3. Правовий статус учасників кримінального провадження в інозем¬ній державі не потребує додаткового встановлення за правилами цього Кодексу.

1. Консульська легалізація офіційних документів - це процедура підтвер¬дження дійсності оригіналів офіційних документів або засвідчення справжнос¬ті підписів посадових осіб, уповноважених засвідчувати підписи на докумен¬тах, а також дійсності відбитків штампів, печаток, якими скріплено документ. При цьому консул не несе відповідальності за зміст документа (Інструкція «Про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном», затверджена наказом Міністерства закордонних справ від 4 червня 2002 р. № 113). Легалізація в установленому порядку документа надає йому право на існування в міжнародному обігу. Кінцевою метою процедури легаліза¬ції документа, виданого на території однієї держави, є можливість його подання до офіційних органів іншої держави. Таким чином, за загальним правилом офі-ційний документ або документ, який підписано посадовою особою, для його належного сприйняття в іноземних державах як такого підлягає легалізації у відповідних консульствах. Такий порядок грунтується на положеннях Віден¬ської конвенції «Про консульські зносини» 1963 р. Інший порядок може визна¬чатись міжнародними договорами.

2. 22 грудня 2003 р. для України набула чинності Гаазька конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (1961 р.). Відпо¬відно до цієї Конвенції офіційні документи, на яких проставлено апостиль, не потребують будь-якого подальшого засвідчення (легалізації). Відповідно до ч. 2 ст. З Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних до¬кументів, дотримання процедури проставлення апостиля не може вимагатися державами-учасницями Конвенції, якщо існують угоди між двома або кількома державами, які відміняють або спрощують цю процедуру, або звільняють сам документ від легалізації. Так, низкою держав Україна має підписані угоди про правову допомогу, згідно з якими документи, видані або засвідчені на території цих держав компетентною посадовою особою або установою за встановленою формою та скріплені гербовою печаткою, приймаються на території Украї¬ни без жодного додаткового засвідчення. Відповідно, і українські документи, оформлені таким чином, також повинні прийматися на території цих держав. До них, наприклад, належать Білорусь, Литва, Латвія, Естонія, Польща, Руму¬нія, Російська Федерація, Грузія та інші країни.

3. Таким чином, слід виокремити три різновиди підтвердження дійсності документів: а) легалізація, яка здійснюється консульськими установами в дер¬жаві, в якій видано документ. Легалізація необхідна у відносинах з органами тих держав, які не є членами Гаазької конвенції та з якими не укладено дво¬сторонніх угод про правову допомогу, які спрощують процедуру підтверджен¬ня дійсності документів; б) апостиль (апостиляція) - це спрощена процедура легалізації документів, прийнята між країнами-учасницями Гаазької конвенції; в) документ не потребує підтвердження у відносинах із органами держав, з яки¬ми укладено угоди про правову допомогу - документи, видані або засвідчені на території цих держав компетентною посадовою особою або установою за встановленою формою та скріплені гербовою печаткою, приймаються без жод¬ного додаткового засвідчення. Тобто не потрібна ані легалізація, ані апостиль.

Залежно від зазначених різновидів необхідно оцінювати документи, які направляються у зв'язку із запитом про міжнародне співробітництво.

4. Водночас, в ч. 2 вирішено питання допустимості відомостей. Такі відо¬мості визнаються допустимими, якщо: а) вони отримані за процедурою, перед¬баченою законодавством запитуваної держави; б) під час їх отримання не було порушено засади справедливого судочинства, права людини і основоположні свободи.

Таким чином, відомості, що одержанні з порушенням процедури, можуть бути визнані судом недопустимими. Це правило підтверджує, що допустимість є принципом, який існує не лише в національному законодавстві, а й поши¬рюється на міжнародне співробітництво при здійсненні кримінального прова¬дження.