Зведення мурованого костелу
У 1672 році розпочалося спорудження мурованого костелу за проектом і керівництвом французьких архітекторів Франсуа Корассіні та Кароля Беное. В основному будову колегіати завершено у 1703 році. Постала барокова споруда у формі тринефної базиліки з трансептом у стилі бароко з елементами ренесансу. Фасад був прикрашений дорійськими і коринфськими колонами, вивершений бордовим фронтоном, увінчаний трьома вежами. Головний вівтар і два бічні св. Йосипа і св. Вінцента були різьблені з мармуру. В останньому зберігались реліквії цього святого, які Станіслав Потоцький у 1680р. отримав у Римі від Папи Інокентія XI. На бічних внутрішніх стінах знаходився герб Потоцьких. Освячення колегіати здійснив архієпископ львівський Костянтин Зелінський. До речі, ні Андрій Потоцький, ані його старший син Станіслав не дожили до цього дня.
Сеймик у Галичі 1718 року ухвалив податок на оздоблення храму. У цьому ж році школа перейшла до єзуїтів, а через чотири роки отримала статус колегії, в якій протягом півроку навчались 400 учнів.
Єзуїтський костел
На початку XVIII століття у Станіславові з'явилися отці-єзуїти. У 1720 році на місці згорілої (під час нападу турків) церкви ректор єзуїтської колегії о. Томаш Зеленський розпочав будівництво єзуїтського костелу. Звели святиню у 1729 році.
Однак, внаслідок надто неглибокого фундаменту, у мурах споруди з'явились тріщини, тому у 1752 році його змушені були розібрати.
Наступного ж року приступили до будівництва нового костелу за проектом архітекторів Потоцького та Дальке у стилі австро-баварського бароко з елементами класицизму. Шатроподібні завершення двох веж запозичені з гуцульської дерев'яної архітектури. Декор багатого інтер'єру доповнює барочна скульптура головного вівтаря, де знаходяться фігури ангелів, святих і апостолів.
Спорудження тривало до 1763 року. А вже через рік, у 1764 році під час облоги міста російською армією була знищена вежа храму.
Австрійська влада у 1773 році скасувала орден єзуїтів і костел закрила. Поступово споруда занепала.
В 1849 році храм віддали під греко-католицьку парафіяльну церкву. Із встановленням греко-католицького єпископства церква стала Свято-Воскресінським кафедральним собором.
У XIX ст. єзуїти повернулись до Станіславова і спорудили монастир і костел св. Станіслава Костки.
Наприкінці XIX ст. виконали настінний розпис та ікони відомі українські художники Манастирський А.І. і Сосенко М.Д.
На реставрацію та художнє оформлення виділяв кошти єпископ Андрей Шептицький, чим значно прискорив справу.
Сьогоднішня назва катедрального собору Святого Воскресіння була і у головної української церкви міста Станиславова від початку його існування та збудованої ще в 1601 році в с. Заболоття на місці теперішньої синагоги. Про неї згадував мандрівник Ульріх фон Вердум, який відвідав Станіславів у 1672 році.
З 20 вересня 1899 р. по 17 грудня 1900 настоятелем собору, як єпископ-ординарій Станіславської єпархії був — митрополит Андрей Шептицький
День 4. Яремче
Яре́мче (до 2006 року — Яремча) — місто обласного значення в Україні, Івано-Франківській області. Розташоване на річці Прут, на автошляху Івано-Франківськ-Рахів-Ужгород. Залізниця зв'язує місто з обласним центром та Львовом. Яремче — найбільш відомий кліматичний курорт Прикарпаття, туристичний центр Івано-Франківщини, центр «зеленого» туризму Прикарпаття, також називають обличчям гірськолижної країни Буковель c.Поляниця.
Історія
Археологічних знахідок в районі Яремче знайдено небагато праці відомого вченого Ярослава Пастернака ( 1892 – 1969 ) « Станіславщина в сивій давнині» знаходимо дані про те, що в селі Дора, в гірському ярі над Прутом, знайдено в 1874 році разом кільканадцять штук різного крем’яного знаряддя з надбужанського сирівцю. Був це так званий крем’яний скарб, що засвідчує наявність зв’язків проісторичної Станіславщини із західною Волинню тодішнім товарообмінним шляхом, що йшов з околиць Володимира – Волинського вздовж річок Бугу і Серету в Подністров’я й Покуття.
Яремче вперше згадується 1787 року в так званій Йосифінській метриці – першому поземельному кадастрі Галичини – як присілок с.Дори. В присілку Яремче (1787) проживало 7 родин дорівчан: Петра Бойка, Івана Гнатіва, Федора Савчука, Миколи Стуса, Григора Стифурака, Григора Штифурака та Андруха Халашнюка.
В окреме село Яремче виділилося в 1895 році після будівництва залізниці Делятин – Вороненко. В 1894 році тут був побудований один з найбільших в Європі арковий залізничний міст з прогином 65, 0 м у просвіті, розрахований інженерами Станіславом Косинським і Зигмундом Кулькою за теорією пружних арок на основі досліджень товаритсва австрійських інженерів у Відні. На жаль, в 1944 році під час Другої світової війни міст був зруйнований.
Розквіт Яремче як курортної місцевості розпочався 1894 року. До 1899 року було зведено п’ятдесят дерев’яних і мурованих вілл. Їх власниками були пани Барауцевич, Бик, Чекалюк, Е.Фішлер, М.Фішлер, доктор Гелертер, доктор Градер (дві), Гальперн, Гірш, Кавецький, княгиня ЮліанаПужиніна, Козловський (дві), Кеглер (дві), аптекар Крижановський, Лам (дві), радник Луцький, Медушинський, Карл Обст, радник Огірко, Перфецький, Рапацька, начальник збирачів податків Розенфельд, Шайнер, Скшинський, Скупневич, інженер Шпорек (сім), радник Штенцель, Таллер, доктор Волянський, Збосіл, Згігляр (дві), Зофалова (дві). В середньому будівництво однієї вілли коштувало 7 000 корон.
Сьогодні Яремче – відомий низькогірний кліматичний та гірськолижний курорт, центр туризму і відпочинку на Прикарпатті. Місто оточено горами, які на півночі і півдні переходить у мальовничі пагорби, вкриті густим хвойним і листяним лісом. Тут розташовані численні санаторії, будинки відпочинку, туристичні бази та готелі
Велотур містом Яремче
Водоспад «Пробій»
Водоспад «Дівочі сльози»
Водоспад "Пробій" (Яремчанський водоспад) є одним з найвідоміших карпатських водоспадів. Розташований на окраїні Яремче Надвірнянського району в Івано-Франківській області. Відстань до залізничної станції - близько 2 км. На автомобілі можна під'їхати практично до самого водоспаду. Це дуже красиве місце - довга ущелина в скелях, по дну якого тече ріка Прут, закінчується порогами і водоспадом.
Через водоспад перекинуть місток, що служить як відпочиваючим-шанувальникам краси, що постійно товпляться тут, так і прихильникам зануритися в стихію з висоти. Однак стрибати смертельно небезпечно - особливість завихрення потоку ("бочка") іноді ускладнює пошук авантюристів. Найсміливіші місцеві жителі стрибають у водоспад за гроші. Водоспад має перепад висоти 12 м і, будучи могутнім по силі голосу і стихії, справедливо може бути названий українською Ніагарою.
Поруч з водоспадом є ринок, де можна придбати етнографічні сувеніри, і знаменитий ресторан "Гуцульщина".
Водоспад «Дівочі сльози» - визначний природний об’єкт Карпат, чарівність та могутність якого привертає до себе увагу багатьох туристів, даруючи своїм відвідувачам найяскравіші та незабутні емоції. Місцеві жителі називають цей водоспад святим, бо неподалік нього знаходиться магічна печера монаха-відлюдника.
Яремчанський водоспад "Дівочі сльози» являється однією з притоків р. Жонки, знаходиться він недалеко від Джуринського водоспаду (на відстані 1,5 км), на лівому березі річки під назвою Стрипа. Варто відзначити, що до цього дивовижного місця можна дістатися лише пішки, піднявшись вгору, до витоків відомого Джуринського водоспаду. Даний водоспад прорізає, так звані, травертинові скелі, що оперезані колонами сталактитів, а також сталагмітів з неповторними і загадковими гротами.
"Дівочі сльози» - це дивовижний, загадковий і барвистий об'єкт природи, так як у цій місцині спадаюча вода об'єднуючись з таємничими густими заростями водоростей, що нагадують ліани, створює ефект сліз, чим і пояснюється особлива назва водоспаду.
День 5. Ворохта
Воро́хта — селище міського типу Яремчанської міськради Івано-Франківській області. Розташоване на висоті 850 метрів над рівнем моря на річці Прут. Курорт Ворохта є центром підготовки українських спортсменів зі стрибків із трампліна, біатлону, лижних перегонів.