5. Зміна ставлення до правил саморегуляції.

6. Перевірка істинності правил, заміна їх новими, більш гнучкими.

Спочатку бажано використовувати навики продуктивного вирішення проблем клієнтом в непроблемній сфері, а вже генералізувати ці навики в емоційно-проблемну сферу.

Цілі корекції. Основна мета — виправлення неадекватних когніцій, усвідомлення правил неадекватної обробки інформації і заміна їх правильними.

Задачі психолога.

Навчити клієнта усвідомлювати зв'язки між когнітивними схемами, афектами і поведінкою.

Навчити замінювати дисфункційні думки реалістичнішими інтерпретаціями.

Ідентифікувати і змінювати переконання, які привертають до спотворення досвіду.

Позиція психолога. Оскільки А. Бек вважає, що психолог і клієнт є співпрацівниками в дослідженні фактів, які підкріплюють або спростовують когнітивні схеми клієнта, то це процес двосторонній і він є партнерським. Тому між клієнтом і психологом повинні складатися партнерські стосунки. Інтерпретації або припущення клієнта розглядаються психологом як гіпотези, потребуючі перевірки і підтвердження.

Вимоги і очікування від клієнта. Від клієнта очікується ухвалення базисного положення когнітивної теорії про залежність емоцій від мислення. Встановлення стосунків партнерства з психологом вимагає від клієнта високої активності, відповідальності, відсутності «психологічної залежності». Сліпа віра в психолога і підвищений скептицизм клієнта — два полюси негативного ставлення до майбутньої взаємодії. Для успішності корекційних дій необхідно перед початком заходів привести подібні позиції до центру.

Техніки

1. «Сократівський діалог». Бесіда є головним терапевтичним інструментом в когнітивній психокорекції. Психолог ретельно складає питання для забезпечення нового навчання. Мета постановки цих питань зводиться до наступного:

—прояснити або визначити проблеми клієнта; (С102)

—допомогти клієнту ідентифікувати думки, образи, припущення;

__ вивчити значення події для клієнта;

— оцінити наслідки підтримки неадаптивних думок і поведінки.

На підставі відповідей на збудовані питання клієнт приходить до певних логічних висновків. Питання ставляться так, щоб підвести його до неминучого висновку і щоб при цьому клієнт не вдавався до психологічних захистів. Тобто, щоб клієнт міг подивитися на свої припущення з іншої точки зору так, щоб психологічний захист не заважав усвідомленню цього іншого становища.

2. «Заповнення пустки». Метод використовується, коли рівень емоцій, що відчуваються, носить помірний характер і когніції, супроводжуючі їх, нечіткі, недостатньо оформлені.

Для виявлення неусвідомлюваних думок пацієнта клієнту пропонують заповнити наступну послідовність: А – В – С

А— яка-небудь подія.

В— емоційна реакція клієнта на подію.

С— думки клієнта, зв'язуючі ці дві події.

Клієнта учать спостерігати за послідовністю зовнішніх подій (А) і реакцій на них (С). Клієнту необхідно заповнити пустку в своїй свідомості (В), яка є зв'язуючою ланкою між А і С. В — це думки або образи, що виникали в цей проміжок і роблять зрозумілою зв'язок між А і С.

Наприклад, побачивши на вулиці давнього знайомого, клієнт відчув смуток і печаль. А — зустріч з людиною; С — печаль; В— когніція, зв'язуюча ці дві події. Далі клієнт пояснює: «Побачивши цю людину, я подумав, що, можливо, він мене не впізнає або скаже, що я погано виглядаю, або грубо відповість і це мене засмутить. Після цього виникло відчуття печалі». Після того, як зв'язок між подією і емоційною реакцією розкриту клієнтом, психолог може на підставі одержаних даних висунути гіпотезу і уявити її для обговорення (підтвердження) клієнту.

Клієнт має право згодитися або не згодитися з психологом і знайти точніші формулювання своїх переконань. Як тільки переконання ідентифіковане, воно відкрите для модифікації. Модифікація переконання виконується наступним способами: (103)

—психолог може запитати у клієнта, чи є переконання розумним;

—може попросити клієнта привести докази «за і проти» збереження цього переконання;

—психолог може попросити клієнта надати докази, факти, що суперечать цьому переконанню (тобто спростувати його).

3. Декатастрофізація (техніка «що... якщо»). Техніка призначена для дослідження дійсних фактичних подій і наслідків, які в уяві клієнта завдають йому психологічного збитку і викликають почуття тривоги. Ця техніка допомагає клієнтам справитися з результатом події, зв'язаної із страхом.

У бесіді з психологом розглядається ситуація, яка лякає клієнта і сприймається ним як катастрофічна. Психолог ставить клієнту питання: «А що буде, якщо ця ситуація наступить?» Клієнт перераховує можливі наслідки цієї ситуації. Психолог повторює питання: «А що буде, якщо... ?» При розгляді всіх наслідків ситуації клієнт приходить до висновку про те, що ситуація не настільки значуща, як представлялася йому на самому початку бесіди.

4. Когнітивна реатрібуція. Методика представляє собою послідовність дій з метою зміни патологізуючих клієнта автоматизованих (навиків) «ланцюжків думок», направлена на перевірку правильності переконань клієнта. Психолог і клієнт розглядають альтернативні причини подій. Техніка реатрібуції передбачає перевірку реальності і дослідження всіх фактів, які вплинули на виникнення ситуації. Вона включає наступні прийоми:

1. Перевірку наповненості когніцій клієнта реальним змістом. Здійснюється перехід до більш змістовного і багатобічного уявлення про об'єкт патологізуючий клієнта ланцюжка думок (своєму «Я», сфері діяльності, взаємостосунках з іншою людиною і т.п.).

2. Виявлення неспроможності уявлень клієнта про причини, патологізуючі його ланцюжки думок. Об'єктом дії на цій стадії є здорові судження, якими клієнт звично обґрунтовує своє почуття провини, тривогу, неповноцінність, прояви агресивності.

3. Закріплення нових атрибуцій (у дискусії, рольовій грі, в повсякденному житті). (С104)

У корекційній практиці методика застосовується при депресивних неврозах, реактивних депресіях, фобіях, істеричних реакціях, залежностях (наркотики, алкоголь). Протипоказане застосування при психотичних порушеннях.

5. Переформулювання. Техніка, призначена для мобілізації людини, яка вважає, що проблема не контролюється нею. Клієнту пропонується сформулювати проблему по-новому, з тим, щоб вона одержала конкретне і специфічне звучання. Наприклад, людині, яка вважає: «Ніхто не звертає на мене увагу», — пропонується переформулювати проблему: «Мені потрібне емоційне тепло. Я його не одержую. Тому мені потрібно протягнути руку іншим людям, щоб про мене поклопоталися».

6. Децентралізація. Метод звільнення клієнта від властивості бачити в собі точку зосередження всіх подій. Для перевірки спотворених переконань клієнта йому пропонується провести поведінкові експерименти.

Наприклад, один клієнт вважав, що під час наради всі за ним спостерігають, помічають його невпевненість, тому він вважав за краще мовчати, не висловлюватися. Через це у нього були проблеми з керівництвом. Клієнту було запропоновано постежити за оточуючими замість того, щоб зосереджуватися на своєму дискомфорті. Коли він постежив за співпрацівниками, то побачив, що одні люди слухають виступаючого, другі— щось пишуть, треті— мріють. Він дійшов висновку, що інші стурбовані своїми справами, а не ставленням до нього. І його ставлення до себе змінилося.

7. Перевірка гіпотези. Клієнт, що знаходиться в емоційно нестійкому стані, має свою гіпотезу, що пояснює такий його стан. Психолог просить привести конкретні факти, що пояснюють дану гіпотезу. При цьому не можна користуватися узагальнювальними ярликами, неясними термінами і невизначеними поняттями.

Наприклад, клієнт стверджує, що він поганий вчитель. Психолог просить привести факти, аргументи на користь такого висновку. При розгляді цих аргументів може з'ясуватися, що не враховані якісь сторони діяльності. Після цього клієнта просять привести факти зворотного зв’язку: думки батьків, думки, відгуки учнів, колег по роботі, яким повинен добути сам клієнт. Після розгляду всіх фактів в сукупності клієнт приходить до висновку, що насправді він не такий поганий, як йому здавалося і його думка про себе помилкова. (105)

8. Планування діяльності. Ця процедура зводиться до того, що клієнта просять скласти розпорядок дня, намітити план тієї або іншої діяльності і виставити оцінки ступеня задоволення від цієї діяльності, використовуючи шкалу від 0 до 10 балів. Заповнення таких розпорядків дня і подальший їх аналіз з психологом призводить до того, що клієнт переконується у тому, що він у змозі контролювати свою поведінку. І його емоційна оцінка цієї діяльності залежить від цілого ряду чинників, що приводить до зміни емоційного ставлення до себе і до тієї діяльності, якою він займається.

Наприклад, ті клієнти, які вважають, що вони знаходяться постійно в тривожному стані, побачивши свою оцінку різних видів діяльності, переконуються у тому, що сила емоційної напруги варіює залежно від часу дня або виконуваної роботи і що насправді їх переживання не так глибокі, як йому вбачалося до заповнення цього розпорядку.