2. Судовий розгляд завершується постановленням ухвали про засто¬сування примусових заходів виховного характеру або про відмову в їх за¬стосуванні.

1. Кримінальне провадження щодо неповнолітньої особи повинно бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово (ч. 4 ст. 28 КПК).

У судове засідання слід викликати законного представника неповноліт¬нього, але його неявка не є перешкодою для розгляду справи. У виняткових випадках, коли участь такого представника може зашкодити інтересам непо¬внолітнього, суд повинен своїм рішенням обмежити її відповідною частиною судового засідання або зовсім усунути певну особу від участі у розгляді справи і допустити замість неї іншого законного представника.

2. Закритий розгляд справ зазначеної категорії допустимий за мотивова­ною постановою (ухвалою) суду у випадках, передбачених ст. 27 КПК.

3. Про час і місце розгляду справи про застосування до неповнолітнього примусового заходу виховного характеру суд повідомляє службу у справах ді­тей та міліцію у справах дітей. У судовому засіданні представники цих органів, зокрема, висловлюють думку про те, який саме примусовий захід виховного характеру буде в конкретному випадку найбільш ефективним.

4. При розгляді справи суд з'ясовує дані про особу неповнолітнього та повноваження законного представника; роз'яснює їм процесуальні права; при­ймає рішення щодо заяв і клопотань осіб, які беруть участь у розгляді справи; заслуховує пояснення неповнолітнього, його законного представника; переві­ряє докази, що доводять або спростовують вчинення неповнолітнім злочину чи суспільно небезпечного діяння, та інші обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусового заходу виховного ха­рактеру. Після того як суд закінчить перевірку матеріалів справи, свою думку з цього питання висловлюють прокурор, захисник, законний представник та неповнолітній.

5. Слідчий, прокурор і суддя повинні забезпечити неповнолітньому його право на захист. Невиконання вимог закону про обов'язкову участь захисника неповнолітнього є істотним порушенням цього права і підставою для скасуван­ня судового рішення про застосування примусового заходу виховного харак­теру. У разі, якщо неповнолітній або його законний представник не запросили захисника, суддя під час судового розгляду призначає останнього і забезпечує його участь у справі.

6. Особу, яка поміщена до приймальника-розподільника для неповноліт­ніх, доставляє до суду орган внутрішніх справ. Суд вправі тимчасово, строком до ЗО діб, помістити у приймальник-розподільник і неповнолітнього, який під­лягає направленню до спеціальної навчально-виховної установи, у тому числі і для виконання ухвали суду про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Час перебування у приймальнику-розподільнику (працівники якого і доставляють неповнолітнього до загальноосвітньої школи чи професійного училища соціальної реабілітації) зараховується до визначено­го судом строку тримання в цій установі.

7. У випадку, якщо провадження у суді здійснюється одночасно щодо не­повнолітнього, стосовно якого надійшли і клопотання про застосування до не­повнолітнього примусових заходів виховного характеру і обвинувальний акт про вчинення цим само неповнолітнім тяжкого чи особливо тяжкого злочину, суд вправі з дотриманням положень процесуального закону об'єднати зазначені провадження в одне, але за результатами їх розгляду ухвалити два процесу­альних документи: ухвалу про застосування до неповнолітнього примусових заходів за вчинене ним суспільно небезпечне діяння, що має ознаки злочину, суб'єктом якого він згідно зі ст. 22 КК не може бути за віком, та вирок із при­значенням цьому неповнолітньому покарання за вчинений тяжкий чи особливо тяжкий злочин (за умови доведеності обвинувачення та відсутності будь-яких підстав для звільнення цієї особи від кримінальної відповідальності). Поста­новлені таким чином судові рішення не можуть суперечити одне одному, і їх необхідно виконувати окремо.

8. Суд також може об'єднати в одне провадження кілька кримінальних справ щодо одного неповнолітнього: ті, які надійшли від прокурора в порядку, передбаченому ст. 497 КПК, з клопотаннями про застосування примусових за­ходів виховного характеру, та/або справи з обвинувальними актами про вчи­нення злочинів невеликої чи середньої тяжкості та ухвалити або один проце­суальний документ - ухвалу про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності за всі вчинені ним злочини із застосуванням до нього при­мусових заходів виховного характеру (за наявності до того підстав), або ж два процесуальних документи - постанову про застосування таких заходів і вирок (у разі неможливості звільнення неповнолітнього від кримінальної відпові­дальності за злочини, зазначені в обвинувальних актах).

9. Пленум Верховного Суду України в постанові від 16 квітня 2004 р. № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про зло­чини неповнолітніх», зважаючи на істотні особливості провадження у справах про злочини (кримінальні правопорушення) неповнолітніх, рекомендував го­ловам місцевих та апеляційних судів запроваджувати спеціалізацію суддів із розгляду справ цієї категорії, а також забезпечувати таких суддів необхідною методичною літературою, провадити з ними постійні заняття з метою вдоско­налення професійного рівня і набуття знань у галузі дитячої та юнацької пси­хології (п. 23). Про це ж йдеться і у п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. № 2 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру».

Статтею 6 Закону України від 24 січня 1995 р. «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» передбачено, що справи не­повнолітніх, які вчинили злочини, розглядаються у судах спеціально уповно­важеними для цього суддями (складом суддів).

Про склад суду у кримінальному провадженні щодо неповнолітнього див. ч. 10 ст. 31 КПК.

Про спеціалізацію суддів у судах загальної юрисдикції див. ч. 2 ст. 18 За­кону України від 7 липня 2010 р. «Про судоустрій і статус суддів».

Стаття 501. Ухвали суду в кримінальному провадженні щодо засто¬сування примусових заходів виховного характеру

1. Під час постановлення ухвали в кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру суд з'ясовує такі пи¬тання:

1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння;

2) чи вчинено це діяння неповнолітнім у віці від одинадцяти років до настання віку, з якого настає кримінальна відповідальність за це діяння;

3) чи слід застосувати до нього примусовий захід виховного характеру і якщо слід, то який саме.

2. Якщо під час судового розгляду не буде доведено однієї з обставин, передбачених у пункті 1 або 2 частини першої цієї статті, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову у застосуванні примусових заходів вихов¬ного характеру і закрити кримінальне провадження.

3. При застосуванні до неповнолітнього примусового заходу у вигляді направлення до спеціального навчально-виховного закладу на криміналь¬ну міліцію у справах дітей покладається обов'язок доставити неповноліт¬нього до спеціального навчально-виховного закладу.

4. Ухвала, постановлена за наслідками розгляду клопотання про за¬стосування примусових заходів виховного характеру, може бути оскаржена в порядку, передбаченому цим Кодексом.

1. З метою здійснення контролю за виконанням рішення про застосування примусового заходу виховного характеру суд своєчасно інформує про це рі¬шення уповноважених осіб служби у справах дітей та кримінальної міліції у справах дітей.

2. Цивільний позов про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок учи¬нення злочину чи суспільно небезпечного діяння, у справі про застосування примусового заходу виховного характеру суд не вирішує - він має бути розгля¬нутий у порядку цивільного судочинства (п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. № 2 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру»),

3. З метою здійснення контролю за виконанням ухвали про застосування примусових заходів виховного характеру суд про прийняте рішення повинен повідомити службу у справах дітей.

Стаття 502. Дострокове звільнення від примусового заходу вихов¬ного характеру

1. Ухвалою суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходить¬ся спеціальна навчально-виховна установа, неповнолітній може бути до¬строково звільнений від примусового заходу виховного характеру в поряд¬ку, передбаченому цим Кодексом.

2. Ухвала суду може бути постановлена за наслідками клопотання не¬повнолітнього, його захисника, законного представника або прокурора, якщо поведінка неповнолітнього під час перебування у навчально-вихов- ній установі свідчить про його перевиховання. Під час розгляду клопотан¬ня суд з'ясовує думку ради спеціальної навчально-виховної установи, в якій перебуває неповнолітній, щодо можливості його дострокового звіль¬нення від примусового заходу виховного характеру.

1. Під час вирішення питання про дострокове звільнення неповнолітнього під примусового заходу виховного характеру суд має керуватися положеннями ст. 539 КПК.

2. Рішення про звільнення від примусових заходів виховного характеру може бути прийняте судом за наявності двох умов: 1) відповідного клопотан¬ня осіб, зазначених у ч. 2 коментованої статті; 2) з'ясування думки ради спе¬ціальної навчально-виховної установи, в якій перебуває неповнолітній, щодо можливості його дострокового звільнення від примусового заходу виховного характеру.

3. Під час ухвалення судом рішення про звільнення від примусових захо¬дів виховного характеру не беруться до уваги строки, передбачені ч. З ст. 81 КК для умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

4. Рішення про звільнення неповнолітнього від примусових заходів ви¬ховного характеру не зупиняє виконання судового рішення про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок учинення суспільно небезпечного діяння, ухвале¬ного у порядку цивільного судочинства.