Тема 6. Гроші. Товарно-грошові відносини
Виникнення і розвиток грошових відносин.
Еволюція і типи грошей.
Сутність та функції грошей.
Грошовий обіг і його закони.
Суть, причини, види і наслідки інфляції.
1. Гроші називають одним із найбільших винаходів людства. Саме з ними здавна пов'язували могутність, владу, багатство.
Вважають, що найперші гроші у світі з’явилися з розвитком поділу праці і виділенням торгівлі у І тисячолітті до н. е. у Китаї, потім у Греції.
У прадавніх народів грошей не було. Тоді існувало натуральне господарство - кожен мав забезпечити себе всім необхідним сам, у грошах потреби не виникало.
Проте поступово, з плином часу у когось краще виходило вирощування хліба, в іншого - ловля риби, у третього - виробництво горнят, а хтось був неабияким мисливцем. Тому в різних виробників починає нагромаджуватися надлишок продукту, у виготовленні якого вони були вправнішими. Саме це спричинило виникнення обміну. Наприклад, гончар хотів обмінювати глечики на м’ясо, рибу і хліб, а рибалка свою рибу - на посуд, хліб тощо. Найранішньою формою обміну продуктами був, по-сучасному кажучи, бартер. Бартер - це безпосередній обмін одних продуктів чи послуг на інші.
З розвитком суспільних відносин стало очевидно, що безпосередній обмін незручний, він потребує багато часу, власники різних товарів повинні знайти один одного, а їхні бажання щодо обміну - зблизитися. Але як порівняти при цьому вартість товарів між собою - наприклад одного глечика і певної кількості риби, м'яса чи зерна?
Отже, стає потрібним загальний еквівалент (від лат. рівнозначний, рівноцінний), яким можна було б виміряти вартість будь-якого товару. Ним виявилися гроші особливий, специфічний товар, який почав виконувати роль такого еквівалента.
Найдавнішими прообразами грошей були такі ходові товари, як худоба, хутро, тютюн, риба, сіль, черепашки тощо. Згодом роль грошей почали виконувати предмети розкоші, прикраси й дорогоцінні метали - золото й срібло. За своїми властивостями вони були кращі, ніж предмети першої необхідності: довго зберігалися, були менш громіздкі і рідкісні. Роль грошей як еталону в обміні завжди припадала на той товар, на який був найбільший попит. Сьогодні відомо, що в усіх куточках землі, де існували цивілізації, були свої гроші.
2. У різних народів за гроші слугували товари, для яких були характерні певні властивості:
стабільність - вартість грошей впродовж певного часу має бути приблизно однаковою;
портативність - зручність у користуванні; тривалість (міцність) - матеріал не повинен псуватися при використанні;
подільність - здатність ділитися на частини;
здатність до розпізнавання - але з ознаками, які важко копіювати чи підробляти.
У ролі повноцінних (товарних) грошей тривалий час використовувалися благородні метали - золото й срібло, з яких почали карбувати монети.
Монета - це злиток металу, вагу і пробу якого засвідчено печаткою держави. Монета як форма повноцінних грошей обслуговувала економічні відносини людей протягом майже трьох тисячоліть. Змінювалась форма монети: відомі квадратні, трикутні, неправильної форми, овальні, але найбільш поширені круглі монети.
У давнину монети були ще й важливим засобом інформації. Мовою символів і знаків вони розповідали про могутність правителів, називали їхні імена, демонстрували їхні зображення, вказували на межі їхніх володінь, визначали їхнє місце у системі феодальної ієрархії, розкривали політичну програму тощо.
Перші монети з'явились на території античної Греції у І тис. до н. е.
На стародавніх монетах не позначали їхніх номіналів, натомість вони відрізнялися розміром, вагою, зображенням, або були зроблені у формі злитків певних розмірів.
У І ст. до н. е. у Римській державі вперше розпочалося карбування золотої монети - ауреус (8,19 г). Від кінця VIII ст. основною монетою була золота, розмінною - срібна. Були запроваджені єдині правила і норми щодо зовнішнього оформлення монет: на лицьовому боці (аверсі) розміщували королівську монограму, на зворотному (реверсі) - зображення хреста, навколо якого була назва місця карбування монет.
У X ст. перші монети були викарбувані в Англії, Київській Русі, Німеччині, Франції.
На межі XV-XVI ст. у Європі розширилися масштаби торговельної діяльності. Розпочався період Великих географічних відкриттів. У Європу потрапила велика кількість дорогоцінних металів. Виникла необхідність запровадження нової грошової одиниці. Від 1518 р. нею став талер (29 г срібла і 3,49 г золота). Від 1524 р. талер перебував в обігу у всій Європі й став основою багатьох національних грошових одиниць. Побутував він тоді і в Україні. Значному поширенню міжнародних грошових одиниць того часу сприяло також створення у 1514 р. знаменитим Леонардо да Вінчі верстата для карбування грошей.
Тривалий час в обігу використовувалися повноцінні монети, реальна ціна яких відповідала їхній номінальній вартості. Вважалося, що випуск монет, номінальна вартість яких більша, ніж їхня реальна ціна, є обманом населення. За цих умов грошова одиниця встановлювалась на основі ваги монети. Наприклад, фунт стерлінгів став грошовою одиницею Англії як фунт срібла (англ. sterling - повноцінний). Мірою маси визначалась і києво-руська гривня - срібний злиток масою у півфунта.
Наступним етапом еволюції грошей став випуск паперових грошей - банкнот, або банківських білетів різних номіналів, які можна було обміняти на певну кількість золота. Банкноти легші за золото, тому їх зручніше було використовувати для здійснення ділових операцій. З часом металеві гроші поступово витіснилися паперовими. У сучасних розвинених країнах монети становлять 2-10 % національних грошей в обігу.
Вперше в обігу паперові гроші з’явилися в Китаї ще у 812 р. до н.е. А у країнах Заходу перші паперові гроші були випущені 1661 р. у Стокгольмі (Швеція). Спочатку найпоширенішими були банкноти. Вони виписувалися банкіром і означали, що його власникові банк зобов’язаний виплатити вказану на ньому грошову суму у будь-який момент. Згодом у країнах виникають центральні банки, з виключним правом випуску банкнот, тобто емісією грошей, забезпечених реальними цінностями. При цьому надійність банкнот гарантувалась вільним обміном на золото.
Емісія грошей - це випуск державою в обіг певної кількості грошових знаків. Кількість грошей, яка обертається в національній економіці на певний момент часу, називається пропозицією грошей.
Згідно із законодавством, кількість грошей регулює держава. Держава володіє монополією на емісію грошей.
Паперові гроші - неповноцінні гроші, які замінюють повноцінні (з дорогоцінних металів). Спочатку паперові гроші обмінювалися на золото, а їх випуск був пов'язаний із величиною золотого запасу держави, але вже на початку XX ст. більшість країн світу припиняє їх обмін на золото.
Зовсім недавно, у тому числі в нашій країні, почали функціонувати такі гроші, як пластикові картки та електронні гроші. За допомогою коду власник картки може отримати певну суму грошей не тільки в самому банку, а й у спеціальних автоматах.
Електронні гроші - ті, що проходять через електронний зв’язок між банком та його клієнтами і фіксуються на банківських рахунках у безготівковій формі.
3. Отже, сутність грошей полягає в тому, що це товар, який виконує роль загального еквіваленту.
Розглянемо, які конкретні функції виконують гроші в ринковій економіці.
Функції грошей - це їхня певна «робота» щодо обслуговування економічних процесів.
Міра вартості. За допомогою грошей вимірюється вартість товарів і послуг. Водночас вартість виражається через гроші у формі ціни. Ціна товару - та кількість грошей, яку сплачують за нього. Наприклад, купуючи морозиво за 2 грн, ми розмірковуємо—це дорого чи ні, хочемо ми його купувати за таку ціну чи пошукаємо дешевше. Якби ціна виражалася в інших одиницях (кількості годин або сировини на виробництво однієї порції морозива, ця інформація нам нічого конкретного не сказала б).
Засіб обігу. Гроші виступають посередником в обміні товарів і забезпечують їхній обіг. В умовах товарно-грошових відносин люди можуть продавати те, що вони мають, і за гроші купувати те, що вони хочуть, здійснюючи розрахунки в процесі укладання угоди. Гроші слугують тією універсальною мовою, за допомогою якої покупці і продавці легко домовляються між собою. При грошовому обігові обмін товарів здійснюється за формулою:
Т (товар) - Г (гроші) - Т (інший товар).
Засіб платежу. Гроші обслуговують також погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин. З розвитком товарного обороту (Т -Г - Т') час реалізації товарів почав випереджати час їхньої оплати: товар продавали в кредит, тобто з відстрочкою платежу. Продавець став кредитором, а покупець - боржником. Наприклад, якщо ми відкриваємо лоток з продажу морозива і нам потрібно кілька ящиків товару, але наявних грошей недостатньо, ми домовляємося з постачальником про оплату з відстрочкою, яку погасимо в процесі продажу.
Засіб нагромадження. Гроші дають нам змогу використовувати вартість того, що ми продаємо сьогодні, для здійснення покупок у майбутньому. Наприклад» кишенькові гроші на повсякденні витрати ми можемо відкласти, щоб у майбутньому заплатити за цінну і більш бажану річ. Це одна із найдивовижніших функцій грошей - засіб нагромадження, або заощадження. Гроші є найліквіднішим майном, а ліквідність - це рівень легкості, з яким будь-яке майно може бути перетворене власником на інше.
Світові гроші обслуговують міжнародні економічні відносини і забезпечують торговельні зв'язки між країнами. Наприклад, українська фірма вирішила укласти угоду про поставки товару у Польщу. Гроші, якими наші торгові-партнери розраховуватимуться за товар, відіграватимуть роль світових грошей.
4. У системі ринкового господарства обіг грошей – це «кровоносна система», що обслуговує усі відтворювані зв’язки. Стабільність грошового обігу залежить насамперед від стану економіки. В суспільстві де збалансовані процеси відтворення в народному господарстві підтримується й стабільний грошовий обіг. Там же, де виникли диспропорції у відтворювальному процесі, де спостерігається падіння виробництва ВВП, а держава не може збалансувати надходження та видатки, грошовий обіг підривається інфляційними процесами.
Закон грошового обігу полягає в дотриманні в обігу необхідної кількості грошей. Кількість грошей необхідних для обігу, залежить перш за все від суми цін товарів, які здійснюють обіг на ринку. Чим більша сума цін, тим більше грошей потрібно, і навпаки.
Іншим важливим чинником, що впливає, на кількість грошей в обігу, є швидкість цього обігу. Чим швидше обертаються гроші тим менше їх потрібно в обігу.
Кількість грошей в обігу залежить також від обсягу кредиту, адже для реалізації товарів проданих в кредит, в даний час гроші не потрібні. Водночас потрібна додаткова кількість грошей для оплати кредиту попереднього періоду.
Нарешті, кількість грошей в країні залежить від обсягу безготівкових операцій, для яких наявні гроші (готівка) не потрібна.
Отже кількість грошей, необхідних для обігу, можна визначити формулою:
ЦТ – К + П – ВР
К
Г
= ,
О
де: КГ – кількість грошей, необхідних для обігу;
СЦ – сума цін реалізованих товарів;
К - сума цін товарів проданих в кредит;
СП – сума платежів, по яких наступив строк;
ВП – взаємні безготівкові платежі;
О - середнє число обертів грошей за рік.
Таким чином, закон грошового обігу полягає у тому, що в обігу повинно знаходитись не більше і не менше грошей, ніж це необхідно для нормального обміну товарів при даному рівні цін і швидкості обігу грошей.
Інфляція як специфічна властивість паперових грошей відома вже кілька століть.
Для кожного з нас очевидним є те, що інфляція пов’язана зі зростання цін. Така трактовка відбиває загальноекономічний підхід до цього поняття.
Найповніше зміст поняття „інфляції” можна подати так.
Інфляція - це знецінення грошей, спричинене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги.
Інфляція вимірюється динамікою цін. Вона є обернено пропорційною величиною до цінової динаміки. Якщо впродовж року ціни зросли на 20 відсотків, то можна сказати, що на такий самий відсоток знецінилися гроші. У принциповому плані таке визначення буде правильним. Однак у цьому разі слід урахувати, що інфляція може бути відкритою і подавленою.
Знецінення грошей може відбуватися і за умов відсутності відкритого зростання цін. Ідеться про утримання їх на відносно фіксованому рівні за допомогою адміністративних важелів. Якщо попит в 2 рази перевищує товарооборот, це означає, що ступінь отоварювання грошової одиниці не перевищує 50%.Уцьому виявляється реальне її знецінення. У другій половині 80-х років у колишньому СРСР при відносно стабільній динаміці цін товарне забезпечення кожного рубля отриманої платні коливалося в межах 40-60к., а в 1991 р. товарна конвертованість грошової одиниці знизилась до 28%.
Слід зазначити, що подавлена інфляція є найбільш деструктивною. Вона позбавляє виробників економічних стимулів, потребує державних дотацій, руйнує ринкові відносини, породжує тіньову економіку, спекуляцію, хабарництво.
Інфляція може набувати різноманітних форм.
Повзуча інфляція – інфляція,що розвивається поступово коли ціни зростають незначною мірою (5 – 10% на рік).
Помірна інфляція (3 – 5% на рік) у розвинутих країнах Заходу не розглядається як негативний фактор. Навпаки, вважається, що вона стимулює розвиток економіки, надає їй необхідного динамізму.
Галопуюча інфляція – інфляція, коли ціни зростають швидко – на 20 – 100% щорічно.
Гіперінфляція – інфляція, коли ціни зростають астрономічно – на 1 – 2% щодня або на 500% і більше на рік.
Інфляція – це тяжка хвороба економіки з глибокими соціально-економічними наслідками.
По-перше, інфляція руйнує нормальні господарські зв’язки, посилює диспропорції в економіці, дезорганізує інвестиційний процес.
По-друге, капітали переливаються з виробництва у сферу обігу. насамперед у спекулятивні комерційні структури, де вони швидше обертаються і приносять величезні прибутки.
По третє, порушується нормальне функціонування кредитно-грошової системи. Знецінення грошей підриває стимули до їх нагромадження.
По-четверте, поступово згортаються товарно-грошові відносини й розширюється прямий продуктообмін на основі бартерних угод.
По-пяте, інфляція негативно впливає і на міжнародне економічне та валютно-кредитне становище країни. Вона підриває конкурентоспроможність і експорт вітчизняних товарів, водночас заохочує імпорт товарів із-за кордону.
Соціальними наслідками інфляції є:
По-перше інфляція знижує життєвий рівень усіх верств населення.
По-друге інфляція знецінює попередні грошові заощадження населення.
По-третє, інфляція посилює безробіття, підриває мотивацію до ефективної трудової діяльності, посилює соціальну диференціацію населення і соціальну напругу в суспільстві.
Для боротьби з інфляцією держава проводить антиінфляційну політику, яка передбачає:
зростання виробництва і насичення ринку товарами;
структурну та конверсійну перебудову економіки;
обмеження емісії грошей;скорочення дефіциту державного бюджету та інші заходи.