Глава 17. Арешт майна

Стаття 170. Підстави для арешту майна

1. Арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обви­нуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на май­но якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

2. Слідчий суддя або суд під час судового провадження накладає арешт на майно у вигляді речей, якщо є достатні підстави вважати, що вони від­повідають критеріям, зазначеним у частині другій статті 167 цього Кодек­су. Крім того, у випадку задоволення цивільного позову суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про накладення арешту на майно для забезпечення цивільного позову до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.

3. Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебува­ють у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюва­ного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпеч­не діяння, і перебувають у нього або в інших фізичних або юридичних осіб з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову.

4. Заборона на використання майна, а також заборона розпоряджа­тися таким майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх не- застосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження від­повідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

5. Заборона використання житлового приміщення, в якому на закон­них підставах проживають будь-які особи, не допускається.

1. Арешт майна - це один із заходів забезпечення кримінального про­вадження, суть якого полягає у тимчасовому позбавленні підозрюваного, об­винуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його. Арешт майна носить тимчасовий характер, оскільки остаточне рішення про те, що належить вчинити з майном, яке арештоване, буде вирішено судом при ухваленні вироку (ст. 368 КПК).

2. Арешт може бути накладено на майно підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завда­ну кримінально-протиправними діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрю­ваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можуть бути: батьки (усиновлювачі) або опікуни малолітньої особи чи інші фізичні особи, які на правових підставах здійснюють виховання малоліт­ньої особи (ст. 1178 ЦК); батьки (усиновлювачі) або піклувальники неповно­літньої особи (ст. 1179 ЦК); опікуни або заклади, які зобов'язані здійснювати нагляд за недієздатною фізичною особою (ст. 1184 ЦК); юридична або фізична особа за шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудо­вих (службових) обов'язків (ст. 1172 ЦК); особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК). Цивільним відповідачем у кримінальному провадженні ці особи можуть бути, якщо до них пред'явлено цивільний позов під час кримінального провадження до початку судового роз­гляду у порядку, встановленому ст. 128 КПК.

3. Арешт майна застосовується з метою забезпечення виконання вироку в частині цивільного позову чи можливої конфіскації майна в провадженні щодо кримінальних правопорушень, за які може бути застосовано додаткове покарання у вигляді конфіскації майна (ст. 59 КК). Арешт може бути накладено також на майно у вигляді речей, документів, грошей, якщо вони: 1) підшука­ні, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального правопорушення, фінан­сування та (або) матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи як винагорода за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопо­рушення, пов'язаного з їх незаконним обігом; 4) набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від них, або на які було спрямоване кримінальне правопорушення.

4. Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівко­вому вигляді, цінні папери, корпоративні права. Нерухоме майно - це земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ст. 181 ЦК). Майно­вими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати не­правомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом (ст. 424 ЦК). До розрахункових документів, за допомогою яких можуть здійснюватися безготівкові розрахунки, відносяться: акредитиви, розрахункові чеки (чеки), банківські платіжні картки, векселі, ін­касові доручення (розпорядження), платіжні доручення, платіжні вимоги, пла­тіжні вимоги-доручення (ст. 1088 ЦК, постанова Національного банку України № 22 від 21 січня 2004 р. «Про затвердження Інструкції про безготівкові роз­рахунки в Україні в національній валюті»). Цінний папір - це документ вста­новленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам (ст. 194 ЦК). Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організа­ції, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господар­ською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) цієї орга­нізації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (ст. 167 ГК).

5. Майно, на яке накладається арешт, може перебувати у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну від­повідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Таке майно може перебувати як у вказаних осіб, так і в інших фізичних або юридичних осіб. Пленум Верховного Суду України звертав увагу на те, що при виконанні ви­років у частині відшкодування матеріальної шкоди судам необхідно звертати стягнення на грошові суми та майно засудженого, що знаходяться у інших осіб. При запереченні володільцем факту належності засудженому грошей чи май­на, переданих з метою приховання їх, вони можуть бути витребувані шляхом пред'явлення позову за підставами, передбаченими цивільним законодавством. Не підлягають конфіскації, а тому і не підлягають з цією метою арешту, пред­мети першої необхідності, що використовуються особою і членами її родини. Перелік цих предметів визначено в Додатку до КК України.

6. Арешт майна, як правило, полягає у забороні відчужувати майно - один із способів здійснення власником правомочності розпоряджатися належним йому майном шляхом передачі цього майна у власність іншій особі. Заборона на використання майна (вилучати корисні властивості речі для задоволення по­треб власника чи інших осіб), а також заборона розпоряджатися таким майном (визначати долю належної речі шляхом знищення, відчуження або передачі її в тимчасове володіння іншим особам) можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкоджен­ня відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

7. Не допускається накладення арешту на житлове приміщення, шляхом заборони використання його, якщо в ньому на законних підставах проживають будь-які особи. Під житлом, відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верхо­вного Суду України «Про деякі питання застосування судами України законо­давства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшу- кової діяльності, дізнання і досудового слідства» № 2 від 28 березня 2008 р., варто розуміти: 1) особистий будинок з усіма приміщеннями, які призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, а також ті приміщення, які хоча й не призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, але є складовою будинку; 2) будь-яке житлове приміщення, незалежно від форми власності, яке належить до житлового фонду і використовується для постійно­го або тимчасового проживання (будинок, квартира в будинку будь-якої форми власності, окрема кімната в квартирі тощо); 3) будь-яке інше приміщення або забудова, які не належать до житлового фонду, але пристосовані для тимчасо­вого проживання (дача, садовий будинок тощо). Згідно з вимогами ст. 17 за­кону України від 23 лютого 2006 р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» судам необхідно враховувати, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини поняття «жит­ло» у п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод охоплює не лише житло фізичних осіб. Воно може поширюватися на офісні приміщення, які належать фізичним особам, а також офіси юридичних осіб, їх філій та інші приміщення.

8. Правовою підставою арешту майна є ухвала слідчого судді або суду. Це положення обумовлене вимогою ст. 41 Конституції України, яка передбачає ви­ключно судовий порядок позбавлення права власності.

Стаття 171. Клопотання про арешт майна

1. З клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою за­безпечення цивільного позову - також цивільний позивач.

2. У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено:

   1. підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна;

   2. перелік і види майна, що належить арештувати;

   3. документи, що підтверджують право власності на майно, що на­лежить арештувати.

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії доку­ментів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

3. У клопотанні цивільного позивача, слідчого, прокурора про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, іншої особи для забезпечення ци­вільного позову повинно бути зазначено:

   1. розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;

4. докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.

5. Вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, повинна бути співмірною із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

6. Клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилучено­го майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.

1. Клопотання про застосування арешту майна на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. З клопотанням про арешт має право звертатися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач. Фактичною під­ставою арешту майна є сукупність фактичних даних, що вказують на завдання кримінальним правопорушенням матеріальної та/чи моральної шкоди, заявлен- ня цивільного позову про її відшкодування або можливість заявлення такого позову та накладення майнових стягнень, конфіскації майна за вироком суду. Необхідність арешту майна зумовлюється обґрунтованою підозрою вважати, що незастосування цього заходу зумовить труднощі чи неможливість виконан­ня вироку в частині забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного' позову чи перешкоджатиме встановленню істини внаслідок того, що таке май­но може бути приховане, відчужене чи пошкоджене.

2. У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазна­чено: 1) підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати. З метою встановлення майна чи коштів, на які може бути накладено арешт, слідчий може направити запити в Бюро технічної інвентаризації, нотаріальні контори, державне підприємство «Інформаційний центр», управління державного архітектурно-будівельного контролю місцевих держадміністрацій, банківські установи, державні подат­кові адміністрації (інспекції), органи Державтоінспекцїї, органи Державної ко­місії з цінних паперів, Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України Держюмстату України, Український центр сертифікатних аукціонів та його регіональні відділення, Державну інспекцію судноплавного нагляду та її структурні підрозділи на місцях, страхові організації. Оригінали або копії до­кументів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання, мають бути додані до клопотання.

3. Цивільний позов пред'являється, якщо кримінальним правопорушен­ням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнову та/або мо­ральну шкоду (ч. 1 ст. 128 КПК). У клопотанні цивільного позивача, слідчого, прокурора про арешт майна для забезпечення цивільного позову повинно бути зазначено: 1) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 2) до­кази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди. Розмір шкоди, завданої кримі­нальним правопорушенням, встановлюється виходячи з фактичної вартості ви­краденого чи пошкодженого майна. Вартість такого майна необхідно визначати з урахуванням його фактичного стану на момент вчинення кримінального пра­вопорушення, а не на момент його набуття потерпілим. У провадженнях щодо кримінальних правопорушень економічної спрямованості визначення розміру шкоди здійснюється на підставі ревізії, інвентаризації, аудиту та бухгалтерської експертизи.

4. Згідно з п.2 Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального пра­вопорушення та зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 1993 р. № 545, сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потер­пілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі, та вартос­ті витрат на його лікування в день. Кількість ліжко-днів визначається на підста­ві медичної картки стаціонарного хворого (форма 003/у) або інших документів, які підтверджують дату госпіталізації та виписки хворого із стаціонару ліку­вального закладу. Цивільний кодекс України не обмежує відшкодування витрат лише тими, які були витрачені на стаціонарне лікування, а визначає, що особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього кримінального правопорушення, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхід­ної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого (ч. 1 ст. 1206 ЦК).

5. Певні особливості має визначення розміру відшкодування моральної шкоди. В постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немай- нової) шкоди» вказано, що під моральною шкодою слід розуміти втрати не- майнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа за­знала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гід­ності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. 2 ст. 23 ЦК).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, по­гіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для від­шкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення (ч. З ст. 23 ЦК). Пленум роз'яснює, що при визначенні розміру шкоди необхідно враховувати стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зу­силля, необхідні для відновлення попереднього стану. При визначенні розміру від­шкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. При необхідності визначення розміру моральної шкоди може бути призначена судово-психологічна експертиза, порядок призначення та проведення якої регулюється Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, що затверджена наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 р.

6. Вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивіль­ного позову, повинна бути співрозмірною із розміром шкоди, завданої кримі­нальним правопорушенням, тобто має відповідати розміру цивільного позову. У разі заподіяння особі шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них. Солідарну відповідальність з відшкодування шкоди несуть особи, діяння яких були об'єднані спільним злочинним наміром, а заподіяна ними шкода стала наслідком їх спільних дій. Є неприпустимим покладення солідарної відпові­дальності на осіб, яких хоча й притягнуто до кримінальної відповідальності в одному кримінальному провадженні, але за самостійні кримінальні правопо­рушення, не пов'язані спільним наміром, а так само на осіб, коли одних з них' засуджено за корисливі кримінальні правопорушення, наприклад, за розкрадан­ня, а інших - за халатність, незважаючи на те, що дії останніх об'єктивно спри­яли першим у вчиненні кримінального правопорушення.

7. До клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримі­нального провадження, в рамках якого подається клопотання (ч. 6 ст. 132 КПК). Якщо клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна подано з порушенням визначених цією нормою строків (не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна), то майно, яке було тимчасово вилучене, має бути негайно повернуто особі, в якої воно було вилучено.

Стаття 172. Розгляд клопотання про арешт майна

1. Клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

2. Клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, якщо це є необхід­ним з метою забезпечення арешту майна.

3. Слідчий суддя, суд, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог статті 171 цього Кодексу, повертає його про­курору, цивільному позивачу для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу.

4. Під час розгляду клопотання про арешт майна слідчий суддя має право за клопотанням учасників розгляду або за власною ініціативою за­слухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають зна­чення для вирішення питання про арешт майна.

   1. Клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не піз­ніше двох днів з дня його надходження до суду. Існує два порядки розгляду слідчим суд дею, судом клопотання про арешт майна. Перший полягає у тому, що клопотан­ня про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом за участі слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, об­винуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання. Другий варіант полягає у розгляді клопотання про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, ін­шого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна. Така необхідність може обу­мовлюватися наявністю обгрунтованої підозри вважати, що в разі повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна про наміри накласти арешт на їхнє майно, вони можуть його сховати, знищити, пошкодити тощо.

   2. Слідчий суддя, суд повертає клопотання прокурору, цивільному позива­чу для усунення недоліків, якщо клопотання про арешт майна подано без до­держання вимог ст. 171 КПК, а саме: не зазначено підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна; перелік і види майна, що належить арештува­ти; документи, що підтверджують право власності на майно, що належить аре­штувати; не додано оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

   3. Під час розгляду питання про застосування майна сторони повинні надати слідчому судді, суду докази обставин, на які вони посилаються (ч. 5 ст. 132 КПК). Обов'язок доказування обставин, які визначені в ст. 91 КПК (по­дія кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням) покладається на слідчого, прокурора (ч. 1 ст. 92 КПК). Якщо клопотання подає цивільний позивач, то він має вказати докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди (ч. З ст. 171 КПК).

   4. Слідчий суддя, суд зобов'язані на основі всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин кримінального провадження з'ясувати ха­рактер і розмір шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, наявність причинного зв'язку між вчиненим і шкодою, що настала, роль і ступінь участі кожного в її заподіянні та чи відшкодовано шкоду повністю або частково.

5. Під час розгляду клопотання про арешт майна слідчий суддя має право дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про арешт майна (показання, речові докази, документи, висновки експертів), або заслухати будь-якого свідка.

Стаття 173. Вирішення питання про арешт майна

1. Слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту.

2. При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд пови­нен враховувати:

   1. правову підставу для арешту майна;

   2. достатність доказів, що вказують на вчинення особою криміналь­ного правопорушення;

   3. розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову;

   4. наслідки арешту майна для інших осіб;

   5. розумність та співрозмірність обмеження права власності завдан­ням кримінального провадження.

3. Відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про . арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.

4. У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує най­менш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинен­ня або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

5. У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу, в якій зазначає:

   1. перелік майна, яке підлягає арешту;

   2. підстави застосування арешту майна;

   3. перелік тимчасово вилученого майна, яке підлягає поверненню особі;

   4. заборону розпоряджатися або користуватися майном у разі її перед­бачення та вказівку на таке майно;

   5. порядок виконання ухвали.

6. Ухвалу про арешт тимчасово вилученого майна слідчий суддя, суд постановляє не пізніше сімдесяти двох годин із дня находження до суду кло­потання, інакше таке майно повертається особі, у якої його було вилучено.

1. Копія ухвали надсилається слідчому, прокурору, підозрюваному, об­винуваченому, іншим заінтересованим особам не пізніше наступного робо­чого дня після її постановлення.

2. При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати підстави арешту майна, а саме: завдання кримінальним правопо­рушенням матеріальної та/чи моральної шкоди, заявлення цивільного позову про її відшкодування або можливість заявлення такого позову, можливість на­кладення майнових стягнень, конфіскації майна за вироком суду, наявність, міс­цезнаходження та вартість майна, на яке може бути накладено арешт.

3. Якщо особа, що подала клопотання про арешт майна, не доведе необ­хідність такого арешту, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопо­тання повністю або частково, що тягне за собою негайне повернення особі від­повідно всього або частини тимчасово вилученого майна.

4. У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна, який, зокрема, не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи. Не під­лягають арешту предмети першої необхідності, що використовуються особою і членами її родини. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначено в Додатку до КК України.

5. При накладенні арешту на майно, що належить подружжю, необхідно з'ясовувати, яке з нього є роздільним, а що спільно нажитим. Майно, яке на­лежало одному з подружжя до шлюбу, залишається їх роздільною власністю. Крім того, роздільною власністю визнається майно, отримане подружжям у спадок, як подарунок, різного роду премії тощо. Майно, нажите подружжям протягом періоду шлюбу, вважається їх спільною власністю, незалежно від того, на кого воно оформлене. Спільним майном подружжя є, зокрема, вкла­ди, придбана нерухомість та інше майно, придбане чи вироблене за рахунок їх спільної власності. На роздільне майно, що належить підозрюваному, обви­нуваченому, арешт може бути накладений у повному обсязі. Тому перш ніж на­кладати арешт на спільне майно подружжя, доцільно визначити в ньому частку підозрюваного, обвинуваченого.

6. Для встановлення вартості майна, на яке накладається арешт, можна за­просити спеціаліста, яким може бути товарознавець чи оцінщик. Оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процеду­рою, встановленою нормативно-правовими актами з оцінки майна, і є результа­том практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності (ст. З Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Украї­ні» від 12 липня 2001 р.). Майном, яке може оцінюватися, вважаються об'єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід'ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріаль­ні активи, в тому числі об'єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності.

7. ГІри визначенні обсягу майна, на яке накладається арешт, необхідно враховувати розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням та наяв­ності санкції у вигляді конфіскації майна. При цьому на нерухомість, грошові кошти та інші цінності, нажиті злочинним шляхом, арешт повинен накладатися у повному обсязі. Такий само виняток стосується і випадків, коли арешт на майно накладається з метою забезпечення його конфіскації.

8. У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд в ухвалі зазначає за­борону відчужувати, розпоряджатися або користуватися конкретно вказаним майном. Використання майна та заборона розпоряджатись таким майном мо­жуть бути застосовані лише у тих випадках, коли їх незастосування може при­звести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настан­ня інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню (ч. 4 ст. 170 КПК). Не допускається заборона використання житлового приміщення, в якому на законних підставах проживають будь-які особи (ч. 5 ст. 170 КПК).

9. Порядок зберігання майна, на яке накладено арешт, визначений в Ін­струкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами ді­знання, досудового слідства і суду, яка затверджена наказом Генеральної про­куратури України, МВС України, ДПА України, СБ України, Верховним Су­дом України, Державною судовою адміністрацією України 27 серпня 2010 р. № 51/401/649/471/23/125. Майно, на яке накладено арешт, передається на збе­рігання представникові територіальної держадміністрації або житлово-експлу- атаційної організації, державної служби охорони, а також організації, якій за­вдані збитки, або власникові цього майна чи його родичу, якому роз'яснюється його відповідальність за зберігання прийнятого майна, про що у нього відби­рається розписка. У разі необхідності майно, на яке накладено арешт, може бути вилучене. Твори мистецтва і антикваріат, предмети, що мають історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність, на які накладено арешт, після проведення спеціальної експертизи і за погодженням з Міністерством культури України та Національною комісією з питань повернення культурних цінностей при Кабінеті Міністрів України, можуть бути передані на зберігання до держав­них музеїв, бібліотек, наукових та інших закладів. Предмети релігійного культу, крім таких, що мають історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність, можуть бути передані на зберігання релігійним організаціям.

10. Якщо ухвала слідчого судді, суду про арешт тимчасово вилученого майна не буде постановлена протягом 72 годин із дня находження клопотання, майно повертається особі, в якої його було вилучено. Арешт майна або відмова у ньому можуть бути оскаржені в апеляційному порядку (п. 9 ч. 2 ст. 309 КПК), а тому з метою забезпечення можливості реалізації цього права копія ухвали надсилається заінтересованим особам не пізніше наступного робочого дня піс­ля її постановлення.

Стаття 174. Скасування арешту майна

1. Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасу­вання арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час до- судового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухва­лою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судово­го провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захис­ника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необгрунтовано.