1.2. Проблема дослідження

Будь-яке педагогічне дослідження починається з визначення проблеми, яка виділяється для спеціального вивчення. Формулюючи проблему, дослідник відповідає на запитання: «Що треба вивчити з того, що раніше не було вивчене?». Як говорив О. Бальзак, «Ключем до будь-якої науки є знак запитання».

Під науковою проблемою в даному випадку розуміється усвідомлене протиріччя між запитами практики і обмеженими можливостями теорії (внаслідок властивої їй неповноти), яка не дає можливості їх задовольнити. В цьому випадку завдання дослідника полягає в тому, щоб заповнити прогалини в теоретичному знанні, необхідному для розв'язання завдань практики.

Сутність наукової проблеми завжди криється у відображенні наявних суперечностей пізнання, які можуть бути розв'язані тільки засобами наукового дослідження. Джерелом проблеми є, як правило, труднощі, які виникають у практичній діяльності. Необхідність їх подолання знаходить своє відображення у висуненні практичних завдань. Щоб перейти від практичного завдання до наукової проблеми, треба подолати два процеси:

а) визначити, які наукові знання потрібні аби вирішити практичне завдання;

б) встановити, чи є для цього необхідні наукові знання.

Аспірант чи докторант має старанно продумати, які труднощі, суперечності у практиці навчання і виховання змушують відмовитися від традиційного шляху (програми, методики, технології тощо) і почати пошук нового, або з яких потреб випливає необхідність саме даної дослідно-експериментальної роботи. В процесі цього абсолютно необхідного етапу майбутній експериментатор шукає відповідь на запитання: «Чи актуальна ідея перетворення дійсності в бажаному напрямку? Чи варто витрачати сили? Чи немає вже готової відповіді на запитання, які бентежать потенціального дослідника, в літературі?»

Звідси випливає, що наукова проблема не виникає довільно, а є результатом глибокого вивчення загального стану педагогічної теорії та практики у тій чи іншій галузі, ознайомлення з науковою літературою, реферативними та бібліографічними довідниками, а також зі станом роботи навчальних закладів, де планується проведення дослідної роботи. Адже кожне наукове дослідження передбачає не тільки виділення вихідних засад проблеми, а й упевненості, що для її вивчення існує потрібне «поле» пошуку, базові наукові знання та засоби їх практичної реалізації.

Проблеми досліджень зумовлені потребами розвитку суспільства, системи освіти. Часто вони пов'язані з необхідністю усунення певних протиріч у громадському житті, в розвитку системи освіти. Тому при виборі проблеми дослідження такі протиріччя аналізують за літературою, практичним досвідом і в загальних рисах передбачають майбутні результати дослідження.

Постановка проблеми передбачає:

1. Вивчення, усвідомлення і формулювання актуальних завдань, які вимагають свого розв'язання в теорії і (або) на практиці.

2. Аналіз теорії об'єкта дослідження, стану суміжних галузей наукового знання з метою виявлення (встановлення) меж пізнаного в досліджуваній галузі, їх усвідомлення і фіксації (опису) встановлених обмежень (визначити, що досліджено і якою мірою).

3. Постановку проблемних питань практики, звернутих до теорії, які поки що не мають теоретичного обгрунтування.

Для забезпечення чіткості у виділенні і формулюванні проблеми дослідження важливо виявити об'єктивну суперечність між запитами практики і обмеженими можливостями теорії. Очевидно, йдеться про вихід на «знання про незнання» - відомого про невідоме в явищі (процесі), яке вивчається. Іншими словами*, дисертант повинен осмислити і достатньо повно подати своє знання про невідоме, яке підлягає виявленню і доповненню.

Ця частина дослідження передбачає:

• вивчення літератури, присвяченої,' теорії предмета, з метою одержання відповідей на все те ж саме коло питань: що досліджено, а що - ні;

• визначення кола практичних проблем, на які наука поки що не дала відповіді.

Одержані дані дають можливість з'ясувати часткові суперечності, а їх сукупність - визначити основну суперечність виконуваного дослідження, сформулювати проблему та її підпроблеми. Далі необхідно «перевести» суть проблеми з мови практичних запитань, звернутих до теорії, на мову теорії, тобто визначити те нове, що може скласти внесок у розвиток теорії досліджуваного явища або процесу.

Розпочинають дослідження із ознайомлення зі станом проблеми. Висуваючи проблему, дослідник аргументує недостатність досягнутого до даного моменту рівня знань у галузі, яка його цікавить, на фоні нових факторів і зв'язків, виявлених недоліків у наявних концепціях, виникнення нових запитів практики.

Іноді наслідком ознайомлення зі станом проблеми може бути висновок, що вона вже належно вивчена, описана, а результати досліджень упроваджено в практику. У такому разі вивчення стану проблеми запобігає непродуктивній роботі. Обрана для дослідження проблема може бути не цілком вивченою, деякі її питання досліджені поверхово й побіжно. До того ж дослідник може і не погодитись із певними положеннями попередніх досліджень. Тому наявні у друкованих джерелах відомості не перешкоджають проведенню нового дослідження. їх докладне вивчення може спричинити необхідність змінити сформульовану назву проблеми дослідження.

Попереднє формулювання проблеми наукового дослідження не завжди остаточне. Під час вивчення обраної для дослідження проблеми з'ясовуються її аспекти, розв'язані раніше, що дає змогу конкретизувати питання, які потребують свого вирішення. Відповідно до цього формулювання проблеми може звужуватися або розширюватися, а її назва - уточнюватись.

Проблема - це форма наукового знання, в якій визначаються межі достовірного і прогнозуються шляхи розвитку нового знання. Роль проблеми як специфічної форми наукового знання достатньо значуща. Відомий український філософ П. Копнін писав, що вміти правильно поставити проблему, вивести її з попереднього знання - це означає, вже наполовину розв'язати її. «Часто правильно поставлене запитання означає більше, ніж розв'язання проблеми наполовину» - зауважив В. Гейзенберг.

Суть проблеми полягає в осмисленні меж одержаних знань, які можуть мати як суб'єктивний, так і об'єктивний характер. Іноді молодий науковець береться розглядати проблему із суб'єктивних позицій, уважаючи її актуальною для науки і практики і не маючи навіть гадки про те, що в науці вона вже розроблена і розв'язана. Отже, залишається лише проаналізувати, шо було зроблено в даній галузі попередниками. Можливо, аналіз покаже необхідність її розв'язання на вищому теоретико-методологічному рівні.

Ознайомлення з історією питання в працях попередників, безперечно допоможе досліднику точніше сформулювати межі невідомого, тобто визначити проблематику. Вона може бути розв'язаною поза залежністю від поточного стану педагогічної науки і практики, а також такою, що її не можна розв'язати в принципі, тобто такою, яка ще не визріла для її розв'язання, «вічною». Подібно до того, як в логіці однією з форм проблеми є задача, яка не розв'язується, в педагогіці можна виділити клас «вічних» проблем, над розв'язанням яких б'ються все нові покоління педагогів, і кожна епоха пропонує нові шляхи їх розв'язання. До таких відносяться мета виховання, зміст освіти, валідність оцінювання знань; в працях методологічного плану - пошук критеріїв визначення проблем, опрацювання нових методів експериментального дослідження тощо.

У процесі постановки наукова проблема проходить через низку етапів: осмислення меж відомого (ознайомлення з історією питання і сучасним станом); уточнення формулювання, визначення термінів; перевірка істинності всіх передумов: конструювання структури; критичне осмислення зібраного матеріалу.

Наукові проблеми формулюються- дослідниками на основі конкретних даних, педагогічних чинників і корегуються в процесі розвитку суспільства. Усвідомлення тІ€Ї чи іншої ситуації можливе лише на відповідному рівні розвитку науки. Коли теорія в якійсь конкретній галузі науки опрацьована, проблем не виникає внаслідок відсутності фактів, які б суперечили встановленим гіпотезам. Коли теорія взагалі відсутня, проблем також не виникає через недостатність гіпотез, які суперечать фактам.

Для усвідомлення і осмислення проблеми необхідно володіти інформацією про передумови питання, про історію становлення і розвитку проблеми, про різні підходи, концепції, течії, наукові школи. Лише за цих умов можна свідомо підійти до того етапу, коли стають чітко видимими межі наявних знань. На практиці це зазвичай виражається в тому, що на якомусь етапі роботи для дослідника вичерпується потік невідомої раніше інформації при ознайомленні з новою літературою, новими дисертаціями на дану тему. Постановка наукової проблеми в принципі можлива лише за умови певного знання про непізнаність об'єкта.

Осмислюючи проблему, дослідник завжди припускає, що можна знати в даних умовах, яким способом можна досягти необхідного для практики знання. Розв'язати проблему в принципі можна лише за допомогою нових знань, нових фактів. Таким чином, в проблемі поєднані, по-перше, знання про незнання і, по-друге, припущення про можливе відкриття невідомого закону, закономірності, принципу або способу дії.

Одним із основних критеріїв існування проблеми може бути наявність об'єктивно існуючих суперечностей, які можна розв'язати засобами науки. Якщо така суперечність є, це означає, що є й проблема, яку варто дослідити. Наприклад, як суперечності, що є нині в системі освіти, можна виділити такі:

• суперечність між об'єктивною необхідністю підготовки висококваліфікованих фахівців і наявною практикою їх підготовки у вищій школі з використанням традиційних форм і методів навчання;

• суперечність між посиленням вимог до самостійної роботи учнів чи студентів і недостатнім рівнем їх знань і вмінь з організації самостійної пізнавальної діяльності тощо.

Таким чином, мова, як правило, йде про об'єктивно існуючі суперечності між потребами і можливостями, між новими вимогами і системою, що склалася, між необхідністю і наявністю способів і засобів, які дають можливість реалізувати щось в нових умовах, і т. ін.

Проблема, яка випливає з виявлених суперечностей, повинна бути актуальною, відображати те нове, що входить або повинно ввійти в життя. Такими нині є проблеми, пов'язані з гуманізацією, фундаменталізацією, демократизацією й інформатизацією освіти, врахуванням індивідуальних особливостей і реалізацією можливостей кожного учня, реалізацією проблемного та особистісно орієнтованого чи розвивального навчання, формуванням виховуючого середовища в школі і мікрорайоні, комплексною профілактикою і реабілітацією неповнолітніх тощо.

Розв'язати практичне завдання засобами науки - означає визначити співвідношення цього завдання з галуззю невідомого в науковому знанні і в результаті наукового дослідження одержати знання, які потім будуть покладені в основу практичної діяльності. Ця галузь невідомого в науковому знанні - «біла пляма на карті науки» - і є наукова проблема. Виявити її і сформулювати далеко не проста річ. Для цього необхідно, по-перше, мати широкі знання в своїй галузі діяльності, а по-друге, знати, яких знань не вистачає. «Знання» про «незнання» - в цьому суть наукової проблеми. Висовуючи проблему, дослідник констатує недостатність досягнутого на даний час рівня знання. Констатація цього факту зумовлює відкриття нових факторів або зв'язків, виявлення логічних вад наявних наукових концепцій або появу таких нових запитів суспільної практики, які вимагають виходу за межі вже одержаних знань і руху до нового знання. Педагогіка орієнтується на соціальну практику, на необхідність подолання недоліків практичної педагогічної діяльності, які проявляються в її результатах. Вади педагогічної теорії також, як правило, виявляються й усвідомлюються у зв'язку з конкретними проявами її практичної неефективності.

Слід розрізняти проблему для себе і проблему для всіх. Проблема для себе - це прогалина в знаннях самого дослідника, в його особистому досвіді. Для науки, можливо, ця проблема вже розв'язана. Але є і проблеми, не розв'язані поки що ніким. Якщо вони актуальні для всіх, їх треба досліджувати. А прогалини в знаннях однієї людини - зрозуміло, це лише її проблеми. Незважаючи на очевидність цього судження, нерідко трапляється, що приступаючи до наукової роботи, дослідник не має достатньо чіткого уявлення про те, що зроблено до нього в даній галузі. Він ризикує виконати даремну роботу, потрібну лише йому. Тому без впевнення, що дана проблема в тому аспекті, який обрано для вивчення, не розв'язана ніким на Землі, не варто братися за дослідження.

Ще одна обставина, яку обов'язково треба враховувати при визначенні проблеми, - це розуміння різниці між науковою проблемою і практичним завданням. У такій науці як педагогіка, що вивчає особливий вид практичної діяльності, дослідник йде безпосередньо або опосередковано від запитів педагогічної практики, і в кінцевому рахунку розв'язання будь-якої наукової проблеми сприяє поліпшенню практичної діяльності. Однак сам запит практики не є ще науковою проблемою Він служить стимулом для пошуку наукових засобів розв'язання задачі і тому передбачає звернення до науки. До того ж практичне завдання розв'язується не лише засобами науки. Створення нормальних фінансово-економічних і матеріально-технічних умов в школі - справа практики: менеджерів, економістів, політиків. Ніяка наука не допоможе дітям вчитися, коли вони не мають підручників, коли, взимку температура в класах опускається нижче 10 °С, чи коли в них над головою тече дах.

Загальні соціальні завдання в галузі освіти конкретизуються визначенням тих практичних питань, які потрібно вирішити у діяльності навчальних закладів. Однак далеко не всі з них складають педагогічні проблеми. Окремі практичні завдання можна вирішити засобами інтенсифікації праці вчителів, упровадженням нових технологій, передового досвіду навчання і виховання тощо. Якщо наявних засобів недостатньо, виникає педагогічна проблема, яка вимагає проведення відповідного дослідження. Його актуальність, окрім практичних потреб освіти, характеризується недостатністю тих чи інших наукових знань, на збагачення і доповнення яких спрямована така пошукова робота.

Такі слова в назвах дисертацій, як «удосконалення», «подолання» (наприклад неуспішності чи невихованості учнів), «підвищення рівня», «застосування» чогось і т. ін., відносяться до сфери практики. Наприклад, проблема для науки полягає не в тому, щоб оптимізувати процес навчання, а в тому, щоб з'ясувати, які умови сприяють оптимізації і якими мають бути основні етапи і методи роботи, що забезпечують успіх у цій справі.

Подолання відставання і неуспішності школярів - суто практичне завдання. Але для його розв'язання може знадобитися наукове знання, причому не лише педагогічне. Якщо відставання зумовлене особливостями психіки учня, наприклад його темпераменту, темпу засвоєння матеріалу, властивостями характеру взагалі, і якщо ці властивості типові - тоді це поле вивчення для психолога, який відповідним чином сформулює наукову проблему. Якщо учень відстає в навчанні просто через невлаштованість побуту, наприклад, п'янство батьків, і це носить масовий характер -проблему вивчає соціолог. Якщо ж учень у буквальному розумінні слова не встигає за класом через пропуски занять через хворобу, а догнати інших він не може тому, що його не вчили самостійно вчитися, - тоді за справу береться дидактика. Але наукова проблема виглядатиме не так, як практичне завдання. Є варіанти. Можна обрати, наприклад, одну з трьох проблем: проблему виявлення і визначення умов і методів формування у школярів навчальних умінь і навичок, проблему формування в них пізнавальної самостійності або ж проблему опрацювання способів діагностики відставання учнів у навчанні.

Таким чином, практичне завдання і наукова проблема не співвідносяться одне з одним прямолінійно, «одне до одного».

Одним із основних критеріїв виникнення педагогічної проблеми слід розглядати наявність об'єктивно існуючих суперечностей, які можна розв'язати засобами науки. Якщо є така суперечність, то, є проблема, яка підлягає дослідженню. Суть проблеми - суперечність між встановленими фактами і їхнім теоретичним осмисленням, між різними поясненнями, інтерпретаціями фактів. Наукова проблема не ставиться довільно, а є результатом глибокого вивчення стану практики і наукової літератури, відображає суперечності процесу пізнання на його певному історично етапі.

Нині, наприклад, дуже чітко визначились назрілі суперечності між спільним для всіх учнів нормативним змістом освіти й індивідуальними можливостями, нахилами, інтересами; між завданнями формування фізично й психічно здорової людини і одноманітністю шкільних занять, гіподинамією, перевантаженнями навчальними заняттями; між різноманітними виховними можливостями середовища і відносною замкнутістю, закритістю освітньо-виховних установ; між вихованням як управлінням, програмуванням, проектуванням, нав'язуванням і індивідуальною свободою, суверенністю особистості, яка формується.

Джерелом проблеми зазвичай виступають вузькі місця навчально-виховного процесу, утруднення, конфлікти, які народжуються в педагогічній практиці. Виникає потреба їх подолання, яка відображається у виявленні насущних практичних задач. Такими є завдання подолання розриву між освітою і вихованістю, формальними і неформальними молодіжними структурами, профілактики важковиховуваності, координації зусиль школи, сім'ї та інших виховних інститутів тощо.

Можливим є визначення проблеми як різновиду питання, відповідь на яке не міститься в нагромадженому знанні і тому вимагає відповідних практичних і теоретичних дій. Поняття «проблема» часто пов'язується з поняттям «питання», що на перший погляд є цілком закономірним. Однак не можна ототожнювати одне з другим, тому що структура у проблеми складніша, а зміст ширший, питання або ряд питань можуть бути включені як структурні компоненти всередину складної чи поліскладної проблеми.

Найчастіше зустрічається означення категорії «питання» через задачу, яка вимагає розв'язку, але при цьому відбувається змішування питання з його формою запитання, тоді як насправді питання - це форма мислення, в якій запит інформації про об'єкт, за умови його існування, висловлено в передумовах. Питання - це форма мислення, яку треба відрізняти від оформлення запитання, тобто від запитувальних слів або словосполучень, запитальної форми знання, запитувальної інтонації.

Не кожна проблема носить вигляд явного запитання. Питання, як правило, виражається особливою формою речення, яка відображає недостачу інформації, яка вимагає відповіді, пояснення. В усній мові питання супроводжується особливою інтонацією. Воно не може виражати ні твердження, ні заперечення, тому не може бути ні істинним, ні помилковим. Предмет запитання характеризується тим, що в ньому виділяється щось, існування якого розуміється, тим самим окреслюється клас можливих значень невідомого. Кожне питання містить щось відоме і те, що вимагає додаткового з'ясування.

Питання завжди має якісь передумови. Хоча воно не є судженням, але завжди опирається на цілком певні судження. Під передумовами питання розуміється інформація про об'єкт, яку воно явно чи неявно містить, коли вимагаються додаткові відомості. Передумови можуть бути істинними, або хибними, але тільки істинні містять інформацію, для конкретизації якої потрібне додаткове роз'яснення. Всяке питання спирається на вихідні знання, яких не досить і неозначеність яких необхідно усунути. Неповноту знань виражають ключові запитальні слова «хто?», «що?», «коли?», «чому?» і т. ін.

Про запитання не можна сказати, що воно істинне чи хибне, можна лише визнати його правильним чи неправильним (коректним або некоректним). Коректність може бути семантична або прагматична. Семантично коректне запитання - те, на яке є істинна відповідь незалежно від суб'єктивних можливостей відповідаючого; прагматично коректним є питання, на яке реципієнт, володіючи необхідною інформацією, може дати відповідь відразу, без додаткового дослідження. Зрозуміло, що наукова проблема може бути виражена лише в семантично коректній формі.

Етап уточнення формулювання проблеми необхідний, оскільки в науці часто буває незрозумілим, чи правильно поставлене в ній питання чи ні, тобто чи можлива у принципі істинна відповідь по даній проблемі чи ні. В такому випадку спочатку слід перевірити істинність всіх передумов. Якщо всі вони виявляються істинними, то питання вважається правильним. Якщо хоча б одна передумова хибна, то воно неправильне. Спочатку слід перевірити передумови існування об'єктів, потім їхні властивості і відношення, про які говориться у питанні.

Ступінь коректності проблеми значною мірою залежить від смислу використовуваних понять. їхній аналіз допоможе виявити немало прихованих умов існування об'єктів. Кожен використаний науковий термін повинен бути явно і чітко визначений як для самого автора, так і для опонентів, тим більше це необхідно у процесі роботи над формулюванням питань, які містяться в поставленій проблемі. Можна роки затратити на суперечки з опонентами, відповідаючи на запитання: «Педагогіка - це наука чи мистецтво?", якщо не уточнити, що таке наука і що таке мистецтво. До подібного типу запитань відносяться, наприклад, і такі: "Чи вміє машина мислити і чи може комп'ютер заміняти учителя?», «Чи є на світі справжня любов?», «Чи правильним є вираз, що діти - наше щастя?» Нескінченні суперечки породжуються неправильною постановкою проблемних запитань, відсутністю однозначних означень понять, які використовуються. Якщо проблемне запитання поставлене неправильно, на нього ніколи не одержати правильної відповіді.

Остаточне формулювання проблеми повинно звучати як можна точніше, тобто розгорнуто й повно, але разом з тим - коротко й чітко, що значно полегшить пошук, тому що не можна дістати конкретну відповідь при розпливчатому формулюванні. Оптимальне формулювання проблеми можна знайти лише відносно конкретної мети дослідження, саме ступінь її осмислення визначає формулювання, яке ставиться для досягнення мети.

Структура проблеми може бути моноскладовою або поліскладовою. При моноскладовій структурі проблема складається лише з однієї тези. При поліскладовій структурі проблема може бути сконструйована одним із двох способів. Перший - ставиться теза і наводиться певна основа. Другий спосіб - одночасно пропонується кілька тез.

Після завершення етапу осмислення меж відомого, після уточнення смислу термінів, що використовуються, перевірки істинності всіх передумов, конструювання структури, наступає заключний етап - критичної оцінки висунутої наукової проблеми. В цей період роботи вона протиставляється псевдопроблем і. тобто некоректній, яка не допускає скільки-небудь обгрунтованої відповіді, хоча між проблемою і псевдопроблемою немає чіткого розмежування, тому що будь-яку з них можна переформулювати так. що вона перетвориться в свою протилежність. В науковій проблемі головне, як і в будь-якій пізнавальній задачі, знайти не стільки відповідь, скільки спосіб її розв'язання, оскільки основна характеристика проблеми в тому і полягає, що невідомий спосіб її розв'язання, саме в цьому вона принципово відрізняється від непроблеми.

У процесі оцінки пропонуються ймовірні заперечення проти поставленої проблеми. Чи є проблема? Чи можна її розв'язати в принципі? Чи коректно вона сформульована? Чи є потреба в її розв'язанні всередині самої наукової теорії? Чи можливе її розв'язання при сучасному стані педагогічної науки? Чи посильна обрана проблема даному досліднику? Приблизно такі запитання можуть бути поставлені опонентами, тому необхідно заздалегідь підготувати відповіді по кожному з них.

Отже, виділення проблеми необхідне на певному етапі наукового дослідження для з'ясування меж вірогідного матеріалу і прогнозування шляхів розвитку науки. Основну методологічну вимогу до постановки проблеми можна звести до строгого відмежування вірогідного від невірогідного знання, в зв'язку з чим необхідний аналіз історії розвитку і останніх досягнень науки і практики. В теорії постановка проблеми є вихід за межі вивченого у сферу невідомого, тобто того, що повинно бути дослідженим. Смисл проблеми полягає у фіксації уваги на відсутності або недостатності наявних знань.

Проблема - це форма наукового знання. Вона має характерні ознаки: зовнішні і внутрішні. Зовнішні - це форма запитального речення, наявність 'запитальної інтонації, присутність запитальних слів. Внутрішня - це наявність передумов, тобто конкретних суджень, явних або неявних, які дають інформацію про об'єкт, для пізнання якого потрібні додаткові дані. Отже, саме формулювання проблеми вже є кроком до її розв'язання, набуття нового знання. Таким чином, процес наукового пізнання розвивається від означення проблеми через конструювання гіпотези до обґрунтування теорії, а постановка проблеми є першим кроком до оформлення майбутньої наукової теорії.