§ 2. Психологічні особливості

ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ПСИХОКОРЕКЦІЇ

Індивідуально-психологічна корекція — це обгрунтована дія психолога на дискретні характеристики внутрішнього світу людини (Г.С Абрамова). Прийняття рішення про проведення індивідуальної психологічної корекції, шляхах її здійснення визначається уявленням психолога про зміст своєї коректувальної роботи.

Все багатство і різноманітність запитів клієнтів може бути зведено до чотирьох основних стратегій їх ставлення до ситуації. (271)

Клієнти можуть хотіти: змінити ситуацію; змінити себе так, щоб адаптуватися до ситуації; вийти з ситуації, знайти нові способи жити в ситуації.

Кінцеві завдання психокоректувальної роботи полягають в досягненні змін в трьох основних сферах; когнітивній, емоційній і поведінковій. Проте ступінь зміни у цих трьох сферах різна при індивідуальній і груповій формах психокорекції. При індивідуальній психокорекції спілкування обмежується діадою «клієнт — психолог». Інструментом дії в цьому випадку є психолог, що обмежує діапазон реальної емоційної дії і реальних варіантів поведінки як в кількісному плані, так і в якісному. При груповій формі корекції інструментом дії виступає психокорекційна група. При цьому складається ситуація реальної емоційної взаємодії, реальної поведінки, в яку включені клієнти з широким діапазоном різних стосунків, установок, емоційних і поведінкових реакцій. Завдяки цим особливостям акцент в індивідуальній роботі переноситься на сферу інтелектуального усвідомлення, а безпосередня робота з емоційними і поведінковими стереотипами може обмежуватися взаємостосунками «психолог — клієнт». Зважаючи на специфіку індивідуальної психокорекції, можна сформулювати конкретні її завдання в кожній з трьох сфер.

1. Сфера інтелектуального усвідомлення (когнітивний аспект). Якщо в груповій психокорекції ведучою є інтеракційна орієнтація, то в індивідуальній - біографічна. Тому індивідуальна психокорекція більшою мірою орієнтована на генетичне усвідомлення. Під час індивідуальної коректувальної роботи на підставі аналізу своєї біографії клієнт може:

усвідомити мотиви своєї поведінки, особливості своїх стосунків, емоційних і поведінкових реакцій;

усвідомити неконструктивний характер низки своїх стосунків, емоційних і поведінкових стереотипів;

усвідомити зв'язок між різними психогенними чинниками і соматичними розладами;

усвідомити міру своєї участі у виникненні конфліктних і психотравмуючих ситуацій;

усвідомити глибокі причини своїх переживань і способах реагування, а також умови формування своєї системи стосунків. (С272)

2. Емоційна сфера. У індивідуальній психокорекції психолог має справу як із «живими» емоціями клієнта, так і з їх «віддзеркаленням», тому завдання в емоційній сфері певною мірою також пов'язані з усвідомленням. В процесі психокорекції клієнт може:

• одержати емоційну підтримку від психолога, сприяючу ослабленню захисних механізмів;

• навчитися розуміти і вербалізувати свої почуття;

• переживати щиріші почуття до самому себе;

• розкрити свої проблеми з відповідними переживаннями (часто прихованими від самого себе);

• модифікувати спосіб переживань, емоційного реагування.

3. Поведінкова сфера. В результаті проведеної коректувальної роботи клієнт може навчитися коректувати свої неадекватні реакції і оволодіти новими формами поведінки.

Основні стадії індивідуальної психологічної корекції

1. Укладення контракту між клієнтом і психологом, що дає згоду надавати корекційну дію.

2. Дослідження проблем клієнта.

3. Пошук способів вирішення проблеми.

4. Формування психологом коректувальної програми і обговорення її з клієнтом.

5. Реалізація наміченої програми відповідно до укладеного контракту.

6. Оцінка ефективності проведеної роботи.

1. Укладення контракту між клієнтом і психологом, що дає згоду надавати коректувальну дію. Рішення клієнта укласти контракт повинно бути усвідомленим, тому психолог зобов'язаний під час першої зустрічі надати клієнту максимум інформації про основні цілі психокорекції; про свою кваліфікацію; про оплату за психокоректувальні заходи; про приблизну тривалість психокорекції; про доцільність проведення психокоректувальних заходів; про ризик тимчасового погіршення стану в процесі психокорекції; про межі конфіденційності.

На даному етапі необхідно надати клієнту вичерпну інформацію про умови психокоректувальної роботи. Необхідно узгоджувати з ним можливість аудіо- і відеозаписи психокоректувальної роботи. (С273) Недопустимо використання таких процедур без згоди клієнта. Обговорення даного питання — одна з умов конфіденційності і встановлення довіри між психологом і клієнтом.

Виділяють два рівні конфіденційності. Перший рівень відноситься до межі професійного використання інформації, отриманої від клієнта. Кожен психолог може використовувати інформацію про клієнта лише в професійних цілях, він не повинен поширювати зведення про клієнта з іншими намірами. Відомості про клієнтів (записи психолога, діагностичні дані, індивідуальні картки клієнтів і т.ін.) повинні зберігатися так, щоб, бути недоступними для сторонніх осіб.

Другий рівень конфіденційності відноситься до умов, при яких одержана в процесі взаємодії інформація може бути використана виключно для блага клієнта. Іноді необхідно поділитися відомостями, одержаними від клієнта з його батьками, вчителями, дітьми, чоловіком. Про свої наміри психолог зобов'язаний повідомити клієнта, і якщо клієнт не заперечує, то питання конфіденційності з етичного стає суто професійним.

Конфіденційність не можна зводити в абсолютний принцип, найчастіше доводиться говорити про її межі. Сформульовані основні правила по встановленню такого роду меж.

1. Зобов'язання дотримувати конфіденційність не абсолютно, а відносно, оскільки існують певні умови, здатні змінити таке зобов'язання.

2. Конфіденційність залежить від характеру представлених клієнтом відомостей, проте довіра клієнта незрівнянно суворо зв'язує консультанта, ніж «секретність» подій, про які повідомляє клієнт.

3. Матеріали зустрічей, які не можуть заподіяти шкоду інтересам клієнта, не підпадають під правила конфіденційності.

4. Матеріали зустрічей, необхідні для ефективної роботи психолога, також не підпадають під правила конфіденційності (наприклад, можливо надання експерту матеріалів психокоректувальної роботи за домовленістю з клієнтом).

5. Конфіденційність завжди грунтується на праві клієнта на добре ім'я і зберігання таємниці. Психолог зобов'язаний поважати права клієнтів і в певних випадках може (С274) навіть чинити протизаконно (наприклад, не надавати інформацію про клієнта правоохоронним органам, якщо при цьому не порушуються права третіх осіб).

6 онфіденційність обмежена правом психолога на збереженні власної гідності і безпеки своєї особистості.

7. Конфіденційність обмежена правами третіх осіб і громадськості.

Психолог, забезпечуючи конфіденційність, повинен ознайомити клієнта з обставинами, при котрих професійна таємниця не дотримується:

• Підвищений ризик для життя клієнта або інших людей.

• Злочинні дії (насильство, розбещення, інцест і ін.), що здійснюються над неповнолітніми.

• Необхідність госпіталізації клієнта.

• Участь клієнта і інших осіб в розповсюдженні наркотиків і інших тяжких злочинних діяннях.

Якщо під час індивідуальної роботи з'ясовується, що клієнт представляє для когось серйозну загрозу, то психолог зобов'язаний вжити заходи для захисту потенційної жертви, проінформувати про небезпеку її самої, її близьких, правоохоронні органи, а також необхідно повідомити клієнта про свої наміри.

2. Дослідження проблем клієнта. На цій стадії психолог встановлює контакт з клієнтом і досягає обопільної довіри. Проведення індивідуальної психологічної корекції вимагає певних особових якостей і установок від психолога, її провідного.

В цілому для ефективної коректувальної роботи необхідна позитивна установка до особи іншої людини (клієнта), орієнтованість на його проблеми, зацікавленість в їх вирішенні. Зайва критичність, упередженість, неуважність і неприродність психолога, безумовно, заважають його роботі. Згідно гуманістичним традиціям позитивна установка до іншої людини може бути створена завдяки безоцінному ставленню і безумовному прийняттю особистості іншого, а також здатності бути самим собою в процесі міжособистісної взаємодії.

Безумовне рийняття особистості іншого означає прийняття клієнта таким, яким він є, без вихваляння і осуду. Доброзичливість в цьому випадку означає довіру до клієнта, визнання його права думати, відчувати, (С275) поступати так, як він вважає для себе можливим, незалежно від видимої безглуздості. Безумовне прийняття означає готовність психолога вислухати іншу людину і прийняти його право на власну думку, навіть якщо вона не співпадає із загальноприйнятим або думкою психолога.

Здатність бути самим собою (автентичність) припускає чесне ставлення до себе, віддзеркалення своєї суперечності, складності і неоднозначності, уміння щиро і відкрито виражати свої почуття, думки і наміри. Сумніви в щирості і чесності психолога можуть викликати у клієнта недовіру до нього і відчуття його ненадійності.

Якщо у психолога немає внутрішньої готовності вирішувати проблему клієнта, то йому краще перенести зустріч або відмовитися від роботи взагалі. У будь-якому випадку відверте визнання психологом у своїх сумнівах і утрудненнях зміцнює його контакт з клієнтами.

Однією з найважливіших умов ефективної роботи психолога є хороший контакт з клієнтом. Гарантія такого контакту — професійне володіння як вербальними технічними засобами, так і найважливішими невербальними параметрами: інтонація, контакт очей, паузи.

Вербальний контакт. Вельми умовно засоби підтримки вербального контакту можна розділити на прямі і непрямі.

До першої групи відносяться форми звернення до людини, які спрямовані на встановлення з ним довірчих і відвертих стосунків (підбадьорювання, вираження підтримки і т.ін.). Необхідність використання таких форм звернення виникає в самих різних випадках:

• на початку контакту з клієнтом — для того, щоб зняти напругу;

• у ситуаціях, коли обговорюються дуже важливі, делікатні питання;

• коли клієнт засмучений або плаче.

Одним з найважливіших непрямих вербальних засобів, спрямованих на підтримку контакту, є звернення до клієнта по імені. Сама згадка імені людини звичайно працює на контакт з ним. Найбільш традиційна форма підтримки вербального контакту — вираз згоди і підтримки, висловлювані психологом в той час, коли він уважно слухає клієнта.

Варіювання гучності голосу і темпу мови можуть привести до змін стану клієнта. Звичайно гучність (С276) голосу і темп мови психолога і клієнта співпадають: якщо останній дуже збуджений, то це відразу відображається на тому, як він говорить.

Буває так, що в процесі взаємодії психолог відчуває розгубленість і не знає, що робити далі, що сказати. Часто це буває за ситуації, коли клієнт плаче, охоплений якоюсь сильною емоцією або агресивно сперечається з психологом. Незалежно від ситуації, вираз обличчя і голос психолога не повинні видавати його розгубленості і сум'яття. Вираження спокою і упевненості на обличчі професіонала саме по собі має психотерапевтичний ефект, сприяючи створенню у клієнта враження, що все нормально, нічого страшного або незвичайного не відбувається і зі всім цим можна впоратися.

Наявність пауз в бесіді створює відчуття неквапливості, продуманості того, що відбувається, тому не слід занадто поспішати ставити питання або коментувати те, що говорить клієнт. Пауза підкреслює значущість сказаного, необхідність осмислення і розуміння. Психологу слід витримувати паузу практично після будь-якого вислову клієнта, окрім тих, які безпосередньо містять питання. Час паузи сприймається під час взаємодії по-особливому. Так, хвилинна пауза може виглядати як «вічність». Для нормальної паузи достатньо 20—30 сек.

Невербальний контакт. Значення невербального контакту досить широко описане. Під час взаємодії клієнт і психолог перебувають у своєрідному тілесному контакті, використання якого також підвищує ефективність коректувального процесу. Звичайно це виражається в тому, що при глибокій залученості в розмову клієнт, не усвідомлюючи того, починає дзеркально відображати пози і поведінку психолога. Так, якщо психолог напружений — відчуття напруги і невпевненості передається співрозмовнику, який неусвідомлено приймає позу, аналогічну позі професіонала. Наявність такого контакту надає величезні можливості для психолога, який у випадку того, що клієнт дуже закритий або напружений, може спробувати побічно вплинути на нього — розслабившись і зайнявши підкреслено зручнішу позу. Неусвідомлено співбесідник в тій або іншій мірі постарається повторити її.

На встановлення контакту з клієнтом робить вплив позиція, займана психологом.

Позиція психолога — це рольові стратегії, що приймаються психологом у взаємовідношенні з клієнтом. Ведучими (С277) тут виступають авторитарність — партнерство у виборі цілей і завдань корекції; директивність — недирективність в їх технічній реалізації, що є одночасно мірою розділення відповідальності за результати дії і активності психолога.

Пропонована схема, авторитарність, що обпирається на осі авторитарність — партнерство, директивність — недирективністъ, дозволяє розмежувати описувані партнерські позиції. Вибір позиції залежить, з одного боку, від індивідуальних особливостей психолога і установок клієнта (висока екстернальність клієнта корелює з перевагою авторитарних і директивних психологів), а з іншого — диктується тією концептуальною позицією (школою), якої дотримується психолог, і технічними особливостями використовуваних методів психокорекції.

Виділяють три варіанти позиції психолога по відношенню до клієнта;

1. Позиція «зверху»;

2. Позиція «на рівних»;

3. Позиція «знизу».

1. Позиція «зверху» полягає в тому, що психолог протягує руку допомоги тим, хто її потребує. Ця позиція має на увазі авторитарні стосунки до клієнта як до об'єкту маніпуляції, супроводжується просторовим дистанціюванням і підкріплюється іміджем всезнаючого, мудрого Гуру. Психолог оцінює дії клієнта як хороші або погані, як правильні або неправильні, тобто вирішує психологічну задачу клієнта неадекватними їй етичними або соціальними засобами. Це призводить до того, що у клієнта формується залежність від психолога, сам психолог може втратити основу професійної рефлексії. Часто директивність психолога в такій позиції призводить до втрати предмету взаємодії: замість обговорення змісту психологічної інформації можуть обговорюватися соціальні, етичні норми.

Авторитарна позиція «зверху», або «батька», характерна для реалізації поведінкових методів, а позиція партнерства характерна для клієнтцентрованої взаємодії. Нейтральна позиція «дзеркала» відповідає психодинамічним методам.

2. Позиція «на рівних» припускає зняття дистанції. Взаємодія «на рівних» є найбільш оптимальним варіантом в індивідуальній психокорекції, коли (С278) проблема відповідальності за особові зміни вирішується відповідно до ролей, позначених професією психолога, який допомагає особистості розширити її альтернативи, створює на матеріалі предмету взаємодії умови для прийняття людиною відповідального, осмисленого рішення про зміну своєї поведінки, своїх стосунків і т.ін. Усвідомлення психологом цього моменту в роботі з клієнтом можливе за допомогою мікротехніки, що забезпечує отримання зворотного зв'язку. Головний момент встановлення такої позиції — досягнення конгруентності з клієнтом.

Партнерський підхід базується на баченні клієнта як рівноправного суб'єкта при просторовому розташуванні лицем до лиця. У разі рівності позиції з психологом клієнт відчуває себе повноправним партнером і тому активно і продуктивно працює нарівні з психологом. У нього немає підстав приховувати або спотворювати яку-небудь інформацію про себе, оскільки психолог відкритий, не оцінює і не судить співбесідника.

У позиції рівності і сам психолог менш уразливий по відношенню до клієнта, оскільки чим більш авторитарна людина, чим неприступнішу позицію він займає, тим більше вимог і очікувань пред'являється до нього і тим важче їм відповідати. Проте, займаючи позицію рівності, психолог не тільки виграє, але і втрачає. Адже з авторитетом, що займає позицію «зверху», більше рахуються і до нього більше прислухаються. Хороший професіонал — це багато в чому актор, який уміє у разі потреби зайняти позицію «зверху», кажучи про щось з непохитним знанням авторитету, або «знизу» — заграючи з клієнтом, прагнучи підвищити його самооцінку, підкреслити його знання і авторитет.

3. Позиція «знизу» дозволяє психологу підвищити самооцінку клієнта, апелювати до його значущості. Проте взаємодія з позиції «знизу» може дати клієнту можливість маніпулювати психологом. Побачити в клієнті маніпулятора — професійний обов'язок психолога, інакше з цієї ситуації взаємодії клієнт вийде переможцем з укоріненою в свідомості перевагою в своїх маніпулятивних здібностях.

Психолог, що постійно посідає позицію «знизу», по суті відмовляється від своєї професії, від узагальненої наукової теорії, потрапляючи під владу життєвого маніпулятора. Проте знаходження психолога в позиції «знизу» іноді (С279) може сприяти підвищенню самосвідомості клієнта, його самооцінки, почуття упевненості.

Усвідомлення психологом своєї позиції у взаємодії з| клієнтом важливо як показник можливих змін у внутрішньому світі клієнта. Уміння психолога рефлексувати над вмістом позицій у взаємодії дає йому матеріал для фіксації змістовної динаміки процесу взаємодії. Орієнтуючись на текст клієнта, на підтекст і контекст взаємодії, психолог дістає доступ до цього компоненту взаємодії.

Показником професіоналізму психолога є його здатність свідомо і пластично посідати різні позиції, виходячи з інтересів клієнта і вимог використовуваних методів.

3. Пошук способів вирішення проблеми. На даному етапі необхідна згода клієнта на дослідження власних психологічних труднощів, пошуки, прийняття на себе відповідальності за вибирані рішення. Психолог прагне якомога точніше розглянути проблеми клієнта, виділяючи як емоційні, так і когнітивні їх аспекти. Необхідно вести уточнення проблем до тих пір, поки клієнт і психолог не досягнуть однакового розуміння. Завдання уточнення проблеми можна вважати реалізованим тільки у тому випадку, коли у свідомості не тільки психолога, але і клієнта побудований своєрідний ланцюжок подій; виявлені почуття або переживання клієнта, що тривало існують або періодично виникають у зв'язку з логікою розвитку стосунків, що штовхають його на те, щоб добиватися досягнення своєї мети і потреб (кохання, влади, розуміння і т.ін.); неадекватні засоби, що обираються для реалізації цих цілей, що призводять до складнощів у взаємостосунках; негативні реакції інших, що часто посилюють проблему клієнта.

Точне визначення проблем дозволяє зрозуміти їх причини, а іноді навіть вказує способи їх вирішення. Психолог спонукає клієнта називати і розглядати можливі альтернативи вирішення проблем, допомагає висувати додаткові альтернативи, у жодному випадку не нав'язуючи власних рішень. Необхідно шукати такі альтернативи рішення проблем, які клієнт міг би використовувати безпосередньо. При критичній оцінці вибраних альтернатив вирішення проблеми необхідно допомогти клієнту зрозуміти, що не всі проблеми вирішувані: одні проблеми вимагають дуже багато часу, інші вимагають (С280) значного ресурсу сил, якими клієнт на даному етапі не володіє, треті можуть бути вирішені лише частково, за допомогою зменшення їх деструктивної дії на поведінку.

4. Формування психологом коректувальної програми і обговорення її з клієнтом. Мета психолога на даному етапі полягає в тому, щоб допомогти клієнту сформулювати як можна більшу можливу кількість варіантів поведінки, потім уважно проаналізувати їх разом з клієнтом, вибрати найбільш відповідні для даної людини в його ситуації і допомогти в оволодінні цими поведінковими стереотипами або навиками. У основі дії на клієнта лежать теоретичні уявлення про норму здійснення дій, про норму змісту переживань, протікання пізнавальних процесів, цілепокладання в тому або іншому конкретно-віковому періоді.

Психолог використовує отриману раніше діагностичну інформацію для зіставлення її з теоретичними даними про закономірності вікового і індивідуального розвитку і складає програму коректувальної роботи з конкретною людиною.

Окрім загальнопсихологічних підстав психолог, що займається корекцією, повинен вирішити для себе питання про міру дії на іншу людину. Він має справу з нормальною здоровою людиною, яка потребує вдосконалення характеристик свого внутрішнього світу, і у зв'язку з цим виникає ряд питань: хто відповідає за результати корекції? які можливі шляхи їх досягнення ?

Відповідь на ці питання виглядає таким чином: психолог відповідає за обгрунтованість програми корекції, а за її здійснення відповідає клієнт і користувач програми.

Корекція здійснюється з переважною орієнтацією на власні резерви клієнта. Для цього їх необхідно знати. І це знання дає вікова психологія, що описує закономірності і механізми психічного розвитку клієнта. Для здійснення психологічної корекції велика увага приділяється саме дискретним характеристикам внутрішнього світу людини. Важливий факт неспівпадання особових показників розвитку і показників загального психічного розвитку, який дозволяє здійснити психологу професійно-орієнтовану рефлексію для змісту взаємодії з клієнтом, заснувати (С281) для нього свої професійні можливості обмеження.

Існуюче у вітчизняній психології поняття про основні психічні новоутворення дозволяє розглядати їх як теоретичні узагальнення, необхідних для вирішення питання про резерви розвитку людини. Серед цих психічних новоутворень є такі, які відображають загальний психічний розвиток (довільність, внутрішній план дій, рефлексія, інтелектуалізація психічної активності і ін.), і ті, які відображають особовий розвиток людини (самосвідомість, життєві поділи і перспективи, світогляд). Можливість роботи з цими показниками в коректувальній роботі грунтується на розумінні їх походження, поняття провідної діяльності, соціальної ситуації розвитку, які можуть виступати як теоретичні і методичні основи для організації психологічної корекції (Г.С. Абрамова, 1977).

Безумовно важливим для коректувальної роботи є поняття зони найближчого розвитку (Л.С. Виготській), який дозволяє аналізувати вміст завдань у взаємодії людей різного віку. Кожен практичний: психолог створює аксіоматію при підході до професійної діяльності. Важливо, щоб вона була відрефлексована ним у вигляді узагальненої теорії, а значить, доступна для обговорення і оцінки колегами.

5. Реалізація наміченої програми відповідно до укладеного контракту. На цій стадії уточнюється план реалізації вирішення і здійснюється послідовне його виконання. Психолог допомагає клієнту організовувати свою діяльність з урахуванням обставин, часу, емоційних затрат, а також з урахуванням можливих невдач в досягненні мети. Необхідно постаратися надихнути клієнту, що часткові невдачі — ще не катастрофа, а можливий проміжний результат і йому слід продовжувати реалізовувати намічену коректувальну програму, пов'язуючи всі дії з кінцевою метою.

6. Оцінка ефективності проведеної роботи. На цій стадії клієнт разом з психологом оцінює рівень досягнення мети (ступінь вирішення проблеми) і узагальнює досягнуті результати. В процесі корекційної роботи у клієнта відбуваються зміни, які можуть в тій чи іншій мірі вплинути на його особистість і життя в цілому. У будь-якому випадку клієнту надається можливість (С282) отримати новий досвід, і чим глибше він усвідомлює це, тим кращою для нього опиниться згодом дія і, отже, тим вище його ефективність.

Виділяють наступні можливі результати коректувальної роботи, залежно від рівня змін, що відбуваються в клієнті:

• посилення уваги до власних потреб, переживань і думок;

• розвиток здібності до самопізнання і усвідомлення нового досвіду;

• зміна ставлення до себе і до навколишнього світу;

• надбання здатності піклуватися про себе, самостійно вирішувати свої проблеми, роблячи вибір, ухвалюючи рішення і несучи за них відповідальність:

• покращання розуміння проблеми, себе, оточуючих т.ін.;

• зміна емоційного стану (розрядка емоційної напруги, дослідження своїх почуттів, прийняття деяких своїх почуттів і т.ін.);

• здатність ухвалити рішення;

• здатність здійснити ухвалене рішення;

• підтвердження своїх думок, почуттів, рішень;

• отримання підтримки;

• пристосування до ситуації, яку неможливо змінити;

• пошук і вивчення альтернатив;

• отримання практичної допомоги через прямі дії психолога або інших фахівців, яких залучив психолог;

• розвиток наявних умінь і навиків, надбання нових;

• отримання інформації;

• нове реагування на дії інших людей і ситуацію.

Найбільш важливі тут наступні моменти: усвідомлення, що допомагає суб'єкту зберігати активну позицію навіть при неможливості реально змінити ситуацію. Наявність мети дозволяє спрямувати усвідомлення у бік прийняття відповідальності за свої бажання і дійсні цілі своєї поведінки.

Цінність — переконання, яке було вільно вибране з низки альтернатив, після зважування наслідків кожної з них. Цінності визначають те, ради чого клієнт усвідомлює, формулює і формує цілі, здобуває необхідну (С283) інформацію, набуває потрібних навиків. Відсутність або неусвідомлення власних цінностей веде до фіктивного і ілюзорного розвитку особистості.

Інформація— є матеріалом, який клієнт може використовувати для усвідомлення себе і навколишнього світу, а також для формування власних цілей. Організації, співтовариства і окремі люди часто будують свою діяльність і безпеку на основі інформації, що знаходиться в їх розпорядженні. Інформація — це не просто кількість знань, але і концепція того, як ці знання отримувати і використовувати. Дії (усвідомлення, формування цілей і цінностей) вимагають формування навиків. Тільки навики дозволяють реалізувати цінності в поведінці.

Дана модель дозволяє розглянути загальну схему корекційного процесу. Реальний процес взаємодії значно ширший. Виділення стадій достатньо умовне, оскільки в практичній роботі можливо їх злиття у складніші взаємозалежні зв'язки, ніж у розглянутій схемі. Необхідно відзначити, що в процесі реальної практичної роботи важливі не стільки загальні схеми (хоча уявлення і розуміння ходу корекційного процесу обов'язкові), скільки професійна і людська компетенція психолога.

Існують правила та установки, що дозволяють психологу структурувати процес індивідуальної психокорекції і робити його ефективнішим:

1. Не буває двох однакових клієнтів і ситуацій психокореції. Людські проблеми тільки на перший погляд можуть здатися схожими, проте вони виникають, розвиваються, існують в контексті унікальних людських життів, тому проблеми насправді є унікальними і відповідно кожна корекційна дія унікальна і неповторна.

2. В процесі корекції психолог і клієнт постійно змінюються згідно їх стосункам (у психологічній корекції не може бути статичних ситуацій).

3. Найкращим експертом власних проблем є клієнт, тому слід допомогти йому прийняти на себе відповідальність за їх розв'язання. Бачення власних проблем клієнтом не менше, а, можливо, більш важливо, ніж уявлення про них психолога.

4. В процесі корекції почуття безпеки клієнта важливіше, ніж вимоги психолога. Таким чином, в корекції (С284) недоречно добиватися мети за всяку ціну, не звертаючи уваги на емоційний стан клієнта.

5. Прагнучи допомогти клієнту, психолог зобов'язаний «підключити» всі свої професійні і особові можливості, проте у кожному конкретному випадку він не повинен забувати, що він всього лише людина і тому не здатний повністю відповідати за іншу людину, за його життя і труднощі.

6. Не слід чекати безпосереднього ефекту від кожної окремо взятої коректувальної зустрічі. Рішення проблем, а також успіх корекції не схожі на ту, що рівномірно піднімається вгору пряму — це процес, в якому помітні покращання заміняються погіршеннями, тому що самозміна вимагає багатьох зусиль і ризику, які не завжди і не відразу завершуються успіхом.

7. Компетентний психолог знає рівень своєї професійної кваліфікації і власні недоліки, він відповідальний за дотримання правил етики і роботи на благо клієнтів.

8. Для позначення і концептуалізації кожної проблеми можуть бути використані різні теоретичні підходи, але немає і не може бути єдиного якнайкращого теоретичного підходу.

9. Деякі проблеми у принципі нерозв'язні (наприклад, проблема екзистенціальної провини, прийняття втрати). У таких випадках психолог повинен постаратися допомогти клієнту прийняти неминучість ситуації і змиритися з нею.

10. Ефективна корекція — це процес, який виконується разом з клієнтом, але не замість клієнта.

Розділ 2

ГРУПОВА ПСИХОКОРЕКЦІЯ