1. Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обста¬вини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

2. Ухвала про відмову в задоволенні заяви повинна бути вмотивова¬ною. У мотивувальній частині ухвали про відмову в задоволенні заяви у зв'язку з правильним застосуванням судом касаційної інстанції норми за¬кону України про кримінальну відповідальність має міститися обґрунту¬вання з цього питання, а в резолютивній частині висновок про те, як саме має застосовуватися відповідна норма закону України про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь.

1. Верховний Суд України постановляє ухвалу про відмову в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвер¬дилися.

При цьому підставами для перегляду справи відповідно до ч. 1 ст. 445 КПК є:

- неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм закону України про кримінальну відповідальність щодо подібних суспіль¬но небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від по¬карання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень;

- встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої ви¬знана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Зважаючи на наведене, обставинами, які не підтвердили підстави, з яких Верховний Суд України переглядає судові рішення, можуть бути: правильне застосування касаційним судом норми кримінального закону; касаційний суд, ухвалюючи рішення, діяв у межах касаційної скарги, що виключає визнання його незаконним; у заяві ставилося питання про неоднакове застосування су¬дом касаційної інстанції одних і тих самих норм закону України про кримі¬нальну відповідальність при призначенні покарання, звільненні від покарання та від кримінальної відповідальності; у заяві вказувалося про неоднакове за¬стосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального закону тощо.

2. Буквальне тлумачення коментованої статті свідчить, що ухвала про від¬мову в задоволенні заяви жодним чином не може бути постановлена у випадку дійсного встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої ви¬знана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, оскільки це відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 445 КПК є безумовною під¬ставою для перегляду судового рішення, а тому обставинами, що не підтверди¬ли її, можуть бути випадки, коли: міжнародна судова установа, юрисдикція якої визнана Україною, не виявила порушень Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом; рішення міжнародною судовою установою щодо цієї особи насправді не ухвалювалося, а додане заявником не відповідає дій¬сності тощо.

Зазначимо, що відповідно до п. 1 ст. 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення Європей¬ського суду з прав людини є обов'язковими для виконання Україною. Під вико¬нанням рішення згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконання рішень та засто¬сування практики Європейського суду з прав людини» слід розуміти виплату стягувачеві відшкодування, вжиття заходів індивідуального характеру, а також вжиття заходів загального характеру. Додатковими заходами індивідуального характеру, відповідно до ст. 10 зазначеного Закону, є відновлення наскільки це можливо попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушен¬ня Конвенції, що здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, у тому числі відновлення провадження у справі. Крім того, згідно із Ре¬комендацією N К (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рів¬ні після прийняття рішення Європейським судом з прав людини», прийнятою на 694-му засіданні заступників міністрів від 19 січня 2000 року, повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, визнається адекватним способом поновлення прав. Також про необхідність перегляду справи за на¬слідками констатації Європейським судом з прав людини порушень Україною зазначається й у рішеннях останнього, зокрема, у п. 297 Рішення від 21 квіт¬ня 2011 р. у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», яке набуло статусу остаточного 21 липня 2011 р., Європейський суд з прав людини зазначив, що інтереси належного захисту прав людини вимагатимуть перегляду справи заяв¬ника щойно він звернеться з таким проханням. Отже, відмова Верховного Суду

України у задоволенні заяви про перегляд судового рішення з підстави, перед¬баченої п. 2 ч. 1 ст. 445 КПК, у разі її підтвердження є такою, що суперечить чинному законодавству, та може бути предметом оскарження до Європейського суду з прав людини.

Напевно, саме з таких спонукань виходив законодавець, передбачаючи у ч. 2 коментованої статті вимоги до мотивувальної та резолютивної частини ухвали, постановленої за результатами розгляду заяви саме з підстави, перед¬баченої п. 1 ч. 1 ст. 445 КПК, нічого не зазначаючи при цьому про підставу, передбачену п. 2 цієї частини статті.

3. Ухвала Верховного Суду України про відмову в задоволенні заяви повинна бути вмотивованою. У мотивувальній частині ухвали про відмову в задоволенні заяви у зв'язку з правильним застосуванням судом касаційної ін¬станції норми закону України про кримінальну відповідальність має міститися обгрунтування з цього питання, а в резолютивній частині висновок про те, що саме таким чином має тлумачитися та застосовуватися відповідна норма закону України про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпеч¬них діянь.

Стаття 457. Повідомлення про ухвалення рішення та його виготов¬лення