УДК 608.1 (082) ББК 87.75Я43 С 28

С 28 Сьогодення і біоетика / [ред. колегія: Ю. І. Кундієв (відп. ред.) та ін.]. — К.: ВД «Авіцена», 2011. — 400 с.

ISBN 978-966-2144-26-0

У книгу ввійшли доповіді, які були представлені на Четвертому Національному конгресі з біоетики, що проходив 20-23 вересня 2010 року в м. Києві. У статтях висвітлено стан проблеми не тільки в Україні, айв деяких інших країнах. Мате­ріал, що поданий у книзі, дає досить повну уяву про світоглядні аспекти біоети­ки, про її роль для сучасного суспільства, для розвитку нових технологій та біо- безпеки, про етику біомедичного експерименту та медичної практики.

Книга розрахована на широке коло читачів, наукових працівників, лікарів, філософів, правознавців, екологів, студентів вищих навчальних закладів та ін.

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ

Ю. І. Кундієв (відповідальний редактор), Л. А. Пиріг, О. Г. Резніков, І. С. Чекман, В. М. Корнацький, В. І. Кравченко, С. В. Пустовіт,

М. О. Чащин (відповідальний секретар)

Isbn 978-966-2144-26-0 © ду «Інститут медицини праці

НАМИ України», 2011 © Національний науковий центр з медико-біотехнічних проблем при Президії НАН України, 2011 © Колектив авторів, 2011 © ВД «Авіцена», 2011

ВСТУП

БІОЕТИКА— ШЛЯХ ДО БІЛЬШ БЕЗПЕЧНОГО МАЙБУТНЬОГО

За рішенням організаційного комітету IV Національний конгрес із біо- етики присвячується світлій пам'яті знаного у всьому світі, видатного вченого в галузі молекулярної нейрофізіології академіка Костюка Плато­на Григоровича. Він установив біофізичну та хімічну природу основних процесів, що відбуваються в нервових клітинах. Це та галузь, де точаться найбільш гострі дискусії між еволюціоністами та креаціоністами. Він осо­бисто й представники його школи завжди були й залишаються взірцем наукової етики та біоетики. П. Г. Костюк був не тільки носієм високих мо­ральних принципів, він постійно відстоював їх у своїй науковій та громад­ській Діяльності.

За час, що минув після III Національного конгресу в науковому житті в цілому світі й в Україні відбулося чимало визначних подій, які потребують філософського та біоетичного узагальнення, виникло чимало моральних Конфліктів, що завжди породжує високотехнологічний розвиток біомеди- цини. Насамперед, це бурхливий розвиток синтетичної біології, яка має на меті конструювання або реконструювання біологічних систем чи їхніх компонентів. Над цією проблемою зараз працюють десятки провідних ла­бораторій світу. Серед них Національна лабораторія в Лос-Аламосі, Уні­верситет Принстона, Масачутетський технологічний інститут, Університет Бостона, Приватний інститут Крейга Вентера та багато інших.

У травні 2010 було офіційно повідомлено, що група вчених з Інститу­ту Крейга Вентера, роботу яких координував професор Деніел Гібсон, уперше повністю створили хромосому з 1,08 мільйонів нуклеотидних пар і трансплантували її в клітину. Ця штучна хромосома взяла під контроль клітину й практично перетворила її в істоту нового виду, вона повністю почала визначати її властивості.

Для цього експерименту, який «взбудоражив» весь світ, була обрана бактеріальна клітина Mycoplasma mycoides. Штучна бактерія живе в лабо­раторії в спеціальному середовищі й, навіть, самостійно розмножується,

але в зовнішньому середовищі, поки що, вижити не може. Керівник цього проекту Крейг Вентер заявив: «Ми створили нове життя на базі вже існуючого. За допомогою синтетичної ДНК перепрограмовуємо клітини, перетворюючи їх у нові із заданою ДНК». Звичайно, наука, як завжди, буде намагатися використовувати нові знання для блага люд­ства, але історичний досвід свідчить про те, що неможливо виключити використання нового відкриття зі злочинною метою. Тут відкривається дорога для маніпулювання життям у масштабах, що раніше вважалися недосяжними. Отже, мова йде про те, що цілком реальним стає про­ектування живих систем з властивостями, які можна замовляти, інак­ше кажучи, програмувати організми. Очікується, що приблизно через один рік, максимум півтора, в Інституті Крейга Вентера буде створено повністю штучне найпростіше життя.

Учені, які працюють у цій галузі, удаються до наступної аналогії — точ­но так, як електронні прилади складаються із транзисторів і діодів, геном клітини можна створювати з окремих фрагментів ДНК (вони навіть діс­тали назву біоцеглин Bio Brick). У Масачутетському технологічному інсти­туті їх створено 140 одиниць.

Перед нами яскравий приклад, коли «небезпечне знання» нарощує свій потенціал значно швидше ніж мудрість, що край необхідна, щоб управля­ти та використовувати це знання.

Деякі громадські діячі, представники Ватикану, стурбовані цими про­цесами. Вони вимагають — «негайно покласти край анархії науки». Самі дослідники, добре розуміючи небезпеку, шукають додаткові регулятивні заходи в цій галузі. Тому що, на їхню думку, існуючих абсолютно недо­статньо. Цілком очевидно, вирішальним може бути тільки найширше впровадження в цій галузі принципів біоетики, не обійдеться також без регулювання законом. Фахівці з управління ризиками з Harvard School of Public Health цілком справедливо вважають, що ці експерименти можуть викликати неабияке збурення громадської думки. Біоетика повинна дати відповідь на ці нові виклики часу.

Повною мірою це стосується також проведення оцінки впливу нано- матеріалів та нанотехнологій на людину та навколишнє середовище.

Сьогодні весь світ сподівається, що нанотехнології стануть вирі­шальним чинником, що буде визначати подальше життя людства, очі­куються фантастичні результати від впровадженняїхумедицину.Утой же час часто забувається про можливість непередбаченого впливу на­нотехнологій на людину та її геном, нехтується досить проста істина —

< 4 >

Сьогодення і біоетика

у світі немає нічого ідеального. Тому потрібен ретельний аналіз не тільки науково-технічної, а й морально-етичної складової досягнень, та подальшого розвитку нанотехнологій. Розвиток таких напрямів, як нанонебезпека, нанотоксикологія, не повинен бути другорядним. Саме біоетика повинна зламати існуючий стереотип, коли технології, навіть найпривабливіші, широко впроваджуються без попереднього глибокого й всебічного вивчення.

На наших попередніх конгресах у 2004-2007 роках приділялося на­лежної уваги проблемі використання стовбурових клітин. Тоді учасники із тривогою говорили про те, що тут комерційні інтереси випереджають наукові дослідження, і це завдає неабиякої шкоди перспективним біоме- дичним технологіям. Один відомий західний дослідник із цього приводу досить вдало сказав: «Перспективи цього напряму безмежні, але, поки що, навколо нього багато туману». Розвіяти цей туман можуть тільки фун­даментальні та прикладні наукові дослідження. Але, як і раніше, тут, на жаль, попереду комерсанти від медицини, які на стражданнях і довірли­вості людей заробляють шалені гроші. На десятках і сотнях сайтів в інтер- неті вам пропонують лікування найбільш тяжких хвороб, омолодження, і інші фантастичні результати. Звичайно, ніяких пояснень, ніяких гарантій. А стосовно цін, то все досить чітко: курс омолодження — ЗО тис. евро, лікування інсульту — півмільйона, а раку — ще більше.

А що реально доведено науковими дослідженнями? Найпереконливі­ші результати зараз є в онкогематології. Пересадка кісткового мозку — це і є ніщо інше, як введення здорових стовбурових клітин, що забезпе­чують організм здоровими клітинами крові. Метод широко використо­вують, не дивлячись на те, що донорів не вистачає. В Україні створено належні умови, підготовлено належну базу, кадри, але систематичної діяльності в цьому напрямі не проводиться через брак коштів.

У клінічну практику ввійшло застосування пуповинної крові. Ви­пробовування проводили на Заході й у провідних клініках Російської Федерації, таких як Центральний військовий госпіталь імені Бурденка, Центр психічного здоров'я РАМН, Інституту мозку РАМН та ін. При пар­кінсонізмі, хворобі Альцгеймера, черепно-мозковій травмі, дитячому церебральному паралічу фахівці оцінюють результати досить стрима­но, хоча й із певним оптимізмом. Позитивний ефект зберігається про­тягом 5-7 місяців, в окремих випадках — до одного року. Основний висновок, який зробили всі керівники цих програм — дослідження треба продовжувати.

Вступ

< 5 >

В Україні значний досвід накопичено в Інститутах нейрохірургії, невід­кладної та відновної хірургії АМН. Фундаментальні дослідження здійсніо- ються в недавно створеному Інституті медичної генетики та регенераТиЁ- ної медицини АМН України.

Натепер у багатьох країнах застосування стовбурових клітин регу­люється відповідними законами. Дозвіл на використання цих техноло­гій отримують тільки окремі установи. Намагання регулювати будь-яку діяльність із використанням стовбурових клітин викликає безліч дискусій. Ясно одне — надмірне адміністрування може завдати непоправної шкоди розвитку науки в цій галузі, а безконтрольне використання в комерційних цілях тільки дискредитує метод. Свобода дій у цій галузі поки що немож­лива, тому що вчені та лікарі не до кінця відчувають свою відповідальність, а коли мова йде про ринкові відносини, то вона значно зростає.

. Не можна обійти увагою проблему генетично модифікованих організ­мів. Цій проблемі на конгресі присвячено спеціальні секційні засідання. Хотів би наголосити на тому, що це є приклад того, як надмірне втручан­ня політиків і зацікавлених бізнесових кіл заважає прийняти науково об­ґрунтоване рішення та зробити відповідні біоетичні висновки. Чого тіль­ки вартий проект Закону про Україну, як вільну зону від ГМО? Більшого безглуздя уявити неможливо. Це означає — позбавити Україну сучасних біотехнологій, ефективних ліків, що отримуються завдяки ГМО. Мені осо­бисто це нагадує лисинківщину. . -

У 2010 році весь світ відзначав своєрідний ювілей. Тридцять років тому людство було позбавлено від одної з найбільш страшних хвороб — віспи. Ця хвороба вбивала людей, робила їх сліпими, спотворювала. Від цієї хво­роби ніколи не було ефективних ліків. Ліквідація віспи— це результат не лікування, а профілактики, що була здійснена шляхом програми широкої імунізацїк Це також свято біоетики. За короткий період було провакцино- вано, з дотриманням біоетичних правил, сотні мільйонів людей. Слід за­уважити, що ініціювали цю програму російські і українські епідеміологи під керівництвом великого вченого академіка Л. В. Громашевського.

У зв'язку із цим весь світ не тільки відзначає торжество вакцинації, а й робить висновки щодо подальших дій в охороні здоров'я населення всьо­го світу. На жаль, в Україні сталася дещо інша ситуація. По-перше, зараз Україна немає виробництва власних вакцин, безвідповідально втрачено цей потенціал. І тепер, мабуть, одне з найактуальніших питань — це розвиток власних біотехнологій і, зокрема, виробництво вакцин. Поки що ми змушені закуповувати вакцини в інших країнах, належним чином випробовувати їх та

Сьогодення і біоетика

здійснювати державну реєстрацію. Це надзвичайно відповідальна робота, і вимагає дотримання правил, що передбачені в законодавстві. Нехтуван­ня ними може призвести до небажаних результатів.

Змушений нагадати прикрий випадок смерті, який дехто пов'язує з вакцинацією. У цій історії було чимало порушень біоетичних принципів. Була відсутня біоетична експертиза, починаючи від реєстрації вакцини ін­дійського виробництва до її застосування. Установам охорони здоров'я в центрі й на місцях бракувало відкритості. Усе це дало привід засобам ма­сової інформації, і навіть деяким медичним працівникам, для розгортання антивакцинальної компанії. Вона набула загрозливих результатів. Члени організаційного й програмного комітетів уважають, що одне з основних завдань нашого конгресу полягає в тому, що б покласти край цій компанії, і чітко заявити всьому суспільству про те, що вакцинація є безальтерна­тивною в справі профілактики багатьох інфекційних хвороб. Якщо ми цьо­го не зробимо, то неминучими будуть епідемічні спалахи. За офіційними даними, тільки 32 % батьків упевнені в необхідності вакцинації. Учасники конгресу, на нашу думку, із цього приводу повинні зайняти чітку позицію: відмова від вакцинації в переважній більшості випадків, це порушення права дитини бути здоровою.

Серед найбільш важливих питань, які потребували постійної уваги ко­мітетів із біоетики, були й залишаються клінічні випробовування ліків. Загально відомо, що участь у них завжди супроводжується ризиком для здоров'я та благополуччя людей, які залучаються до цих досліджень.

Принцип, який стверджує біоетика, залишається незмінним — ні інте­реси фармацевтичної компанії, ні інтереси окремого вченого, чи науки в цілому не повинні бути вище прав і безпеки людини.

В Україні останнім часом цьому напряму приділялася належна увага. Було здійснено низку заходів щодо оптимізації системи етичної експер­тизи в наукових дослідженнях лікарських засобів на етапі клінічних ви­пробовувань. Не дивлячись на це, невирішених питань залишається чи­мало. Кількість клінічних випробовувань із року в рік зростає, зростає також кількість суб'єктів, які долучаються до них. У минулому році їх було більше 35 тисяч осіб. А таке болюче питання, як страхування їхнього жит­тя належним чином, залишається невирішеним. В Україні ця страховка компаніям обходиться в сотні й тисячі разів дешевше, ніж на Заході. Ми майже нічого не робимо для того, щоб зупинити фармацевтичну агресію. Сьогодні фармбізнес за обсягом перевищує торгівлю зброєю, і продовжує невпинно зростати. Зрозуміло, що нові, більш ефективні ліки, повинні

Вступ

< 7 >

коштувати дорожче. Разом з тим, немає відповіді на питання: «Чи завжди є справедливим співвідношення ціна—- якість? Чи завжди новий препарат на стільки кращий від генерика, на скільки він дорожчий?»

Реклама ліків засобами масової інформації в Україні вийшла за рам­ки здорового глузду, часто вона непристойна. Наше завдання полягає в тому, щоб усіляко сприяти прийняттю відповідного закону про за­борону реклами ліків Верховною Радою. Згадаємо, який супротив із боку фармбізнесу викликала спроба ввести порядок відпуску ліків за рецептами, що існує в цивілізованому світі. Міністр охорони здоров'я змушений був піти у відставку.

На жаль, ми повинні констатувати прикрий факт, що в ринкових відно­синах, що склалися в Україні, відстоювати біоетичні принципи надзвичай­но складно. Не дивлячись на це, ми повинні й на далі намагатися зберегти культурні традиції в часи моральної деградації суспільства.

Відповідальний редактор Ю. І. Кундієв

( Розділ 1

і СВІТОГЛЯДНІ ТА ФІЛОСОФСЬКІ І АСПЕКТИ БІОЕТИКИ

БІОЛОГІЧНА ЕТИКА ЯК ФЕНОМЕН СУЧАСНОСТІ

М. М. Кисельов

Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, м. Київ

Біологічна етика — сучасний напрям прикладної етичної думки, де роб­ляться продуктивні спроби поєднання новітніх досягнень біології та ме­дицини з духовністю та етичними принципами. Таке поєднання все біль­ше визнається як нёобхщна передумова подальшого існування людини як родової істоти, що надає підстави визначати біологічну етику як «етику виживання», яка закладає фундамент цивілізації «любові та життя».

Моральність.споконвічно передбачає здатність людини до свідомого контролю над своїми вчинками, володіти собою й утримуватися від сум­нівних бажань. Етика є феноменом амбівалентним: дослідники до цих пір прагнуть визначитись — це продукт життєвого досвіду, набутої мудрості, чи щось'трансцендентне, чи якесь складне поєднання того та іншого. За

і. Кантом, у світі, пов'язаному причинно-наслідковими зв'язками, для мо­ралі немає жодної онтологічної підстави. Мораль репрезентує світ ноуме­нальний. Утилітарна, прикладна етика є продуктом значно пізнішим.

Етика є надзвичайно древнім утворенням, і являє собою фундаменталь­ний засіб пізнання світу та регулювання поведінки людини в цьому світі. У XIX ст. чітко проявила себе тенденція розведення цілісного етичного світу на «істинний» та «неістинний» (А. Бергсон, О. Шпенглер, М. Бердяев, К. Ясперс, Ж. П. Сартр та ін.). Істинна моральнісність уособлює недетерміновану мораль- нісну свободу особистості, охороняє її від втрати аутентичності із власною сутністю, від розчинення її в хаотичному емпіричному існуванні. Тут є неко­ректними санкціонування моральних цінностей соціальними структурами. Неістинна — має відчужений характер, спирається на фіксований обов'язок, канони, кодекси моральної поведінки, як завнішнє. Звідси випливає так зва­ний «моральнісний плюралізм» Гвідомі явища «подвійної етики».

У філософській традиції моральність і прагнення до морального вдоско­налення розглядались як необхідна умова для досягнення істини та добра. Моральнісні регулятори є надзвичайно могутніми й ефективними. Відомо, що Лактанцій переконав імператора Костянтина прийняти християнство

< 10 >

Сьогодення і біоетика

для спасіння імперії від морального й духовного розкладу. На моральне вдосконалення покладаємо надію і ми сьогодні. Моральне оздоровлен­ня влади і суспільства як варіант визначення та реалізації української ідеї, «яку ми так натужно шукаємо зі свічкою вдень» [5]. Проте, як слушно за­значав Ґанс Йонас, змінюються часи й мусить змінюватися й етика. Раніше все Спілкування з позалюдським світом (сфера techne), за виключенням медицини, було етично нейтральним. Етична значимість з'являлася при безпосередньому спілкуванні людини з людиною, тому традиційна етика була Виключно антропоцентричною.

Важливою обставиною, яку необхідно враховувати є та, що моральнісність вимагає від людини більше ніж вона може. Етична ситуація завжди є ситуа­цією невизначеності та ризику зробити неправильний вибір. За Сократом, етичний компонент органічно пов'язаний із мудрістю, що виходить за межі простих життєвих розсудливості та розрахунку, і відзначається розумінням благородних життєвих цілей. Нині мудрість пов'язують із переходом техно­генної цивілізації до духовно-екологічної, де економіка й держава будуть вторинними, а культура й етика — первинними. Такий перехід буде нере­альним без тотальної інкорпорації у всі справи соціуму етичних принципів. Більш того, за визначенням С. Кримського: «Етика як мембрана, що вловлює вібраціїУніверсуму, тобто вступає в певний резонанс із Абсолютом» [2]. Тому етика, як основа «практичного розуму», виявляє тенденцію до розширення свого предмету поза традиційне поле міжлюдських стосунків. Поширюється думка про необхідність створення принципово нової етики. У зв'язку із чим виникають застороги щодо можливості відходу від класичних етичних прин­ципів як застарілих. Іншими словами, не слід погоджуватися з категоричним відривом новітніх етик від настанов класичної етики. Нині витоки етичної свідомості трактуються як щось трансцендентне (представники німецької класичної філософії) і як продукт природного добору (соціобіологія). Остан­ній варіант тлумачиться як один із головних конструктів «новітньої етики».

Тут проявляються принципові суперечності між положеннями традицій­ної етики, котра сповідувала переконаність у тому, що етичне є продуктом культурного, а не біологічного розвитку, та новітньої, що стоїть на засадах соціоприродності. Останнім часом активно аргументується положення, що й сама культура (і мораль) має витоки в біологічній еволюції людини. Саме тому етика має бути «біологічно обґрунтованою» (В. Р. Поттер). Представники «гли­бинної екології» (Арне Наес, Джон Сід, Джоанна Мейсі, Пет Флемінг та ін.), по­силаючись на неефективність традиційного настійливого моралізаторства, ставлять під сумнів етичні принципи взагалі. Вони вважають, що усвідомлення

Розділ 1 Світоглядні та філософські аспекти біоетики

< 11 >

важливості «позагуманітарних цінностей», що розширюють межі нашого «Я» до екологічної онтології, роблять мораль непотрібною. Нам не треба моралі, щоб дихати. Моральні проповіді також не потрібні для проявлення турботи про ближнього, або про своє природне оточення. Наша поведінка має відпо­відати строгим правилам етики природного середовища (Арне Наес).

Інший варіант скептичного ставлення до класичної етики демонструє Ф. Фукуяма.Якадептліберально-ринковогоустрою вінтеж не покладається на традиційні етичні цінності. На його думку, замість морального консенсусу му­сить існувати прозора структура права та інстанцій. Тоді буде не обов'язковою вимога, щоб люди були доброчесними: вони просто будуть коритися закону у своїх же власних інтересах. «Фактично соціальний капітал продукуватиметься приватними ринками, бо таке продукування відповідає довготерміновим ін­тересам егоїстичних індивідів. Корпорація, яка вимагає чесності й люб'язності при обслуговуванні клієнтів, або фірма, яка негайно усуває з крамниць брако­ваний продукт, або головний виконавчий директор компанії, який зменшує собі заробітну платню, щоб виявити солідарність зі своїми робітниками під час економічного спаду, роблять це не з альтруїзму: усі вони зацікавлені в трив­кій репутації, що стосується чесності, надійності, якості і справедливості не просто тому, що вони великі благодійники. Ці чесноти стають економічними активами'і, як такі, приваблюють людей та фірми, чиї інтереси сягають лише підсумкового рядка у звіті. Подібним чином, китобої, ранчеро чи рибаки, які прагнуть створити правила справедливої, довготривалої експлуатації спіль­них ресурсів, роблять це не через почуття екологічної відповідальності; вони особисто зацікавлені, щоб ці ресурси не вичерпувались, так щбб вони дістава­ли свою справедливу частку ще протягом тривалого часу» [9].

Людина, крім усього іншого (сапієнтність, духовність тощо) є пластичною живою природною істотою, що несе в собі начала як біогенетичної, так і куль­турної еволюції. І тому не слід спрощувати етичну сферу до якихось традицій­них принципів, дистанціюючись від елементів вітальності та прагматичності. Людська натура є надзвичайно складним утворенням і принципово не може бути редукованою до якогось переліку усталених ознак. І саме пластичність, «незавершеність» (Ж. П. Сартр) людської природи робить її незахищеною пе­ред спробами її маніпуляцій, що із часом усе більше вдосконалюються.

У зв'язку із чим знову актуалізується класична проблема «природи людини», особливо в аспекті питання про міруїїусталеності. «Людська природа —сукуп­ність усталених, незмінних рис, загальних задатків та властивостей, що відби­вають особливості людини як живої істоти, котрі є властивими людині розумній вусі часи незалежно від біологічної еволюції та історичного процесу» [1].

< 12 >

Сьогодення і біоетика

Уважається, що означену сукупність усталених рис людини на органіч­ному рівні виявляють представники медико-біологічного корпусу науки. Проте прагнення розшифрувати геном людини, успіхи трансплантологи, реаніматології, молекулярної імунології тощо, слугують скоріше переду­мовою для «поліпшення» людської природи, а не її збереження. Людина поступово перетворюється в кіборга (термін введений в 1960 році — гібрид людського тіла й механізмів): вставні зуби, контактні лінзи, різні протези (навіть серця), косметологічна підгонка тіла під бажані (модні) стандарти надзвичайно актуалізують проблему визначення межі, до якої можна «модернізувати» природу людини, аби не втратити сам феномен людини. Нагальною стає проблема створення ефективних засобів захисту людини від небезпечних наслідків застосування фантастичних можливос­тей сучасних біотехнологій. Уже сьогодні є загрозливими темпи деформа­ції моральнісних підвалин соціуму. Набувають поширення міркування про нові етичні стандарти, що допускають «вагітність напрокат», «репродук­тивний туризм», допустимість умисної смерті (евтаназія, аборт) тощо.

Прикметно, що саме на терені біології та екологи за стилем мислення найбільш сходяться природознавець та гуманітарій. Один із основопо­ложників біоетики В. Р. Поттер уважає, що наука й гуманітарія не здатні до діалогу, і надію покладає на те, що за допомогою цієї нової дисциплі­ни вдасться побудувати місток між ними. Зростання в галузях біології та екології «антропоморфності» досліджень створює необхідність нарощу­вання традиційних раціоналістичних процедур міркуваннями світогляд­ного та етичного характеру. Актуальність такого поєднання є більш ніж очевидною. Нині дійшло до того, що людина почала розповсюджувати свій контроль на власну еволюцію, і прагне не просто підтримувати себе, а покращати й змінити свою природу, спираючись на власне розуміння. Блискучі й, водночас, приголомшливі успіхи наук медико-біологічного комплексу, що багато в чому спираються на методологію технократиз­му, роблять біологію сферою драматичного протистояння ідеологій кла­сичного раціоналізму та гуманітарії. Як слушно зазначає Г. Тулчинский, «сучасні успіхи медицини та технології, можливості протезування, тран­сплантації органів, косметичні операції, операції по зміні статі роблять реальним відношення до тіла як до своєрідного костюма, скафандра, які особистість при бажанні і можливостях може змінювати» [8]. Саме це про­тистояння намагається вирішити, сформована порівняно недавно, біо­логічна етика. Пророкування О. Хакслі та Е. Замятіна стають реальністю. Ситуація стає особливо загрозливою за умов тотальної комерціалізації.

Розділ 1 Світоглядні та філософські аспекти біоетики

< 13 >

Уже сьогодні говорять про медичну кримінальну мафію, підробку ліків, торгівлю людськими органами, продовження віку для багатих і прогре­суюче донорство бідних.

Біологічна етика постає як напрям, де відбувається інтеграція приро­дознавчої та гуманітарної культур. Термін «біоетика» ввів у науковий обіг Фріц Ягр у статті «Біоетичний імператив» (1927), у якій звертав увагу на визначення моральних засад використання в лабораторних дослідах рос­лин та тварин. Сучасні уявлення про біоетику були сформовані біохіміком В. Р. Поттером у 1971 році. Проблеми її виявилися надзвичайно складними та суперечливими, при аналізі яких важко досягнути єдності в поглядах і оцінках, про що свідчать сучасні дебати щодо смертної кари, евтаназії, аборту, трансплантації, клонування, застосування ГМО тощо. Світове спів­товариство нині активно дискутує із приводу таких питань як:

• Чи допустимо створювати нову породу людей?

• Чи потрібно брати дозвіл у родичів померлого при заборі органів?

• Чи слід говорити хворому правду про його діагноз?

• Евтаназія — злочин чи милосердя?

Суспільство має робити вибір, а вибір — це тяжкий обов'язок людини, яка мусить бути незалежною, відповідальною й свідомою щодо варіантів свого майбутнього.

Історіографія публікаційзекологічноїтабіологічноїетикивражає.Якува- жають фахівці, бібліографічний «бум» з означеної проблематики почався з робіт: ВанРанселерПоттер«Біоетика:містумайбутнє»(1971 р.)та «Глобальна біоетика» (1988 p.), Джорж Кайфер «Біоетика» (1979 p.), Робін Етфілд «Етика й екологічна турбота» (1983 р.), Роберт Елліот і Аран Гайер «Екологічна фг- лософія» (1983 р.), Том Ріган, Пітер Сінгер «Права тварин і людські обов'яз­ки» (1976 р.), Родерик Неш «Права природи» (1989 p.), «Дика природа і американський розум» (1975 р.), Джон Пасмор «Людська повага до приро­ди» (1974 р.), Стефен Ба росса «Естетика ландшафту», Юрйо Сепанмаа «Кра­са навколишнього середовища» (1986 p.), Лінда Гребер «Дика природа як ' священний простір» (1976 р.) та ін.

Досить активно розробляється біоетична проблематика й у нашій дер­жаві, про що свідчать наступні публікації:

Антологія біоетики.— Львів: БаК, 2003.— 592 с.;

Пустовит С. В. Глобальная биоэтика: становление теории и практики.—

К.: Арктур — А, 2009.— 324 с.;

Концептуальні виміри екологічної свідомості.— К.: Видавець ПАРАПАН, 2003 — 312 с.;

< 14 >

Сьогодення і біоетика

Москаленко В. Ф., Попов В. М. Біоетика: філософсько-методологічні та соціально медичні проблеми.— Вінниця: НОВА КНИГА, 2005.— 218 с.;

Сидоренко Л. И. Философский анализ развития и перспектив биотехни­ческих исследований.— К.: Вища школа, 1987.— 159 с.; Социально­правовые аспекты клонирования человека.— Одесса: ЛАТСТАР, 2001.—254 с.;

Сучасні проблеми біоетики.— К.: «Академперіодика», 2009.— 278 с.;

Чешко В. Ф., Кулиниченко В. Л. Наука, этика, политика: социокультурные аспекты современной генетики.— К.: Изд ПАРАПАН, 2004.— 228 с. та ін.

В означених та інших працях робляться спроби визначитися зі стратеге- мами подальшого розвитку людини та соціуму. Зокрема, виокремлюються наступні, майже альтернативні варіанти.

Соціально екологічний, який орієнтує на те, що ситуацію можна дола­ти шляхом соціальних реформ, зміною системи цінностей та світоглядних орієнтацій людини (суспільства). «Ми «покращуємо» природу, забувши, що самі потребуємо покращення. Ми втрачаємо мільярди, споруджуючи греблі на річках. Але ще більше коштів ми потратили на створення бар'єрів між людьми. Греблі на річках позбавляють нас риби, але дають хоч елек­трику і воду для поливу. Бар'єри між людьми не дають нічого, крім люд­ського горя. Не природа потребує подальшого перетворення — людство потребує нових устоїв для життя» [7].

Сподівання покладаються на посилення в соціумі демократичних начал, самоуправління та самоорганізації, залучення широких мас громадськості в процес прийняття рішень. Видаються продуктивними обмеження функ­цій централізованої бюрократії на користь громадських інституцій. Ефек­тивна політика демонополізації та екологічного контролю неможлива без активної участі громадськості.

Природознавчий, (біолого-екологічний) — екологічна криза є об'єктив­ним природним процесом, неминучим наслідком експансії людини в біо­сфері, її виробничої діяльності та психології, що породжує сумніви в мож­ливості подолання екологічної (антропної) кризи. Усі зусилля екологів та природоохоронців тлумачаться як уособлення банального паліативу: за допомогою якого можна досягти лише певної стагнації процесу неусувно­го наближення людства до екологічної катастрофи (екологічного колапсу).

Сучасні біотехнології «запускають» процес фактично «пересотворення» людського світу, яке поширюється й на тіло, і на душу. Адепти технократиз­му сподіваються на те, що біомедичні технології мають звільнити людину від біологічних «кайданів» та «сліпого еволюційного процесу». Проголошується

Розділ 1 Світоглядні та філософські аспекти біоетики

< 15 >

початок нової епохи людського розвитку. Представники руху «трансгуманіз- му» у 2004 році об'єдналися у Всесвітню асоціацію, провели в Торонто (Ка­нада) Міжнародну конференцію, на якій сформували вимоги повної свободи використання нових технологій для вдосконалення людського інтелекту, за­безпечення людству «виходу» за межі планети. Людина тлумачиться як інфор­маційна система, яка може функціонувати на будь-якому матеріальному но­сії. Представники трансгуманізму займають доволі агресивну позицію проти «біоконсерваторів», і вважають, що вчені не несуть моральної відповідаль­ності, і мають робити все, що вважають за потрібне [4].

Виникає термін «постлюдина» як виокремлення продукту трансфор­мації людиною самої себе. Набуває популярності нове поле досліджень, яке визначають як «постлюдське» та «постгуманітарне» — posthuman studies. М. Епштейн пропонує замість цього термін «гуманологія», уважає, що йдеться не про «кінець людини», а про розширення самого поняття «людського», яке переходить у всю сукупність створеного людиною, на­віть там, де вона закінчується як біологічне явище. Оскільки людина — це постійний вихід за власні межі (Ж.-П. Сартр), то немає нічого дивного в «постгуманітарному». Процес уподібнюється певній «творчій естафе­ті», яку Бог передає людині, а людина, у свою чергу — штучному розуму. Тому йдеться не про приниження людини, її «дегуманізацію», а про вияв її автономії та свободи [10]. Боголюдина є центром християнської теоло­гії, а технолюдина — центром нової гуманології. Гуманологія виходить за межі гуманітарного. Людина стає«постбіологічною». Наводяться аналогії з Ф. Ніцше — людина лише місток між мавпою й надлюдиною.

Усе це активно осмислюється в згаданому вже «трансгуманізмі», на­прямі, який є позаакадемічним рухом ентузіастів кібер-розуму, що сфор­мувався в США в 1990-ті роки, де робиться спроба «поєднати прориви в області комп'ютерних та генетичних технологій із філософією подолання природних обмежень, властивих людині як смертній істоті» [10]. Проголо­шується завершення етапу еволюції розуму у формі людини як біологічно­го виду, та початок нового етапу «прискореної еволюції розуму» у вигляді інформаційно-кібернетичних систем. На середину XXI століття передбача­ється досягнення стану сингулярності, коли створені людиною кібернетич­ні системи вийдуть на передній край еволюції розуму, чим буде подолано інертну біологічну природу людини (Рей Курцвайл). Недосконалі біологіч­ні органи все більше будуть витіснятися штучними, нестаріючими й більш ефективними. Людський суб'єкт буде розчинений в інформаційних потоках і електронних мережах.

< 16 >

Сьогодення і біоетика

Гуманологія, за М. Епштейном, — це і є наука про людину, яка долає свої видові межі, наука про трансформацію людського в процесі створення штучних форм життя та розуму, потенційно перевершуючи біологічний вид homo sapiens. Таким чином, на його думку, ми маємо наступну систе­му наук про людину: антропологію — що вивчає людину як біологічний вид, ураховуючи її культурну еволюцію, як елементу еволюції біологічної; гуманітарні науки — що вивчають людину як суверенний суб'єкт із його філософією, етикою, мовою, літературою, мистецтвом тощо; гуманоло- гію — що вивчає людину як фрагмент техносфери, що створюється людь­ми ж, і що згодом розчиняє їх у собі [10]. Така «втішна», «дзеркально симе­трична» картина відповідає, на думку автора, основним епохам людської цивілізації: доісторичної, історичної та постісторичної. Тут ми маємо спра­ву з поясненням, і майже виправданням процесів, проти яких постають сучасні гуманітарія, теологія та етика, як об'єктивних і неминучих.

Таким чином, здійснюється своєрідна «антикваризація» людини. Відста­вання консервативного біологічного від прогресивного соціального до­лається розвитком новітніх систем техніки. А такий напрям, як «екологія людини», буде розглядати власне людину в шерезі не лише «позарозумо- вих форм життя» (рослин у тварин), а й «позабіологічних форм розуму».

Звичайно, такі перспективи майбутнього людського роду влаштову­ють далеко не всіх. Колись відомий теолог Іриней Ліонський, аналізуючи «первородний гріх» наших пращурів Адама і Єви зауважив: «Не ставши людьми, уже забажали стати богами». Це зауваження більше пасує до на­магань сучасних трансгуманістів та біотехнологів. Як слушно зазначає В. Лекторський, проективна та конструктивна роль філософії має сенс по- скільки, постільки мова йде про зміни в межах саме людини, саме таких, котрі виходять із цінності людської індивідуальності, з ідеї вдосконалення людини, а не перетворення її в постістоту, тобто в «нелюдь». Скажімо, ре­алізація ідеї безсмертя «привела б до того, що головні культурні цінності, що передбачають любов, мужність, турботу (про дітей, старих, ближніх), готовність до самопожертви тощо, стали б непотрібними». Тому роль філософії (нагадаємо, що етика є органічним фрагментом філософії) поля­гає в тому, щоб критично оцінити набуття й втрати, «виявити можливі за­грози для існування людини та її культури на випадок бездумного та нічим не обмеженого експериментування з людським тілом та мозком» [3].

В. Р. Поттер назвав біоетику «новою мудрістю», і вбачав, що це органіч­не об'єднання біологів та гуманітаріїв. Саме цей феномен сучасності постає об'єднуючим началом природознавчої та гуманітарної культур. Слушною

Розділ 1 Світоглядні та філософські аспекти біоетики

< 17 >

видається і метафора В. Р. Поттера «Міст у майбутнє», позаяк проблеми біоети­ки, безумовно, є важливим засобом усвідомлення перспектив людської циві­лізації. Без цього «моста» майбутнє її видається проблематичним. Біологічну етику він тлумачить як «науку виживання», нову мудрість, що має об'єднати біо­логічне знання та загальнолюдські цінності. «Виживання людства може залежа­ти від етики, заснованій на знанні біології, а, значить, на знанні Біоетики» [6].

Отже, біологічна етика, визначаючи міру дозволеного втручання в люд­ський організм, стає важливим компонентом ціннісно-духовних підвалин людської цивілізації, орієнтує на подальше етичне вдосконалення людини, створює умови для захисту її прав та гідності. Проблеми людини стосуються не лише біологів та медиків, а всього суспільства. Вони відзначаються без­прецедентною складністю та неоднозначністю, вимагають від дослідників високого професіоналізму, розвиненого відчуття міри та такту, граничної вимогливості до себе та відповідальності.

Література

1. Гуревич П. С. Феномен деантропологизации человека / П. С. Гуревич // Воп­росы философии.— 2009.— №3.— С. 19-31.

2. Кримський С. Під сигнатурою Софії / С. Кримський.— К.: Вид. дім «Києво- Могилянська академія», 2008.— 367 с.

3. Лекторский В. А. Философия как понимание и трансформирование / В. А. Лек­торский // Вопросы философии.— 2009.— № 1.— С. 17-24.

4. Летов О. В. Человек и «сверхчеловек». Этические аспекты трансгуманизма /

О. В. Летов // Человек.— 2009.— № 1.— С. 19-25.

5. Маринович Мирослав. Криза моральності / Мирослав Маринович // Україн­ський тиждень.— 3-9 грудня 2010,— № 49.

6. Поттер В. Р. Биоэтика: мост в будущее / В. Р. Поттер — К.: Видавець Вадим Карпенко, 2002.—215 с.

7. Реймерс Н. Ф. Экология. Теории, законы, правила, принципы и гипотезы /

Н. Ф. Реймерс.— М.: Россия молодая, 1994.— 367 с.

8. Тулчинский Г. Л. Гуманитарность против гуманизма/Г. Л. Тулчинский// Фило­софские науки.— 2008.— № 12.— С. 7-18.

9. Фукуяма Ф. Великий крах. Людська природа і відновлення соціального по­рядку /Ф. Фукуяма.— Львів: Кальварія, 2005.— 380 с.

10. Эпштейн М. Н. Творческое исчезновение человека. Введение в гуманологию/ М. Н. Эпштейн //Философские науки.— 2009.— № 2.—С. 91-105.

< 18 >

Сьогодення і біоетика

ПРИНЦИПІЗМЯК ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД У БІОЕТИЦІ

С.В.Пустовіт

Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шулика, м. Київ

Біоетика, заснована на принципі змови, виявилася, значною мірою, обме­женою метаетичними міркуваннями: аналізом логіки моральних твер­джень, поясненням суті моральних термінів і суджень, описом логічних процедур і загальних способів мислення. Визнаючи позитивні сторони за­значеної концепції, насамперед, її інструментальний характер і простоту, критики звертають увагу на такі її недоліки, як слабкість аксіологічних і теоретичних підстав, перебільшення ролі принципів поваги до автономії та гідності особистості на шкоду іншим принципам, партикуляризм і фор­малізм. Принципісти абсолютизують «процедурний момент» морального рішення, що призводить до ідеалізації «морального судді», його дистанці- ювання від подій, що відбуваються в реальному часі й просторі, звільнен­ня від відповідальності за ті або інші висновки.

Як першопринципи біоетики різними авторами пропонувалися нас­тупні: 1) «роби благо», автономії особистості, справедливості, вірності даним обіцянкам, чесності, «не убий», вдячності, компенсації (Р. Вітч); 2) «роби благо» і автономії (Т. Енгельгардт); 3) поваги до автономії осо­бистості, «не нашкодь», «роби благо», справедливості (Т. Бочамп, Дж. Чіл- дресс); 5) поваги до автономії особистості, поваги до гідності особистос­ті, цілісності, уразливості (Я. Рендторф) [1 -3].

Моральний методологічний інтуїціонізм, на якому будується концепція принципізму, полягає в тому, щоб розглядати, по-перше, як фундаменталь­ну засаду моралі не один, а декілька принципів. По-друге, уважати їх безпо­середньо (інтуїтивно) даними, апріорними. По-третє, припускати, що разом із множиною етичних принципів також існує множина благ (цінностей), до яких прагне людина. Так, В. Д. Росс виділяв чотири блага, які є благами самі по собі: чеснота, задоволення, знання, справедливість [4].

Розділ 1 Світоглядні та філософські аспекти біоетики

< 19 >