§ 1. Загальна характеристика методу

Ігрова терапія — метод психотерапевтичної дії на дітей і дорослих з використанням гри. У основі різних методик, описуваних цим поняттям, лежить визнання того, що гра робить сильний вплив на розвиток особи. У сучасній психокоррекції дорослих гра використовується в груповій психотерапії і соціально-психологічному тренінгу у вигляді спеціальних вправ, завдань на невербальні комунікації, розігруванні різних ситуацій і ін. Гра сприяє створенню близьких відносин між учасниками групи, знімає напруженість, тривогу, страх перед навколишніми, підвищує самооцінку, дозволяє перевірити себе в різних ситуаціях спілкування, знімаючи небезпеку соціально значущих наслідків.

Характерна особливість гри — її двопланність. властива також драматичному мистецтву, елементи якого зберігаються в будь-якій колективній грі:

1. Гравець виконує реальну діяльність, виконаня якої вимагає дій, пов'язаних з вирішенням цілком конкретних, часто нестандартних задач.

1. Ряд моментів цієї діяльності носить умовний характер, що дозволяє відвернутися від реальної ситуації з її відповідальністю і численними обставинами..

Двопланність гри обумовлює її розвиваючий ефект, психокоректувальний ефект ігрових занять у дітей досягається завдяки встановленню позитивного (С126) емоційного контакту між дітьми і дорослими. Гра коригує пригнічувані негативні емоції, страхи, невпевненість в собі, розширює здібності дітей до спілкування, збільшує діапазон доступних дитині дій з предметами.

Відмінні ознаки розгортання гри — швидко змінні ситуації, в яких опиняється об'єкт після дій з ним, і таке ж швидке пристосування дій до нової ситуації.

Структуру дитячої гри складають ролі, узяті на себе ігроками; ігрові дії як засіб реалізації цих ролей; ігрове вживання предметів — заміщення реальних предметів ігровими (умовними); реальні стосунки між граючими.

Одиниця гри і в той же час центральний момент, об'єднуючий всі її аспекти, — роль.

Сюжетом гри є відтворна в ній область дійсності. Змістом гри виступає те, що відтворюється дітьми як головний момент діяльності і стосунків між дорослими в їх дорослому житті. В грі відбувається формування довільної поведінки дитини і її соціалізація.

Ігрова терапія є взаємодією дорослого з дитиною на власних умовах останньої, коли їй надається можливість вільного самовираження з одночасним ухваленням її відчуттів дорослими. В даний час сфера застосування ігротерапії значно розширилася. Є досвід проведення короткострокової і довгострокової ігрової терапії, а також організації ігротерапії в малій групі дітей в умовах навчально-виховних установ.

Загальні покази до проведення ігротерапії: соціальний інфантилизм, замкнутість, нетовариськість, фобічні реакції, надконформність і надпослушання, порушення поведінки і шкідливі звички, неадекватна полорольова ідентифікація у хлопчиків.

Ігрова терапія виявилася ефективною при роботі з дітьми різної діагностичної категорії, окрім повного аутизму і неконтактної шизофренії.

Ігротерапія ефективна як допомога при висмикуванні волосся; корекції селективного мутизму; агресивності у поведінці; як засіб поліпшенні емоційного стану дітей після розлучення батьків; що піддаються насильсту і покинутих дітей; зниження страхів; стресу і (С127) тривожності у госпіталізованих дітей; при корекції утруднень в читанні; успішності дітей з утрудненнями в навчанні; відставання в мовному розвитку; интеллектуального і емоційного розвитку розумово відсталих дітей лікуванні заїкання; полегшенні стану при психосоматичних захворюваннях (бронхіальна астма, нейродермія, коліт язви, дискінезії жовчовивідних шляхів та ін.), поліпшенні «Я-концепції»; зниженні тривоги при розлуці з близькими.

Основні психологічні механізми коррекциоїного дії гри

1. Моделювання системи соціальних стосунків в наочно-дійовій формі в особливих ігрових умовах, наслідування ним дитиною і орієнтування в цих стосунках.

1. Зміну позиції дитини в напрямі подолання пізнавального і особового егоцентризму і послідовної децентрациі, завдяки чому відбувається усвідомлення власного «Я» в грі і зростає міра соціальної компетентності і здібності до вирішення проблемних ситуацій.

2. Формування (разом з ігровими) реальних сшеній як рівноправних партнерських стосунків співробітництва і кооперації між дитиною і однолітком, що забезпечують можливість позитивного особового розвитку.

3. Організація поетапного відпрацювання в грі нових, більш адекватних способів орієнтування дитини в проблемних ситуаціях, їх інтеріорізация і засвоєння.

Організація орієнтування дитини на виділення емоційних станів, що переживаються нею, і забезпечення їх усвідомлення завдяки вербалізації і відповідно усвідомленню значення проблемної ситуації, формування її нових значень.

5. Формування здатності дитини до довільної регуляції діяльності на основі підпорядкування поведінки системі правил, регулюючих виконання ролі і правил, а також поведінка в ігровій кімнаті.

Основні функції психолога, що веде ігрові заняття

1. Створення атмосфери прийняття дитини.

1. Емоційне співпереживання дитині.

2. Віддзеркалення і вербалізація її відчуттів і переживань в максимально точній і зрозумілій дитині формі. (С128)

3. Забезпечення в процесі ігрових занять умов, актуалізуючих переживання дитиною відчуття досягнення власної гідності і самоповаги.

Принципи здійснення ігротерапії

1. Комунікація дитині його безумовного прийняття (дружні рівноправні стосунки з дитиною, ухвалення дитини такою, якою вона є, дитина— господар становища, вона визначає сюжет, тему ігрових занять, на її стороні ініціатива вибору і ухвалення рішення).

2. Недирективність в управлінні коректувальним процесом: відмову ігротерапевта від спроб прискорити або уповільнити ігровий процес; мінімальність числа обмежень і лімітів, що вводяться ігротерапевтом в гру (вводяться лише ті обмеження, які пов’язують гру з реальним життям).

3. Встановлення фокусу коректувального процесу на почуттях і переживаннях дитини: добитися відкритого вербального виразу дитиною своїх відчуттів; спробувати в найкоротший час зрозуміти відчуття дитини і повернути її дослідження на саму себе; стати для дитини своєрідним дзеркалом, в якому вона може побачити себе.

Коректувальний процес не відбувається в грі автоматично. Він можливий лише за умови, що психолог, сензитивний до відчуттів дитини, приймає його установки і виражає щиру віру в можливості дитини прийняти на себе відповідальність за рішення проблеми. Діалогічне спілкування дитини з дорослим через прийняття, віддзеркалення і вербалізацію ним вільно виражених в грі відчуттів дитини стає основним механізмом корекційної дії в ігротерапії.