Тема 1. Предмет, система і розвиток кримінології. Злочинність та її показники. Детермінація злочинності та окремого злочину

Методичні вказівки до вивчення теми

Починаючи аналіз вчення про злочинність, потрібно пам'ятати, що злочинність підлягає вивченню:

а) на всеосяжному (макро-) рівні як соціальне явище, як суспільний процес, що виконує в суспільстві та світі (транснаціональна злочинність) певні функції;

б) як елемент функціонування громади і певної соціальної спільноти, що змінюється за часовими і локальними показниками (геогра­фічний розподіл, національні традиції та їх зв'язок з характеристиками окремих груп злочинів: наприклад, наркобізнес);

в) нарешті, як проблема розуміння індивідуального відбору злочинців та їх жертв у порівнянні з правослухняними громадянами (індукція від закономірностей індивідуаль­ної злочинної поведінки і розвитку особистості злочинців і їх жертв на рівень загального, — до закономірностей злочинності і віктимності як соціальних процесів).

При вивченні визначення злочинності потрібно пам'ятати, що в теорії кримінології злочинність розглядалася і як механічна сукупність злочинів і осіб, які їх вчинили, як система злочинів; як соціальне явище, інститут, процес, що виконує в суспільстві певні функції; і навіть як індивідуальна властивість певних типів людей (наприклад, серійних вбивць).

Логіка наукових досліджень призвела до висновку, що злочинність — це системна форма соціальної активності людей. Вона має характер відносно масового, кримінально-правового явища, що реалізу­ється у системі злочинів, які вчинюються на певній території про­тягом певного часу.

Студент повинен пам'ятати та вміти аналізувати основні властивості злочинності (відносна масовість; мінливість; соціальність; «зв'язаність» нормами кримінального закону); характеристики злочинності (суспільна небезпека; нормативність; здатність до самовідтворення) функції злочинності (політичну; економічну; культурологічну; інтегративну новаторську), а також уміти описувати системні взаємозв'язки злочинності з іншими видами девіантної поведінки і структурні взаємозв'язки окремими групами злочинів.

Враховуючи, що злочинність — універсальне явище соціуму, яке входить взагалі у систему світової спільноти, своєрідна форма активності властива будь-якому суспільству із сформованою ціннісно-нормативною структурою та об'єктивована у конкретних кількісних показниках студент повинен уміти грамотно визначати основні показники злочинності, розраховуючи відповідні їх кількісні значення по формулах і методиках, які наводяться в курсах лекцій.

Студент має пам'ятати та вміти пояснювати такі основні закономір­ності розвитку злочинності у світі:

1. Зростання об'єму зареєстрованої злочинності, особливо корисної та корисно-насильницької, у державах Центральної та Східної Європи, що пов'язано з певною криміналізацією держав на Сході Європи.

2. Зв'язок злочинності з процесом соціально-економічного розвит­ку суспільства та зростанням народонаселення.

3. Зростання кількості транснаціональних та екологічних злочинів.

4. Підвищення ролі та значення організованої злочинності в структурі національної злочинності. Набуття злочинністю нових якісних характеристик у світовому масштабі: кримінального професіоналізму та кримінальної спеціалізації, озброєнності і т. ін.

5. Зміни у системі соціального контролю з наголосом на зниженні застосування покарання у виді позбавлення волі, уніфікації систем про­філактики злочинів

Слід пам'ятати, що кожна відповідь на питання практичного заняття має бути аргументована та супроводжуватися посиланнями на матеріали кримінальної статистики, результати монографічних досліджень, правозастосовчу практику і завдання та задачі, що розв'язуються.

План семінарського заняття з вивчення теми

1. Поняття кримінології як соціально-правової науки та її предмет.

2. Завдання та функції кримінології.

3. Методологія і методи кримінології.

4. Місце кримінології у системі наук, її зв’язок з юридичними та іншими науками.

5. Система науки кримінології.

Словник найчастіше вживаних термінів за темою

Кримінологія (від лат. criminis — злочин і грец. logos — вчення) — наука, яка вивчає злочинність, її детермінанти, особу злочинців, а також методи і форми протидії злочинам.

Завдання кримінології — комплексний аналіз чинників, з якими пов'язане існування злочинності, і опрацювання проблем їх нейтралізації на основі вивчення закономірностей суспільного розвитку.

Предмет кримінології — те, що вона вивчає. До основних елементів П. к. відносяться: злочинність як суспільне небезпечне соціально-правове явище, її тенденції та закономірності, що оцінюються з точки зору минулого, теперішнього та майбутнього; причини злочинності та окремих її видів; особа злочинців та механізм злочинної поведінки; запобігання злочинності. До додаткових елементів П. к. відносять методику аналізу злочинності, "фонові явища", історію кримінології, проблеми віктимології та суїцидальної поведінки, планування і прогнозування профілактичної діяльності.

Функції кримінології — 1) діагностична, тобто виявлення і фіксація певних фактів соціальної дійсності, відображення їх властивостей; 2) пояснювальна (етіологічна), тобто пояснення на основі емпіричних даних та теоретичних положень суті об'єктів, що вивчаються, зокрема, закономірностей злочинності, її причин, формування особи злочинця, функціонування системи попередження злочинності; 3) прогностична, тобто передбачення тенденцій розвитку кримінологічне значущих явищ та процесів, особливостей їх протікання в майбутньому; 4) прикладна, тобто озброєння усіх суб'єктів профілактики злочинів науковими знаннями.

Етапи розвитку кримінології — а) становлення кримінології (початок 20-х — середина 50-х років XX ст.); б) оформлення кримінології як самостійної науки (середина 50-х — середина 60-х років XX ст.); в) сучасна кримінологія.

Антропологічна теорія Ч. Ломброзо — вчення, що стверджує вічне існування злочинності у людському суспільстві та вважає, що його філософською основою є позитивізм, поєднаний з соціал-дарвіністськими ідеями. Ч. Ломброзо "злочинна людина" вивчена на основі антропології, судової медицини та тюрмознавства. Він висловив думку про те, що злочинна людина — це атавістичний тип, який має низку фізичних і психічних рис, що зближують його з дикунами і, навіть, тваринами.

Біологічний напрямок у кримінології — вчення, що переносить закони біології на суспільні явища, у тому числі на пояснення Причин злочинності. Родоначальник цього напрямку — італійський лікар-психіатр Ч. Ломброзо (1836 — 1900). Він створив теорію природженого злочинця й типів злочинців.

Класична школа в кримінології — теорія, яка у центрі своєї уваги ставила злочин та наполягала на рівному покаранні за однакові провини. Відповідно до K. ш. "людина-гедоніст" намагається отримати задоволення та уникнути неприємних відчуттів, вона наділена свободою волі такою мірою, що має можливість вибирати між добром і злом.

Позитивістська школа в кримінології — детерміністська теорія, відповідно до якої злочинна поведінка не обирається правопорушником вільно, а зумовлюється біологічною спадковістю та негативними соціальними факторами.

Психологічна теорія злочинності — концепція, що грунтується на гіпотезі незмінності олігофренічного характеру особи злочинця. Одним із засновників вважається американський вчений X. Гаддард.

Соціогенна теорія злочинності — вчення, що розглядає злочинність як продукт соціального середовища і називає причинами Соціальну дезорганізацію, конфлікт норм, відчуженість особи, відсутність роботи, обмеження доступу до освіти, професійного зростання та інші соціальні чинники.

Соціологічний напрямок у кримінології — концепція, яка при з'ясуванні причин злочинності приділяє основну увагу екзогенним факторам, а також вивченню масових соціальних явищ. Представники цього напрямку дотримуються дво- або тричленної класифікації причин (факторів) злочинності: індивідуальні (стать, вік, ра-f.ca та ін.); фізичні (географічне середовище, пора року, клімат та ін.); соціальні (безробіття, рівень цін на продукти, заробітна платня тощо).

Інформація кримінологічна — дані про стан, структуру та динаміку злочинності, про причини злочинів, особу злочинців та заходи попередження злочинів. L к. має відповідати таким вимогам: повноті, своєчасності, достовірності. Головними джерелами L к. є статистична звітність про злочинність та результати боротьби з нею, дані кримінологічних досліджень.

Детермінізм (від лат. determinaze — визначати) — закономір-Ji на залежність певних явищ від факторів, що їх спричинюють.

Детермінанти злочинності — чинники (фактори) у різних !сферах і на різних рівнях суспільного життя, що обумовлюють злочинність.

Етіологія злочинності — сукупність науково-обгрунтованих уявлень про причини виникнення злочинності чи окремих її видів.

Географія злочинності — просторово-часова розповсюдже-ність кримінально-караних діянь (за рівнем, структурою, динамікою), пов'язаних із специфікою різних регіонів світу, різних країн чи адміністративно-територіальних одиниць, однієї держави, із чисельністю, структурою та розселенням населення, із особливостями форм організації життя людей, умовами праці та відпочинку, культури та побуту, національних традицій тощо.

Динаміка злочинності — 1. Зміни стану і структури злочин-it! ності за певний період та на певній території. 2. Кількісні та якісні !показники зміни злочинності в цілому за певний проміжок часу {(зниження або зростання, зміни в структурі тощо).

Криміногенний фактор — чинник, який детермінує злочинність в цілому або окремий її вид.

Кримінологічна характеристика — опис властивостей, закономірностей, тенденцій, факторів злочинності або окремих її видів, а також ознак особи злочинців (окремих їх типів).

Індекс віктимізації — співвідношення всіх потерпілих від злочину осіб до загального числа осіб, які проживають на певній території за певний відрізок часу. І. в. розраховується за формулою:

ib = K п. з. / K н.,

де: K п. з. — кількість потерпілих від злочину; kh. — кількість населення.

Індекс латентності злочинності — показник, що становить співвідношення незареєстрованої злочинності до зареєстрованої її частини.

Індексні злочини — показник, що означає групу найтяжчих та поширених злочинів, які за єдиною методикою реєструються на всій території США.

Індекс судимості — показник, що характеризується кількістю осіб, засуджених до кримінального покарання, за певний період на певній території у розрахунку на 100 тис. осіб віком понад 14 років, які мешкають на цій території. І. с. розраховується за формулою:

І. с. = P х 100 000 / N,

де: P — кількість осіб, які засуджені до кримінального покарання (наприклад, протягом одного року); N — кількість населення віком від 14 років, що мешкає на даній території.

Інтенсивність злочинності — її поширеність серед усього населення або його окремих груп на певній території за певний проміжок часу.

Коефіцієнт (індекс) злочинності — показник поширення злочинності в регіоні, що визначається відношенням кількості злочинів (злочинців) у розрахунку на 1,10,100 тис. населення у певний період. Визначається за формулою:

K= 3 х 1 (10, 100 тис.) / H,

де: 3 — злочини (злочинці); H — населення, регіону.

Коефіцієнт злочинності неповнолітніх — показник, який характеризується кількістю вчинених, за певний період на певній території злочинів у розрахунку на 100 тис. осіб віком 14—18 років. Обчислюється за формулою:

Kn= In х 105 / Nn,

де In — кількість злочинів, вчинених особами віком 14—18 років, зареєстрованих на певній території за певний період;

Nn — кількість населення віком 14—18 років, що мешкає на цій території.

Коефіцієнт "ураженості" злочинністю — відношення частки контингенту злочинців до всього населення, що входить до вікової групи, для якої законом за вчинення злочинів передбачена кримінальна відповідальність.

Відносні показники кримінально-правової статистики —{кількісна характеристика двох взаємопов'язаних величин (наприк-J лад, коефіцієнт злочинності).

Латентна злочинність — невиявлеиі або незареєстровані злочини, що не знайшли свого відображення в офіційній статистичній звітності.

Латентність природна — сукупність злочинів, відомих лише злочинцям.

Латентність штучна — сукупність злочинів, що приховуються посадовими особами, які відповідають за їх реєстрацію.

Лінійний коефіцієнт структурного зрушення злочинності —відносний показник злочинності, що використовується для виявлення відмінностей її структури у часі (динаміка) та просторі (територіальний розподіл) і визначається як різниця питомої ваги окремих елементів порівнюваних структур.

Метод експертних оцінок — узагальнення та статистичне опрацювання думок спеціалістів щодо перспектив розвитку того чи іншого явища.

Метод екстраполяції — вивчення показників злочинності на сучасному етапі та у ретроспектив! і перенесення виявлених закономірностей на перспективу.

Метод узагальнюючих показників — перетворення абсолютних величин в так звані узагальнюючі показники (середні та відносні величини), що характеризують одним числом найтиповіші сторони явищ, що вивчаються. Поширеним видом узагальнюючих показників є так звані коефіцієнти злочинності, тобто кількість злочинів на 10 або 100 тис. осіб. Ці коефіцієнти дають можливість порівняти злочинність на певних територіях з різною кількістю населення.

Методи статистичні — сукупність прийомів і способів кількісного вивчення об'єктів кримінологічних досліджень, що грунтуються на застосуванні закону великих чисел і орієнтовані на виявлення вірогідних закономірностей злочинності та пов'язаних з нею явищ.

Методи кримінологічних досліджень — включають в себе: спостереження, вивчення документів, опитування, соціометрію та експеримент тощо.

Методи кримінально-правової статистики — зводяться до таких: а) метод масового спостереження; б) метод зведення і групування; в) метод узагальнюючих показників.

Методи соціологічні — анкетування, інтерв'ювання, тестування, вивчення документів, експертні оцінки.

Методика кримінологічних досліджень — сукупність конкретних прийомів, способів, засобів збирання, опрацювання та аналізу інформації про злочинність, її причини, особу злочинців, а також боротьбу з нею.

Механізм злочинної поведінки — взаємодія особистісних факторів з зовнішнім середовищем в процесі формування злочинної поведінки особи, при якій виділяються такі її етапи: а) формування особи з антисуспільною орієнтацією; б) мотивація злочину; в) прийняття рішення про його скоєння; г) реалізація цього рішення та настання суспільне небезпечних наслідків.

Показник інтенсивності злочинності — відношення числа зареєстрованих злочинів до кількості населення певного регіону.

Показник злочинної активності населення — відношення кількості осіб, які вчинили злочини, до кількості населення певного регіону.

Показник криміногенної активності — відношення числа злочинів до кількості осіб, що їх вчинили.

Стан злочинності — абсолютна кількість злочинів і осіб, які їх вчинили, на певній території за певний відрізок часу.

Статистика правова — наука, що кількісно вивчає різноманітні сторони правопорушень: їх структуру, динаміку, причини, сукупність заходів боротьби з ними. C. п. поділяється на три самостійні галузі: а) кримінально-правову, що має своїм об'єктом кількісну сторону злочинності та заходи щодо її запобіганню; б) цивільно-правову, що має своїм об'єктом правопорушення, що розглядаються в судах, арбітражі, нотаріаті; в) адміністративно-правову, об'єктом якої є кількісна сторона адміністративних порушень та заходи боротьби з ними.