Кара- сьова), військова психологія (Н. Владиславова) та ін.

Широке застосування методик НЛП у повсякденному житті та відсутність в Україні законодавства, яке б захищало людину від їхнього несанкціоно­ваного застосування зумовлює необхідність розпочати міждисциплінарну наукову дискусію: з позиції сучасної психології та психіатрії—стосовно без­печних меж впливу на людську свідомість, з позиції деонтології— стосовно етичності застосування НЛП у певних сферах суспільного життя, з позиції юриспруденції — стосовно необхідності розробки національного законо­давства з урахуванням досвіду країн, у яких застосування НЛП отримало відповідне правове регулювання і як одна з форм медичного втручання, і як відповідний об'єкт (сукупність об'єктів) права інтелектуальної власності.

Розділ 2 Біоетика і суспільство

< 119 >

Усвідомлюючи наукову багатовимірність зазначеної проблематики та обмеженість формату статті для її розкриття, окреслимо лише ті аспекти існування та застосування методик НЛП, які, на нашу думку, є нагальними для належної оцінки науковою спільнотою.

У своїх витоках розробка методик НЛП була результатом міждисци­плінарного дослідження лінгвіста Д. Гріндера (D. Grinder) та програміста Р. Бендлера (R. Bandler) [1]. У вступі до першого тому «Нейролінгвістич- не програмування» про «душу» НЛП: «Якщо інструменти, створені НЛП, отримають своє застосування також й у інших дисциплінах, а не лише в психотерапії, і чисельність прихильників нейролінгвістичного програму­вання буде зростати, ми зможемо ще за свого життя бути зачаровані ди­вами, які будуть такими ж надзвичайними і вражаючими, як і висадка лю­дини на Місяць, перемога над віспою чи оволодіння атомною енергією. Відкриються нові перспективи для вирішення проблем у таких сферах, як екологія, громадянські права, права людини та права жінок...» [Цит. за 2].

Українське суспільство постало перед абсолютно вульгаризованим трактуванням допустимих сфер застосування НЛП. Як це стало можливим і чому суспільство не до кінця свідоме того, що відбувається?

Уважається, що лібералізація поглядів щодо можливостей втручання в свідо­мість людини засобами НЛП стала можливою на тлі системної кризи сучасного суспільства [3,4]. Соціально-економічні та політичні її аспекти є темою чисель­них наукових публікацій, та не менш важливим стає духовний аспект кризи, про який напозір говориться на рівні побутовому, проте видається за доцільне звернутися до його наукового пояснення [5-9]. З позиції громадянського сус­пільства звернутися до аналізу етичності застосування НЛП закликає В. Зеле­ній, який зазначає, що в Україні, Росії та інших пострадянських країнах пере­важна більшість учасників курсів із НЛП не є професійними психологами, тому їхнє судження про НЛП має подекуди аматорсько-побутовий характер [10].

Виключенням є система навчання НЛП у московському Інституті психо­терапії та клінічної психології, що проводить кандидат психологічних наук, доктор медичних наук, декан факультету клінічної психології Російського державного медичного університету, професор М. Гордєєв. В Україні курси та спецкурси із НЛП також стають складовою навчальних програм деяких державних вузів. Зокрема, у Львівському національному університеті іме­ні І. Франка проблематикою НЛП опікується кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології І. Галецька. Проте, більшість психологів-нау- ковців, що викладають НЛП, не мають відповідної кваліфікації в нейролінг- вістичному програмуванні. Світова традиція навчання НЛП, що склалася за

< 120 >

Сьогодення і біоетика

останні ЗО років, передбачає, що викладати нейролінгвістичне програму­вання можуть лише сертифіковані (ліцензовані) фахівці.

Втрата контролю за застосуванням методик НЛП є однією з ознак духов­ної кризи суспільства, і причинно-наслідковий зв'язок тут може виявити­ся не одностороннім. Особливої уваги вимагають сфери застосування ме­тодик НЛП, у яких вони не ідентифікуються нефахівцем, і де вони чинять постійний вплив на людську свідомість, деформуючи її душу, а отже, за­вдаючи шкоди цілісності особи. Застосування методик НЛП надзвичайно поширене у мережевому маркетингу, сектантських богослужіннях і почас­ти богослужіннях деяких, офіційно визнаних, релігій.

Сучасну рекламу з упевненістю можна визнати цариною НЛП, про що свідчать сучасні дослідження А. Д. Васильєва [11 ], О. Карпенко [12], Е. Мед­ведева [13], Ю. Шатина [14] та ін.

У зв'язку з відсутністю належного правового регулювання застосування методик НЛП у політичній агітації та пропаганді, «чорні НЛП техніки» набу­вають в Україні в передвиборчий період масового характеру. Про небезпе­ку використання методик НЛП у політичній агітації фахівці застерігали [15]. Проте, через небажання позбавитися ефективного способу маніпуляції суспільною свідомістю в різних сферах суспільного життя легальність за­стосування методик НЛП майже ніколи не виносилася на широкий загал.

Думаємо, що суспільству слід бути свідомим того, що неврегульоване на законодавчому рівні застосування методик НЛП ставить під загрозу як психічне здоров'я нації, так і основоположні права та свободи людини.

Сучасна гуманістична психологія не відокремлюється від поняття «душі» і не трактує його як поняття суто теологічне [16]. Аналізуючи категорію цілісності особи, психологічна наука центральне місце від­водить її духовній складовій. З позиції психології, цілісність особи є аб­солютною недоторканою цінністю. Порушення цілісності особи за пев­них обставин дає можливість робити висновки про певні психіатричні розлади [17,18], і як наслідок — порушення здоров'я людини [19].

Проте, ідеться не лише про порушення основного біоетичного принци­пу недоторканності біологічної цілісності людини [20]: 1) недоторканності тілесної цілісності людини; 2) недоторканності генетичного матеріалу лю­дини; 3) недоторканності духовної цілісності людини [21].

Ідеться про свободу волевиявлення, релігійних переконань і, нарешті, — про нашу політичну свободу.

Можливість застосування НЛП повинно отримати правову оцінку з позиції сучасної біоетики, яка б стала складовою вітчизняної біоетичної

Розділ 2 Біоетика і суспільство

< 121 >

доктрини і науковим підґрунтям для розробки необхідних законопроек­тів у зазначеній сфері. Досягнути цієї мети можна лише шляхом спільної наукової роботи психологів, медиків та правників.

Сьогодні юридична наука очікує від сучасної психології та психіатрії пе­реосмислення НЛП за такими напрямами:

а) оцінка методик НЛП як засобу впливу на особу крізь призму допусти­мості (етичності) застосування НЛП у консультативній психологічній практиці та в психіатричній терапевтичній практиці;

б) оцінка методик НЛП за ступенем впливу на свідомість людини на такі, що можуть застосовуватися лише лікарями в психіатричній терапев­тичній практиці, і такі, що можуть застосовуватися психологами при веденні ними консультативної практики;

в) оцінка етичності застосування НЛП у рекламі та інших маркетингових способах просування товарів і послуг на ринку та формуванні у свідо­мості неперсоніфікованого кола споживачів переконання в «життєвій необхідності» певного товару чи послуги (особливу увагу тут варто приділити рекламі дитячої продукції з урахуванням несформованості критичних аналітичних можливостей дитячої психіки та її лабільності).

У свою чергу, перед юриспруденцією гостро постала необхідність роз­робки таких науковихнапрямів:

а) оцінка видів методик НЛП із визначенням можливих сфер їхнього за­стосування з позиції захисту основних прав і свобод людини;

б) розробка законопроекту «Про захист психічного здоров'я громадян та психологічну консультативну діяльність»;

в) розробка низки законопроектів, які б містили необхідні зміни та допов­нення до чинного законодавства з метою унеможливлення застосуван­ня методик НЛП у рекламній, маркетинговій та політичній діяльності;

г) визначення правової природи методик НЛП як об'єктів права інтелек­туальної власності з метою їхньої належної правової охорони.

Отже, урегулювавши на рівні законодавства сфери застосування НЛП із дотриманням принципів моральності й гуманності, перед правниками постають питання правової охорони методик НЛП із позиції права інте­лектуальної власності.

В Україні методики НЛП підпадають під дію Закону України «Про автор­ське право і суміжні права» [22]. На перший погляд, методики НЛП мають ознаки літературного твору. Проте, НЛП, як і комп'ютерні програми, є літе­ратурним твором лише за семантичними ознаками. Думаємо, що на НЛП чекає доля поневірянь комп'ютерних програм між патентним і авторським

< 122 >

Сьогодення і біоетика

правом, і зазначена проблема вимагає широкої наукової дискусії. Дозво­лимо собі висловити лише деякі міркування із зазначеного питання.

Якщо спробувати потрактувати методики НЛП із позиції патентного пра­ва, то це надало б нам додаткові переваги в гарантуванні їхньої гуманності й моральності, як обов'язкових вимог патентоздатності винаходу (ст. б Закону України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» [23]). Як відомо, авторське право не надає такої можливості. Питання моральності чи гуман­ності об'єктів авторського права не має жодного юридичного значення для його виникнення. Крім того, слід зазначити, що ефективність застосування НЛП безпосередньо залежить від виконавця, і тут ми можемо визнати ви­никнення суміжних прав (прав виконавців) (ст. ст. 35-36 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Слід зазначити, що авторське право й су­міжне право можуть належати різним особам. Наприклад, автор методики НЛП є первинним суб'єктом авторського права, а лікар чи психолог, які за­стосовують методику у своїй практиці, можуть набувати суміжних — прав ви­конавців. Варто враховувати й те, що методики НЛП є дуже варіативними, і за певних обставин сам пацієнт може також бути потрактованим як співавтор.

Наразі, на нашу думку, існує більше аргументів на користь авторської правової природи методик НЛП, і тим гостріше постає необхідність регла­ментациях використання через спеціальне законодавство.

Так, Європейська асоціація нейролінгвістичної психотерапії (EANL.Pt)

1999. року домоглася визнання НЛП на державному рівні в багатьох країнах Європи [24]. В Україні правове регулювання застосування НЛП повинно по­вернути останнє в лоно психології та медицини, де б воно використовувало­ся в сфері надання психологічної та психіатричної допомоги. Як високоякіс­на й гуманістично-орієнтована методика, НЛП повинно отримати належну правову охорону і як об'єкт інтелектуальної власності з чітко визначеним правовими механізмами захисту від несанкціонованого використання.

Література .

1. Richard Bandler. Frog into Princes / Richard Bandler, John Grinder//Refraining.— 1982.

2. Гриндер Дж. Шепот на ветру. Новый код НЛП / Джон Гриндер, Кармен Бостик Сент-Клер.— СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2007.

3. Волкер В. Проект НЛП: исходный код / В. Волкер,— М.: «Маркетинг», 2002.

4. Трач Р. Нігілізм як виклик (сучасна духовна криза і психологія) /Р. Трач// Гума­ністична психологія. Т. 2: Психологія і духовність: під ред. Р.Трача і Г. Балла.— Київ: Університетське видавництво Пульсари, 2005.

Розділ 2 Біоетика і суспільство

< 123 >

5. Епкінз Девід. Духовність — саме її бракує для психічного здоров’я / Девід Еп- кінз 11 Гуманістична психологія. Т. 2: Психологія і духовність: під ред. Р. Трача і Г. Балла,— Київ: Університетське видавництво Пульсари, 2005.

6. Benner D. G. Toward a psychology of spirituality: Implications for personality and psychotherapy / D. G. Benner // Journal of Psychology and Christianity.— 1989.— V. 8, №1,— P. 19-30.

7. Dossey L. Recovering the soul: A scientific and spiritual search / L. Dossey.— New York: Bentam, 1989.

8. Maslow A. H. The Farther Reaches of Human Nature / A. H. Maslow.— New York: Viking, 1971.

9. Elkins D. N. Spirituality: It’s what’s missing in mental health / D. N. Elkins // Psychology Today.— 1999.— V. 32.— N2 5.

10. Горин С. НЛП: техники россыпью /С. Горин,— М.: КСП-плюс, 2001.

11. Васильев А. Д. Слово в телеэфире: Очерки новейшего словоупотребления в российском телевещании / А. Д. Васильев,— Красноярск, 2000.

12. Карпенко О. Троянські коні телереклами: мовні маніпуляції / О. Карпенко.— К.: Смолоскип, 2007.

13. Медведев Е. В. Рекламная коммуникация / Е. В. Медведев,— М.: УРСС, 2003.

14. Шатин Ю. В. Построение рекламного текста / Ю. В. Шатин,— М.: Бератор- Пресс, 2003.

15. Зеленін В. Методологічні основи нейролінгвістичного програмування в кон­тексті психологічної практики [Електронний ресурс] / В. Зеленін.— Режим доступу: www.uatrenings.org.ua

16. Лерш Ф. Розуміння особи у психології / Ф. Лерш // Гуманістична психологія. Т.1: Гуманістичні підходи у західній психології: під ред. Р. Трача і Г. Балла.— Київ: Університетське видавництво Пульсари, 2001.

17. Девід Елкінз. Духовність — саме її бракує для психічного здоров’я / Девід Ел- кінз // Гуманістична психологія. Т.2: Психологія і духовність /під ред. Р. Трача і Г. Балла,— Київ: Університетське видавництво Пульсари, 2005.

18. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» [ Елек­тронний ресурс].—Режим доступу: www.rada.gov.ua

19. Закон України «Про психіатричну допомогу» [Електронний ресурс].— Режим доступу: www.rada.gov.ua

20. Конвенція про захист прав людини та людської гідності щодо застосування біології та медицини 1997 р. [Електронний ресурс].— Режим доступу: www.rada.gov.ua

21. Кашинцева О. Ю. Наріжні проблеми захисту прав людини в сфері біології та медицині / О. Ю. Кашинцева // Право України.— 2009.— № 4.

22. Закон України «Про авторське право і суміжні права» [Електронний ресурс].— Режим доступу: www.rada.gov.ua

23. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» [Електронний ресурс].— Режим доступу: www.rada.gov.ua

24. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Проблема психіч­ного здоров’я у сучасній психотерапії» 3-4 листопада 2006 р, Львів, Україна.

< 124 >

Сьогодення і біоетика

БИОЭТИКА И ГИГИЕНА ДЕТСКОГО ТРУДА

В. А. Коробчанский

Харьковский НИИ гигиены труда и профессиональных заболеваний ХНМУ

Свободный труд нужен человеку сам по себе для развития и поддержания человеческого достоинства.

К. Ушинский

В современном понимании этика представляет собой учение о мораль­ных нормах и правилах, определяющих взаимоотношения людей в семье, обществе, быту и трудовой деятельности. При этом биоэтика рассматри­вается как анализ действий человека в биологии и медицине во вполне определенной области — в свете нравственных ценностей [1,2].

Как показал опыт последних десятилетий, формирование и развитие био­этики непосредственно связано с процессом трансформации традицион­ной этики вообще, медицинской и биологической этики в частности. Оно обусловлено, прежде всего, резко усиливающимся вниманием к правам человека, и, в частности, реализацией одной из жизненно необходимых по­требностей человека — удовлетворению своих духовных и материальных потребностей через производственную деятельность. Реализация права на труд представляет собой обязательное условие гармонического развития здоровой в психическом и физическом отношении личности [З-б].

Труд равен здоровью. Данная, испытанная в опыте поколений физио­логов, гигиенистов и. просто обывателей, формула, справедлива в отно­шении двух противоположных эффектов от работы. С одной стороны, производительный труд, протекающий в благоприятных условиях и со­провождающийся адекватным вознаграждением — фактор бесспорно оздоровительного характера. С другой стороны, неорганизованный труд неподготовленных или случайных людей, эксплуатация их труда, работа во вредных и опасных условиях, представляют собой очевидные факто­ры риска, сточки зрения работающих.

Все эти аспекты самым непосредственным образом связаны с распро­страненным в мировой практике биосоциальным явлением — феноме­ном детского труда.

Розділ 2 Біоетика і суспільство

< 125 >

Согласно отчету UNICEF за 2008 год [7], в 2004 году в мире насчитывалось 218 млн детей, которые работали. Из них 126 млн (60 %) были привлечены к тяжелой работе, а 74 млн работали в опасных условиях. Среди работаю­щих преобладали лица в возрасте от 5 до 14 лет. При этом особую озабо­ченность экспертов вызвал тот факт, что 8,4 млн детей полностью зависели от своей работы, т. е. по сути, являлись рабами. Эти дети были привлече­ны к наркобизнесу, проституции и входили в вооруженные группировки. Нельзя обойти вниманием и явление «традиционного» рабства, когда ро­дители или родственники продают своих детей для эксплуатации.

Анализ проблемы детского труда требует определения четкой грани между его допустимыми и недопустимыми формами.

Так, в традиционно негативное понятие «детский труд» не входят выполняе­мые детьми и подрЬстками работы, которые не влияют на их здоровье и раз­витие, а также не препятствуют получению образования, что обычно считается положительным явлением. К такой деятельности относятся помощь ребенка родителям по. дому или в семейном деле, зарабатывание карманных денег по­сле школы или во время школьных каникул. Все это способствует развитию ребенка и благосостоянию семьи, помогает ребенку получить навыки и опыт, которые потребуются в будущем для того, чтобы стать полноценным членом общества. Эти виды деятельности не входят в понятие «детский труд».

Под детским трудом в его негативном общепризнанном аспекте пони­маются такие виды работ и деятельности, которые в психическом, физи­ческом, социальном или моральном отношении сопряжены с опасностью для детей или причинением им вреда. Одним из ведущих критериев не­гативной оценки подобного вида деятельности является отказ ребенка от получения полноценного начального и/или среднего образования из-за того, что он не имеет возможности ходить в школу или вынужден совме­щать обучение в школе с тяжелым и продолжительным трудом.

В своих экстремальных формах детский труд — это закабаление детей, отрыв их от семей, создание угрозы их жизни и здоровью, и/или вынуж­дение вести самостоятельную жизнь на улицах больших городов, причем зачастую с самого раннего возраста.

«Детский труд» — в его негативном общепризнанном понимании, это работа, которая лишает детей детства, человеческого достоинства, возможности развить свой потенциал и наносящая вред их физическо­му и психическому развитию.

Анализ проблемы показал, что чрезвычайно сложно дать точное опреде­ление понятию «детский труд», которое было бы пригодным по отношению

126 >

Сьогодення і біоетика

к любой ситуации и любому государству. Это связано с определенной раз­мытостью грани между «допустимыми» формами труда, выполняемого детьми, и «детским трудом». Встает вопрос: «Существует ли зависимость между отнесением того или иного вида работ к «детскому труду» и воз­растом ребенка, выполняющего эту работу, условиями, в которых она вы­полняется, и целями, преследуемых каждым конкретным государством?» Мировой опыт показывает, что ответ на этот вопрос будет различным не только для каждого государства, но и в отношении конкретных секторов внутри каждого государства.

При этом объединяющим мотивом служит то обстоятельство, что дан­ный вопрос касается будущего любой нации. Очень важно обеспечить детям достойное детство, помочь им получить в будущем достойную ра­боту, то есть такую работу, которая приносит пользу обществу и помогает человеку поддерживать достойное существование. Привлечение детей к работе, которая разрушает их чувство собственного достоинства, па­губно влияет на их здоровье, нравственность и лишает их возможности получить образование, серьезно подрывает экономическую жизнеспо­собность общества и долгосрочные перспективы его развития.

Детский труд необходимо рассматривать не только как причину, но и как следствие нищеты и низкого уровня развития. Дети, вовлеченные в наихуд­шие формы детского труда и не получившие даже базового образования, скорее всего, превратятся в неграмотных, физически и интеллектуально ограниченных взрослых людей. У этой категории лиц практически отсут­ствует возможность выбраться из нищеты, в которой они были рождены, и они не могут способствовать развитию общества в целом. При этом важным негативным следствием сложившейся ситуации является то, что у этой кате­гории лиц, а так же у их детей, крайне мало шансов на дальнейшее развитие. В нынешнем конкурентном мире процветание любого государства прин­ципиально зависит от качества его человеческих ресурсов, поэтому тер­пимость к наихудшим формам детского труда не позволяет осуществлять значительные инвестиций в человеческий капитал, что является задачей любого общества, думающего о своем будущем. Даже если бы от использо­вания детского труда и можно было получить краткосрочные экономиче­ские преимущества, их необходимо оценивать на фоне тех долгосрочных потерь в развитии наций, которые эти преимущества за собой повлекут.

Следующим важным аспектом, который непосредственно связан с ги­гиенической составляющей трудовой деятельности детей, является при­мат здоровья работающего населения над всеми остальными аспектами

Розділ 2 Біоетика і суспільство

< 127 >

трудовой деятельности, включая и ее материальную составляющую. Обе­спечение здоровья работающего населения должно быть одной из важ­нейших функций государства, основой его социальной политики [8].

Мировое сообщество адекватно реагирует на привлечение подрастаю­щего поколения к приведенным (так называемым «наихудшим») видам детского труда. Так, в Глобальном докладе МОТ «О прекращении детского труда» [9], в частности, говорится, что ни одно государство, независимо от уровня его экономического развития, не должно терпимо относиться к наихудшим формам детского труда. Детский труд губительно сказы­вается на прогрессе. Программы борьбы с детским трудом с указанием конкретных сроков их выполнения являются важным элементом эконо­мического и социального развития. Кроме того, в докладе отмечается, что «экономический рост, сокращение бедности и взятые государствами на себя обязательства по искоренению детского труда привели к ощутимым результатам». Девять из десяти стран СНГ ратифицировали обе осново­полагающие Конвенции МОТ по детскому труду — № 138 и № 182 [10], однако регионами, где, по-прежнему, активно используют детский труд, традиционно остаются страны Азии и Африки.

Основанная в 1992 году Международная программа по искоренению детского труда является специализированной программой Международ­ной организации труда (МОТ-ИПЕК). Начав свою деятельность в шести странах, сегодня МОТ-ИПЕК действует уже в 88 странах іуіира. Украина была одной из первых стран, которые ратифицировали Конвенцию МОП № 182 «О запрещении и немедленных действиях относительно ликвидации наи­худших форм детского труда» (ратифицированная в октябре 2000 г.) [10].

Через свою Международную программу по упразднению детского труда (ИПЕК) МОТ выполняет ряд конкретных региональных и госу­дарственных программ технического сотрудничества. Благодаря про­веденным мероприятиям, более 5 тыс. детей, находившихся в крити­ческой ситуации, и их родителей, получили поддержку МОТ. Обычно используется двухсторонний подход, когда работа с соответствующи­ми правительственными структурами, социальными партнерами, не­правительственными организациями сочетается с прямой поддерж­кой работающих или ранее работавших детей улиц и их семей.

Все программы осуществляются в тесном сотрудничестве с органами власти, в частности, с министерствами труда. Кроме того, в программах МОТ по искоренению наихудших форм детского труда необходимо уча­стие организаций работодателей, которые могут обеспечить условия

< 128 >

Сьогодення і біоетика

для успешного бизнеса без рабочих мест для детей. Профсоюзы играют ключевую роль в защите прав и интересов трудящихся, проводя широ­кие информационно-разъяснительные кампании среди работников. Во многих случаях к участию привлекаются профсоюзы учителей, посколь­ку преподаватели лучше многих других знают о проблеме детского труда и путях ее преодоления. Наконец, важную роль в искоренении и профи­лактике детского труда выполняет гражданское общество с его тесными связями в местных сообществах. Мы стремимся к созданию устойчивых структур на основе местных сообществ, к развитию лидерских качеств и солидарности среди молодежи.

При этом главной идеей подобного рода программ является то, что ни одно государство, независимо от уровня его экономического развития, не должно терпимо относиться к наихудшим формам детского труда. Детский труд губительно сказывается на прогрессе. Программы борьбы с детским трудом с указанием конкретных сроков их выполнения являются важным элементом экономического и социального развития. Недавнее сокраще­ние числа работающих детей в ряде стран с переходной экономикой по­казывает, что достижение успеха в этом направлении возможно.

С марта 2001 года Программа МОП-ИПЕК в Украине реализуется тремя основными стратегическими направлениями.

Первое направление включает плановую работу с законодателями и разработчиками государственной политики. Целью данной работы является приведение отечественного законодательства и политики в соответствие с международными обязательствами Украины и особыми потребностями детей, которые пострадали от внутренней и трансграничной торговли людьми с целью их сексуальной и трудовой эксплуатации.

Второе направление ориентировано на регионы с большой степенью ри­ска в отношении эксплуатации детского труда. В них предполагается прове­дение пилотных проектов в следующих направлениях: 1) предоставление непосредственной помощи детям группы риска; 2) поддержка занятости среди молодежи (в частности, благодаря программам профессиональной подготовки и профориентации); 3) социально-психологическая реабили­тация детей, пострадавших от торговли людьми; 4) создание, апробация и поддержка становления Системы мониторинга детского труда (СМДТ).

Третье направление, реализуемое в Украине, это — создание и пере­стройка базы данных, знаний и опыта на национальном и субрегиональ­ном уровнях. Оно подразумевает: составление пособий, рекомендаций и других методических материалов, приспособленных к местным условиям;

Розділ 2 Біоетика і суспільство

< 129 >

документирование, анализ и распространение лучшего опыта противо­действия наихудшим формам детского труда.

Кроме того, при содействии данной программы проведено ряд уни­кальных исследований. Среди которых: исследования Государственного комитета статистики Украины «Труд детей в Украине» (1999 г.), Центра со­циальных экспертиз и прогнозов Института социологии Национальной академии наук Украины «Наихудшие формы детского труда в Украине» (2002 г.), «Предотвращение торговли детьми с целью их использования для принудительного труда и сексуальной эксплуатации вУкраине» (2003 г.), «Оцен­ка использования детского труда в шести секторах неформальной и неза­конной деятельности» (2006 г.), Национального научно-исследовательского института промышленной безопасности и охраны труда Украины «Вред и риски детского труда в сельском хозяйстве» (2008 г.).

Целенаправленное внедрение апробированной в мировом опыте про­граммы МОТ-ИПЕК вУкраине уже на сегодня дало свои результаты. Проблема противодействия использованию детского труда отражена в национальном законодательстве, и, прежде всего, в Законе Украины «Об охране детства», а также, в соответствующих статьях Криминального кодекса Украины. Они вошли в ряд Национальных программ, в частности, в Общегосударственную программу «Национальный план относительно реализации Конвенции ООН

о правах ребенка» на период до 2016 года. В результате деятельности про­граммы МОТ-ИПЕК в Украине, 5750 детей были изъяты из.социально агрес­сивной среды, связанной с использованием детского труда.

Из вышесказанного следует, что явление детского труда (в его при­знанном негативном толковании), должно быть заменено системой медико-педагогических и профилактических мер. В традиции отече­ственной школы, эти меры включают трудовое воспитание, обучение и профессиональное образование подрастающего поколениями], рацио­нальную организацию жизнедеятельности подрастающего поколения [12, 13], создание благоприятных психологических условий в семье и учебном коллективе [14].

С междисциплинарной точки зрения, объединяющей гигиеническую и биоэтическую традиции, на основе общей методологии охраны духовного, физического и социального здоровья личности, труд детей должен отве­чать основополагающим принципам социальной и медико-биологической безопасности. Эти принципы, должны базироваться на международном опыте, положениях биоэтики, возрастной физиологии и психологии, тео­рии и практике гигиенической науки.

< 130 >

Сьогодення і біоетика

1. При привлечении детей и подростков к труду должен неукоснитель­но соблюдаться биотический принцип уважения автономии личности, за­крепленный Оттавской Декларацией по правам ребенка на охрану здо­ровья [15]. Данный принцип предполагает недопустимость любых видов дискриминации ребенка, утверждает примат наилучшего обеспечения его интересов, соблюдения права на выживание и здоровое развитие, а так же свободное выражение своих собственных взглядов.

2. Дети должны быть защищены от любых проявлений насилия со сто­роны своих работодателей и членов своих семей, включая подневольный и принудительный труд, «традиционное» рабство.

3. Трудовая деятельность лиц, не достигших 18-летнего возраста, по своему характеру и построению должна соответствовать возрастно­половым особенностям и состоянию здоровья ребенка, протекать в абсо­лютно безопасных для него условиях.

4. При определении содержания трудовой деятельности детей необхо­димо придерживаться требования постепенного увеличения физических и других нагрузок для обеспечения тренирующего действия на растущий организм.

5. Кроме того, многолетний опыт отечественной гигиенической шко­лы доказал высокую эффективность таких специальных форм организа­ционно-методической работы, как профессиональная консультация, профессиональная ориентация и профессиональный отбор юношей и де­вушек на различные профессии. Внедрение данных форм работы с моло­дежью способствует не только повышению эффективности предстоящей профессионально-производственной деятельности, но и сохранению здо­ровья человека, что относится к одному из приоритетов биоэтики.

Литература

1. Молодежь и труд. Международное бюро труда. Международная конферен­ция труда. Сессия 44-я. Доклад 1, ч. 1Женева, 1960.— С. 43.

2. Леонтьев А. В. Развитие содержания и организации созидательного труда школьников в образовательной области «Технология»: дисс. докт. пед. наук: спец. 13.00.02 / А. В. Леонтьев.— Москва, 2002.— 367 с.

3. Швейцер А. Культура и этика / А. Швейцер // Благоговение перед жизнью; пер. с нем: под общ. ред. А. А.Гусейнова и М. Г.Селезнева.— М.: Прогресс, 1992,—576 с.

Розділ 2 Біоетика і суспільство

< 131 >

4. Замостьян В. П. Біоетика та її складові / В. П. Замостьян, Ю. К. Дупленко // Наука та наукознавство.— 2007,— № 1.— С. 40 — 45.

5. Кордюм В. А. Биоэтика — ее прошлое, настоящее и будущее / В. А. Кордюм // Перший національний конгрес з біоетики (17-20 вересня 2001 p., Київ): тези доповідей,— К., 2001.— С. 7.

6. Москаленко В. Ф. Біоетика: філософсько-методологічні та соціально-медичні проблеми / В. Ф. Москаленко, М. В. Попов,— Вінниця: НОВА КНИГА, 2005.— 218с.

7. ЮНИСЕФ, Исследовательский Центр Инноченти, база данных TransMONEE 2008 [Электронный ресурс].— Режим доступа:,http: //www.unicef-irc.org

8. Кундиев Ю. И., Нагорная А. М. Профессиональное здоровье в Украине. Эпи­демиологический анализ.—К.: Авиценна, 2007.—396 с.

9. Прекращение детского труда: цель близка. Глобальный доклад МОТ [Электронный ресурс].— Женева, 2006,— Режим доступа: http:// www.ilo. org/declaration

10І МОТ Субрегиональное бюро для стран Восточной Европы и Центральной Азии. [Электронный ресурс].— Режим доступа: http: //ilo.ru/

11. Сухарев А. Г. Здоровье и физическое воспитание детей и подростков /

1. Г. Сухарев.— М.: Медицина, 1991.— 240 с.

11. Здоровье, развитие, личность: под ред. Г. Н. Сердюковской, Д. Н. Крылова, У. Кляйнперер.—М.: Медицина, 1990,—336 с.

12. Сергёта І. В. Організація вільного часу та здоров’я школярів /1. В. Сергета ,

2. Г. Бардов.—Вінниця: РВВ ВАТ, 1997.—292 с.

11. Сучасна українська сім’я^-, медико-соціальні аспекти / В. М. Лісовий, І. М. Шур- ма, В. О. Коробчанський [та ін.].— Харків: «Майдан», 2009.— 268 с.

12. Оттавская Декларация о праве ребенка на здоровье. Материалы 50-й Всемир­ной медицинской ассамблеи (Оттава, Канада, октябрь 1998 г.). Изменения. Ге­неральная Ассамблея ВМА (Нью-Дели, Индия, октябрь 2009) [Электронный ре­сурс].— Режим доступа: http://www.wma.net/en/30publications/10... index.html.

< 132 >

Сьогодення і біоетика

БІОЕТИКА, СОЦІОЕТИКА ТА РЕАЛІЇ ГОМОСОЦЮБЮЕТИКИ В УКРАЇНІ

Л. А. Пиріг

Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика,, м. Київ

Домінування антропоцентризму в розвитку людства, у суспільній свідомості, на жаль, призвело до відчуження людини від природи, до втрати самоусвідомлення її як біологічного єства. Науковий прогрес, за­безпечивши умови для оптимізації життя й діяльності людини, у своє­му невпинному, неконтрольованому розвитку призвів до втрати пріо­ритету цінності життя як природного феномену, а також до зменшення потенціалу духовності людини. Людина як соціальна істота, як член сус­пільства з переважанням прагматично-матеріалістичних пріоритетів нехтує своєю причетністю до природи, втрачає відчуття взаємозалеж­ності свого фізичного та морально-духовного стану.

Така ситуація, що спричиняє небезпеку переродження цивілізації в ши­рокому позитивному розумінні цього поняття в антицивілізацію, і зумови­ла крайню необхідність зародження наприкінці XX ст. біоетики, спочатку— як поняття, а далі — як науки й, нарешті, — як світогляду, який має засво­їти людина з метою самозбереження, у тому числі і як біологічної істоти. Поширення обріїв науки призвело до того, що людина замислилася не тільки над своєю залежністю від земного довкілля (екобіоетики), але й по­чала думати про долю Землі як частини Всесвіту (глобальна біоетика), над станом не тільки біосфери, але й ноосфери.

За всіх обставин насамперед людині як суб'єктові, як творцеві, як реалі- заторові засад біоетики мають бути максимально забезпечені умови збере­ження її здоров'я й життя. В організованому суспільстві такі умови можна створити лише з урахуванням напрямів і пріоритетів державної політики, стану суспільної моралі, тобто за відповідального рівня соціоетики.

Гарантією збереження здоров'я й життя громадян України мають бути ст. 49 Конституції України, а також «Основи законодавства України про охорону здоров'я», затверджені Верховною Радою 19.11.1992 року, в яких

Розділ 2 Біоетика і суспільство

< 133 >

проголошується: «Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутнім поколіннями за рівень здоров'я і збереження гено­фонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної до­помоги і запровадження здорового способу життя».

Відомі фактори, які мають відношення до здоров'я, але наголошуємо на ролі держави й суспільства в його захисті й збереженні. Можна не до кінця погоджуватися з думкою, що «Насамперед здоров'я — це соціаль­не благо» (І. С. Мисловська, М. І. Завада), але не заперечна їхня думка, що «держава повинна нести відповідальність і брати активну участь у процесі забезпечення охорони здоров'я». Адже здоров'я, життя, це й «біологічне благо», захист якого передумовлений інстинктом самозбереження біоло­гічної істоти.

Поняття здоров'я вичерпно визначено ВООЗ. «Опоетизовані» визначен­ня цього поняття, які не розходяться з визначенням ВООЗ, відомі в літера­турі й наближають його до ідеології біоетики: «Здоров'я — це якість жит­тєдіяльності людини, що характеризується вдосконаленою адаптацією до впливу на організм природного довкілля. Здоров'я — це здатність людини продовжувати свій рід, подолати на своєму життєвому поступі фізичні, пси­хічні перепони» (М. О. Борищак і співавт.); «Здоров'я розуміють як динамічну рівновагу всередині самої особи між тілом, душею і духом, і зовні — між особою і середовищем, в якому вона живе» (о. І. Бойко).

На сьогодні «рівновага між особою й середовищем у якому вона живе» в широкому (соціальному!) розумінні зазнала в Україні глибокого зламу, що є головною причиною невпинного погіршення демографічних показників (народжуваність, смертність, зменшення кількості населення, захворюва­ність і інші). На відміну від радянських десятиліть сьогодні широко висвіт­люються в ЗМІ показники матеріального забезпечення населення, рівень якого в Україні не задовольняє створити умови здорового способу життя, збалансованого харчування, відпочинку. Цим визначається соціоетика, якість якої зумовлює й вимушену постійнута тимчасову заробітчанську емі­грацію понад 10-12 млн громадян України. Дискомфортні обставини жит­тя, праці, принижують у людини відчуття цінності їїіснування, як соціальної істоти, що призводить і до знеоціннення здоров'я. Соціологічні опитуван­ня підтверджують розуміння громадянами шкідливості тютюнопаління, зловживання алкоголем, але... Але в Україні на особу випадає на рік 15,6 л

134 >

Сьогодення і біоетика

алкоголю (середній показник у світі 6,1 л/рік), тютюнопалінням в Украї­ні охоплено 50 % чоловічого і 11,2 % жіночого населення, починають щоденно курити чоловіки в середньому у віці 16,8 року, жінки — у віці

2. року (2010 p.). І це — незважаючи на прийняту у вересні 2009 році Державну цільову соціальну програму зменшення шкідливого впливу тю­тюну на здоров'я населення, чинність якої Завершується в 2012 році.

Названо лише дві причини, що мають значення для поширення неін- фекційних хвороб, до Глобальної стратегії запобіганням яким (ВООЗ,

1999. р.) Україна не змогла «концентрувати інтегральні зусилля» (А. М. Сер­дюк і співав.). Незважаючи на близько 30 державних, цільових, галузе­вих програм запобігання в Україні неінфекційним хворобам та понад 160 нормативно-правових актів різних галузей законодавства, забуваєть­ся, що власне «з боку держави мотивація до здорового способу життя має займати центральне місце у формуванні і збереженні здоров'я кожної лю­дини» (А. М. Сердюк і співавт.).

Вихованню здорового способу життя суперечить реклама тютюнових виробів та алкогольних продуктів, запущеність пропаганди рухливого способу життя, унеможливлення займатися дітям, молоді спортивни­ми іграми, відсутність медичної науково-популярної літератури. Зате процвітає реклама цілителів, знахарів, екстрасенсів, звернення до яких пацієнтів, зневірених медичною допомогою, нерідко призводить до за­пущеності патологічних станів. Обминають надання медичної допомоги приблизно 49 % хворих (І. Поліщук).

На кінець 2010 року в Україні налічувалося 45 795 911 осіб (від 1993 р. — зменшення на 6,1 млн). Живуть українці в середньому на 10 років коротше ніж у ЄС, утричі вища дитяча смертність, смертність від туберкульозу —

3. /100 тис. населення (у країнах ЄС —1,1). Набуває прискорення і збіль­шення ВІЛ-інфікованість та захворюваність на СНІД. Головною причиною смертності в Україні, як і у світі, є патологія серцево-судинної системи, але порівняно з країнами ЄС смертність від серцево-судинних захворювань в Україні втричі більша. Прикро, що в Україні висока частота насильницької смерті — убивства, самогубства (збільшується серед підлітків ), отруєн­ня. Красномовно прозвучали назви статей у парламентській газеті ( Гол. України, 22.02.2011): «Ми лідируємо в Європі за кількістю смертей в ДТП»; «Під колесами потягів гине дедалі більше людей».

Яка ж роль системи охорони здоров'я, медичної допомоги в поліп­шенні здоров'я населення України, демографічної ситуації? Якщо не ви­рішальна, то дуже велика. Це особливо б проявилося в разі поліпшення

Розділ 2 Біоетика і суспільство

< 135 >

соціально-економічних умов, які, до речі, є визначальними й для рівня охорони здоров'я, у разі оздоровлення суспільно-моральної атмосфери (народ — влада — народ), зменшення матеріально-фінансової дистанції між різними верствами населення, правовий захист тощо).

Наші громадяни, у т. ч. і в статусі пацієнтів, не знають, якими зако­нодавчо утвердженими правами вони можуть користуватися. Лише 6-16 % опитаних стаціонарних хворих можуть підтвердити знання цих прав (В. М. Князевич, Г. О. Слабкий). Лише 1,7-3,4% опитаних ліка­рів були освідомлені в Деклараціях прав людина, але більше знали про різні права пацієнта (10,1-47,3 %). Не особливо прагнуть наші громадя­ни бути усвідомленими у своїх правах, особливо в сфері медичної до­помоги, тому що реалізація цих прав, нерідко й дуже рідко сумнівна.

Чи не показниками соціобіоетики можна вважати далеко не вичерпні по­казники, що характеризують матеріально-фінансове забезпечення медич­ної допомоги в Україні? Зношеність медичної діагностичної та лікувальної техніки — 69-70 %, відсутність медикаментозного забезпечення державних і комунальних лікувальних закладів, у т. ч. приблизно 20 % фальсифікова­ними медикаментами, фінансування системи охорони здоров'я в межах 2,8-3,3 % ВВП (за мінімально необхідного рівня — 6 %), переважання фі­нансування стаціонарної допомоги (80 %) порівняно з первинною медико- санітарною ланкою (20 %), що суперечить прийнятим у світі пропорціям. Найгірше, що так зване реформування «тернистим шляхом», (Л. Пиріг, 2005 р.) охорони здоров'я, впродовж 20 років проводили 14 міністрів охо­рони здоров'я обіцянками й на словах. Скорочується обсяг стаціонарної допомоги без належного забезпечення первинної ланки.

В Україні на 2011 рік, як заявив «14-й міністр», не вистає 46,2 тис. лікарів, 19,6 тис. молодших спеціалістів. Серед працюючих лікарів 28,5 % пенсій­ного віку.Заробітна платня медичного персоналу всупереч законодавству в 1,8 разу нижча, ніж у промисловості, і в 5-10 разів нижча, ніж у країнах Центральної та Східної Європи. Буквально останнім часом прозвучало, що отримали деяке підвищення зарплатні фтизіатри, яких, за штатним роз­кладом, не вистачає 30 %.

Реалізатором етичного ставлення до пацієнта, реалізатором гомобіо- етики остаточно є все-таки лікар.

До 60-х років минулого століття, до 1969 року, коли В. Поттер запрова­див поняття «біоетика» (як міст у майбутнє), проблеми ставлення лікаря до пацієнта, взаємостосунків між ними, якості медичної допомоги широ­ко обговорювалися й викладалися в статтях, монографіях під поняттям

136 >

Сьогодення і біоетика

«медична деонтологія». Головним уважалися особистісні властивості лікаря: гуманне ставлення до людини, повага до її особистості, співчут­тя, доброзичливість, благодійність, милосердя, терплячість, порядність, справедливість, що й перелічено у вступі до «Етичного кодексу лікаря України», прийнятого на з'їзді Всеукраїнського лікарського товариства (ВУЛТ) 2009 року. Усі ці якості, безперечно, мають велике значення, вони вважалися головними в діяльності лікаря від часів Гіппократа, підтвер­джені були Теофрастом Парацельсом (XVI ст.): «Сила лікаря в його серці. Робота його повинна спрямовуватися Богом і опромінюватися природ­ним світлом та досвідом. Величезна основа лікарювання любов». Та вже в одній зі статей 1977 року (Мед. Газета, 16.03.1977) сказано було, що зміст деонтології поруч із тлумаченням категорій добра й зла, відношення лікаря до життя й здоров'я, до хвороби й смерті «непостійний і визна­чається суспільною свідомістю, світоглядом суспільства, конкретною суспільно-економічною формацією» (Є. Вагнер).

і ось на сьогодні «суспільній свідомості, світоглядові суспільства», які реалізуються через державно-владну політику в Україні, ми знаємо ціну. Здавалось би, що завдяки «Основам законодавства про охорону здоров'я» (1992 p.), 49-й статті Конституції України (1996 p.), безлічі указів Президен­тів, наказів МОЗ, постанов КМ, рішень Верховної Ради, національних і дер­жавних програм (Пиріг Л. А., 2005 р.) можна досягнути належного рівня системи охорони здоров'я, медичної допомоги, у т. ч. за допомогою реалі­зації вище перелічених властивостей лікарів.

Можуть бути дієвими ці особливості лікаря залежно від природних рис його характеру, від виховання, від рівня професійної, загально-моральної освіти. Щодо характерологічних особливостей, то в ідеалі належало б про­водити психологічний відбір при поступленні молодих осіб до навчальних медичних закладів. Це нереально.

Сформованою, реалізованою належна поведінка лікаря, крім при­роджених рис його характеру, може бути за обставин належного матеріально-технічного„медикаментозного забезпечення медичних за­кладів, за умови належної організації праці, матеріального забезпечен­ня його побуту, відпочинку. Наскільки це реально, демонструють деякі вище згадані показники.

Проаналізуємо текст прийнятого «Етичного кодексу лікаря України» на предмет можливостей його реалізації, вірності йому з боку практично­го лікаря. У «Кодексі» вказано, що лікар не повинен розповсюджувати в змові з фармацевтами, представниками фірм лікарські засоби «із метою

Розділ 2 Біоетика і суспільство

< 137 >

отримання незаконного прибутку». Колеги знають не один такий при­клад. Лікар «повинен бути гідним прикладом для своїх колег та інших членів суспільства», «пропагувати здоровий спосіб життя й бути прикла­дом у його дотриманні». Чи морально, матеріально лікар сьогодні гото­вий відповідати таким вимогам?

«Кодекс» закликає лікаря до активної діяльності в професійних громад­ських асоціаціях. З одного боку, нинішній лікар уникає особливої грома­дянської активності, бо вона може загрожувати втратою роботи, посади, із другого боку (на досвіді ВУЛТ), ніхто з адміністративно-владних осіб, структур не бере до уваги звернення, пропозиції таких асоціацій.

Визріла нездорова конкуренція між лікарями, що призводить до пере­манювання пацієнтів із корисливою метою. Таким чином, чи завжди сьо­годні лікар не буде «перешкоджати реалізації права пацієнта на отримання консультації іншого лікаря», не буде перед пацієнтом «ставити під сумнів, чи дискредитувати професійну кваліфікацію іншого лікаря»?

«Лікар повинен мати належний зовнішній вигляд» (якщо має можливість здорового харчування, відпочинку, належного одягу), «зобов'язаний постій­но підвищувати свою кваліфікацію». Зарплатню лікар отримує незалежно від обсягу й якості виконаної роботи, хоч і «повинен захищати право на справед­ливу оцінку і оплату своєї праці з боку держави», «вимагати законного захис­ту власних моральних позицій і принципів, особистої гідності, матеріального забезпечення, створення належних умов для здійснення фахової діяльності». Лише за умов реалізації таких можливостей лікар, справді, буде зацікавлений у професійному вдосконаленні, у його повсякденній тяжкій, відповідальній роботі не будуть переважати «мотиви матеріальної та особистої винагороди, кар'єри, задоволення власних амбіцій», він не буде вимагати «від пацієнта або його родичів будь-яких винагород, не передбачених законодавчими й нор­мативними актами», що є «злочинними і аморальними».

Усе вище викладенетреба розцінювати неякзаперечення дієвості «Етич­ного кодексу лікаря України», а як заклик до створення можливостей його реалізації. Його зміст, засади повинні бути включені до навчальних програм вищих навчальних закладів, повинні пропагуватися в лікарських серед­овищах зі створенням у медичних установах комітетів (комісій) з біоетики. Слід сподіватися, розраховувати на гуманно-професійну самоусвідомле- ність студента-медика, лікаря, на його ентузіазм. Та головне все-таки — це політична воля владних осіб і структур, пора збагнути державотворчу місію системи охорони здоров'я, що забезпечує людність держави, тво­рення й збереження трудового, наукового, інтелектуального потенціалу.

< 138 >

Сьогодення і біоетика

Усе разом сприятиме гуманізації нашої медицини, медичної допомоги, життєспроможності «Етичного кодексу лікаря України».

Отже, торжество засад біоетики, у даному разі гомобіоетики, можливе тільки в разі інтеграції із соціоетикою, із залученням (В. В. Костицький) за­галу міністерств, державних та громадянських інстанцій та організацій, відновлення віри громадян у цінність здоров'я й життя.

Література

1. о. І. Бойко. Поняття здоров’я в сучасному світі / о. І. Бойко.: мат. Міжнар. наук.-практ. конф. «Біоетика в системі охор. здоров’я і мед. освіти».— Львів, 2009,-С. 71-74.

2. Борищак М. О. Роль фізичної культури у зміцненні власного здоров’я і волі у контексті біоетики / М. О. Борищак, І. І. Гузенко, Б. Д. Кордис : мат. Міжнар. наук.-практ. конф. «Біоетика в системі охор. здоров’я і мед. освіти».— Львів, 2009.-С. 74-75.

3. Бронова В. Законодавство України про права медичного працівника / В. Бро- нова, І. Сенюта // Ваше здоров’я.— 2010.— № 46.

4. Калита В. Хто очистить телерадіоефір від рекламного бруду? / В. Калита // Ваше здоров’я.— 2011.— № 4.

5. Кисельов М. Біологічна етика як феномен сучасності / М. Кисельов // IV Нац. конгр. з біоетики.— К.: 2010.— С. 44.

6. Князевич В. М. До питання дотримання в стаціонарних відділеннях міських лікарень прав пацієнтів / В. М. Князевич, Г. О. Слабкий : мат. Міжнар. наук.- практ. Конф. «Біоетика в системі охор. здоров’я і мед. освіти».—Львів, 2009.—

С. 240-242.

7. Кондратюк Н. Ю. Біоетика та медичний прогрес: «за» і «проти»: мат. Міжнар. наук.-практ. конф. «Біоетика в системі охор. здорой’я і мед. освіти»,— Львів, 2009.- С 263-265.

8. Костицький В. В. Глобалізація і етика: нові завдання влади / В. В. Костицький // IV Нац. конгр. з біоетики,— К.: 2010.— С. 30-32.

9. Крук М. Б. Медична етика і біоетика в охороні здоров’я / М. Б. Крук, А. В. Ци- мар, В. М. Пушкарьова: мат. Міжнар. наук.-практ. конф. «Біоетика в системі охор. здоров’я і мед. освіти».— Львів, 2009.— С. 283-285.

10. Мисловська І. С. Соціально-економічні аспекти регулювання системи охоро­ни здоров’я на засадах біоетики /1. С. Мисловська, М. і. Завада: мат. Міжнар. наук.-практ. конф. «Біоетика в системі охор. здоров’я і мед. освіти».— Львів, 2009,— С. 340-342.

Розділ 2 Біоетика і суспільство

< 139 >

11. Музыченко П. Ф. Биоэтические проблемы современной медицины / П. Ф. Музы- ченко, В. Г. Коляденко // IV Нац. конгр. з біоетики.— К.— С. 109.

12. Новосад С. В. Основні проблеми біоетики на сучасному етапі надання медичної допомоги в Україні / С. В. Новосад: мат. Міжнар. наук.-практ. конф. «Біоетика в системі охор. здоров’я і мед. освіти»,— Львів, 2009.—

С.374-376.

13. Основні причини високого рівня смертності в Україні // Нов. медицины и фармации.— 2010.— № 22.— 2011.— № 11 -2.

14. Пиріг Л. А. Тернистий шлях реформування охорони здоров’я в Україні / Л. А. Пиріг // Ваше здоров’я,— 2005.— № 44, 45,46,48.

15. Пиріг Л. А. Здоровий спосіб життя — сучасні можливості його реалізації / Л. А. Пиріг//Ваше здоров’я.—2006.—№ 33.

16. Пиріг Л. А. Соціоетика та біоетика — сучасні реалії в Україні / Л. А. Пиріг,— Київ, 2006,— № 9.— С. 2-6.

17. Пиріг Л. А. Засади біоетики і системи охорони здоров’я в Україні / Л. А. Пиріг: мат. Міжнар. наук.-практ. конф. «Біоетика в системі охор. здоров’я і мед. осві­ти»,—Львів, 2009.—С. 411-413.

18. Пиріг Л. А. Етичний кодекс лікаря України та умови його реалізації/Л. А. Пиріг // IV Нац. конгр. з біоетики,—К., 2010.—С. 35.

19. Пиріг Л. А. Чи є і чи стане лікар України Лікарем? / Л. А. Пиріг // Ваше здоров’я.—2010.—№ 47.

20. Поліщук І. Демографи б'ють тривогу /1. Поліщук // Урядов. Кур’єр.— 2010.— №225.

21. Середюк А. М. Профілактика неінфекційних захворювань, що пов’язані зі способом життя, особливостями харчування та фізичною активністю, — ва­гомий напрям національної стратегії охорони здоров’я населення України /

А. М. Середюк, Н. С. Полька, М. П. Гуліч // Журн. АМН України,— 2010.— Т. 16.— №2,— С. 299-306.

22. Чайківська В. В. Демографічні прогнози для України / В. В. Чайківська // Нов. медицины и фармации.—2010.—№ 13-14.—С. 16-18.

<140 >

Сьогодення і біоетика

ДЕМОГРАФІЧНА СИТУАЦІЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ ТА АБОРТИ ЯК ФАКТОР ЇЇ ПОГІРШЕННЯ

Л. І. Слюсар, Т. М. Гаращенко

Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України, м. Київ

Демографічна ситуація в сучасній Україні залишається складною, попри певні позитивні зрушення, що відбуваються в останні роки. Демографіч­ний розвиток країни характеризується погіршенням якісних і кількісних характеристик населення, глибинною деформацією механізму його від­творення. Депопуляція (тобто процес зменшення чисельності населен­ня внаслідок перевищення рівня смертності над рівнем народжуванос­ті) супроводжується погіршенням якості населення, у першу чергу, його здоров'я та життєздатності.

Чисельність населення України скорочується починаючи з 1993 року, якщо на 1.01.1993 р. у країні мешкало 52,2 млн осіб, то на 1.01.2010 р.— 45,8 млн (рис.1). Хоча в останні роки темпи цього скорочення вповільни­лися, за 2008 рік чисельність населення країни зменшилася на 243,9 тис. осіб, за 2009 рік — на 194,2 тис.

Несприятлива динаміка чисельності населення країни зумовлена, у пер­шу чергу, депопуляцією, хоча в 1994 — 2004 роках відбувалося зменшення чисельності населення, і за рахунок від'ємного сальдо — зовнішньої міграції. «Пік» депопуляції спостерігався в 2000 році, однак і в 2009 році у країні по­мерло на 194 тис. осіб більше ніж народилося. Порівняння загальних коефі­цієнтів народжуваності й смертності за останні двадцять років свідчить, що з 1991 року рівень смертності в країні перевищує рівень народжуваності, і сприятлива динаміка показників народжуваності в останні роки дещо покра­щила ситуацію, але не змінила її принципово (рис. 2).

Починаючи з 2002 року, в Україні спостерігається тенденція до зрос­тання рівня народжуваності як в абсолютному вимірі (зростає кількість народжених), так і у відносному (загального та спеціального коефіцієн­тів народжуваності). У 2009 році в Україні народилося 512,5 тис. дітей,

Розділ 2 Біоетика і суспільство

< 141 >

Рис. 1. Чисельність населення України у 1991-2010 pp., млн осіб (на початок року)

Джерело: дані Держкомстату України.

що на 127,4 тис. більше ніж у 2000 році, але все ж на 144,7 тис. менше ніж у 1990 році (рис. 3).

За розрахунками фахівців Інституту демографії та соціальних дослі­джень імені М. В. Птухи НАН України, у 2009 році сумарний коефі­цієнт народжуваності (тобто кількість дітей, народжених у середньому однією жінкою протягом усього життя при зафіксованому в певному році повіковому рівні народжуваності) в Україні дорівнював 1,46, однак, якщо в сільській місцевості він становив 1,78, тобто наближався до рівня

Рис. 2. Коефіцієнти природного руху населення України в 1989-2009 pp. (на 1 000 осіб)

Джерело: дані Держкомстату України.

< 142 >

Сьогодення і біоетика

Рис. 3. Чисельність новонароджених в Україні в 1990 р. і 2000-2009 pp.

Джерело: дані Держкомстату України.

простого відтворення населення, то в міських поселеннях — лише 1,33. Якщо в розвинених країнах низький рівень народжуваності значною мі­рою компенсується низькою смертністю, високими показниками серед- ньоїтривалості життя, то в Україні рівень смертності населення є занадто високим для європейськоїкраїни.Так,у 2009 році середня очікувана три­валість життя при народженні українських жінок становила 74,84 року, чоловіків — 64,37, що значно нижче не тільки від рівня країн-лідерів за цими показниками (Канади, Швеції, Японії), але й від країн Східної Євро­пи, Балтії, і навіть у наших сусідів Білорусії та Молдавії ситуація дещо кра­ща. Досі не вирішена проблема надлишкової смертності чоловіків Украї­ни у віці 25-64 роки з максимумом у віці 35-45 років [4].

Отже, демографічна ситуація в Україні залишається несприятливою. У цих умовах «недозволеною розкішшю» для України є втрата значної кіль­кості потенціальних життів внаслідок абортів, і значне поширення штуч­ного переривання вагітності (абортів) слід оцінювати негативно не тільки з морально-етичної точки зору, але і як фактора погіршення демографіч­ної ситуації в країні.

Аборти також є фактором погіршення якості населення. Здоров'я населення є найважливішою базовою складовою його якості, а одна з основних його характеристик — стан загального й репродуктивного здоров'я жінок-матерів [1]. Репродуктивне здоров'я, знаходячись у вито­ків формування демографічного потенціалу, є необхідною передумовою оновлення населення шляхом приходу у світ нових здорових поколінь

Розділ 2 Біоетика і суспільство

< 143 >

людської спільноти. Сучасний стан репродуктивного здоров'я населен- ня України демографи та медики характеризують як незадовільний [3]. На нього негативно впливають: несприятлива соціально-економічна си- туація в країні, екологічні негаразди, поширення соціально-небезпечних хвороб, низький рівень санітарної культури населення, поширення со- ціально шкідливих звичок — тютюнопаління, уживання алкоголю тощо. Однак саме аборт фахівці визнають основним чинником розладу репро- дуктивного здоров'я [2].

За результатами досліджень Всесвітньої організації охорони здоро- в'я, щорічно у світі понад ЗО млн жінок офіційно роблять аборт, ще міні- мум 20 млн роблять його підпільно. У багатьох країнах аборт являється найбільш розповсюдженим методом регулювання дітонародження, що суттєво впливає на рівень народжуваності. Не виключенням є й Україна, де значна частина жінок використовує аборт як метод планування сім'ї. Серед країн Європи Україна займає одне з перших місць за кількістю абортів на 100 народжених живими (рис. 4).

Як видно з рисунку 4, кількість абортів у розрахунку на 100 живона- роджених в Україні перевищує аналогічний показник у більшості країн Європи, виключенням є Росія. І хоча завдяки цілеспрямованій політиці держави по здійсненню широкого комплексу програм щодо поліпшення й збереження репродуктивного здоров'я кількість абортів у країні посту- пово зменшується, усе ж їхнє число залишається дуже значним (рис 5.).

250 200 ISO 100.

50 р -

Рис 4. Кількість абортів на 100 народжених живими в окремих країнах Європейського регіону в 1990 р. і 2008 р.

Джерело: European health for all database (HFA-DB).

< 144 >

Сьогодення і біоетика

Рис. 5. Кількість абортів на і ООО жінок репродуктивного віку в Україні в 1998-2008 pp.

Джерело: за даними Центру медичної статистики МОЗ України.

Як відомо, наслідки абортів призводять до захворюваності, безпліддя, а подекуди й до материнської смертності. Навіть аборт, здійснений у най­сучасніших медичних закладах, є небезпечним для здоров'я жінки. Абор­ти, будь то штучні, чи за медичними показаннями, завдають непоправну шкоду здоров'ю жінки. Практично в кожної третьої жінки після аборту ви­никають ті або інші ускладнення. Крім фізичних наслідків, втрата від аборту заподіює значну психологічну травму жінці. По-перше, за певних обставин (особливості психологічної структури індивіда, впливу суб'єктивної оцінки ситуації) аборти можуть стати одним з основних факторів розвитку невро­зів, психологічних комплексів. По-друге, втрата плоду внаслідок штучного переривання вагітності в більшості випадків призводить до довгостроко­вого лікування, у результаті чого народження дитини відкладається. По- третє, досить часто саме аборти стають причиною безпліддя та невиношу- вання. Так, за даними МОЗ України, 40 % пацієнток відділень із лікування безпліддя становлять жінки, які перервали першу вагітність.

Слід зазначити, що народження дитини є важливою передумовою щасливого шлюбу, злагоди в сім'ї. За даними вибіркового соціально- демографічного дослідження «Сім'я і сімейні відносини»; проведеного Ін­ститутом демографії та соціальних досліджень НАН України у квітні 2009 року, 70 % населення репродуктивного віку (майже 74 % жінок і 66 % чо­ловіків) вважають наявність дітей дуже важливою передумовою успішного шлюбу [5]. Водночас опитування осіб, які розлучилися, свідчить, що немож­ливість мати дітей є однією з причин розпаду шлюбу; крім того, наслідком аборту можуть стати відчуженість у сімейних відносинах, розлад інтимних стосунків, що досить часто стає причиною розлучення [7].

Розділ 2 Біоетика і суспільство

< 145 >

Серед найпоширеніших мотивів абортів слід назвати соціальні пробле­ми, незаплановану вагітність. Згідно з інформацією МОЗ України, у 80 % юних жінок вагітність була незапланованою.

Слід підкреслити, що 70 % всіх абортів — це штучні аборти без медич­них показань, тобто втрачається можливість народження здорової дити­ни в здорової матері.

Достатньо вагомими є прямі втрати народжених через переривання першої вагітності. Кількість новонароджених у вперше вагітних жінок у 2008 році могла б збільшитись на 25,3 тис. дітей, якби жінки не пере­рвали свою першу вагітність. Ще більшою була б кількість народжених у 2008 році, коли б всі жінки, які зробили медичний легальний аборт, не відмовились би від народження дитини — у такому випадку кількість новонароджених була б більшою на 80,2 тис. (або 15,7 % кількості зареє­строваних народжень). Однак, слід зауважити, що більшість жінок свідомо йдуть на аборт навіть із плановими вагітностями, мотивуючи своє рішення нестабільним фінансовим становищем, зростанням цін, скороченнями на роботі, затримкою заробітних плат тощо.

Досить невтішною є статистика щодо повторюваності випадків штуч­ного переривання вагітності: 54 % жінок робили аборт протягом жит­тя більше одного разу, 45 % — мали два-три аборти протягом життя, а 9 % — чотири або більше абортів [б].

Аналізуючи кількість абортів у жінок різного віку, необхідно зазначити, що найбільша частина сконцентрована у віковій групі 18-34 років, тобто в найсприятливішому для дітонародження віці. Разом із тим значна кіль­кість абортів припадає на дівчат-підлітків, які тільки починають свою ре­продуктивну діяльність: у 2008 році було зафіксовано 3677 випадків абор­тів у жі нок ві ком до 18 рокі в.

У більшості випадків високі показники рівня абортів зумовлені не­достатнім використанням сучасних методів контрацепції. Сьогодніш­ній ринок контрацептивів представлений широким спектром методів контрацепції, проте українські жінки недостатньо проінформовані про протизаплідні засоби. За даними медико-демографічного обстеження, 42 % опитаних використовували традиційні методи контрацепції перед абортом. Зокрема, невдалу спробу використання традиційних мето­дів контрацепції при використанні методу переривання статевого акту мали 28 % опитаних і 12 % — при використанні календарного методу [6]. Окрім високого рівня випадків неефективної контрацепції, слід також зазначити, що 34 % жінок серед опитаних взагалі не використовували

< 146 >

Сьогодення і біоетика

жодного з методів контрацепції. Застосування контрацептивних засобів має важливе значення для охорони здоров'я жінки репродуктивного віку, а також є одним зі шляхів зниження кількості абортів.

Спостерігається значна регіональна диференціація показника абортів в Україні: найбільшою поширеністю абортів (на 1000 жінок дітородного віку) вирізняться Південний регіон України (АР Крим, Миколаївська, Одеська, Хер­сонська області), а найменшою — Західний (Волинська, Закарпатська, Івано- Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька області). Рівень абортів областей Північно-та Південно-Східного регіону також переви­щував середній по Україні показник (рис. б). У 2008 році максимальний показ­ник поширеності абортів зафіксовано в Одеській області — 23,5 на 1000 жінок дітородного віку, а мінімальний — Івано-Франківській (7,8 на 1 000 жінок).

Ситуацію з рівнем абортів, яка склалася в Україні, можна визначити як несприятливу. Високий рівень абортів залишається гострою медико- соціальною проблемою. Хоча кількість абортів і зменшується, усе ж показ­ники залишаються високими. У цілому можна виділити наступні негативні наслідки високого рівня абортів у контексті демографічних проблем країни: —негативний вплив на рівень народжуваності (утрата життя плода, який не народився, та ризик подальшого безпліддя),

—негативний вплив на рівень смертності (ризик смерті матері),

—негативний вплив на репродуктивне здоров'я жінок (слід пам'ятати, що аборт є основним чинником розладу репродуктивного здоров'я), —негативний вплив на психічне здоров'я жінок (тривале відчуття про­вини та образи, розвиток психологічних комплексів, неврозів),

—негативний вплив на міцність шлюбу (неможливість мати дітей є од­нією з причин розлучення).

Західний

Центральний Північно-Східний Південний Південно-Східний

(Кількість абортів

на 1000жінок дітородного віку —♦—Україна

Рис. б. Кількість абортів на 1 000 жінок дітородного віку в регіонах України в 2008 р.

Джерело: розрахунки за даними Центру медичноїстатистики МОЗ України.

Розділ 2 Біоетика і суспільство

< 147 >

Суспільство й держава повинні сприяти інтенсивному зменшенню кількості абортів в Україні. Однак глибокі корені цієї проблеми лежать у морально-етичній сфері, у сучасній системі моральних цінностей і місці в ній дитини. Необхідно не тільки соціально-економічне, але й моральне оздоровлення українського суспільства: формування в суспільній свідо­мості суспільних та особистих цінностей, орієнтованих на міцну, гармо­нійну сім'ю, відповідальне ставлення до зачаття та народження дитини, підвищення престижу сім'ї, шлюбу та батьківства. Для зменшення кіль­кості абортів, у першу чергу, необхідно:

—пропаганда цінності життя з моменту його виникнення,

—сприяння поширенню більш гуманних методів планування сімХ —пропаганда та підтримка здорового способу життя, традиційних мо­ральних норм, у перше чергу, відмови від неупорядкованих статевих стосунків,

—економічна й соціальна підтримка вагітної жінки, яка опинилась у складній життєвій ситуації.

Література

1. Демографічна криза в Україні. Проблеми дослідження, витоки, складові, на­прями протидії: за ред.. В. С. Стешенко / НАН України,.Інститут економіки. — К.: 2001.— 560 с.

2. Дудіна О. О. Характеристика стану репродуктивного здоров’я населення України / О. О. Дудіна, Н. Я. Жилка // Щорічна доповідь про стан здоров’я на­селення України та санітарно-епідеміологічну ситуацію. 2006 рік.— К.: МОЗ, Укр. ін-т громадського здоров’я, 2007.— С. 113-125.

3. Населення України. Народжуваність в Україні у контексті суспільно- трансформаційних процесів.— К.: АДЕФ-Україна, 2008.— 288 с.

4. Смертність населення України у трудоактивному віці. — К.: Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України, 2007.

5. Сім’я та сімейні відносини в Україні: сучасний стан і тенденції розвитку.— К.: ТОВ «Основа-Принт», 2009.— 248 с.

6. Україна. Медико-демографічне обстеження населення.— К.:УЦСР, Держком- статУкраїни, МОЗ України, USAID, Macro International Inc., 2008.

7. Шлюб, сім’я та дітородні орієнтації в Україні,— К.: АДЕФ-Україна, 2008.— 256 с.

< 148 >

Сьогодення і біоетика

БІОЕТИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ОКРЕМОЇ ЛЮДИНИ ЯК ОСНОВНА ОЗНАКА СВІДОМОСТІ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

П. Ю. Улізко, Є. Г. Мельникова

Харківська державна зооветеринарна академія

Біоетика — це поєднання біологічного знання з пізнанням системи люд­ських цінностей, новий вид мудрості, що вказує, як саме використовувати наукове знання для забезпечення соціальних благ [1]. У даній статті біо­етика розглядатиметься як сучасна філософія моралі [2]. Як першорядні біоетичні принципи виділимо: добродійність, автономію особистості, чес­ність,справедливість (за Р. Вічем) [3]та«непричинення»зла (nonmalificence) (за Т. Бошамом і Дж. Чайлдрессом) [4]. У ролі «Інформаційних працівників», котрі забезпечують очікуваний соціальний вимір, частково виступатимуть засоби масової інформації (далі ЗМІ) і, в меншій мірі, — суспільство, якому в цей час інформатизації та новітніх технологій надаються всі функції того ж самого журналіста, репортера та режисера.

Ми бачимо, як все більше й більше людей беруть на себе ролі фоторе­портера, блоггера чи відеорежисера та ін., добровільно та безкорисно стаючи відповідальними, а значить біоетично наповненими за кожний свій продукт. Усвідомлення цими людьми себе одиницею процесу станов­лення якісною інформаційною соціуму ще не сприймається в ньому, як необхідний етап розвитку біоетичного суспільства. Багато захоплень різ­ного роду, різної цінності вже не обходяться, а інколи взагалі неможливі, без використання сучасного техно-інформаційного апарату, який стає де­далі доступнішим майже всім українцям, як і всім людям у світі. Самостійне вивчення функціональності програмних інструментів у використанні їх у своєму індивідуальному виробництві розвиває в людині автономію осо­бистості в глобальному просторі, але на цьому етапі важливо не втратити автентичність. Свідоме визнання себе людиною оригінальною, зі своїми

Розділ 2 Біоетика і суспільство

< 149 >

національними традиціями, притаманним їй характером, поведінкою й культурою є дуже важливим критерієм у створенні будь-чого гідного ува­ги. Орієнтованість тільки на високий рейтинг, масовість та популярність знижує до мінімуму рівень біоетичності, адже душевність, оригінальність і культурність зміщуються на задній план, а часто-густо саме їхня відсут­ність робить продукт популярним та загальновідомим. Великий відсоток «брудних» продуктів у загальнодоступному інформаційному просторі є серйозною етичною проблемою суспільства й одним із наслідків загаль­ної кризи європейської культури й відповідних їй форм свідомості. До цієї кризи призвели як об'єктивні обставини й умови (у першу чергу, прірва, що збільшується між можливостями науково-технічного прогресу й рівнем моральної свідомості), так і суб'єктивні (наприклад, консерватизм розвит­ку основних форм духовності людини і малої рухливості його психологіч- , ної структури) [5]. Треба зазначити, що з приходом Інтернету в наше життя всі заборони і останні завіси падають. Сьогодні порядність та культурність не диктується зверху, а її відсутність не така вже страшна вада. І вихован­ня цих якостей повністю покладено на родину. Тепер тільки від сумління кожного залежить, ким стануть він, його діти та оточення. Адже дозволе­но все. Чи не найкращий це екзамен із біоетики свідомості? Так. Але екза­менатор, у даному випадку Держава, не надаючи належного виховання, знань та розуміння предмета екзаменує за всіма правилами. Звісно, такий екзамен здаватимуть одиниці, які черпатимуть ті знання інтуїтивно, на до­тик. А найвищий бал не надасть упевненості в його об'єктивності.

Уявіть Україну без корупції. Не вдається? Ото ж.

А як її викоренити, якщо без неї, бодай маленьких, елементів не вдаєть­ся зробити кар'єру, заробите на гідне життя та «закріпитися» в цьому сус­пільстві. У суспільстві, у якому хабарі є — норма, нечесність — основа, підступність та підлабузництво замінюють професіоналізм та талант. Чи є сьогодні головними проблемами в освіті її тип (болонська чи пострадян­ська), якщо в молоді нема хисту ставати людиною біоетичною, оскільки бути нею просто невигідно. Є ті, що навчаються на совість, але в більшості в їхніх планах виїхати закордон, аби задля продовження навчання з моти­вів «якщо пощастить» там же отримати роботу за фахом. Хіба людина куль­турна, моральна може лишатися байдужою до корупції в інститутах освіти та моралі? Ні. Але життя триває, а часто-густо успішніше, якщо притупити в собі ці якості, які на шляху українського успіху звуться вадами.

Не станемо зараз порівнювати наше становище з іншими європейськи­ми чи східними державами, бо хочеться розібратися зараз принаймні в

< 150 >

Сьогодення і біоетика

«своїй хаті» аби зрозуміти чому «вона з краю». Узято за приклад саме інсти­тут освіти, як найважливіший у перспективах розвитку будь-якої країни. Якою вона буде, якщо до різних сфер українського державотворення «го­тують» покалічену в моральному та духовному плані молодь? А молодь, у свою чергу, ідучи в будь-яку сферу діяльності, несе із собою цей тягар, і вже не так категорично ставиться до корупції, бо просто звикла. Несе так само в родину, і з тим самим «присмаком» виховує дітей (не кажучи про те, що в дитсадочку дітей потрохи на це налаштовують самі вихователі). Тому в списку по «очищенню» від корупції першими мають бути освітяни та освітянські інститути, а не система освіти як така.

Аморальність та біоетичність — ворог один одному. В Інтернеті ши­рокому кругу людей із національною ідентичністю дали кличку «свідо­мі». Тобто, у цьому суспільстві буває соромно бути українцем і тим біль­ше свідомим українцем. Дивне явище чи не так? і притаманне тільки нашій Державі.

Проблема виживання полягає в тому, що люди групуються та об'єднується навколо неї, більш того, це стає нормою життя. ЗМІ відіграє не малу роль у закріпленні ставлення до поганого як такого, що можна виправдати, і доброго, як такого, що не є надійним інструментом побудо­ви сучасної злагоди. Відомо, що кількість і якість — несумісні поняття, і тому ми не ставимо перед собою задачу знищення аморальної складової суспільства; вона завжди була й буде присутня в ньому, як і ниці інстинк­ти в кожній людині. Оскільки аморальний продукт ЗМІ успішний, тому що не потребує зусиль щодо його «обробки», користується попитом на ринку товарів і послуг, буде продаватись за ціною, еквівалентною спус­тошенню душі як індивідууму, так і свідомості суспільства в цілому. У той же час ЗМІ наділені здатністю впливу на маси, могли б об'єднати народ у напрямі підвищення суспільної моралі.

Не можна не брати до уваги злидні, які переживає величезна кількість населення України, що ця ницість притупляє й заглушує в них грома­дянську позицію та повагу до себе як громадянина Украйни. Деякі про­дукті ЗМІ тільки загострюють цю невпевненість. Усе це свідчить про те, що ЗМІ в більшості своїй це звичайна бізнес-структура й, як ми бачимо, доволі прибуткова та доступна тільки «великим світу цього». ЗМІ мали б стати найкращим, своєрідним посібником вирішення проблем суспіль­ства, але жага до прибутку й закріплення статусу їхніх власників завжди гальмуватиме цей процес. Зневіра та байдужість стають виправданням безкультур'я та неподобства.

Розділ 2 Біоетика і суспільство

< 151 >