2. Питання участі законного представника потерпілого у криміналь­ному провадженні регулюється згідно з положеннями статті 44 цього Ко­дексу.

1. Участь у кримінальному провадженні законних представників потер­пілих, які є неповнолітніми, визнані у встановленому законом порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, є додатковою процесуальною гарантією забезпечення прав і законних інтересів таких потерпілих.

2. Як законні представники можуть бути залучені батьки (усиновлювачі). а в разі їх відсутності - опікуни, піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чм члени сім’ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний.

3. Про залучення законного представника слідчий, прокурор виносить постанову, а слідчий суддя, суд - ухвалу, копія якої вручається законному представнику.

4. Законні представники користуються процесуальними правами осіб, яких вони представляють, за винятком деяких невід’ємних прав потерпілих, зокрема права давати показання.

Законний представник має бути замінений слідчим, прокурором, слід­чим суддею, судом, якщо буде встановлено, що його дії та інтереси суперечать інтересам потерпілого.

§ 5. Інші учасники кримінального провадження

Стаття 60. Заявник

1. Заявником є фізична або юридична особа, яка звернулася із заявою «По повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування, і не є потерпілим.

2. Заявник має право:

1. отримати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію;

2. подавати на підтвердження своєї заяви речі і документи;

3. отримати інформацію про закінчення досудового розслідування.

І. Законодавець вперше окремо визначає правовий статус заявника як учасника кримінального провадження, враховуючи важливість заяв та повідомлень, про вчинення кримінального правопорушення як найбільш поширеного законного приводу для початку досудового розслідування.

2. Якщо заява про вчинення кримінального правопорушення подається особою, щодо якої вчинено це діяння, то вона може мати процесуальний статус потерпілого.

3. Заявник, члени його сім’ї та близькі родичі є суб’єктами права на забезпечення безпеки (ст. 2 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р.).

4. Заявника має бути попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину за ст. 383 КК України.

Стаття 61. Цивільний позивач

І. Цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпеч­ним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небез­печним діянням завдано майнової шкоди, та яка в порядку, встановленому цим Кодексом, пред’явила цивільний позов.

2. Права та обов’язки цивільного позивача виникають з моменту по­дання позовної заяви органу досудового розслідування або суду.

3. Цивільний позивач має права та обов’язки, передбачені цим Кодек­сом для потерпілого, в частині, іцо стосуються цивільного позову, а також мас право підтримувати цивільний позов або відмовитись від нього до ви­далення суду в нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення. Цивіль­ний повивач повідомляється про прийняті процесуальні рішення в кри­мінальному провадженні, іцо стосуються цивільного позову, та отримує їх копії у випадках та в порядку, встановлених цим Кодексом для інформу­вання га надіслання копій процесуальних рішень потерпілому.

1. Існування у кримінальному провадженні таких його учасників, як ци­вільний позивач і цивільний відповідач, пов’язане з передбаченою КПК мож­ливістю фізичної чи юридичної особи, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової (а фізичній - і моральної) шкоди, заявити цивільний позов у кримінальному провадженні аж до початку судового розгляду. Про підстави та порядок заявления цивільного позову у кримінальному провадженні див. ст. 128 КІ1К.

2. Підставою для залучення до кримінального провадження фізичної осо­би як цивільного позивача с дані про те, що їй кримінальним правопорушенням або іншим суспільно-небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, а для залучення як цивільного позивача юридичної особи - дані про за­вдання їй майнової шкоди.

Обов’язковим законним приводом для прийняття рішення про залучення до кримінального провадження цивільного позивача є цивільний позов (позовна за­ява) до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрювано­го, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Винесення слідчим, прокурором постанови, а слідчим суддею чи судом ухвали про залучення особи до провадження як цивільного позивача К1ІК не передбачає. Процесуального статусу цивільного позивача особа набуває з мо­менту подання слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду позовної заяви.

3. Про права та обов’язки потерпілого, які має й цивільний позивач у час­тині цивільного позову, див. ст. 56 КПК.

4. Важливими спеціальними правами цивільного позивача є право підтри­мувати позов і відмовлятися від позову аж до видалення суду до нарадчої кімнаги. У нарадчій кімнаті суд вирішує питання, які стосуються обвинувачення і заявленого цивільного позову (див. ст. 368 КПК).

5. Загальне право потерпілого, відповідно і цивільного позивача, одержу вати копії процесуальних документів конкретизується статтями КПК, які не предбачають обов’язкове вручення (або надіслання) йому особою, яка здійснює процесуальну дію, копії певного процесуального документа: копії постанов про зупинення і про відновлення досудового розслідування надсилаються слідчим (ч І с і. 280 і ч. І ст. 282 КПК); копії обвинувального акта та копії реєстру матеріалів досудового розслідування вручаються прокурором (ст. 293 КПК); копії постанов слідчого і прокурора про закриття кримінального провадження надсилаються відповідно слідчим або прокурором (ч. 5 ст. 284 КІІК).

Про поняття та зміст повідомлення у кримінальному провадженні див. ст. 111- 112 КПК.

Стаття 62. Цивільний відповідач

1. Цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред’явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом.

2. Права га обов’язки цивільного відповідача виникають з моменту нинішня позовної заяви органу досудового розслідування або суду.

3. Цивільний відповідач маг права га обов’язки, передбачені цим Кодексом для підозрюваного, обвинуваченого, в частині, що стосуються цивільного позову, а також має право визнавати позов повністю чи частково або заперечувати проти нього. Цивільний відповідач повідомляється про прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні, що стосуються цивільного позову, та отримує їх копії у випадках та в порядку, встановлених цим Кодексом для інформування та надіслання копій процесуальних рішень підозрюваному, обвинуваченому.

І Цивільний відповідач - це не сам підозрюваний або обвинувачений, кримінальним правопорушенням якого певній фізичній чи юридичній особі завдано шкоду, а інша фізична чи юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред’явлено цивільний позов у порядку, встановленому КПК.

2. Винесення слідчим, прокурором постанови, а слідчим суддею чи судом ухвали про залучення особи до справи як цивільного відповідача КПК не передбачає. Процесуального статусу цивільного відповідача особа набуває з моменту подання слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду позовної заяви.

3. Про права га обов’язки підозрюваного, обвинуваченого, які мас й цивільний відповідач у частині цивільного позову, див. ст. 42 КПК.

4. Важливими спеціальними правами цивільного відповідача є право визнавати позов повністю чи частково або заперечувати проти нього аж до видалення суду до нарадчої кімнати, де він вирішує питання, які стосуються обвинувачення і заявленого цивільного позову (див. ст. 368 КПК).

Стаття 63. Представник цивільного позивача, цивільного відповідача

1. Представником цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні може бути:

особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником;

керівник чи інша особа, уповноважена законом або установчими до­кументами, працівник юридичної особи за довіреністю - у випадку, якщо цивільним позивачем, цивільним відповідачем є юридична особа.

2. Повноваження представника цивільного позивача, цивільного від­повідача на участь у кримінальному провадженні підтверджуються:

1. документами, передбаченими статтею 50 цього Кодексу, якщо пред­ставником цивільного позивача, цивільного відповідача є особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні;

2. копією установчих документів юридичної особи - якщо представ­ником цивільного позивача, цивільного відповідача є керівник юридичної особи чи інша уповноважена законом або установчими документами особа;

3. довіреністю - якщо представником цивільного позивача, цивільно­го відповідача с працівник юридичної особи, яка є цивільним позивачем, цивільним відповідачем.

3. Представник користується процесуальними правами цивільного позивача, цивільного відповідача, інтереси якого він представляє.

1. Представник цивільного позивача, цивільного відповідача - це особа, яка виконує у кримінальному провадженні функцію представництва законних інтересів особи, котра у встановленому КПК порядку залучена до провадження як цивільний позивач чи цивільний відповідач.

2. Представником цивільного позивача, цивільного відповідача, який і фізичною особою, може бути лише адвокат, відомості про якого внесено до Єдиного реєстру адвокатів України і стосовно якого у цьому Реєстрі відсутні відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською ді­яльністю (див. ч. 1 ст. 58, сг. 45 КПК).

3. Представником цивільного позивача, цивільного відповідача, який с юридичною особою, може бути як зазначений адвокат, гак і керівник цієї юри дичної особи, інша особа, уповноважена законом або установчими докумеи іа ми, працівник юридичної особи за довіреністю.

4. Процесуальні права та обов’язки представника цивільного позивача, цивільного відповідача виникають з моменту подання ними органу досудового розслідування або суду документів, які підтверджують їх повноваження у кримінальному провадженні.

5. Представник користується процесуальними правами цивільного позивача, цивільного відповідача, інтереси якого він представляє. Якщо цивільний позивач, цивільний відповідач - це фізична особа, то її представник може брати участь. у провадженні як разом з цією особою, так і замінюючи її. Проте від­чинишся під позову як представник цивільного позивача або погодитися повністю чи частково з позовом як представник цивільного відповідача він може лише за наявності такого повноваження в документах, які підтверджують ці повноваження у кримінальному провадженні.

Стаття 64. Законний представник цивільного позивача

1. Якщо цивільним позивачем є неповнолітня особа або особа, визнана в установленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, її процесуальними правами користується законний представник.

2. Питання участі законного представника цивільного позивача у кримінальному провадженні регулюється згідно з положеннями статті 44 цього Кодексу.

І. Участь у кримінальному провадженні законного представника цивільного позивача, який є неповнолітнім, визнаний у встановленому законом порядку недієздатним чи обмежено дієздатним, є додатковою процесуальною гарантією забезпечення прав і законних інтересів цієї особи.

2. Як законні представники можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності — опікуни, піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичіі чи члени сім’ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний.

3. Про залучення законного представника слідчий, прокурор виносить постанову, а слідчий суддя, суд - ухвалу, копія якої вручається законному представнику.

4. Законні представники користуються процесуальними правами осіб, яким вони представляють.

5. Законний представник має бути замінений слідчим прокурором, слід­чим суддею, судом, якщо буде встановлено, що його дії та інтереси суперечать інтересам цивільного позивача.

6. З моменту досягнення повноліття функція законного представництва припиняє свою дію, а законний представник припиняє свою процесуальну діяльність.

Стаття 65. Свідок

1. Свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обстави­ни. що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.

2. Не можуть бути допитані як свідки:

1) захисник, представник потерпілою, цивільного позивача, цивіль­ною відповідача, законний представник потерпілого, цивільного позивача у кримінальному провадженні - про обставини, які стали їм відомі у зв'язку з виконанням функцій представника чи захисника;

2. адвокати - про відомості, які становлять адвокатську таємницю;

3. нотаріуси - про відомості, які становлять нотаріальну таємницю;

4. медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя особи

• про відомості, які становлять лікарську таємницю;

2. священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді ві­руючих;

3. журналісти - про відомості, які містять конфіденційну інформацію професійного характеру, надану за умови нерозголошення авторства або джерела інформації;

4. професійні судді, народні засідателі та присяжні - про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення су­дового рішення, за винятком випадків кримінального провадження щодо прийняття суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, ухвали;

5. особи, які брали участь в укладенні та виконанні угоди про прими­рення в кримінальному провадженні, - про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з участю в укладенні та виконанні угоди про примирення;

6. особи, до яких застосовані заходи безпеки, - щодо дійсних даних про їх особи;

7. особи, які мають відомості про дійсні дані про осіб, до яких засто­совані заходи безпеки, - щодо цих даних.

3. Особи, передбачені пунктами 1-5 частини другої цієї статті, з приводу вказаних довірених відомостей можуть бути звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості, у ви­значеному нею обсязі. Таке звільнення здійснюється у письмовій формі за підписом особи, що довірила зазначені відомості.

4. Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв - без згоди представника дипломатичної установи.

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд перед допитом осіб, зазначених у абзаці першому цієї частини, зобов’язані роз’яснити їм право відмови і її ся давати показання.

1. Свідок належить до учасників кримінального провадження, які своїми правдивими показаннями мають допомагати органу досудового розслідування і суду у доказуванні обставин, які мають значення для виконання завдань кримінального провадження. Про коло цих обставин див. ст. 91 КПК.

2. Показання свідка - це відомості, які надаються в усній або письмовім формі свідком під час допиту щодо відомих йому обставин у кримінально,м\ провадженні, що мають значення для цього провадження (див. ч. 1 ст. 95 КІ1К >

3. Особа має право не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона в законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) або які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близь­кими родичами чи членами її сім’ї кримінального правопорушення, а також щодо службових осіб, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють із органами досудового розслідування (ч. 8 ст. 224 КПК).

4. Викликати і допитати особу як свідка мають право слідчий, прокурор, слідчий суддя під час досудового розслідування, а суд - під час судового розгляду, якщо є достатні підстави вважати, що така особа може дати показання, які мають значення для кримінального провадження (див. ст.ст. 133, 134 КПК).

Проте доказового значення для рішення суду показання свідка, отримані під час його допиту слідчим, прокурором, не мають. Згідно з ч. 4 ст. 95 КПК суд не має права обгрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слід­чому, прокурору, або посилатися на них. Суд може обгрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК. Відповідно до ч І сі. 225 КПК у виняткових випадках, пов’язаних із необхідністю отримання показань свідка чи потерпілого під час досудового розслідування, якщо через існування небезпеки для життя і здоров’я свідка чи потерпілого, їх тяжкої хвороби, наявності інших обставин, що можуть унеможливити їх допит у суді або вплинути на повноту чи достовірність показань, сторона має право звернутися до слідчого судді з клопотанням провести допит такого свідка чи потерпілого у судовому засіданні, в тому числі одночасний допит двох чи більше допитаних осіб. У цьому випадку допит свідка чи потерпілого здійснюється у судовому засіданні в місці розташування суду або перебування хворого свідка, потерпілого в присутності сторін кримінального провадження з дотриманням правил проведення допиту під час судового розгляду.

5. Предметом адвокатської таємниці, згідно зі ст. 9 Закону України «Про адвокатуру», є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз’яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов’язків. Більш сучасно і грунтовно визначає зміст адвокатської таємниці Закон України «Про адвокату­ру і адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 р.: «Адвокатською таємницею є будь-яка інформація, що стала відома адвокату, помічнику адвоката, стажисту адвоката, особі, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, про клієнта, а також питання, з яких клієнт (особа, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим Законом підстав) звертав­ся до адвоката, адвокатського бюро, адвокатського об’єднання, зміст порад, консультацій, роз’яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, одержані адвокатом під час здійснення адвокатської діяльності».

Інформація або документи можуть втратити статус адвокатської таємниці за письмовою заявою клієнта (особи, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим Законом підстав). При цьому інформація або документи, що отримані від третіх осіб і містять відомості про них, можуть поширюватися з урахуванням вимог законодавства і питань захис­ту персональних даних (ч. 1 і 2 ст. 22 Закону).

6. Нотаріальна таємниця - це сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальних дій або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в тому числі про особу, її майно, особисті майнові га немайнові права і обов’язки тощо (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р.).

7. Лікарська таємниця грунтується на Клятві Гіппократа і Клятві лікаря України. У клятві Гіппократа зазначено, зокрема: «Про що б я не дізнався під час виконання своїх професійних дій або помимо них, що б не побачив і не почув про дії людського життя, які не слід будь-коли розголошувати, я змовчу, вважаючи це таємницею». У Клятві лікаря, затвердженій Указом Президента України від 15 червня 1992 р., кожен, хто її приймає, клянеться «зберігати лі­карську таємницю, не використовувати її на шкоду людині».

Відповідно до ч. 1 ст. 286 ЦК України фізична особа має право на таєм­ницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діа­гноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Згідно зі ст. 40 Основ законодавства України про охорону здоров’я (Закон України від 19 листопада 1992 р.) медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з ви­конанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

До осіб, які не можуть бути допитані як свідки про відомості, що станов­лять лікарську таємницю, належать: медичні та фармацевтичні працівники, а також службові особи закладів і органів охорони здоров’я, особи, яким такі відомості стали відомі у зв’язку з навчанням, працівники міліції, виправно-трудових та виховно-трудових установ, працівники дошкільних навчальних за­кладів, загальноосвітніх шкіл реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації, навчально-реабілітаційних центрів, особи, що здійснюють досудове розслідування, прокурори, судді та інші. Умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, якщо такс діяння спричинило тяжкі наслідки, тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 145 КК України.

8. Символізуючи примирення віруючого з Богом, сповідь відбувається у фор­мі його покаяння у власних гріхах перед священиком, який відпускає гріхи. На від­міну від протестантизму, який використовує прилюдне покаяння, православ’я та католицизм вважають сповідь таїнством. Згідно з ч. 5 ст. З Закону Української РСР «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. ніхто не має права вимагати від священнослужителів відомостей, одержаних при сповіді віруючих.

9. Особи, передбачені п.п. 1-5 ч. 2 цієї статті, можуть бути допитані як свідки з приводу вказаних довірених відомостей, якщо будуть письмово звіль­нені під обов’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості, у визначеному нею обсязі.

10. З точки зору засад журналістської етики збереження конфіденційності джерела інформації, імені особи, яка надала журналісту інформацію, це не лише право, а й обов’язок журналіста. Відповідно до Декларації принципів поведінки журналістів, прийнятої на II Всесвітньому Конгресі Міжнародної федерації журналістів (Бордо, 25-28 квітня 1954 р.) зі змінами, внесеними на 18- ому Всесвітньому Конгресі МФЖ (Хельсингьор, 2-6 червня 1986 р.) журналіст зобов’язаний зберігати професійну таємницю щодо джерела інформації, отри­манні конфіденційно. Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи №R (2000) 7 від 8 березня 2000 р. «Про право журналістів не розкривати свої джерела інформації» термін «джерело» означає будь-яку особу, яка забезпечує інформацією журналістів. Крім того, тут визначено також термін «інформація, яка визначає джерело», яка охоплює «ім’я та персональні дані, такі як голос чи зображення джерела; фактичні обставини набуття журналістом інформації від марена; неопублікований зміст інформації, наданий джерелом журналісту, та персональні дані журналістів і їхніх службовців, пов’язані з їхньою професійною діяльністю»

11. Зазначена інформація ідентифікує джерело, а тому перебуває під захистом закону від втручання, зокрема з боку органів, які здійснюють кримінальне провадження. Про необхідність такого захисту журналістських джерел йде мова і в Резолюції «Свободи журналістів і права людини», прийнятій на 4-ій Європейській конференції міністрів з питань політики в галузі ЗМ1 (Прага, 7-8 грудня 1994 р.) та в Резолюції Європейського парламенту «Захист конфіденційності джерел інформації, що їх використовують журналісти» від 18 січня 1994 р. (пункт 3 «D»). Необхідність захисту журналістських джерел підтвердив у своїх рішеннях з посиланнями на ст. 10 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод, у якій йдеться про право на свободу вираження поглядів, і Європейський суд з прав людини, зокрема в рішеннях у справах «Гудвін проти Великобританії» 1996 р. та «Ромен і Шмітт проти Люксумбургу», 2000 р.

В Україні право і обов’язок журналіста на збереження таємниці авторства та джерел інформації закріплено в ст. 26 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу)» від 16 листопада 1992 р. та ст. 59 Закону України "Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 р.

12. Нарадча кімната - окреме приміщення, в якому під час ухвалення вироку чи іншою судового рішення може перебувати лише суд у тому складі, в якому здійснюється судовий розгляд. Про склад суду див. ст. 31 КПК. Розголошення професійними суддями, присяжними, які були присутні в нарадчій кімнаті, обставин обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час

Ухвалення судовою рішення, не допускається. Виняток може бути лише для

кримінального провадження щодо прийняття суддею (суддями) завідомо не­правосудного вироку чи ухвали (ст. 375 КК України), коли саме ті судді, які пе­ребували в нарадчій кімнаті, і можуть як свідки дати показання про обставини, які підлягають доказуванню у цьому провадженні.

12. Про кримінальне провадження на підставі угоди про примирення див. ст.ст. 468, 469, 471, 473-476 КПК. Особами, які беруть участь в укладанні та виконанні угоди, є: потерпілий, його представник і законний представник, підозрюваний чи обвинувачений, його захисник і законний представник, інша особа, погоджена сторонами кримінального провадження (медіатор).

13. Про осіб, щодо яких може бути вжито заходів забезпечення безпеки, та про осіб, які мають відомості про дійсні дані про осіб, до яких застосовані заходи безпеки, див. Закон України «Про забезпечення безпеки учасників кри­мінального судочинства» від 23 г рудня 1993 р. За розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист, передбачено кримінальну відпо­відальність за ст. 381 КК України.

Стаття 66. Права та обов’язки свідка

1. Свідок маг право:

1. знати, у зв’язку з чим і в якому кримінальному провадженні він допитується;

2. користуватися під час давання показань та участі в проведенні ін­ших процесуальних дій правовою допомогою адвоката, повноваження яко­го підтверджуються згідно з положеннями статті 50 цього Кодексу;

3. відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та чле­нів своєї сім’ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім’ї кримінального правопорушення, а також показання щодо відомостей, які згідно з поло­женнями статті 65 цього Кодексу не підлягають розголошенню;

4. давати показання рідною або іншою мовою, якою він вільно воло­діє, і користуватися допомогою перекладача;

5. користуватися нотатками і документами при даванні показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших відомостей, які йому важко тримати в пам’яті;

6. на відшкодування витрат, пов’язаних з викликом для давання по­казань;

7. ознайомлюватися з протоколом допиту та заявляти клопотання про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, а також власноручно робити такі доповнення і зауваження;

8. заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, перед­бачених законом;

9. заявляти відвід перекладачу.

2. Свідок зобов’язаний:

1. прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду;

2. давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду;

3. не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, и к і безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та проце­суальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі свідку у зв’язку з виконанням його обов’язків.

3. Особа, яку залучають до проведення процесуальних дій під час досудового розслідування як понятого або яка стала очевидцем таких дій, зобов’язана на вимогу слідчого, прокурора не розголошувати відомості щодо проведеної процесуальної дії.

1. Свідок має право знати, у зв’язку з чим і в якому кримінальному про­рідженні він не тільки допитується, а й залучається до проведення інших слід­чих (розшукових) та інших процесуальних дій: одночасного допиту з іншими особами (ч. 9 ст. 224 КПК), пред’явлення йому особи чи предмета для впізнан­ня або для пред’явлення його для впізнання (ст.ст. 228, 229 КПК), до участі в слідчому експерименті (ч. З ст. 240 КІІК) для перевірки його показань тощо. Спочатку про це він має дізнатися із виклику його слідчим, прокурором, слід­чим суддею чи судом для участі в проведенні певної процесуальної дії (див. сі.ст. 133, 134 КГ1К). Стаття 137 КПК вимагає, щоб у повістці про виклик було зазначено: 1) прізвище га посада слідчого, прокурора, слідчого судді, найме­нування суду, який здійснює виклик; 2) адреса установи, до якої здійснюєть­ся виклик, номер телефону чи інших засобів зв’язку; 3) ім’я (найменування) особи, яка викликається, та її адреса; 4) найменування (номер) кримінального провадження, в рамках якого здійснюється виклик; 5) процесуальний статус, в и кому перебуває викликана особа; 6) час, день, місяць, рік і місце прибуття ви­кликаної особи; 7) процесуальна дія (дії), для участі в якій викликається особа; 8) наслідки неприбуття особи за викликом із зазначенням тексту відповідних положень закону, в тому числі можливість застосування приводу; 9) передба­чені КПК поважні причини, через які особа може не з’явитися на виклик, та нагадування про обов’язок заздалегідь повідомити про неможливість появи;

10. підпис слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснив виклик.

Крім того, перед проведенням допиту чи іншої процесуальної дії свідку повідомляється, в якому провадженні і в зв’язку з чим він допитується або бере участь у проведенні іншої процесуальної дії. Зокрема, перед допитом встанов­люється особа свідка, роз’яснюються його нрава, а також порядок проведен­ня допиту. Свідок попереджається про кримінальну відповідальність за від­мову давати показання і за давання завідомо неправдивих показань (див. ч. З ст. 224 КПК).

2. Право свідка користуватися правовою допомогою адвоката під час до­тну та участі його в інших процесуальних діях є важливою гарантією прав та законних інтересів свідка у кримінальному провадженні. Конституційний Суд України у п. 2 свого рішення від 30 вересня 2009 р. № 23-рп/2009 у справі за конституційним зверненням громадянина Голованя І.В. щодо офіційного тлу­мачення положень ст. 59 Конституції України (справа про право на правову до­помогу) роз’яснив: «Положення ч. 2 ст. 59 Конституції України «для... надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура» в аспекті конституційного звернення треба розумі­ти так, що особа під час допиту її як свідка в органах дізнання, досудового слідства чи дачі пояснень у правовідносинах з цими та іншими державними органами мас право на правову (юридичну) допомогу від обраної за власним бажанням особи в статусі адвоката, що не виключає можливості отримання та­кої допомоги від іншої особи, якщо законами України щодо цього не встанов­лено обмежень».

Повноваження адвоката-свідка підтверджуються такими ж документами, як і повноваження адвоката-захисиика: свідоцтвом про право на заняття адво­катською діяльністю та ордером, договором із свідком або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомо­ги.

3. Право свідка відмовитися давати показання щодо себе, близьких роди­чів та членів своєї сім’ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачен­ня у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім’ї кримінального правопорушення, грунтується на положенні ч. 1 ст. 63 Конституції України про те, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояс­нення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається за­коном. Про коло осіб, які належать до членів сім'ї і близьких родичів, див. п. 1 ч. 1 ст. З КПК.

Конституційний Суд України у п. 4 мотивувальної частини рішення № З-рп/2009 від ЗО вересня 2009 р. (справа про право на правову допомогу) з приводу цього конституційного нрава особи роз’яснив наступне: «Кожній осо­бі, зокрема свідку, під час допиту в органах дізнання чи досудового слідства та особам при наданні пояснень у державних органах, має бути забезпечена реальна можливість отримувати правову допомогу для захисту від можливого порушення права не давати показань або пояснень щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, які можуть бути використані у кримінальному процесі для доведення обвинувачення зазначених осіб».

4. Свідок не тільки мас право, а й зобов’язаний відмовитися давати по­казання щодо відомостей, які згідно з положеннями ст. 65 КПК не підлягаю і ь розголошенню. Зобов’язує свідка відмовитися давати такі показання заборона закону розголошувати зазначені в ст. 65 КПК відомості.

5. Засада державної мови кримінального провадження (ст. 29 КПК) пе­редбачає для свідка, що не володіє мовою, якою здійснюється провадження, давати показання своєю рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача, участь якого забезпечується слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом за рахунок держави. Про участь перекладача у кримінальному провадженні див. ст. 68 КПК.

6. Про поняття документа у кримінальному провадженні див. ч. 1 ст. 99 КПК. Нотатки - це стислі записи, помітки для пам’яті.

Дещо вужчі за змістом формулювання зазначеного у п. 5 ч. 1 ст. 66 КГІК права свідка передбачено і в інших статтях КПК. так, згідно з ч. 6 ст. 224 КПК допитувана особа має право використовувати під час допиту власні документи і нотатки, за ч. 12 ст. 352 КПК під час допиту в суді свідок, даючи показання, має право користуватися нотатками. В інтересах забезпечення повноти показань свідка про обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, необхідно все ж застосовувати під час допиту свідка в досудовому розслідуванні і в судовому розгляді більш широке за змістом формулювання права свідка користуватися під час допиту нотатками і будь-якими, необхід­ними йому для давання якомога конкретніших і повніших показань, документами, які є у розпорядженні свідка. Слідчий, прокурор, слідчий суддя під час досудового розслідування, а сторони і суд у судовому розгляді мають можливість оглянути і ознайомитися із змістом наявних у свідка нотаток і документів і поставити запитання як стосовно змісту отриманих від свідка показань, так і стосовно походження цього документа, а також нотаток, якщо вони виконані не самим свідком, щоб з’ясувати можливість негативного впливу сторонніх осіб на повноту і правдивість показань свідка.

7.Відповідно до ч. З ст. 122 КПК свідкам у зв’язку з викликом для надання показань оплачуються проїзд, наймання житла та добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток т а відрив від звичайних занять.

8. Про правила оформлення протоколу процесуальної дії, порушення і розв’язання клопотань учасників слідчої дії про внесення до нього зауважень доповнень, див. ст. 104 КПК.

9. КПК передбачає, що свідок має право власноручно не тільки викласти свої показання у протоколі допиту (ч. 6 ст. 224 КГ1К), а й робити доповнення та зауваження до протоколу допиту, складеного не власноручно свідком, а особою, яка проводить допит.

10 Підставою для вжиття заходів забезпечення безпеки свідка є дані, що свідчать. про наявність реальної загрози життю, здоров'ю, житлу і майну його самого або членів його сім’ї чи близьких родичів у зв’язку з виконанням ним обов’язків свідка (див. ст. 20 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р.).

11. Про підстави та порядок заявления відводу перекладачу див. ст.ст. 79- 81 КПК.

12. Про підстави та порядок виклику свідка слідчим, прокурором, слідчим, суддею, судом див. ст.ст. 133-138 КПК. Свідок зобов’язаний з’явитися за викли­ком незалежно від того, чи має він за законом (ч. 2 ст. 65, п. З ч. 1 ст. 66 КПК) відмовитися давати показання.

Якщо свідок не з’явиться за викликом без поважних причин або не повідомить про причини свого неприбуття, то на нього накладається грошове стягнення і може бути застосовано привід (ст. 139, ч. 1 ст. 327 КПК). При цьому важливо зазначити, що згідно з ч. 2 ст. 327 КПК прибуття в суд свідка і пере­кладача (за винятком залучення його судом) забезпечується стороною кримі­нального провадження, яка заявила клопотання про його виклик. Суд сприяє сторонам кримінального провадження у забезпеченні явки свідка і перекладача шляхом здійснення судового виклику (ч. 2 ст. 327 КПК).

13. Про відповідальність свідка за невиконання своїх обов’язків, пов’язаних з даванням показань, див. коментар до ст. 67 КПК.

14. Про недопустимість розголошення відомостей досудового розсліду­вання див. ст. 222 КПК. Свідок зобов’язаний не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, слідчого судді, суду відомості, які безпосередньо стосу­ються суті кримінального провадження та його конкретних процесуальних дій, і про які стало відомо свідку у зв’язку з виконанням ним своїх обов’язків не тільки під час досудового розслідування, а і в судовому провадженні. Розголо­шення даних досудового слідства або дізнання без дозволу прокурора, слідчо­го, особи, що провадить дізнання, тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 387 КК України.

15. За участі понятих проводяться такі слідчі (розшукові) дії: пред’явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляд трупа, в тому числі пов’язаний з екс­гумацією, слідчий експеримент, освідування особи, за винятком випадків, коли безперервно застосовується відеозапис ходу проведення відповідної слідчої (розшукової) дії. Обшук або огляд житла чи іншого володіння особи, обшук особи обов’язково проводяться за участі понятих, незалежно від їх безперерв­ного відеозапису. Якщо слідчий, прокурор вважатимуть за доцільне, то й інші слідчі (розшукові) дії будуть проведені за участі понятих.

Поняті можуть бути допитані під час судового розгляду як свідки прове­дення відповідної слідчої (розшукової) дії (див. ч. 7 ст. 223 КПК). Саме поняті, а також інші особи, які стали очевидцями зазначених слідчих (розшукових) дій, зобов’язані на вимогу слідчого, прокурора не розголошувати відомості щодо проведеної процесуальної дії.

Стаття 67. Відповідальність свідка

1. За завідомо неправдиві показання слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду або за відмову від давання показань слідчому, прокурору, слід­чому судді чи суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, свідок несе кримінальну відповідальність.

2. За злісне ухилення від явки до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду свідок несе відповідальність, встановлену законом.

Згідно з ч. 2 ст. 352 КПК, якщо перешкод для допиту свідка в судовому розгляді не встановлено, головуючий у судовому засіданні проводить його до присяги такого змісту: «Я, (прізвище, ім’я, по батькові), присягаю говорити суду правду і лише правду».

2. Про відмову свідка давати показання під час досудового розслідування зазначається в протоколі допиту чи іншої слідчої дії, а під час судового розгляду - у журналі судового засідання. Свідок має право дати пояснення щодо причини відмови.

3. За злісне ухилення від явки до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду свідок несе відповідальність за ч. 1 ст. 185 ’ або ст. 185⁴ Кодексу України про адміністративні правопорушення.

4. Злісне ухилення свідка від явки за викликом може виявлятися, зокрема, у систематичному неприбутті за викликом без поважних причин після вручення йому повісток про виклик, у зміні або приховуванні місця свого проживання, у поданні підроблених документів про хворобу. Ухилення свідка від явки за викликом, яке не є злісним, може тягнути за собою накладення грошового стягнення і застосування приводу.

Стаття 68. Перекладач

1. У разі необхідності у кримінальному провадженні перекладу пояснень., показань або документів сторони кримінального провадження або слід­чий суддя чи суд залучають відповідного перекладача (сурдоперекладача).

2. Перекладач має право:

1. ставити запитання з метою уточнень для правильного перекладу;

2. знайомитися з протоколами процесуальних дій, в яких він брав участь і подавати до них зауваження;

3) одержати винагороду за виконаний переклад та відшкодування витрат, пов'язаних із його залученням до кримінального провадження;

4. заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом.

3. Перекладач зобов’язаний:

1. прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду;

2. заявити самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Кодексом;

3) здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу своїм підписом;

4) не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі перекладачу у зв’язку з виконанням його обов’язків.

4. Перед початком процесуальної дії сторона кримінального проваджен­им, яка залучила перекладача, чи слідчий суддя або суд пересвідчуються в особі і компетентності перекладача, з’ясовують його стосунки з підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим, свідком і роз’яснюють його права і обов’язки,

4. За завідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків перекладач несе відповідальність, передбачену законом.

1. Перекладач - це особа, яка в порядку, передбаченому ст. 68 КПК, залу­чена до участі в кримінальному провадженні сторонами, слідчим суддею чи су­дом і володіє, крім мови, якою здійснюється кримінальне провадження, іншою мовою, необхідною для перекладу. Перекладач належить до «інших учасників кримінального провадження» (параграф 5 глави З КГІК), проте саме він відіграє ключову роль у мовних контактах і відносинах учасників кримінального про­вадження і без нього неможливе проведення слідчих та інших процесуальних дій, захист прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального прова­дження, якщо хтось із них не володіє або недостатньо володіє мовою, якою здійснюється кримінальне провадження.

2. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд, виходячи з вимог засади держав­ної мови кримінального провадження (див. ст. 29 КПК), повинні роз’яснити і забезпечити учасникам кримінального провадження, які не володіють чи не­достатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання, подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, і користуватись у разі необхідності послугами перекладача в порядку, передбаченому КПК (див. ч. З ст. 29 КПК). Це положення знайшло свій вияв у вигляді права кожного обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення одержувати безоплатну допомогу перекладача, якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, у ч. З ст. 14 Міжнародної« пакту про громадянські і політичні права 1966 р., ч. З ст. 6 Кон­венції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.

3. Перекладач залучається до участі в кримінальному провадженні для здійснення як усного перекладу усних пояснень, показань, клопотань, запере­чень, зауважень тощо, гак і письмових документів, з якими учасники кримі­нального провадження ознайомлюються під час проведення конкретних слід­чих (розшукових) чи інших процесуальних дій, при ознайомленні учасників з матеріалами досудового розслідування до його завершення (див. ст. 221 КПК), при відкритті матеріалів іншій стороні (див. ст. 290 КПК), при ознайомленні учасників судового провадження з матеріалами кримінального провадження після призначення справи до судового розгляду (див. ст. 317 КПК), а також для здійснення письмового перекладу процесуальних документів, копії яких за законом обов’язково вручаються учасникам кримінального провадження, зо­крема, повідомлення про підозру (див. ст. 278 КПК), копії постанови слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження (див. ч. 5 сг. 284 КПК), копії обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування (див. ст. 293 КПК) тощо.

4. Як перекладач може бути залучена будь-яка особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється кримінальне провадження, і мовою, якою володіє учасник кримінального провадження, який не володіє або недостатньо володіє мовою провадження. Перекладач не обов’язково повинен мати спеціальність або професію перекладача. Проте це не може бути особа, яка здійснює кримінальне провадження і вільно володіє необхідними мовами. Ця особа не може бути одночасно і перекладачем, оскільки суміщення цих процесуальних функцій є підставою для відводу (див. п. 2 ч. 1 ст. 75 КПК).

5. Перед початком процесуальної дії сторона кримінального провадження, яка залучила перекладача, чи суд пересвідчуються в особі і компетентності перекладача, з’ясовують його стосунки з підозрюваним, обвинуваченим, потерпі­лим. свідком і роз’яснюють його права і обов’язки,

6. Сурдопереклад- це переклад особою, яка має навички сурдоперекладу, усної мови через жестову мову (прямий переклад) для глухих учасників кримі­нальною провадження. Крім того, вона має вміти здійснювати зворотний переклад жестової мови глухих на усну мову (зворотний переклад).

7. Реалізація перших двох прав перекладача - ставити запитання з метою уточнень для правильного перекладу та знайомитися з протоколами процесуальних дій, в яких він брав участь, і подавати до них зауваження - є необхідною умовою виконання ним свого обов’язку, зазначеного у п. З ч. З цієї статті, обов’язку здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу своїм підписом.

8. Перекладач має право на сплату йому винагороди, якщо це не є його службовим обов’язком, а також на відшкодування витрат, пов’язаних із залученням його до кримінального провадження (проїзд і добові в разі переїзду до іншого населеного пункту). При цьому витрати, пов’язані із залученням перекладача, несе сторона кримінального провадження, яка його залучила. Проте витрати, пов’язані із залученням та участю перекладача для перекладу показань підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, пояснень цивільного позивача, цивільного відповідача, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України (див ч. 1,2,4 ст. 122 КПК).

Витрати, пов’язані з залученням перекладача, відшкодовуються в розмірах, передбачених нормативно-правовими актами України для працівників ( див. постанову Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 р. № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів»).

9. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р. перекладач, а також члени його сім’ї та близькі родичі належать до кола осіб, які мають право на забезпечення безпеки, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на перекладача у зв’язку з залученням до до участі у кримінальному провадженні.

10. Про порядок виклику перекладача слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом та наслідки неявки його без поважних причин див. ст.ст. 133- 139 КПК.

Згідно з ч. 2 ст. 327 КГІК прибуття в суд перекладача (за винятком за­лучення його судом) забезпечується стороною кримінального провадження, яка заявила клопотання про його виклик. Суд сприяє сторонам кримінального провадження у забезпеченні явки перекладача шляхом здійснення судового ви­клику.

9. Про обставини, які виключають участь перекладача у кримінальному провадженні, див. ч. 1 ст. 77 КПК і коментар до неї. За наявності цих обставин перекладач має заявити самовідвід або ж йому може бути заявлено відвід ін­шими учасниками кримінального провадження як лід час досудового розслі­дування, так і в судовому провадженні. Проте попередня участь перекладача у кримінальному провадженні не може бути підставою для його відводу чи само­відводу (див. ст.ст. 79, 80 КПК).

10. Стаття 222 КПК встановлює недопустимість розголошення відомос­тей досудового розслідування і перекладачем. Відповідно ст. 187 КК України передбачає кримінальну відповідальність перекладача за розголошення без до­зволу слідчого, прокурора даних досудового розслідування, якщо його було по­переджено в установленому законом порядку про обов’язок не розголошувати такі дані.

Проте за змістом ст. 68 КПК обов’язок перекладача не розголошувати ві­домості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження і які стали йому відомі у зв’язку з виконанням ним своїх обов’язків, поширюється не тільки на досудове розслідування, а й на судове провадження.

9. Відмова перекладача без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків у суді або під час досудового розслідування, а також завідомо неправильний переклад тягнуть за собою кримінальну відповідальність (див. ст.ст. 385, 384 КК України).

Стаття 69. Експерт

1. Експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України "Про судову експертизу"на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об’єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери її знань.

2. Не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від сторін кримінального провадження або потерпілого.

3. Експерт має право:

1) знайомитися з матеріалами кримінального провадження, що стосуються предмета дослідження;

2) заявляти клопотання про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення інших дій, пов’язаних із проведенням експертизи;

3) бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предметів та об’єктів дослідження;

4) викладати у висновку експертизи виявлені в ході її проведення відомості, які мають значення для кримінального провадження і з приводу яких йому не були поставлені запитання;

5) ставити запитання, що стосуються предмета та об’єктів дослідження, особам, які беруть участь у кримінальному провадженні;

6) одержати винагороду за виконану роботу та відшкодування витрат, пов’язаних із проведенням експертизи і викликом для надання пояснень чи показань, у разі, якщо проведення експертизи не є службовим обов’язком особи, яка залучена як експерт;

7) заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом;

8) користуватися іншими правами, передбаченими Законом України "Про судову експертизу".

4. Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи. Експерт може відмовитися від давання висновку, якщо поданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов’язків. Заява про відмову має бути вмотивованою.

5. Експерт зобов’язаний:

1) особисто провести повне дослідження і дати обґрунтований та об’єктивний письмовий висновок на поставлені йому запитання, а в разі необхідності - роз’яснити його;

2) прибути до слідчого, прокурора, суду і дати відповіді на запитання під час допиту;

3) забезпечити збереження об’єкта експертизи. Якщо дослідження пов’язане з повним або частковим знищенням об’єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт повинен одержати на це дозвіл від особи, яка залучила експерта;

4) не розголошувати без дозволу сторони кримінального провадження, яка його залучила, чи суду відомості, що стали йому відомі у зв’язку з виконанням обов’язків, або не повідомляти будь-кому, крім особи, яка його залучила, чи суду про хід проведення експертизи та її результати;

5) заявити самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Кодексом.

6. Експерт невідкладно повинен повідомити особу, яка його залучила, чи суд, що доручив проведення експертизи, про неможливість проведення експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.

7. У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення експерт невідкладно заявляє клопотання особі, яка призначила експертизу, чи суду, що доручив її проведення, щодо його уточнення або повідомляє про неможливість проведення експертизи за поставленим запитанням або без залучення інших осіб.

1. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» у редакції від 9 вересня 2004 р. судова експертиза - це дослідження експертом на основі спе­ціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває в провадженні органів дізнання, досудового слідства та суду.

2. Відповідно до ч. 1 ст. 242 КПК експертиза провадиться експертом за зверненням сторони кримінального провадження або за дорученням слідчого судді чи суду, якщо для з’ясування обставин, які мають значення для кримі­нального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається прове­дення експертизи для з’ясування питань права.

3. Спеціальні знання – це знання, які лежать в основі відповідних спеці­альностей та спеціалізацій. Експерт повинен мати спеціальні знання у галузі науки, техніки, мистецтва тощо, які необхідні і достатні для того, щоб дати висновок з питань, що виникають під час досудового розслідування і судового розгляду. Спеціальні знання набуваються в процесі навчання і практичної ді­яльності за певною спеціальністю (фахом). Судовими експертами можут ь бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в спеціалізованих устано­вах Міністерства юстиції України та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності (див. ст. 10 Закону України «Про судову експертизу»),

4. Судово-експертну діяльність здійснюють:

• атестовані судові експерти, які працюють у державних спеціалізованих установах (науково-дослідних установах судових експертиз Міністерства юс­тиції України, науково-дослідних установах судових експертиз, судово-медич­них т а судово-психіатричних установах Міністерства охорони здоров’я Украї­ни, експерт них службах МВС України, Міністерства оборони України, СБУ та Державної прикордонної служби України) та

• інші фахівці з відповідних галузей знань, які не є працівниками цих уста­нов, але можуть залучатися слідчим, прокурором, судом до проведення деяких видів судових експертиз, за винятком криміналістичних, судово-медичних та су- дово-психіатричних експертиз, які здійснюються виключно експертами держав­них спеціалізованих установ (див. ст. 7 Закону України «І Іро судову експертизу»),

5. Не можуть залучатися до виконання обов’язків судового експерта:

а) особи, визнані у встановленому законом порядку недієздатними, а також особи, які мають судимість (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про судову експерти­зу»); б) особи, які перебувають в службовій або іншій залежності від сторін кримінального провадження або потерпілого (ч. 2 ст. 69 КПК); в) особи, які вже проводили ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються в цьому провадженні (ст. 79 КПК); г) особи, щодо яких є обставини, що забороняють їх участь у кримінальному провадженні і є підставами для їх відводу (див. ч. 1 ст 77 КПК) з тим обмеженням, що, як зазначається у ч. 1 ст. 79 КПК, їх попередня участь у цьому кримінальному провадженні як експерта не може бути підставою для відводу. На нашу думку, законодавець мав би зазначити тут один виняток, який стосується випадків повторної експертизи, проведення якої доручається, на відміну від додаткової, іншому експерту (іншим експертам). Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у постанові «Про судову експертизу у кримінальних і цивільних справах» від ЗО травня 1997 р. № 8, «повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов’язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Істотними можуть визнаватися, зокрема, порушення, які призвели до обмежен­ий прав обвинуваченого чи інших осіб. В ухвалі (постанові) про призначення повторної експертизи зазначаються обставини, які викликають сумніви у правильності попереднього висновку експерта. Проведення повторної експертизи може бути доручено тільки іншому експертові» (п. 11).

6. За наявності цих обставин експерт має заявити самовідвід або ж йому може бути заявлено відвід. Про порядок вирішення питання про відвід див. ст. 8O, 81 КПК.

7. У пп. 1-3 ч. З ст. 69 КПК зазначені права експерта, які необхідні для того, щоб отримати відомості про кримінальне провадження, котрі стосуються предмета експертного дослідження. Він має право ознайомитися з матеріалами кримінального провадження щодо предмета дослідження: з протоколами слід­чій (розшукових) дій та додатками до них, іншими документами, речовими доказами. Експерт може відмовитися від давання висновку, якщо поданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов’язків. Заява про підмову має бути вмотивованою.

8. Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи. Якщо їх недостатньо, то він може заявити клопотання про надання додаткових матеріалів і зразків. Про отримання зразків для експертизиі див. сі. 245 КПК.

Дня отримання додаткових відомостей, необхідних для проведення екс­пертизи, експерт має право бути присутнім при проведенні процесуальних дій - допитів, оглядів місця події, речей, документів тощо і при цьому ставити запитання допитуваним, звертати увагу під час проведення інших процесуальних дій на обставини, які мають значення для його висновку, щоб вони були занесені до протоколу цієї дії.

9. Закон дозволяє експерту, якщо це в інтересах з’ясування обставин, які мають значення для кримінального провадження, виходити за межі отриманого доручення про проведення експертизи і зазначити у висновку експертизи виявлені в ході її проведення обставини, з приводу яких йому не були поставлені питання (див також ч. З ст. 102 КПК).

10. Експерт мас право на сплату йому винагороди, якщо це не є його служ­бовим обов’язком, а також па відшкодування витрат, пов’язаних із залученням його до кримінальною провадження (проїзд і добові в разі переїзду до іншого населеного пункту). При цьому витрати, пов’язані із залученням експерта, несе сторона кримінального провадження, яка його залучила. Проте залучення сто­роною обвинувачення експертів спеціалізованих державних установ, а також проведення експертизи за дорученням слідчого судді або суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Дер­жавного бюджету (див. ч. 1,4 ст. 122 КПК).

11. Витрати, пов’язані з залученням експерта, відшкодовуються в роз­мірах, передбачених нормативно-правовими актами України для працівників (див. постанову Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 р. № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та орга­нізаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів»),

12. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р. експерт, а також члени його сім’ї та близькі родичі належать до кола осіб, які мають пра­во на забезпечення безпеки, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на експерта у зв’язку з залученням його до участі у кримінальному провадженні.

13. До інших прав експерта, які передбачені Законом України «Про судову експертизу», належать, зокрема: право мати безперешкодний доступ експерта до об’єкта дослідження і належні умови праці (див. ст. 6); подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права судо­вою експерта (див. сі. 13); право на оплачу праці та соціальних захист (ст. 18).

14. У п. І ч. 5 сі. 69 КПК визначено зміст основного обов’язку експер­та у кримінальному провадженні: 1) провести повне експертне дослідження;

2. дати обгрунтований і об’єктивний письмовий висновок на поставлені йому запитання; 3) роз’яснити висновок - у разі необхідності.

9. Відповідно до ст. 101 КПК висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, об­грунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи. Висновок повинен грунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. Якщо для проведення експертизи залучається кіль­ка експертів, вони мають право скласти один висновок або окремі висновки. Висновок передається експертом стороні, за клопотанням якої здійснювалася експертиза. Висновок експерта не є обов’язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку. Про зміст висновку експерта тни 1-І. 102 КІІК.

10. Про виклик слідчим, прокурором і судовий виклик див. ст.ст. 133, 134 КПК.

Згідно з ч. 2 ст. 327 КПК прибуття в суд експерта забезпечується сторо­ною кримінального провадження, яка заявила клопотання про його виклик.

Суд сприяє сторонам кримінального провадження у забезпеченні явки експерта шляхом здійснення судового виклику.

17. Відповідно до ч. 7 ст. 101 КПК висновок експерта надається в письмовій формі, але кожна сторона має право звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз’яснення чи доповнення його висновку. Експерт зобов’язаний давати показання слідчому, прокурору, слідчому судді, суду (див. ч. З ст. 95 КПК).

18. Важливою новелою в переліку обов’язків експерта є обов’язок забез­печення збереження об’єкта експертизи, адже цей об’єкт може бути необхід­ним для проведення з ним наступних процесуальних дій - огляду, повторної чи то/їді нової експертизи тощо. Тому якщо дослідження пов’язане з повним або частковим знищенням об’єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт повинен одержати на це дозвіл від особи, яка залучила експерта.

19. Стаття 222 КПК встановлює недопустимість розголошення відомостей тої удового розслідування експертом. Відповідно ст. 387 КК України передбачає кримінальну відповідальність експерта за розголошення без дозволу слідчого, прокурора даних досудового розслідування, якщо його було попереджено в установленому законом порядку про обов’язок не розголошувати такі дані. За змістом ст. 68 КПК обов’язок експерта не розголошувати відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження і які стали йому відомі у зв’язку з виконанням ним своїх обов’язків, поширюється не тільки на досудове розслідування, а й на судове провадження.

20. Якщо експерт під час проведення дослідження дійде висновку, що для проведення експертизи у нього недостатньо спеціальних знань чи необхідно залучити інших експертів для проведення комісійної чи комплексної експертизи, то він має повідомити особу, яка його залучила, або суд, який доручив проведення експертизи, про неможливість проведення ним, або ним одним експертизи.

21. Якщо у експерта, залученого до участі у провадження стороною обвинувачення, стороною захисту чи слідчим суддею (про порядок залучення екс­перт див. ст. 243 КПК), виникнуть сумніви щодо змісту та обсягу доручення, ні пін має заявити відповідно перед стороною чи слідчим суддею клопотання про уточнення або ж повідомляє про неможливість проведення експертизи за поставленим питанням або без залучення інших осіб.

Стаття 70. Відповідальність експерта